Старійшина Кейт К. Гілбіг
Сімдесятник
«Коли ми праведно служимо . . . , ми зміцнюємо свою ланку священства, з’єднуючи її все міцніше з тими, хто був до нас і хто прийде після нас».
На цьому великому зібранні носіїв священства, що зібралися тут і по всьому світі, присутні кілька поколінь--десятки тисяч синів, батьків, дідусів, навіть прадідусів--і всі з них мають віру в Христа, прагнуть виконувати Його заповіді й бажають служити Йому.
Одні з них належать до великої династії носіїв священства, яка тягнеться в часі. Інші є першими чоловіками у своїх сім’ях, хто став носієм священства. Але усі мають і можливість, і відповідальність утворити і продовжувати ланцюжок гідних чоловіків, які поважають священство й служать у царстві, таким чином з’єднуючи сім’ї разом--покоління за поколінням. Саме про вашу особисту ланку в цьому ланцюжку священства я й буду говорити сьогодні.
У кожному розподілі вірні чоловіки отримували священство для того, щоб здійснювати мету Господа. У Писаннях описано, як повноваження священства передавалися від пророка до пророка, починаючи з Адама.
Образно кажучи, ми є ланкою того ланцюжка священства, який тягнеться від закладин цієї землі. Однак кожен з нас, у прямому розумінні цього слова, зараз бере участь у серйозному завданні створення своєї особистої міцної ланки священства, щоб мати зв’язок зі своїми прабатьками і своїм потомством.
Якщо чоловік не отримає або не буде шанувати Мелхиседекове священство, його ланку буде втрачено й вічне життя для нього стане недосяжним (див. УЗ 76:79; 84:41-42). Звідси, як Церква, ми повинні докладати великих зусиль, щоб навчати посланню Відновлення всіх, хто має бажання почути його і підготувати всіх, хто прагне, до отримання благословень священства й храму.
Сьогоднішній наш привілей бути носіями священства Бога бере початок у доземному існуванні. Пророк Алма пояснював, що чоловіки, висвячені в Мелхиседекове священство на землі, були «поклика[ні] і підготовле[ні] від заснування світу відповідно до передбачення Бога, через їхню надзвичайну віру і добрі діяння; насамперед їх було поставлено перед вибором добра чи зла; отже, вони, вибравши добро і виявляючи надзвичайно велику віру, покликаються святим покликанням» (Алма 13:3).
Господь дуже хоче, щоб ви створили або подовжили ланцюжок вірних носіїв священства у вашій сім’ї. Саме ваша віра й мудре виявлення свободи вибору--у доземному житті й зараз, у земному житті--допомогли вам отримати «святе покликання» священства.
У 1844 році пророк Джозеф Сміт сказав: «Кожного чоловіка, який має покликання служити жителям світу, було висвячено саме для цієї мети на Великій нараді на небесах ще до закладин цього світу» (Teachings of the Prophet Joseph Smith, sel. Joseph Fielding Smith [1976], 365).
Отже, незалежно від того, чи ми належимо до першого чи п’ятого покоління носіїв священства у сім’ї, кожен з нас прийшов на землю з власним спадком вірності й висвяченням наперед. Це знання дає нам тверду рішучість завжди шанувати священство й, таким чином, створювати або продовжувати сім’ю, що складатиметься із багатьох поколінь у Церкві й целестіальному царстві.
Ми часто називаємо священство силою і владою діяти від імені Бога на землі. Але служіння нашому Спасителю, нашій сім’ї і ближньому також входить до обов’язків священства. Спаситель сподівається, що ми застосовуємо священство в першу чергу на благо інших. Ми не можемо благословити чи христити себе, а також не можемо самі для себе проводити храмові обряди. Радше кожен носій священства повинен покладатися на інших, щоб і вони з любов’ю застосовували свої повноваження і владу священства для того, щоб допомогти кожному з нас розвиватися духовно.
Я зміг усвідомити важливість служіння священства не лише спостерігаючи за тим, як мій дідусь, батько й брати звеличували свої покликання, а й завдяки братам у своєму приході, які були для мене взірцем того, як слід виконувати обов’язки священства.
Коли мене було висвячено у чин учителя в Аароновому священстві, моїм першим напарником у домашньому вчителюванні був Генрі Уілкенінг, первосвященик, старший за мене майже на 60 років. Він був іммігрантом з Німеччини, швець за професією, невеликий на зріст, але енергійний і вірний пастир призначених нам сімей. Мені приходилося постійно наздоганяти його (бо здавалося, що він ходить і піднімається сходами набагато швидше за мене) під час наших щомісячних візитів, які занурили нас у сувору дійсність, що була новою для мого безтурботного існування. Він сподівався, що я буду проводити частину кожного уроку й домовлятимуся про всі зустрічі, але я, в основному, слухав і спостерігав за тим, як він допомагав братам і сестрам, які мали різні духовні, соціальні, економічні та емоційні потреби, ще невідомі мені, 14-річному хлопцеві.
Я почав усвідомлювати, скільки добра може зробити один вірний носій священства. Я був свідком того, як брат Уілкенінг кує міцну ланку священства для себе за допомогою служіння, сповненого любові до тих сімей, які були в нужді, і до мене, який був тоді ще зовсім юним.
У роки зростання я, спостерігаючи за великою кількістю носіїв священства, зрозумів, що служіння священством не залежить від особливих титулів або особливих покликань чи офіційних посад у царстві. Радше ця можливість випливає з того факту і є наслідком того, що чоловік отримав священство Бога.
Президент Дж. Рубен Кларк молодший мудро навчав на Генеральній конференції, що відбулася в квітні 1951 року: «У служінні Господу немає значення, де ви служите, але як ви це робите. У Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів людина посідає те місце, куди її було належним чином покликано, і це те місце, якого людина не повинна ні прагнути, ні відмовлятися від нього» (у Conference Report, квіт. 1951, с. 154).
Коли ми праведно служимо від усього свого серця, то якою б не була призначена нам відповідальність, ми зміцнюємо свою ланку священства, з’єднуючи її все міцніше з тими, хто був до нас і хто прийде після нас.
Я урочисто свідчу про божественність Спасителя і Його викупительну жертву, а також про відновлення Його священства, носіями якого ми маємо привілей бути, і молюся, щоб кожен син і батько, присутній на цих зборах, прийняв зараз рішення служити Господу, з вірою вшановуючи священство й міцно закріплюючи свою особисту ланку у ланцюжку священства, яка поєднає його з прабатьками й наступними поколіннями у вічності. В ім’я Ісуса Христа, амінь.
Previous
