Вдячність Старійшина Стівен Е. Сноу Сімдесятник «Вдячність можна збільшити, постійно роздумуючи над своїми благословеннями і дякуючи за них у щоденних молитвах». Деякі з нас, зростаючи в південній Юті, прагнули влаштуватися працювати на бензоколонках, багато з яких були розташовані вздовж старого шляху під назвою «Шосе 91» у тій його частині, що проходить крізь центр міста Сент-Джордж. Мій молодший брат Пол, якому тоді було 18 років, працював у Тома на бензоколонці, що знаходилася приблизно в трьох кварталах від нашого дому. Одного літнього дня до колонки під’їхала машина з нью-йоркськими номерами і водій попросив заправити її. (Щоб ви знали, молоді брати, кому зараз менше 30, в ті часи дійсно хтось виходив і заправляв вашу машину пальним, мив вікна і перевіряв рівень масла.) Поки Пол мив вітрове скло, водій запитав його, як далеко до Великого каньйону. Пол відповів, що 274 кілометри. «Я чекав усе своє життя, щоб подивитися на Великий каньйон,--вигукнув чоловік.--На що воно там схоже?» «Я не знаю,--відповів Пол.--Ніколи там не бував». «Ти хочеш сказати,--здивувався чоловік,--що живеш на відстані двох з половиною годин їзди від одного із семи чудес світу і ніколи там не бував?» «Саме так»,--сказав Пол. Через мить чоловік відповів: «Ну, думаю, що можу це збагнути. Ми з дружиною більше 20 років жили в Манхеттені й ніколи не відвідували статуї Свободи». «А я там бував»,--сказав Пол. Чи не іронія це, брати, що ми часто ладні подорожувати багато кілометрів, аби подивитися на чудеса, створені природою або руками людини, але не зважаємо на красу навколо нас. На мою думку, така вже людська вдача--шукати власного щастя десь в іншому місці. Гонитва за професійними успіхами, багатствами та матеріальними винагородами може затьмарити нашу перспективу і часто призводить до браку розуміння тих рясних благословень, що оточують нас. Небезпечно постійно думати про те, чому нам не було дано більше. Проте корисно і скромно постійно думати, чому нам було дано так багато. Одне старе прислів’я каже: «Найбільше багатство--це задоволення малим». У своєму посланні до филип’ян Павло написав: «Не за нестатком кажу, бо навчився я бути задоволеним із того, що маю» (Филип’янам 4:11). Алма навчав свого сина Геламана, даючи йому пораду, яку всі батьки повинні давати своїм дітям: «Радься з Господом в усіх своїх діяннях, і він направлятиме тебе на добре; авжеж, коли ти лягаєш вночі, лягай з Господом, щоб він міг доглядати тебе у твоєму сні; і коли ти прокидаєшся вранці, нехай твоє серце буде сповнене подяки до Бога; і якщо ти будеш робити так, ти будеш піднесений в останній день» (Алма 37:37). Алма каже: «. . . нехай твоє серце буде сповнене подяки до Бога . . .». Господь бажає, щоб ми були вдячними. У посланні солунянам ми читаємо: «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1 Солунянам 5:18). Як носії священства ми повинні постійно намагатися збільшити свою вдячність. Вдячність можна збільшити, постійно роздумуючи над своїми благословеннями і дякуючи за них у щоденних молитвах. Президент Девід О. Маккей сказав: «Молодий чоловік, який зачиняє за собою двері, засуває занавіски і там, у тиші, звертається до Бога з проханням про допомогу, повинен спершу вилити свою душу в дякуванні за здоров’я, за друзів, за рідних, за євангелію, за явлення Божого існування. Він повинен спершу підрахувати свої численні благословення і окремо назвати їх» (у Conference Report 1961 р., квітень: с. 7-8). Усі наші молитви повинні включати постійний вираз вдячності. Часто в молитвах ми просимо про конкретні благословення, які, на нашу думку і через наше неповне розуміння, ми повинні мати. Коли, згідно зі Своєю волею, Господь таки відповідає на молитви, Він, звичайно, повинен бути задоволений, коли ми приносимо смиренну молитву вдячності. Брати, давайте коли наступного разу ми будемо молитися, то замість того, щоб виставляти Господові прохання за проханням стосовно якихось дій у наших власних інтересах, складемо Йому змістовну подяку за все, чим Він нас благословив. Президент Джозеф Ф. Сміт навчав нас, що: «Дух вдячності завжди є приємним і задовольняючим, бо несе із собою почуття корисності іншим; він викликає любов і дружбу і породжує божественний вплив. Кажуть, що вдячність є пам’яттю серця» (Gospel Doctrine, 5th ed. [1939], 262). У жовтні 1879 року було покликано групу, що складалася з 237 святих останніх днів з кількох маленьких поселень на південному заході Юти, для прокладки нового шляху і заселення місця, яке зараз відоме під назвою округ Сан-Хуан, що на південному сході Юти. Подорож мала тривати шість тижнів, а замість цього зайняла близько шести місяців. Їхні зусилля та героїзм добре задокументовані, зокрема спроба перетнути річку Колорадо в місці, яке зветься «дира в скелі». Ті, хто відвідав це місце, дивуються, яким чином, щоб досягти річки Колорадо далеко внизу, візки і запряжки могли бути спущені крізь цю вузьку щілину в стінах каньйону з червоного каменю. Проте після переходу через річку Колорадо на шляху до округу Сан-Хуан на них очікували нові випробування. Змучені й виснажені, на початку 1880 року вони опинилися перед своєю останньою перешкодою--Коум Рідж. Коум являє собою гребінь гори з міцного пісковику, що здіймається стрімкою стіною у 305 метрів заввишки. Одного чудового весняного дня 120 роками пізніше наша сім’я піднялася на Коум Рідж. Гребінь гори стрімкий і ненадійний. Було важко уявити, яким чином ті візки, упряжки, чоловіки, жінки і діти могли подолати такий схил. Але під нашими ногами були сліди коліс від візків, залишені як доказ їхніх зусиль багато років тому. Що вони відчували після того, як претерпіли так багато? Чи не було в них гіркоти після багатьох місяців важкої праці і нестатків? Чи не критикували вони своїх провідників за те, що ті відправили їх у таку важку подорож, і чи не просили їх відступити? Ми отримали відповідь на наші запитання, коли піднялися на вершину Коум Ріджу. Там на червоному пісковику були слова, написані багато років тому: «Дякуємо Тобі, о Боже!» Брати, я молюся, щоб ми могли зберегти свої серця повними визнання і вдячності за те, що маємо, і не думали постійно про те, чого в нас немає. Давайте як носії священства займемо позицію вдячності в усьому, що робимо, за це я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.