«Немов напоєний сад» Старійшина Джеффрі Р. Холланд З Кворуму Дванадцятьох Апостолів «Нам слід сплачувати [десятини й пожертвування] як особисте виявлення любові до щедрого й милостивого Небесного Батька». Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів твердо й неухильно просувається по землі. За словами Даниїла, це «камінь», що «з гори відірвався. . . сам, не руками»1. «Чудо й диво»--ці слова якнайкраще описують те, що передбачав Ісая2. Це і є дивом! Це--відновлення і просування євангелії Ісуса Христа, сповнене чудесами, одкровеннями та всіма іншими духовними проявами. Багато з них мали місце за часів нашого життя. У той час, коли мені було 17 років, за межами Північної Америки не існувало жодного колу Сіону. Сьогодні на інших континентах та на морських островах існує понад 1000 колів. Більш ніж половина (тобто 64) зі 125 нині діючих чи оголошених храмів знаходиться за межами Сполучених Штатів. А тоді, коли мені майже виповнилося 16, за межами штатів та провінцій США й Канади не було жодного храму. За наше життя ми побачили одкровення, яким священство поширюється на всіх гідних чоловіків належного віку--благословення, що прискорило роботу в багатьох частинах світу. За наше життя ми побачили публікацію Писань Церкви, повністю чи частково, більш ніж 100 мовами. За наше життя ми побачили довгоочікуване створення кворумів сімдесятників з натхненними чоловіками, яких було приведено з багатьох країн, щоб, у свою чергу, послужити багатьом народам. Нещодавно Президент Хінклі оголосив створення Постійного Освітнього Фонду, який матиме потенціал з часом благословити багатьох людей навіть у найвіддаленіших куточках землі. Таким чином, Церква стає все більш і більш інтернаціональною. Я роблю цей невеличкий огляд, аби висвітлити інше чудо, інше, якщо бажаєте, одкровення, на яке більшість членів Церкви могли не звернути уваги. Однак воно й призначалося, щоб бути непомітним для ока загалу. Я кажу про припинення грошових зборів для поповнення фондів, а також будь-яких інших цільових зборів коштів серед місцевих членів Церкви в нашій та інших країнах--рішення, винесене Братами майже близько десяти років тому. Оскільки це рішення було прийняте саме під час стрімкого міжнародного зростання Церкви, щойно описаного мною, за який кошт воно могло б відбуватися? Як ми могли йти до дуже віддалених місць у той самий час, коли ми відміняємо всі додаткові збори з членів Церкви? За логікою в цій ситуації Церква мала б зробити все навпаки. Як саме це було зроблено? Я розкажу вам, як це було зроблено-- з вірою головуючих Братів від усього серця в те, що Господні принципи десятини та добровільних пожертвувань будуть шановані усіма, навіть щойноохрищеними, членами Церкви і що вірність цим божественним принципам забезпечить Церкву достатньою кількістю коштів. Я ще не належав до Кворуму Дванадцятьох, коли було прийняте це важливе рішення, але я можу уявити, які обговорення проводилися серед членів головуючих рад Церкви і який прояв віри вимагався від цих людей. Якщо Брати вирішать припинити збори коштів, а святі не платитимуть свої десятини та пожертвування, що буде тоді? Проте, наскільки мені відомо, така думка ніколи серйозно не розглядалася. Брати пішли вперед з вірою--вірою в Бога, вірою в принцип, отриманий через одкровення, вірою в нас. Вони ніколи не озиралися назад. Це був величний (хоча й майже непомічений) день дорослішання Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Але, щоб шанувати це рішення, ми, як окремі члени Церкви, також маємо відповідно бути дорослими. Я хотів би навести п«ять причин того, чому всім нам, багатим чи бідним, щойнонаверненим чи тим, хто вже тривалий час є членом Церкви, слід вірно платити наші десятини та пожертвування. По-перше, робіть це заради ваших дітей та онуків, цього підростаючого покоління, які можуть, якщо ми не будемо уважними, вирости в Церкві, без жодної уяви про те, за який кошт забезпечуються їхні храми, доми зборів, будинки семінарії та заходи. Нехай ваші діти знають, що багато з благословень Церкви уможливлено саме завдяки тому, що ви та вони сплачували свої десятини та пожертвування Церкві. Навчайте їх, що ці благословення не могли прийти фактично у жодний інший спосіб. Тоді візьміть своїх дітей з собою на інтерв«ю з урегулювання десятини. Саме так онук Президента Говарда В. Хантера відвідав таке інтерв«ю разом зі своїм батьком багато років тому. Під час цієї події єпископ виявив своє задоволення бажанням молодого брата Хантера платити повну десятину. Одержуючи монети, він запитав хлопця, чи є, на його думку, євангелія істинною. Вручивши свою повну десятину з 14 центів, цей семирічний хлопчик сказав, що вважає євангелію істинною, однак «це воістину коштує чимало грошей»3.Так, будівлі, програми та матеріали, згадані мною, дійсно мають певну ціну. І дуже важливо, щоб наші діти отримали цей урок у свої молоді літа. По-друге, сплачуйте свою десятину, щоб законно вимагати благословення обіцяні тим, хто робить це. «І тим Мене випробуйте,--промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?»4 Втративши свого чоловіка, мученицьки вбитого в Наву, і зробивши перехід на Захід разом з п«ятьма, залишившимися без батька, дітьми, перебуваючи у злиднях, Мері Філдінг Сміт продовжувала сплачувати десятину. Коли одного дня в конторі, де приймали десятину, один чоловік неналежним чином зауважив, що їй не слід віддавати десяту частину врожаю картоплі--єдине, що вона змогла виростити того року, вона голосно промовила до нього: «Вільяме, вам має бути соромно за себе. Ви що, хочете позбавити мене благословень? Якщо я не сплачуватиму десятину, то не зможу сподіватися на Господні благословення. Я сплачую десятину не тільки тому, що це закон Божий, але й через те, що сподіваюсь отримати благословення за це. [Мені потрібні благословення.] Дотримуючись цього та інших законів, я розраховую . . . що буду спроможна забезпечити свою сім«ю»5. Я не можу перелічити всіх шляхів, якими прийдуть благословення за дотримання цього принципу, але я свідчу, що багато з них прийдуть духовними шляхами, які значно далекосяжніші за економічні. Наприклад, у своєму житті я бачив здійснення Божого обіцяння, і Він «ради [мене] насвар[ив] все те, що жере»6. Це благословення захисту від зла було вилите на мене та моїх близьких понад усяку міру й мені залишалося лише визнати його належним чином. Але я вірю, що божественний захист надійшов, по меншій мірі частково, через нашу рішучість, як кожного, так і всієї сім«ї, платити десятину. По-третє, сплачуйте свою десятину, як проголошення того, що володіння матеріальними речами та накопичення мирського багатства не є найголовнішими цілями вашого існування. Як нещодавно сказав мені один молодий батько, що живе на студентський бюджет: «Можливо, найбільш кардинальні моменти для нас, як святих останніх днів, наступають саме тоді, коли нам доводиться плисти проти течії тієї культури, серед якої ми живемо. Завдяки десятині ми маємо такі моменти. Живучи у світі, де особливе значення надається матеріальному накопиченню та культивується недовіра до будь-кого чи будь-чого, що посягає на наші гроші, ми звільняємося від егоцентризму, коли даємо вільно, довірливо та щедро. Цей вчинок дійсно свідчить, що ми відрізняємося, що ми обраний народ Бога. В суспільстві, яке говорить нам, що гроші є нашим найважливішим надбанням, ми рішуче заявляємо, що це не так»7. Президент Спенсер В. Кімбол одного разу розповідав про чоловіка, який тішив себе гордовитістю через великі ділянки землі та численну іншу нерухомість--гаї та виноградники, отари та лани, ставки, будівлі та різноманітне майно, якими він володів. Він тішив себе гордовитістю через це, але до кінця свого життя не мав бажання сплатити десятину з них чи навіть визнати, що вони були дарами від Бога. Президент Кімбол, промовляючи на похороні того чоловіка, зауважив, що цього магната-землевласника було покладено на супокій у малесенькому, довгастому клаптику землі, що за розмірами «у довжину високої людини, ушир--гладкої»8. У відповідь на стародавнє запитання: «Чи багато він залишив?», будьте певними, відповідь завжди буде: «Повністю усе». Тож ми гарно вчиняємо, складаючи собі скарби на небі, там, де немає податків, там, де згідно з ученням, такі слова, як стан, спадщина, завіт та заповіт набувають дещо іншого значення9. Вчетверте, сплачуйте свої десятини й пожертвування чесно та з прямотою, бо вони є тим, що належить Богові. Воістину, одним з найбільш пронизуючих рядків серед усіх Писань є громогласний запит Єгови: «Чи Бога людина обманить?» Ми питаємо: «Чим ми тебе обманили?» І він відповідає: «Десятиною та приносами!»10 Сплата десятини не є символічним подарунком, котрий ми якимось чином милосердно даруємо Богові. Сплата десятини є виплатою боргу. Старійшина Джеймс Е. Талмейдж описав це, як контракт між нами та Господом. Він уявляв, як Господь говорить: «Ви маєте потребу в багатьох речах в цьому світі-- їжі, одязі та притулку для своєї сім«ї та для себе, загальні життєві зручності . . . Ви матимете засоби для здобуття цих речей; але пам«ятайте--вони мої, і я вимагатиму від вас сплати ренти за все, що я даю у ваші руки. Однак протягом життя ваш прибуток не буде постійно зростати . . . [тому], на відміну від того, як це роблять смертні господарі--вимагаючи від вас . . . оплати наперед, яким би не був ваш талан чи . . . перспективи--ви сплачуватимете мені . . . [лише] тоді, коли отримаєте; і ви сплачуватимете мені відповідно до того, що отримали. Якщо станеться так, що одного року ваш прибуток буде щедрим, тоді . . . [обсяг ваших 10 відсотків буде] трохи більшим; і якщо станеться так, що наступний рік стане роком нужденності, і ваш прибуток стане не таким, який був, тоді . . . [обсяг ваших 10 відсотків буде] меншим . . . [За будь-яких обставин десятина буде справедливою]». «Чи знаходили ви коли-небудь на землі господаря, який бажав би заключити з вами [справедливий] контракт такого роду?»--запитує старійшина Талмейдж. «Коли я замислююся над усією цією щедротою,--говорить він,--я відчуваю усім своїм серцем, що навряд чи я зможу підняти своє обличчя до . . . Небес, . . . якщо намагатимуся обманом відібрати [у Бога] те, [що по закону належить Йому]»11. Це веде до п«ятої причини платити наші десятини та пожертвування. Нам слід сплачувати їх, як особисте виявлення любові до щедрого й милостивого Небесного Батька. Завдяки своїй милості Бог забезпечує хліб для голодних та одежу для бідних. В різні часи нашого життя це торкатиметься всіх нас чи то в земному, чи то в духовному розумінні. Бо для кожного з нас євангелія та її благословення з«являються немов світанок вранці, відганяючи темряву невігластва та суму, страху та розпачу. В різних країнах Його діти волали до Нього, і Господь відповідав. Завдяки просуванню Його євангелії по землі, Бог полегшує тягарі втомлених та пускає на волю утиснених. Його сповнена любові великодушність зробила наше життя--заможних чи бідних, близько чи далеко--«немов той напоєний сад, . . . [від] джерела, що води його не всихають»12. Я висловлюю мою найглибшу вдячність за кожне з благословень євангелії Ісуса Христа, особливо за найвеличніший з усіх дарів--взірець життя та спокутуючу смерть Єдинонародженого Божого Сина. Я знаю, що ніколи не зможу відплатити небесам за жодну з цих милостей, але існує багато способів, якими мені слід намагатися виявляти свою вдячність. Один із цих способів--сплата десятини та добровільних пожертвувань. Я бажаю дещо повернути і ніколи не хочу, щоб це було те, що (говорячи словами царя Давида), коштувало мені «дармо».13 Я свідчу, що принцип десятини, викладений нам в безсумнівно божественній простоті Писань, є від Бога. За те, щоб усі ми мали право на його благословення повік, я молюся в ім«я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Даниїл 2:45. 2. Ісая 29:14. 3. Quoted by David B. Haight in Conference Report, Apr. 1981, 57; or Ensign, May 1981, 42. 4. Малахія 3:10. 5. In Conference Report, Apr. 1900, 48. 6. Малахія 3:11. 7. Приватне листування. 8. In Conference Report, Apr. 1968, 74. 9. Див. Матвій 6:19-21. 10. Малахія 3:8. 11. The Lord’s Tenth (pamphlet, 1968), 10-11. 12. Ісая 58:11; див. також Ісая 58:6-10. 13. 2 Самуїлова 24:24.