Кола на воді Вірджінія У. Дженсен Перший радник у Генеральному президентстві Товариства допомоги «Вчинки праведних жінок поширюються в часі, просторі і навіть у поколіннях». Наша сім’я любила гірські подорожі, які ми здійснювали, коли наші діти були маленькими. Стоячи на березі прекрасного озера Джексон, де на блискучій поверхні відображалися верхівки величних гір, ми проводили змагання, кидаючи каміння по тихій поверхні води. Коли каміння торкалося води, ми спостерігали за колами, які розходилися далеко по воді, доки ми могли бачити їх. Навіть найменший камінчик, кинутий наймолодшою дитиною, спричиняв кола, які розходилися все далі й далі. Подібно до того, як озером Джексон розходяться утворені нашими камінцями кола, вчинки праведних жінок поширюються в часі, просторі і навіть у поколіннях. Ці праведні вчинки приходять завдяки нашому розумінню божественної місії Ісуса Христа, знанню євангельського плану, послушності вічним заповідям і нашій роботі тут, в царстві Божому на землі. Дозвольте мені поділитися прикладом того, як починаються і продовжуються ці «кола на воді», якщо одна праведна жінка святих останніх днів діє згідно з своїм знанням того, що Ісус є Христос і євангелію було відновлено. У 1841 році Ден Джонс, уельський емігрант, був капітаном одніеї з найменших зареєстрованих шхун, яка перевозила людей і вантажі на північній частині ріки Міссісіпі. Мені здається більшим, ніж просто збіг обставин, те, що ця шхуна була названа Кола на воді. Серед її пасажирів були члени невідомої «нової» церкви--Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Протягом своїх подорожей Ден Джонс часто чув критику на цих «мормонів». Оскільки він перевозив багатьох з них, то мав змогу говорити з ними і спостерігати за їхньою поведінкою. Він зрозумів, що вони гарні люди--добрі, чесні й надзвичайно працьовиті. Негативні коментарі та написане про цих людей не відповідало тому, що він відчував у стосунках з ними. «Уважно досліджуючи обвинувачення,--написав він пізніше,--я чітко побачив, що вони не могли бути правдивими, або тому що . . . вони перебільшували справу, або . . . суперечили собі» (цитовано з Ronald D. Dennis, «Dan Jones, Welshman», Ensign, Apr. 1987, 50). Одна знаменна подія особливим чином змінила Дена Джонса--обережного спостерігача--на активного члена Церкви. Він написав так: «Просто випадково до моїх рук потрапив лист, який написала [Емма Сміт] . . . Я ніколи не забуду ті почуття, які у мене викликав цей лист. Я чітко зрозумів, що [вона] не лише вірила в Новий Завіт, як і я, сповідуючи апостольську віру та радіючи у своїх стражданнях, бо була гідною перестраждати все . . . заради свідчення Ісуса та євангелії, але також він містив найкращу пораду, більше мудрості і проявив більш . . . набожний дух, ніж будь-що колись прочитане мною!» (Ensign, Apr. 1987, 50, 52). Натхненний словами і прикладом Емми, Ден Джонс бажав більше дізнатися про Церкву. Він охристився у 1843 році в річці Міссісіпі і став одним з найвпливовіших місіонерів у історії Церкви, який привів сотні людей до євангелії у своєму рідному Уельсі. Вплив Емми Сміт, у буквальному розумінні, продовжує розходитися в поколіннях. Хто може сказати, скільки сотень, навіть тисяч нащадків тих, кого Ден Джонс познайомив з євангелією, можливо, саме зараз слухають ці зборі? Кожен з нас може робити щось таке, що поширюватиметься протягом життя з такою ж силою, як і слова Емми Сміт, які вразили серце Дена Джонса. Кожний з нас--лише одна людина, але я пам’ятаю ті кола, які спричинив один маленький камінчик на безмежних просторах озера Джексон. Давайте прислухаємося до цього заохочення з Писань: «Не втомлюйтесь у доброчинності, бо ви закладаєте підвалини великої роботи. І з малого виходить те, що є великим» (УЗ 64:33). У цих найбільш важливих з усіх місць--наших домах--ми краще за все вчимося тому, як саме «з малого виходить те, що є великим», тому що домашнє життя є серією маленьких речей, які поєднуються і створюють вічну сім’ю. Можливо через те, що створення міцних стосунків з Господом і між собою є таким повільним процесом, або тому що навчання, заохочення і провідництво часто є такими невдячними, дуже легко стати роздратованими, навіть впасти у відчай. Ворог бажає збентежити нас і відвернути увагу від того, що найбільш важливе. Але ми благословенні, бо знаємо, що віра і сім’я є найважливішими. Жінки, які торкнулися мого серця і надихнули мене до того, щоб вести краще життя, є тими, для кого Господь і сім’я стояли на першому місці. Їхній «набожний дух» впливає на моє серце так само, як слова Емми Сміт на Дена Джонса, закликаючи мене прийти до Христа, який проголосив: «Хто прагне, тому дармо Я дам від джерела живої води» (Одкровення 21:6). Чеснота і сила полягають у щоденній, звичайній роботі, в усіх повсякденних турботах про наші сім’ї, та в нашому постійному служінні іншим. Визначне становище не може бути пріоритетом, і чеки цього світу не можуть зрівнятися з тим, що йде від Небесного Батька, який знає важливість жіночої відданості для спасіння душ. Думаючи про жінок, чий праведний вплив розповсюджується у вічності, давайте згадаємо Марію, «дорогоцінний і обраний сосуд» (Алма 7:10). Отримавши від ангела унікальне, святе проголошення, вона люб’язно підкорилася волі Господа: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лука 1:38). Її віра, послушність і смирення дали приклад для всіх жінок. Хоча покликання Марії було унікальним, усі жінки можуть «поділяти її тип краси. Це жінки, які шукають прихильності Бога . . . Вони смиренні й ведуть життя, сповнене цнотливості і доброчесності . . . Вони мають віруючі серця і звеличують Господа . . . Вони радіють у Спасителі та визнають Його дари і милості» (S. Michal Wilcox, Daughters of God: Spiritual Portraits [1998], 179). Такий опис підходить для вас, вірні сестри Товариства допомоги Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Ви жінки, щоденні справи яких переповнені заспокоюючим знанням, про яке з такою силою сказав Ісая: «Бог є спасіння моє . . . Господь Єгова--то моя сила і моя пісня . . . Тому з радістю [я] черпатиму воду з криниць спасіння» (2 Нефій 22:2-3). Справа Христа--викупити всі душі--потребує сили, часу і талантів у ваших домах і громадах. Ваші праведні справи і слова є знаменним внеском у розбудову цього царства Божого на землі. Старійшина Брюс Р. Макконкі нагадує нам, якими необхідними завжди були наші ролі: «Ми знаємо це: Христос, під проводом Батька, є Творцем; Михаїл, Його напарник і співучасник, головував над більшою частиною роботи по сотворінню; і разом з ними, як бачив Авраам, було багато благородних і великих. Чи можемо ми утриматися від того, щоб не зробити висновок, що Марія, і Єва, і Сара, і незліченна кількість наших вірних сестер були серед них? Певним є те, що ці сестри працювали так само старанно і так само доблесно боролися у війні на небесах, як це робили брати, і навіть сьогодні вони так само твердо стоять у смертному житті, за справу істини і праведності» (Women, [1979], 59). Подібно до тих «благородних і великих» жінок, які прийшли перед нами, ми не можемо бути звичайними жінками. Ми не можемо бути жінками, які здаються надто вже схожими на жінок світу. Ми повинні на повний голос говорити про праведність без усякого вибачення. Ми, як і Марія, Єва, Сара та Емма,--унікальні. Ми маємо «кола», щоб розповсюджувати їх, і воду, щоб ділитися нею. Отримавши вічну спадщину, ми повинні пам’ятати, з якою силою наші прості, праведні дії можуть розходитися в серцях і домах тих, хто навколо нас. Ми маємо таку велику можливість робити стільки доброго і, що найважливіше, ми знаємо, де і як «черпати воду з криниць спасіння». Моя подруга Таммі припинила відвідувати Церкву, коли їй було лише 15 років. Недалеко від Таммі жив молодий чоловік, який у своєму підлітковому віці також вирішив, що не хоче бути в Церкві. Вони удвох розвинули звички, які ще більше віддалили їх від церковного життя. Зрештою, вони одружилися і почали виховувати сім’ю. Таммі дуже любила свого чоловіка і двох дочок, але глибоко в серці билося палке бажання повернутися до того життя, яке вона знала в дитинстві. Вона віддалено пам’ятала, як відчувала з собою Дух її Небесного Батька і Його вплив, і вона сумувала за Ним. Небажаючи поділитися своїми думками з чоловіком через страх, що він не підтримає її, вона все приховувала в собі. Вона хотіла повернутися, але просто не знала, як почати. Давайте послухаємо її власні слова, коли вона розповідає про поширюючий вплив двох прекрасних візитних учителів, які «черпали воду з криниць спасіння» і ділилися нею з Таммі. [Відеозапис розмови з Таммі Клейтон] До цього дня я вдячна за моїх візитних учителів, тому що вони любили мене і не засуджували. Вони зробили так, що я відчувала себе справді важливою і що мала місце в Церкві. Вони приходили до мого дому, ми сиділи й розмовляли. Через якийсь час вони запитали мене, чи не хотіла б я послухати урок, і кожного місяця вони ділилися зі мною посланням. Через те, що вони приходили кожного місяця, я відчувала себе справді потрібною, і що вони дійсно турбувалися про мене, неначе по-справжньому любили і цінували мене. Завдяки їхньому ставленню і відвідуванням для того, щоб зустрітися з нами, я вирішила, що це був час для мене повернутися в Церкву. Здається, я просто не знала, як повернутися, і, через свої відвідування та бажання допомогти, вони приготували шлях, щоб я могла повернутися. Ми повинні розуміти, що Господь любить нас, незалежно від того, хто ми є, і мої візитні вчителі допомогли мені побачити, що це було правдою. Тепер мій чоловік і я запечатані в храмі. Подяка небесам за вірних візитних учителів! Так, сестри, вчинки праведних жінок поширюються в просторі, часі й поколіннях. Справді, не існує більш тривалого впливу, ніж той, щоб мати сім’ю, запечатану в храмі на вічність. Давайте будемо схожими на тих вірних сестер, які пройшли перед нами. Давайте жадібно пити «воду з криниць спасіння». Бог живе. Його Син Ісус Христос приготував шлях для нас, щоб повернутися і жити з Ним. Істинна євангелія знову була відновлена на землі. Ми маємо живого пророка сьогодні, Президента Гордона Б. Хінклі, через якого Небесний Батько направляє Своїх людей. Нехай ми, завдяки «колам» від наших праведних вчинків, допоможемо всім знати ці істини, в ім’я Ісуса Христа, амінь.