Учення приєднання Старійшина М. Рассел Баллард З Кворуму Дванадцятьох Апостолів «Якщо ми є дійсними учнями Господа Ісуса Христа, ми повинні завжди виявляти любов і розуміння до всіх наших ближніх, особливо, за часів потреби». Можливо, це був дуже хороший, чудовий, бодрячий осінній день, як цей. Спаситель сидів, навчаючи декількох своїх учнів, коли людина, визначена тільки як «законник один», стояла і запитувала Його: «Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?» Учитель знав людську душу і розумів, що запитання тонко маскувало намір примусити Його сказати щось, що суперечить Закону Мойсея. Спаситель відповів на запитання двома власними запитаннями: «Що в Законі написано? Як ти читаєш?» Як ви могли б очікувати, законник міг процитувати закон: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе». «Правильно ти відповів,--сказав Спаситель.--Роби це,--і будеш жити». Але законника це не задовольнило. Знаючи, що існують суворі правила і вірування серед євреїв стосовно спілкування з тими, хто не належить до їхньої віри, він наполягав, щоб Господь надав більше пояснень, сподіваючись заманити Його до суперечки: «А хто мій ближній»,--запитав він. Знову настав час навчати. Ісус обрав один з Його улюблених і найбільш ефективних методів навчання: притча, можливо, одна з найбільш любимих і добре відомих притч в усьому християнському світі. Ви знаєте притчу про те, як чоловік з Єрусалима на своєму шляху до Єрихона попався розбійникам і залишився ледве живим. Один священик пройшов іншим боком дороги; так само й Левит не зупинився, щоб допомогти. Тоді Ісус сказав: «Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв’язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього». Потім Ісус запитав ще раз: «Котрий же з цих трьох--на думку твою--був ближній тому, хто попався розбійникам?» І законник відповів: «Той, хто вчинив йому милість». Потім Ісус виказав Свою останню настанову законнику і всім, хто читав притчу про доброго самарянина: «Іди,--і роби так і ти!» (Див. Лука 10:25-37). Кожного разу, читаючи цю притчу я вражаюся її силою і простотою. Але, чи коли-небудь ви запитували себе, чому Спаситель вирішив зробити героєм цієї історії самарянина? За часів Христа була сильна антипатія між євреями і самарянами. За нормальних обставин ці дві групи уникали спілкування один з одним. Ця повчаюча притча залишалася б також доброю, якби людину, яка попалася розбійникам, врятував брат єврей. Його навмисне використання євреїв і самарян ясно навчає, що ми всі ближні, і що ми повинні любити, цінувати, поважати і служити один одному, незважаючи на наші найбільші відмінності--такі як релігійні, політичні й культурні. Ця настанова дійсна й сьогодні як частина учення Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Перелічуючи головні учення відновленої Церкви, Джозеф Сміт сказав, що «Ми проголошуємо за собою право вклонятися Всемогутньому Богові так, як нам каже власна совість» ми також «визнаємо за всіма людьми те саме право: нехай вони вклоняються як, де і чому вони хочуть» (УВ, 11). Ми вдячні, що багато наших членів Церкви розуміють це учення і використовують в повсякденному житті. Нещодавно я прочитав повідомлення в новинах про трагічну смерть у тутешній громаді, в Юті. Горююча молода вдова сказала: «Нас було охоплено підтримкою. Ми не мормони, але місцевий приход охопив нас турботою, надавши їжу, допомогу та висловивши співчуття. Був сильний вилив почуття любові і ми дуже вдячні за це» (цитата з Dick Harmon, «Former Ute’s Death Leaves Wife Coping, Wondering,» Daily Herald [Provo, Utah], 11 Aug. 2001, A3). Просто так повинно бути. Якщо ми є дійсними учнями Господа Ісуса Христа, ми повинні завжди виявляти любов і розуміння до всіх наших ближніх, особливо, за часів потреби. Нещодавно в газеті Church News було надруковано оповідання про двох жінок, які стали добрими друзями, «єврейським лікарем з Нью-Йорка і непрацюючою матір’ю шести дітей (святою останніх днів) з Юти, які опинилися далеко від дому в Далласі, Техас. Член нашої Церкви написала: «Якби наша дружба мала розпочатися через службу, яка за допомогою комп’ютера підбирає схожих людей, я маю сумнів, що ми змогли б подалати перший бар’єр . . . . . . Я думаю, що жінка, яка зайнята медичною практикою, могла б мати небагато бажання, щоб обговорювати колір гостинних серветок для «Асоціації батьків і вчителів». «Ми робимо дивні речі щодо припущень--вони можуть зруйнувати самі корені чогось, що могло б бути у розквіті й зростати, якби йому надали можливість. Я завжди вдячний тому, що припущення були відкинуті» (Shauna Erickson, «Unlikely Friends Sharing a Lifetime,» Church News, 18 Aug. 2001, 10) Упередження і припущення можуть бути дуже небезпечними й неправильними. Деякі з наших членів Церкви можуть не відчути дружніх посмішок, теплих потисків рук і зазнати невдачі у служінні з любов’ю до всіх своїх ближніх. Так само можуть бути такі, хто став нашими сусідами, хто не належить до нашої віри, хто приїхав з упередженим негативним ставленням до нашої Церкви та її членів. Певно, що добрі сусіди повинні докладати зусиль, щоб зрозуміти один одного і бути добрими один до одного, незважаючи на релігію, національність, расу або культуру. Одного разу я почув про членів Церкви, які ображали людей іншої віри, ігноруючи їх і не залучаючи їх до якихось дій. Це може відбутися особливо у громадах, де члени нашої Церкви складають більшість. Я чув про обмежених батьків, які говорять дітям, що вони не можуть гратися з певною дитиною по-сусідству тільки тому, що вона або її сім’я не належать до нашої Церкви. Така поведінка не відповідає вченню Господа Ісуса Христа. Я не можу зрозуміти, чому деякі члени Церкви дозволяють мати місце таким подіям. Я є членом цієї Церкви все своє життя. Я був місіонером повного дня, двічі--єпископом, президентом місії, сімдесятником і апостолом. Я ніколи не вчив, я ніколи не чув, щоб вчили, ученню виключення. Я завжди чув, що члени цієї Церкви спонукаються бути люблячими, добрими, толерантними та доброзичливими до наших друзів і сусідів інших вірувань. Господь очікує великих справ від нас. Батьки, будь ласка, навчайте своїх дітей і практикуйте самі принцип приєднання, а не виключення через релігійні, політичні або культурні відмінності. Через те, що це істина, ми проголошуємо світові, що повнота євангеії Ісуса Христа була відновлена на землі через пророка Джозефа Сміта, і ми спонукаємо членів нашої Церкви ділитися своїми віруваннями і свідченнями з іншими. Політика Церкви ніколи не полягала в тому, що ми повинні уникати або ігнорувати тих, хто вибирає не слухати або не сприймати послання. Насправді, істинним є протилежне. Президент Гордон Б. Хінклі постійно нагадує нам про особливі зобов’язання, які ми маємо як послідовники Господа Ісуса Христа. Я процитую тільки одне: «Кожен з нас є особистістю. Кожен з нас різний. Повинна бути повага до цих відмінностей . . . . . . Ми повинні більше працювати, щоб будувати взаємоповагу, поблажливе ставлення, з толерантністю один до одного, незалежно від учень і філософій, які ми можемо сповідувати. Ви та я можемо не погоджуватися з ними. Але ми можемо робити це з повагою і чемністю» (Teachings of Gordon B. Hinckley [1977], 661, 665). Як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів ми розуміємо, що деякі люди сприймають нас як «незвичайних людей» (1 Петра 2:9). Наші вчення й вірування важливі для нас. Ми сприймаємо і доглядаємо їх. Я не пропоную зараз сказати, що це не так. Навпаки, наша незвичайність та унікальність послання відновленої євангелії Ісуса Христа є необхідними елементами щодо пропонування людям світу ясного вибору. Я не пропоную, щоб ми брали участь у будь-яких стосунках, що можуть піддати нас чи наші сім’ї духовному ризику. Однак, ми повинні розуміти, що не кожний збирається сприйняти наше вчення відновленої євангелії Ісуса Христа. У більшості випадків сусіди, які не нашої віри, це хороші чесні люди--кожен в деякій мірі добрий і порядний, якими ми намагаємося бути. Вони піклуються про свої сім’ї, як і ми. Вони хочуть зробити цей світ кращим місцем, як і ми. Вони добрі, люблячі, великодушні й вірні--якими ми прагнемо бути. Близько 25 років тому перше Президентство проголосило: «Наше послання . . . є одним з особливих виявів любові й турботи про вічне благополуччя всіх чоловіків і жінок, незалежно від їхньої віри, раси чи національності, знаючи, що ми дійсно брати й сестри, через те що ми сини й дочки того ж Небесного Батька» (First Presidency statement, 15 Feb. 1978). У цьому полягає наше вчення--учення приєднання. Це те, у що ми віримо. Це те, чого нас навчали. Серед усіх людей цієї землі ми повинні бути найбільш люблячими, добрими та найбільш толерантними, завдяки цій доктрині. Дозвольте запропонувати три прості речі, які ми всі можемо робити, щоб уникнути того, щоб ті, хто перебувають у нашому оточенні відчували себе виключеними. По-перше, дізнайтеся про ваших сусідів. Дізнайтеся про їхні сім’ї, їхню роботу, їхню точку зору. Збирайтеся разом з ними, якщо вони бажають, і робіть це не настирливо і без прихованих мотивів. Дружба ніколи не повинна бути запропонована як засіб для досягання іншої мети; вона може і має бути єдиною метою для товаришування. Я одержав листа від жінки, яка нещодавно переїхала в Юту, я процитую маленьку його частину: «Я повинна сказати вам, старійшина Баллард, що коли я вітаюсь до моїх сусідів, або якщо я махаю їм рукою, вони не звертають увагу на мої привітання. Якщо я іду біля них під час моєї ранкової або вечірньої прогулянки, ставлення до мене не змінюється. Інше, так зване «чорне» населення, говорить, що на їхні дружні жести вони отримують такі ж негативні відповіді». Якщо члени Церкви є серед цих сусідів, вони напевно повинні знати, що такого не повинно бути. Давайте розвивати хороші стосунки взаємної довіри й розуміння з людьми різних походжень і вірувань. По-друге, я вірю, що було б добре, якби ми вилучили декілька таких фраз з нашого словника: «не член Церкви» і «не мормон». Такі фрази можуть бути принижуючими і навіть применшуючими. Особисто я не вважаю себе «не католиком» чи «не євреєм». Я християнин. Я член Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Ось, як я хотів би себе визначити щодо того, хто і що я є, замість того, щоб визначати себе через те, ким я не є. Давайте поставимося з такою ж люб’язністю до тих, хто живе серед нас. Якщо необхідно дати загальне визначення, то слово «ближні», безсумнівно, підходить у більшості випадків. По-третє, якщо сусіди стають запальними або у розпачі через незгоду з Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів або через деякі закони, які ми підтримуємо з моральних причин, будь ласка, не пропонуйте їм, навіть з гумором, що вони повинні подумати про переїзд в інше місце. Я не можу збагнути, як будь-який член Церкви може навіть подумати про таке! Наших предків-піонерів виганяли з помешкань у різних місцях одягнуті у форму сусіди, які не були до них толерантні. Пінери зазнавали надзвичайних труднощів і переслідувань, через те що думали, діяли і вірили не так, як інші. Якщо наша історія не вчить нас чомусь іншому, вона повинна вчити нас поважати права всіх людей, мирному співіснуванню один з одним. Зараз я звертаюсь до тих, хто не нашої віри, Якщо вас щось турбує, давайте поговоримо про це. Ми хочемо бути корисними. Однак, будь ласка, зрозумійте, що наші доктрини і вчення встановлені Господом, тому, іноді, ми будемо повинні ввічливо не погоджуватися з вами, але ми можемо робити це не так, щоб бути неприємними. У наших громадах ми можемо і повинні працювати разом в атмосфері люб’язності, поваги і цивілізованості. Тут, в Юті, група стурбованих громадян утворили «Союз за єдність». Ці зусилля підтримуються нашою Церквою, так само як іншими церквами і організаціями. Однією з цілей цього союзу є «прагнути будувати громаду, де сприймаються й цінуються різні точки зору». Можливо, ніколи не було більш важливого часу для ближніх з усього світу, щоб стояти разом заради спільного добра для кожного. За декілька годин до того, як Він розпочав болісні, фізичні й духовні процеси спокути, Спаситель зустрівся зі Своїми апостолами, щоб узяти участь у святі пасхи--Його Останній вечері--і дати їм останні настанови, які Він хотів би дати їм у смертному житті. Серед цих учень є надихаюча, змінююча життя заява: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що Ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Іоанн 13:34-35). Ось чого навчав Ісус Своїх апостолів, включаючи «одного законника», через притчу про доброго самарянина. І це те, чого він навчає нас сьогодні, через живого пророка і апостолів. Любіть один одного. Будьте добрими один до одного, незважаючи на наші сильні відмінності. Ставтеся один до одного з повагою і чемністю. Я знаю і свідчу, що Ісус є Христос, наш Спаситель і Викупитель, і я знаю що він очікує, що всі ми підемо за Його вказівкою--бути кращими сусідами, про що я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.