День освячення Президент Томас С. Монсон Перший радник у Першому Президентстві «Як символ нашої подяки, як вираз нашої любові до Господа, чи можемо ми подібним чином освятити наново наші життя і наші домівки?» В цей прекрасний день освячення ніжні почуття мого серця й душі висловлюються віршами улюбленого гімну. Думаю, його слова передадуть також і ваші почуття: В день цей радості і щастя, Ми славимо, Господь, твоє святе ім’я; В цьому священному місці поклоніння, Ми сповіщаємо про славу твою!   . . . Ясно й чисто лунають наші голоси, Співаючи піднесення пісні Для нашого Творця, Господа й Царя!1 7 квітня 1863 року Чарльз С. Річ говорив про потребу в Скинії для зборів. Він промовив: «Що я можу сказати стосовно Скинії? Ми вже бачимо, що навіть зараз могли б насолоджуватися . . . благословеннями такого будинку. Якщо ж ми відкладемо це будівництво, то коли його буде збудовано? З побудовою цієї споруди ми зможемо насолоджуватися перевагами і благословеннями, які вона принесе з собою. Подібний принцип можна застосувати до всього, що знаходиться в наших руках і що нам слід здійснити: чи то побудувати храм, . . . Скинію, відправити загони для порятунку переселенців, чи то . . . виконувати будь-яку іншу роботу, яка вимагається від нас. Нічого з того, що вимагається, не буде здійснено, доки ми не підемо самі працювати і щось робити. В нас немає нікого іншого, на кого ми могли б покластися; і, отже, залишається йти працювати і добре виконувати свою частину»2. Вони пішли працювати! Дякуємо Богові за нашого славного пророка, Президента Гордона Б. Хінклі, який, завдяки передбаченню провидця, відчув потребу в такій величній споруді та, з допомогою багатьох інших, «пішов працювати». Результат цього перед нами, і сьогодні вранці відбудеться освячення. Як символ нашої подяки, як вираз нашої любові до Господа, чи можемо ми подібним чином освятити наново наші життя і наші домівки? Апостол Павло у своєму посланні до Коринтян додав апостольського погляду щодо нашого зобов’язання як будівників, коли проголосив: «Чи не знаєте ви, що ви--Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?»3 Потреба в особистому освяченні й відновленні зобов’язань є необхідною в нинішньому суспільстві. Лише короткий огляд кількох газетних повідомлень дає картину нашого становища. З газети Associated Press надійшла наступна інформація: «В ім’я свободи слова, Верховний суд скасував федеральний закон, який захищав дітей від кабельних телевізійних каналів еротичного спрямування»4. Газета San Jose Mercury News повідомляє: «Німеччину вважають економічним двигуном Європи, але по неділях усе зупиняється . . . Однак сили світового ринку починають порушувати традиційний день відпочинку Німеччини. В порівнянні з американською запропонованою моделлю (купівля-продаж 7 днів на тиждень, також послуги Інтернету, що забезпечує цілодобовий доступ до світових товарів), такі незламні правила роботи німецьких магазинів постають, як «замок з давнього століття». Для змагання з іншими містами світового рівня Берліну слід бути більш активним, бо . . . «Ми хочемо заробляти більше грошей»5. Спостерігаючи за розчаруванням, яке сьогодні поглинає безліч тисяч людей, ми у тяжкий спосіб вчимося того, що давній пророк написав для нас три тисячі років тому: «Хто срібло кохає, той не насититься сріблом, хто ж кохає багатство з прибутком, це марнота також»6. Шановний Абрахам Лінкольн з точністю змалював наше становище: «Ми були тими, хто одержав найкращі щедроти небес. Протягом стількох років нас берегли в мирі й процвітанні. Ми зросли в кількості, багатстві та владі . . . але ми забули Бога. Ми забули поблажливу руку, яка зберегла нас у мирі, розмножуючи, збагачуючи й посилюючи. Ми ж, перебуваючи в омані наших сердець, марно уявляли собі, що всі ці благословення були викликані нашою власною вищою мудрістю і чеснотами. Зіпсовані незламним успіхом, ми стали надто самовпевненими, щоб відчувати потребу у викупительній і захисній милості, надто гордими, щоб молитися Богу, який нас створив»7. Коли море життя починає штормити, розумний моряк шукає тихої гавані. Сім’я, за нашими традиціями, є таким безпечним притулком. «Дім--основа праведного життя, і жодний інший засіб не може посісти його місце або виконати його невід’ємні функції»8. В дійсності дім--це набагато більше, ніж просто будинок. Будинок збудовано з колод, цегли і каменю. Дім збудовано з любові, пожертви і поваги. Будинок може бути домом, а дім як притулок для сім’ї може стати небесами. Коли в сім’ях суспільства будуть підтримуватися істинні цінності й основні чесноти, надія здолає відчай, і віра переможе сумніви. Коли в наших сім’ях навчаються і живуть за такими цінностями, то вони стануть так само потрібні, як жаданий дощ для засохлої землі. Почне відроджуватися любов, посилиться відданість тому найкращому, що в нас є; і це сприятиме вихованню цінностей характеру, моральної чистоти й великодушності. Сім’я повинна утримувати своє найвище місце на нашому життєвому шляху, тому що це єдина можлива основа, на якій суспільство, що складається з відповідальних людських істот, в усі часи вважає за доцільне будувати майбутнє й зберігати ті цінності, які були здобуті в теперішньому житті. Щасливі домівки мають різноманітний вигляд. Деякі являють собою сім’ї з батьком, матір’ю, братами і сестрами, які живуть разом в дусі любові. Інші складаються лише з батька або матері та одного чи двох дітей, тоді як інші домівки мають лише одного мешканця. Однак є визначальні риси, які можна знайти в щасливому домі, незалежно від кількості його членів сім’ї та їхнього складу. Цими визначальними рисами є: Приклад молитви. Бібліотека навчання. Спадок любові. На цьому Американському континенті Яків, брат Нефія, промовив: «Дивіться на Бога з твердістю розуму, і моліться йому з надзвичайною вірою»9. Видатного суддю запитали, що ми як громадяни країн світу можемо зробити для зменшення злочинності та порушення закону, а також для того, щоб привнести мир і злагоду в наші життя й наші нації. Задумавшись, він відповів: «Я б порадив повернутися до старомодної практики сімейної молитви». Стосовно того, як зробити наші особисті життя і домівки бібліотеками навчання, Господь порадив: «Шукайте в найкращих книгах слів мудрості; прагніть знання, саме через навчання і також через віру»10. Головні труди Церкви пропонують нам бібліотеку навчання, про яку я кажу. Ми повинні бути обережними й уникати недооцінювання здатності дітей читати і розуміти слово Бога. Нам як батькам слід пам’ятати, що наші життя можуть бути книгою з сімейної бібліотеки, яка є найдорожчою для дітей. Чи наші приклади гідні наслідування? Чи ми живемо саме так, щоб син або дочка могли сказати: «Я хочу слідувати моєму татові» чи «Я хочу бути, як моя мати»? На відміну від книги на бібліотечній полиці, обкладинка якої приховує її зміст, наші життя не можуть бути закритими. Батьки, ми справді є відкритою книгою в бібліотеці навчання наших сімей. Наступне, чи ми втілюємо в собі спадок любові? А наші доми? Бернардін Хейлі під час виступу в день присудження академічних ступенів дав таку пораду: «Як лікарю, що мав великий привілей розділяти з людьми найбільш проникливі моменти їхнього життя, включаючи останні його хвилини, дозвольте мені поділитися з вами секретом. Люди, стоячи на порозі смерті, не думають про ті ступені, яких вони досягли, ті посади, які обіймали, або про те, скільки багатства вони накопичили. В кінці життя справжнє значення має те, кого ви любили і хто любив вас. Це коло любові є всім для людей, і воно є добрим мірилом прожитого життя. Це дар найвищої цінності»11. Послання нашого Господа і Спасителя було посланням любові. Воно може бути як світло для нашої стежки до піднесення. Під кінець свого життя один батько поглянув на те, як він провів відведений йому на землі час. Будучи визнаним, шанованим автором величезної кількості наукових праць, він сказав: «Краще б я написав на одну книгу менше, але частіше возив би своїх дітей ловити рибу». Час швидко минає. Багато батьків кажуть, що здається, наче це було лише вчора, коли народилися їхні діти. Тепер їхні діти виросли та, можливо, і діти їхніх дітей. «Як швидко промайнули літа!»--говорять вони. Ми не можемо повернути минуле, ми не можемо зупинити час, який існує зараз, і нині ми не можемо пізнати майбутнє. Час--це подарунок, скарб, який не відкладається на майбутнє, а повинен мудро використовуватися в теперішньому житті. Чи зростили ми в наших домівках дух любові? За спостереженням Президента Девіда О. Маккея: «Справжній мормонський дім є таким, в якому, якщо часом увійде Христос, він забажає затриматися і спочити»12. Що ми робимо для того, щоб бути впевненими, що наші домівки відповідають цьому описанню? Чи відповідаємо йому ми самі? Під час нашої подорожі стежкою життя трапляються нещасні випадки. Деякі відходять від дорожніх знаків, які ведуть до життя вічного, лише для того, щоб зрозуміти, що вибраний об’їзд зрештою приведе до тупика. Байдужість, легковажність, егоїзм і гріх--усі вони є дорогим митом для людського життя. Є такі, хто з невідомих причин танцюють під дудку різних людей, щоб потім усвідомити, що вони слідували хибним принадам, які привели до смутку і страждання. Сьогодні з цієї трибуни лунає запрошення до людей по всьому світі: «Прийди з своєї блукаючої дороги, змучений мандрівник. Прийдіть до євангелії Ісуса Христа. Прийдіть до тієї небесної гавані, яка називається домом. Тут ви знайдете істину. Тут ви пізнаєте реальність Божества, втіху плану спасіння, святість шлюбного завіту й силу особистої молитви. Прийдіть додому». Більшість нас з дитинства пам’ятає історію зовсім юного хлопця, якого було викрадено у батьків з рідного дому й перевезено до далекого села. За цих умов маленький хлопчик виріс у молодого чоловіка, не маючи знання про його справжніх батьків або земний дім. Але де можна знайти той дім? Де можна розшукати його матір і батька? Якби він пам’ятав принаймні їхні імена, його завдання було б не таким безнадійним. У відчаї він намагався пригадати хоча б якийсь проблиск з його дитинства. Неначе блискавка натхнення, в його голові промайнув звук дзвону, який кожного ранку в Суботній день лунав привітанням з вежі, що височила над сільською церквою. Молодий чоловік мандрував з села до села, завжди прислухаючись, щоб почути мелодію того знайомого дзвону. Деякі дзвони були подібними, інші, навпаки, дуже відрізнялися від того звуку, який він пам’ятав. Нарешті одного недільного ранку змучений молодий чоловік стояв перед церквою звичайного містечка. Він уважно прислухався, коли почав лунати дзвін. Звук був знайомим. Він був не таким, як всі чуті ним раніше, окрім саме того, який лунав у пам’яті за днів його дитинства. Так, це був саме той дзвін. Звук був вірним. Його очі наповнилися сльозами. Його серце здійнялося в радості. Його душа сповнилася вдячності. Молодий чоловік упав на коліна, глянув вгору, понад дзвіницю--саме до небес--і в молитві вдячності прошепотів: «Подяка Богові. Я вдома». Неначе мелодія знайомого дзвону для душі того, хто щиро шукає, стане істина євангелії Ісуса Христа. Багато з вас довго промандрували у власних пошуках того, що має вірний дзвін. Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів шле щирий заклик до вас. Відчиніть свої двері місіонерам. Відкрийте ваш розум до слова Бога. Відкрийте ваші серця--саме глибину ваших душ--до звуку того тихого, лагідного голосу, який свідчить про істину. І як обіцяє пророк Ісая: «Вуха твої будуть чути те слово, яке . . . казатиме: «Це та дорога,--простуйте ви нею!»13 Тоді ви, як хлопець, про якого я розповідав, також, ставши навколішки, скажете вашому і моєму Богові: «Я вдома». Нехай таким буде благословення всіх, про це я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Leroy J. Robertson (1896-1971), «On This Day of Joy and Gladness», Hymns, no. 64. 2. Deseret News Weekly, 20 травня 1863, с. 369. 3. 1 Коринтянам 3:16. 4. Richard Carrelli, «High Court Kills Limits on TV Sex», Salt Lake Tribune, 23 травня 2000, А1. 5. Daniel Rubin, «Global Economy Erodes Ban on Sunday Shopping», Salt Lake Tribune, 23 травня 2000 р., с. А1. 6. Екклезіяст 5:10. 7. In James D. Richardson, A Compilation of the Message and Papers of the Presidents, 10 vols. (1897), 5:3366. 8. Цитовано з Conference Report, жовтень 1962, 72. 9. Кн. Якова 3:1. 10. Див. УЗ 88:118. 11. «On Light and Worth: Lessons from Medicine», виступ на присудженні академічних ступенів, Вазар-коледж, 29 травня 1994 р., 10, вибране. 12. In Conference Report, жовтень 1947, 120. 13. Ісая 30:21.