«Поможи недовірству моєму» Старійшина Л. Уітні Клейтон Сімдесятник «Ми сприяємо процесу зміцнення віри, коли робимо те, що правильно. Це завжди приводить до зростання віри». Одного разу Спаситель побачив великий натовп людей, які слухали дискусію між його учнями й книжниками. Потім Він запитав у книжників: «Про що сперечаєтесь з ними?» Один чоловік, упавши на коліна, відповів, що він попросив учнів вигнати злого духа зі свого сина, та «вони не могли». Той батько благав Його, кажучи: «Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!» Ісус же йому відказав: «Тому, хто вірує, все можливе!» Зараз батько хлоп’яти з слізьми закричав і сказав: «Вірую, Господи,--поможи недовірству моєму!» Ісус звернувся до нечистого духа й наказав: «Вийди з нього, і більше у нього не входь!» І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов»1. Усі ми мали тяжкі, навіть сповнені відчаю часи, коли зі сльозами падали на коліна й благали, як той батько: «Вірую, Господи,--поможи недовірству моєму». Так само, як Спаситель був готовий допомогти цьому батькові, чий син «мучився тяжко»2, так само Він готовий допомогти нашому «недовірству» в цей час, щоб ми могли з вірою подолати свої земні труднощі й «вийти переможцями»3. Віра в Господа Ісуса Христа є першим принципом євангелії, і вона є чимось більшим за вірування4. Віра--це «сподіва[ння] на те, чого не видно, але що є істинним»5. «Віра завжди штовхає того, хто її має, до. . . фізичних та інтелектуальних дій»6. «Мати віру в Ісуса Христа означає мати таку довіру до Нього, щоб змогти підкоритися будь-яким Його наказам. Там, де немає послуху, нема й віри»7. Віра приходить від «слухання» слова Божого, і є духовним даром8. Віра збільшується, якщо ми не лише слухаємо, але й діємо згідно із словом Божим, якщо послушні тим істинам, яких нас навчено9. Чудовим прикладом цього є відповідь Марії на повідомлення ангела. Ангел Гавриїл сказав Марії: «І ось ти в утробі зачнеш і Сина породиш, і даси Йому ймення ІСУС. Він же буде Великий і Сином Всевишнього званий». Марія тоді покірно відповіла Гавриїлу: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!»10 Іншого разу Ісус «. . . проходив . . . поблизу Галілейського моря,. . . побачив двох братів: Симона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що невода в море закидали,--бо рибалки були. Він же каже до них: «Ідіть за Мною,--Я зроблю вас ловцями людей!». І вони зараз покинули [свої] сіті, та й пішли вслід за Ним»11. Після воскресіння Спасителя Петро й інші учні пішли «риби вловити». Однак «. . . ночі тієї нічого вони не вловили. А як ранок настав, то Ісус став над берегом, але учні не знали, що то був Ісус». Він наказав їм: «. . . Закиньте невода праворуч від човна, то й знайдете!» Вони кинули,--і вже не могли його витягнути із-за безлічі риби»12. Подібний послух, який розвиває віру, ми можемо спостерігати в житті пророка Джозефа Сміта. Після відвідувань ангела Моронія, які продовжувалися протягом усієї вересневої ночі 1823 року, Джозеф пішов уранці працювати разом з батьком. Провівши майже всю ніч без сну, він «відчув, що сили [його] виснажені і [він] зовсім неспроможний» виконувати «щоденну необхідну роботу». Його батько відіслав його додому, й він «вирушив з поля з наміром піти додому; але. . . сили повністю залишили [його] і [він] упав безпорадний на землю і лежав якийсь час непритомний, не відчуваючи нічого». Опритомнівши, він «розплющив очі і побачив, як той самий посланець стояв над [його] головою, оточений сяйвом, як і раніше». Джозефу було наказано «йти до [свого] батька і розповісти йому про видіння і накази, отримані [ним] минулої ночі». Хоча Джозеф був украй виснажений, він слухняно «повернувся до свого батька на поле й розповів йому все». Батько відповів, що «це від Бога і сказав, щоб [він] йшов і робив усе за наказом небесного посланця». А потім, виснажений але слухняний, Джозеф «пішов з поля і попрямував туди, де, за словами посланця, було сховано ті пластини» ще кілька миль13. Кожного дня ми вирішуємо, що будемо робити, а чого не будемо серед великої кількості пропозицій. Коли своїм найголовнішим пріоритетом ми обираємо виконання заповідей--з радістю, без ремствування, не вимірюючи важкість того, що Він заповідує,--то стаємо слугами Господа й ловцями людей, і закидаємо невода праворуч своїх човнів. Ми просто йдемо й робимо те, що заповідує Господь, довіряючи, навіть коли вже несила терпіти, що Він допоможе нам зробити саме так, як Він просить14. Коли ми так чинимо, Господь допомагає нашому недовірству, й наша віра стає міцною, трепетною й непорушною. Пророк Джозеф писав із в’язниці Ліберті: «Отже, дорогі й улюблені брати, давайте з радістю виконувати все, що від нас залежить, а потім можна спокійно стояти з найбільшою переконаністю [або вірою], щоб побачити спасіння Бога і прояв його руки»15. Незалежно від того, ким ми є або де живемо, наше повсякденне життя сповнене рутиною й одноманітністю. У цій нашій буденності перше місце необхідно відводити виконанню того, що має найбільше значення. Цими обов’язковими речами, які потребують головної уваги, є мінімальні щоденні вимоги, що допоможуть розвивати віру. Серед них: істинний послух, смиренна молитва, вдумливе вивчення Писань і безкорисливе служіння іншим. Ніякі інші щоденні вправи не зміцнять м’язи нашої віри швидше за ці дії. Нам також слід пам’ятати, що щирий піст живить сильну віру. Це має особливе значення, коли ми з усією вірою прагнемо позбавитися застарілих недоліків характеру, які не виходять «інакше, як тільки молитвою й постом»16. Розвиток віри в Господа Ісуса Христа--це процес, який відбувається крок за кроком, рядок за рядком, приписання за приписанням. Ми сприяємо процесу зміцнення віри, коли робимо те, що правильно. Це завжди приводить до зростання віри17. Коли ми щодня розвиваємо віру через молитву, вивчення й послух, Спаситель допомагає подолати наше недовірство, і віра стає щитом, щоб «загасити усі огненні стріли злочестивих»18. Алма навчав, що ми можемо протистояти кожній спокусі диявола, маючи віру в Господа Ісуса Христа19. Однак ми не можемо ігнорувати чи відкинути основні складові віри й сподіватися, що пожнемо багатий урожай. Ми бачимо величезну кількість прикладів того, як члени Церкви розвивають свою віру в наш час. Коли юнаки, дівчата й літні подружні пари приймають покликання служити на місії, коли подружжя плекають чесноти, щоб бути одруженими в святому храмі, коли батьки навчають дітей шляхам, якими їм слід ходити20, усіма цими вчинками вони зміцнюють свою віру в Господа Ісуса Христа. Коли ми дотримуємося дня Суботнього у святості, звеличуємо покликання, сплачуємо десятину й пожертвування, радо вітаємо нових членів Церкви й запрошуємо друзів та сусідів вивчати євангельські істини, ми зміцнюємо свою віру. Коли ми приймаємо рішення полишити гріхи й маємо бажання покаятися, а потім падаємо на коліна в молитві як у добрі часи, так і в годину випробувань, ми розвиваємо в собі міцну віру. Тоді ми будемо спостерігати у власному житті досвід, описаний у Книзі Мормона: «Проте вони постилися і молилися часто, і ставали все сильнішими і сильнішими в своїй покірливості, і все стійкішими і стійкішими у вірі в Христа, до того, що наповнило їхні душі радістю і втіхою, авжеж, аж до очищення й освячення їхніх сердець, освячення, яке приходить через те, що вони віддають свої серця Богові»21. Я знаю, що Спаситель живий, і що Він допомагає нашому недовірству. В ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Див. Марк 9:14-29; див. також Матвій 17:14-21. 2. Матвій 17:15. 3. Див. УЗ 10:5. 4. Див. Уложення віри 1:4; Bible Dictionary, «Faith», 669-70. 5. Алма 32:21; див. також Євреям 11:1; Етер 12:6. 6. Bible Dictionary p. 670. 7. Gospel Principles (1997), 118. 8. Див. Римлянам 10:17; Мороній 10:11; Bible Dictionary, 669 9. Див. Bible Dictionary, 669-670. 10. Лука 1:31-32, 38. 11. Матвій 4:18-20. 12. Іоанн 21:2-4, 6. 13.Джозеф Сміт--Історія 1:47-50. 14. Див. 1 Нефій 3:7. 15. Див. УЗ 123:17. 16. Матвій 17:21; див. також Марк 9:29. 17. Див. Bible Dictionary, 669. 18. Див. УЗ 27:17. 19. Алма 37:33. 20. Див. Приповісті 22:6. 21. Геламан 3:35.