Старійшина Генрі Б. Айрінг
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
«Молитва може забезпечити захист, якого так бажають для своїх дітей батьки».
Батьки повинні навчити своїх дітей молитися. Дитина вчиться на тому, що батьки роблять і кажуть. Побачивши, як матір або батько проходять крізь життєві випробування з палкою молитвою до Бога, а потім почувши щире свідчення про те, як Господь у Своїй доброті на неї відповів, дитина запам’ятає те, що побачила й почула. Коли настане час випробувань, вона буде підготовленою до них.
Коли дитина буде далеко від дому й сім’ї, молитва може забезпечити захист, який так бажають своїм дітям батьки. Розлука може бути важкою, особливо, коли батьки й діти знають, що не зможуть побачитись протягом тривалого часу. Я мав такий досвід зі своїм батьком. Ми розлучилися на перехресті в Нью-Йорку. Він прийшов туди на роботу. А я збирався до іншого місця. Ми обидва знали, що я, можливо, вже ніколи не буду жити під дахом рідного дому.
День був сонячним, було десь біля дванадцятої, вулиці були переповнені автомобілями й пішоходами. На перехресті, де я стояв з батьком, працював світлофор, який зупиняв на кілька хвилин рух автомобілів і людей в усіх напрямках. Світло змінилося на червоне, і автомобілі зупинилися. Натовпи пішоходів поспіхом почали перетинати перехрестя, рухаючись в різні боки, навіть по діагоналі.
Настав час прощатися, і я почав переходити вулицю. Я зупинився майже посередині, стиснутий натовпом. Я повернувся, щоб подивитися назад. Замість того, щоб піти, мій батько залишався на місці і дивився на мене. Мені він здавався самотнім і мабуть трохи сумним. Я хотів повернутися до нього, але зрозумів, що сигнал світлофора має змінитися, і поспішив перейти на інший бік.
Через багато років ми з батьком згадували той момент. Він сказав мені, що я невірно зрозумів вираз його обличчя. Він сказав, що не був сумним; він був стурбованим. Бо побачив, як я обернувся, наче мале хлопчисько, сумний і в пошуках підтримки. Потім він говорив мені, про що тоді подумав: «Чи все з ним буде гаразд? Чи достатньо добре я навчив його? Чи готовий він до того, що чекає попереду?»
Але крім роздумів було щось іще. Спостерігаючи за батьком, я знав що в нього на серці. Він щиро бажав мені захисту й спокою. Я почув і відчув це гостре бажання в його молитвах, а ще більше--в молитвах своєї матері протягом усіх тих років, поки я жив з ними. Це були уроки для мене, і я їх не забув.
Молитва--це функція серця. Я осягнув набагато більше, ніж просто правила молитви. Я навчився від батьків і з повчань Спасителя, що ми повинні звертатися до нашого Небесного Батька шанобливою мовою молитви. «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє» (Матвій 6:9). Я пізнав, що ми ніколи не оскверняємо Його святе ім’я--ніколи. Лише уявіть собі, якої шкоди завдають молитві дитини слова батьків, які поганять ім’я Боже? Слід очікувати жахливих наслідків за таку образу малюків.
Я навчився тому, як важливо дякувати за благословення і просити прощення. «І прости нам довги наші, як і ми прощаєм винуватцям нашим» (Матвій 6:12). Я навчився, що ми просимо того, що нам потрібно і молимося за благословення для інших. «Хліба нашого насущного дай нам сьогодні» (Матвій 6:11). Я пізнав, що ми маємо підкорити свою волю. «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі» (Матвій 6:10). Мене навчали (і я пізнав істинність цього), що нас можуть попередити про небезпеку і завчасно показати, чим саме ми не догодили Богові. «І не введи нас у випробування, але визволи нас від лукавого» (Матвійі 6:13).
Я навчився, що ми повинні завжди молитися в ім’я Ісуса Христа. Але щось із того, що я бачив і чув, вчило мене, що ті слова були не простою формальністю. На стіні у спальні, де моя мати була прикута до ліжка в останні роки свого життя, висіла картина з зображенням Спасителя. Вона повісила туди картину завдяки тому, що її родич Сем’юел О. Бенніон дещо сказав їй. Він подорожував з одним апостолом, і той апостол описував Спасителя, якого бачив у видінні. Старійшина Бенніон дав їй той естамп, сказавши при цьому, що це найкраще зображення Господньої сили характеру, яке він будь-коли бачив. І вона помістила його в рамку і повісила на стіну, щоб можна було бачити його з ліжка.
Вона знала Спасителя і любила Його. Я навчився від неї, що ми не закінчуємо свої молитви в ім’я невідомо кого, коли звертаємося до нашого Батька. Спостерігаючи за її життям, я пізнав, що її серце було привернуто до Спасителя протягом довгих років рішучих і послідовних зусиль служити Йому й робити Йому приємне. Я знав, що Писання вірно попереджають: «Бо як може знати людина господаря, якому вона не служила, і хто є незнайомцем для неї, і далеко від думок і намірів її серця?» (Мосія 5:13).
Минули роки, і мати з батьком пішли від нас, а слова «в ім’я Ісуса Христа» залишилися для мене непересічними--ні тоді, коли я сам проказую їх, ні тоді, коли я чую їх від інших. Ми маємо не тільки служити для того, щоб пізнати Господнє серце. Ми повинні молитися для того, щоб Небесний Батько відповів нам у нашому розумі, і в нашому серці (див. Єремія 31:33; Євреям 8:10, 10:16; і 2 Коринтянам 3:3).
Президент Джордж К. Кеннон описав благословення, що приходять до людей, які моляться разом, щоб отримати відповіді на свої молитви. Він згадував збори священства, але багато з вас прийшли на ці збори з серцями, підготовленими саме так, як він описує:
«Я повинен ввійти в зібрання таким, щоб мій розум був повністю вільним від того впливу, що заважатиме Божому Духові працювати зі мною. Я маю прийти в молитовному дусі, просячи Бога написати на моєму серці Його волю, а не спиратися на свою власну волю, коли я ладен потурати своїм бажанням.., незалежно від того, що думають інші. Якщо я та усі інші бажають ходити з духом, тоді Дух Божий буде відчуватися в нашому осередку, і те, що ми вирішимо, буде розумом і волею Бога, бо відкриє це нам сам Бог. Ми побачимо світло в тому напрямку, куди нам належатиме йти, і ми побачимо темряву в тому напрямку, куди нам іти не слід» (Deseret Semi-weekly News, 30 September 1890, 2; emphasis added).
Коли ми вчимо молитися наших дітей, треба, щоб вони навчилися бажати, аби Бог писав на їхніх серцях, щоб вони були ладні піти й зробити те, що Бог вимагає від них. Дивлячись на наші вчинки й прислухаючись до наших повчань, наші діти можуть мати віру, достатню для того, щоб відчувати щонайменше частково те, що відчував Спаситель, коли молився, благаючи дати Йому силу для принесення Себе у безкінечну жертву заради нас: «І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився і благав: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене . . . Та проте,--не як Я хочу, а як Ти» (Матвій 26:39).
Я молився і отримував відповіді. Ті відповіді були найбільш зрозумілими тоді, коли те, чого я бажав, відступало перед поглинаючою потребою пізнати Божу волю. Відповідь люблячого Небесного Батька можна почути в розумі як тихий, спокійний голос, і він може бути написаний на серці.
Від деяких батьків чути запитання: «Але як я можу пом’якшити серце моєї дитини, яка тепер підросла і переконана в тому, що їй непотрібний Бог? Як я можу пом’якшити її серце так, щоб дозволити Богу написати на ньому Свою волю?» Інколи трагедія пом’якшує серце. Але для когось недостатньо навіть трагедії.
Але є одна потреба, яку навіть закам’янілі та гордовиті визнають надто важкою, щоб вирішити її самостійно. Вони не можуть скинути гріха з своїх плечей. І навіть найбільш твердовиї можуть іноді відчувати уколи совісті і потребу в прощенні від Бога. Люблячий батько, Алма так розкривав цю потребу перед своїм сином Коріантоном: «І ось, план милості не міг би бути виконаним, якби спокуту не було здійснено; отже, Бог сам спокутує гріхи світу, щоб виконати план милості, щоб удовольнити вимоги справедливості, щоб Бог міг бути досконалим, справедливим Богом, і милосердним Богом також» (Алма 42:15).
І потім, після складення свідчення про Спасителя і Його Спокуту, батько звернувся до пом’якшеного серця з таким благанням: «О сину мій, я бажаю, щоб ти більше не заперечував справедливості Бога. Не намагайся виправдовувати себе анітрохи через свої гріхи, заперечуючи справедливість Бога; але нехай справедливість Бога, і його милість, і його довготерпіння повністю керують у твоєму серці; і нехай це принизить тебе аж до праху у покірливості» (Алма 42:30).
Алма знав те, що ми можемо пізнати: свідчення про Ісуса Христа розіп’ятого було найефективнішим для того, щоб син відчув потребу у тій допомозі, яку міг надати тільки Бог. Відповіді на молитви даються тим, чиї серця пом’якшено поглинаючим відчуттям потреби в очищенні.
Коли ми вчимо тих, кого любимо, що ми є духовними дітьми, тимчасово віддаленими від люблячого Небесного Батька, ми відкриваємо для них двері молитви.
Ми жили в Його присутності перед тим, як прийти сюди для випробування. Ми знали Його в обличчя, а Він--нас. Так само, як мій земний батько дивився тоді, як я йду від нього, наш Батько Небесний дивився, як ми сходимо в смертне життя.
Його Улюблений Син, Єгова, залишив ті славетні двори, щоб зійти у світ, відстраждати те, що мали відстраждати ми, сплатити ціну за всі гріхи, які ми вчиняли, вчиняємо і будемо вчиняти. Він дав нам єдиний спосіб повернутися додому до Небесного Батька й до Нього. Якби Святий Дух розповів нам лише це щодо нашого походження, то й ми, й наші діти відчули б те, що відчув Енош. Ось як він молився:
«І моя душа жадала; я став навколішки перед моїм Творцем і я заволав до нього в палкій молитві і благанні за свою власну душу; і весь день я волав до нього; так, і коли прийшла ніч, я все ще здіймав свій голос високо, щоб він досяг небес.
І дійшов до мене голос, кажучи: Енош, твої гріхи прощені тобі, і ти будеш благословен» (Енош 1:4-5).
Я обіцяю вам: ніщо не перевищуватиме радість, яку ви відчуєте, коли ваша дитина буде молитись у важку годину і отримає подібну відповідь. Одного дня ваші діти залишать вас, і ваше серце буде жадати їхнього повернення. Люблячий Небесний Батько знає, що ця спрага триватиме вічно, якщо ми знову не об’єднаємося в сім’ї з Ним і Його Улюбленим Сином. Він забезпечив Своїх дітей усім необхідним для отримання цього благословення. Щоб знайти це, вони мають самі просити Бога, не маючи сумнівів, як це зробив юнак Джозеф Сміт.
Мій батько був стурбованим того дня в Нью-Йорку, бо він знав, і моя мати знала, що єдиною реальною трагедією буде вічна розлука. Ось чому вони навчали мене молитися. Вони знали, що ми можемо вічно бути разом тільки з Божою допомогою і з Його запевненнями. Як ви здогадуєтеся, вони найкраще навчали молитві власним прикладом.
Того дня, коли моя мати померла, ми повернулися додому з лікарні. Якийсь час ми сиділи у затемненій вітальні. Тато вибачився і пішов у спальню. Кілька хвилин його не було. Коли він повернувся, на його обличчі була посмішка. Він сказав, що переживав за нашу матусю. Поки він збирав її речі в лікарняній палаті й дякував медперсоналу за добре ставлення до неї, він думав про її смерть і перші хвилини перебування в духовному світі. Він побоювався, що їй буде самотньо, якщо ніхто не зустріне її.
Він пішов до спальні і попросив Небесного Батька, щоб хтось привітав там Мілдред, його дружину й мою матір. Мій батько сказав, що у відповідь на молитву йому було сказано, що його матір зустріла свою улюблену невістку. Я теж посміхнувся на це. Бабуся Айрінг була невисокою на зріст. Я з ясністю уявив собі, як вона поспіхом перетинає натовп, швидко перебираючи своїми коротенькими ніжками, щоб зустріти мою матір.
Безперечно батько не збирався в цю мить навчати мене молитві, але навчання відбувалося. Я не пригадую, щоб батько, або мати читали мені проповіді стосовно молитви. Вони молилися, коли було скрутно, і коли було добре. І вони без зайвої помпи говорили про те, який Бог добрий, який Він могутній і який близький. Найчастіше я чув молитви, в яких батьки просили сказати їм, що саме слід робити, аби залишитися разом навічно. І відповіді, які викарбувалися на моєму серці назавжди, найчастіше вказували на те, що ми на вірному шляху.
Коли я уявляв, як бабуся поспішає до моєї матері, я радів за них і відчував безмірне прагнення привести мою любов і моїх дітей до такого возз’єднання. Саме це безмірне прагнення стоїть за необхідністю навчати дітей молитві.
Я свідчу, що наш Небесний Батько відповідає на молитви вірних батьків, які благають відкрити їм, як саме навчити дітей молитися. Я свідчу, що через Спокуту Ісуса Христа ми можемо мати вічне життя в сім’ях, якщо шануватимемо завіти, доступні в цій церкві--Його істинній церкві. Я свідчу про це як Його слуга, в ім’я Ісуса Христа, амінь.
Previous
