«Велика річ» Президент Джеймс Е. Фауст Другий радник у Першому Президентстві «Нехай ми всі будемо вірними у виконанні повсякденних малих справ, які доводять нашу гідність, бо вони вестимуть і готуватимуть нас до справ великих». Мої улюблені брати, носії священства Бога, по всьому світі, я радий бути одним із вас. На цьому вечорі я хотів би закликати носіїв священства Церкви бути більш відповідальними у виконанні того, що зміцнює віру, характер і духовність. Це звичайні обов’язки священства, які ми повинні виконувати щодня, щотижня, щомісяця--з року в рік. Робота Церкви залежить від виконання таких фундаментальних справ, як сплата десятини; піклування про сім’ю і виконання обов’язків священства; піклування про бідних і нужденних; щоденна молитва, вивчення Писань і домашній сімейний вечір; домашнє вчителювання; участь у роботі кворуму і відвідування храму. Якщо Президент Церкви покличе нас, ми будемо готові, здатні і бажатимемо здійснити «велику річ», наприклад, працювати над будівництвом храму в Наву, проте багато хто не дуже турбується про виконання цих основних справ. Ми знаємо історію із Старого Завіту про Наамана, начальника сирійського війська, хворого на проказу. Одна мала ізраїлева служниця сказала жінці Наамана, що в Ізраїлі є пророк, який міг би вилікувати його. Нааман прибув зі своєю колісницею та з кіньми до Єлисеєвого дому, а той послав до Наамана посла, говорячи: «Іди, і вимиєшся сім раз у Йордані, і вигоїться тіло твоє тобі, й очистишся»1. Ви, молоді хлопці, знаєте як це виглядає, коли ви показуєте руки матері, а вона каже вам піти помити їх. Але Нааман не був маленьким хлопчиком. Він був начальником сирійського війська, а Єлисей запропонував йому помитися в Йордані. Тож він «пішов у гніві»2. Один із розсудливих рабів Наамана не погодився з ним і сказав: «коли б велику річ говорив тобі той пророк, чи ж ти не зробив би? А що ж, коли він сказав тобі тільки: Умийся і будеш чистий!»3 Покаявся тоді Нааман і послухався поради пророка. Проказа зникла, і «сталося тіло його, як тіло малого хлопця, і став він чистий»!4 У цьому випадку «велика річ» була надзвичайно простою і легкою для виконання. У сучасній історії Церкви ми маємо протилежні приклади чоловіків, які отримали щедрі благословення Господа. Один з них, Гайрум Сміт, лишився цілком вірним і відданим, навіть ціною власного життя, тоді як інший, Олівер Каудері, хоча й свідчив про «великі речі» в історії відновлення, був засліплений власною амбіцією і втратив своє високе місце в провідництві Церкви. Олівер Каудері пережив разом із пророком Джозефом Смітом багато важливих подій відновлення, таких, як: їхнє хрищення владою Іоанна Христителя, надання Ааронового священства, дивовижне явлення в Кертлендському храмі і написання власною рукою «усієї Книги Мормона (за виключенням кількох сторінок), коли вона промовлялася вустами пророка [Джозефа Сміта]»5. Ніхто, крім пророка Джозефа, не був більше вшанований служінням ангелів, ніж Олівер Каудері. Проте, коли для пророка Джозефа настали важкі часи, Олівер почав ставитися до нього критично і віддалився від нього. Всупереч зусиллям пророка простягти йому руку дружби, він став вороже ставитися до пророка і до Церкви і 12 квітня 1838 року був відлучений від Церкви. Через кілька років після смерті пророка Олівер покаявся і висловив зацікавленість повернутися до Церкви. У відповідь Бригам Янг написав йому 22 листопада 1847 року, запропонувавши «повернутися в Дім нашого Батька, який ти покинув, . . . і відновити своє свідчення істинності Книги Мормона»6. Олівер встав перед кворумом первосвящеників і сказав: «Брати, кілька років я був відокремлений від вас. Зараз я бажаю повернутися. Я хочу смиренно прийти і бути серед вас.--Я не шукаю посади. Я просто хочу бути з вами.--Я поза Церквою. Я не член Церкви. Я хочу знову стати членом Церкви. Я хочу ввійти через двері. Я знаю ці двері. Я прийшов сюди не для того, щоб шукати переваги. Я прийшов смиренний і покладаюся на рішення цього кворуму, знаючи, що його рішення правильні і їм треба підкорятися»7. Він також свідчив такими словами: «Друзі й брати, мене звуть Каудері, Олівер Каудері. На ранній історії цієї Церкви ми [з вами] були разом . . . Я . . . тримав у власних руках золоті пластини, з яких було здійснено переклад [Книги Мормона]. Я бачив також тлумачів. Ця книга істинна. Сідней Ригдон не писав її. Пан Сполдинг не писав її. Я писав її власноруч, коли вона лунала з вуст пророка»8. Хоча Олівер повернувся, він втратив високе місце в Церкві. У протилежність цьому президент Гебер Д. Грант сказав про Гайрума Сміта: «Не існує кращого прикладу любові старшого брата, ніж це продемонстрував у своєму житті Гайрум Сміт по відношенню до пророка Джозефа Сміта . . . Вони так дружили, були такими ніжними і настільки любили один одного, наскільки це можливо для звичайних смертних . . . У серці Гайрума Сміта . . . ніколи не було жодної часточки . . . заздрощів. Жодна смертна людина не могла бути більш вірною, більш відданою, більш чесною в житті або в смерті, ніж був Гайрум Сміт у ставленні до пророка живого Бога»9. Він реагував на кожну потребу і прохання свого молодшого брата Джозефа, який очолював Церкву і отримував одкровення, які ми маємо сьогодні. Гайрум був непохитний день за днем, місяць за місяцем, з року в рік. Після смерті їхнього брата Алвина Гайрум закінчив будувати для батьків білий каркасний будинок. Після того, як Джозеф отримав золоті пластини, Гайрум забезпечив його дерев’яною скринькою, щоб складати їх туди і захищати. Коли пластини було перекладено, Джозеф довірив Гайруму надрукований примірник рукопису. Гайрум, часто в супроводі Олівера Каудері, носив щодня сторінки до набирача і від нього10. Щоб підтримати свою сім’ю, Гайрум працював фермером і чорноробом, але після заснування у 1830 році Церкви прийняв покликання керувати Коулсвілльською філією. Він взяв свою дружину і сім’ю і пішов жити із сім’єю Ньюела Найта, витрачаючи велику частину свого часу на «проповідь євангелії, де б [він] не знайшов бажаючих слухати»11. Завжди хороший місіонер, він проповідував не тільки біля свого дому, але поїхав також на східне узбережжя і на південь Сполучених Штатів. У 1831 році він поїхав з Джоном Мардоком до Міссурі й назад, проповідуючи по дорозі12. Коли в 1833 році мова зайшла про будівництво Кертлендського храму, Гайрум негайно взяв свою косу, розчистив бур’яни на місці для храму і почав рити фундамент. У 1834 році, коли було організовано Табір Сіону, Гайрум допомагав Ліману Уайту вербувати членів Табору і провів групу святих останніх днів від Мічигану до Міссурі. Випробуваний таким чином у малих справах, Гайрум став у грудні 1834 року помічником Президента Церкви. Він служив під провідництвом свого молодшого брата, пророка Джозефа. Він завжди був для свого брата джерелом сили і спокою--і в церковному служінні, і у в’язниці міста Ліберті. Коли почалися переслідування і Джозеф у 1834 році сховався від черні в Наву, Гайрум поїхав з ним. Коли вони, роздумуючи над поверненням, стояли на березі ріки, Джозеф повернувся до Гайрума і сказав: «Ти старший, що нам робити?» «Давай повернемося, здамося і подивимося, що станеться»,13 --відповів Гайрум. Вони повернулися до Наву і були відвезені до Картиджа, де померли мученицькою смертю один за одним упродовж кількох хвилин. Гайрум був вірним своїй вірі навіть жертвуючи життям. У всіх відношеннях він був учнем Спасителя. Проте щоденне старання справді звеличило його. З іншого боку, Олівер Каудері був великим, коли тримав пластини і коли йому прислужували ангели, але будучи змушеним вірно зносити щоденні випробування і складні проблеми, Олівер захитався і відійшов від Церкви. Ми доводимо нашу любов до Спасителя не тільки виконуючи «велику річ». Якби пророк особисто попросив вас поїхати на місію в якесь незнайоме і незвичайне місце, ви поїхали б? Ви, мабуть, доклали б усіх можливих зусиль, щоб поїхати. А що стосовно сплати десятини? Що стосовно виконання домашнього вчителювання? Ми виявляємо свою любов до Спасителя шляхом виконання багатьох маленьких справ віри, відданості й доброти до інших, які визначають наш характер. Це було добре продемонстровано життям доктора Джорджа Р. Хілла ІІІ, колишнього Генерального Авторитета, який помер кілька місяців тому. Старійшина Хілл був світовим авторитетом у вугільній галузі й видатним ученим. За свої наукові досягнення він отримав багато нагород і почесних премій. Він був деканом факультету шахт і мінеральних ресурсів і професором з технічних засобів для оточуючого середовища в Університеті Бригама Янга. Але як людина, старійшина Хілл був простим, скромним і цілком відданим. Перед покликанням Генеральним Авторитетом він служив єпископом трьох різних приходів і регіональним представником. Після звільнення з посади Генерального Авторитету він став радником єпископату приходу. Коли здоров’я послабшало, його останніми покликаннями були: директор консервного заводу колу і член приходського хору. Ці останні покликання він виконував із такою ж відданістю, як і всі інші. Він робив усе, до чого його не було б покликано, навіть якщо це мало бути не тільки «великою річчю». Як сказав колись один мій друг: «Коли ми приносимо на олтар Бога свої таланти, або свої земні чи академічні почесті, або свій усе більш обмежений час, цей жертовний акт прив’язує до Нього наші серця, і ми відчуваємо, як зростає наша любов до Нього». «Коли ми виконуємо в царстві будь-яке служіння--чи то викладання . . . уроку, або сухе консервування продуктів на площі Благополуччя--воно матиме для нас значно меншу цінність, якщо ми бачимо в ньому тільки те, що «треба зробити» . . . Але якщо ми уявляємо себе тими, хто кладе на олтар Бога свої таланти або свій час, наприклад, відвідуємо незручні для нас церковні збори, то наша жертва стає особистою і відданою для Нього»14. Історія, яку розповів наш улюблений колега, старійшина Генрі Б. Айрінг, ще більше ілюструє цей принцип зобов’язання. Це історія про його батька, великого науковця Генрі Айрінга, який служив у вищій раді Бонневільського колу. Він відповідав за благодійницьку ферму, на якій було поле цибулі, що потребувало прополки. На той час йому було майже 80 років і він страждав від болючого раку кістки. Він призначив себе на прополку, хоча біль був такий нестерпний, що він працював упираючись ліктями в живіт. Біль був для нього занадто сильним, щоб стати на коліна. Але він посміхався, шуткував і щасливо розмовляв з іншими, хто були того дня на прополці поля цибулі. Я зараз процитую, що сказав старійшина Айрінг про цей випадок: «Після того, як роботу закінчили і всю цибулю пропололи, хтось сказав йому: «Генрі, заради небес! Ви бува не смикали тих бур’янів? Їх обприскали два дні тому, і вони все одно мали загинути». Тато голосно розсміявся. Цей жарт йому здався найдотепнішим. Він подумав, що це чудовий жарт над ним самим. Він марно пропрацював цілий день на прополці бур’янів. Їх обприскали і вони все одно мали загинути. . . . Я запитав його: «Тату, як ти можеш робити з цього жарт?» . . . Він сказав мені слова, які я ніколи не забуду . . . Він відповів: «Хел, я був там не заради бур’янів»15. Малі речі можуть мати великий потенціал. Телебачення, що є великим благословенням для людства, було придумане юнаком з Айдахо, коли він орав на полі свого батька дисковою бороною прямі борозни. Він уявив, що міг би передавати прямі лінії від одного перетворювача зображення і відтворювати їх в іншому16. Часто ми не можемо побачити потенціалу виконання справ, які здаються малими. Цей 14-річний хлопчик виконував звичайну повсякденну роботу, коли до нього прийшла ця надзвичайна ідея. Як колись роз’яснив Нефій: «І таким чином ми побачили, що малими засобами Господь може вершити великі справи»17. Ви, молоді люди, є вибраним родом, для кого майбутнє обіцяє великі можливості. Майбутнє може поставити перед вами вимогу, щоб ви конкурували на всесвітньому ринку з іншими молодими людьми. Вам потрібна спеціальна освіта. Вас можуть вибрати для навчання не тому, що ви маєте великі досягнення або зробили чудові справи, а тому, що ви отримали нагороду «Скаут-орел», нагороду «Обов’язок перед Богом», закінчили семінарію або служили на місії. У притчі про таланти тому, хто збільшив свої таланти, було сказано: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого!»18 Нехай ми всі будемо вірними у виконанні повсякденних малих справ, які доводять нашу гідність, бо вони вестимуть і готуватимуть нас до справ великих. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. 2 Царів 5:10. 2. 2 Царів 5:12. 3. 2 Царів 5:13. 4. 2 Царів 5:14. 5. Щоденник Рубена Міллера, 1848-1849 рр., Архів відділу Історії сім’ї та Церкви, 21 жовтня 1848 р.; подано за сучасним правописом. 6. Лист від Бригама Янга до Олівера Каудері від 22 листопада 1847 р., процитований Сюзаною Істон Блек у Who’s Who in the Doctrine & Covenants (1997), с. 76. 7. Щоденник Міллера, листопад 1848 р. 8. Щоденник Міллера, 21 жовтня 1848 р. 9. Гебер Дж. Грант, «Гайрум Сміт і його видатні нащадки», Improvement Era, серпень 1918 р., с. 854-855. 10. Роналд К. Есплін, «Гайрум Сміт: лагідність ягняти, чистота Йова», Ensign, лютий 2000, 32. 11. «Щоденник Ньюела Найта» з «Уривків біографій» у Classic Experiences and Adventures (1969), с. 65. 12. Див. УЗ 52:8-10. 13. Див. Гайрум Сміт--Патріарх, як процитовано в Ensign, лютий 2000, с. 36. 14. Джеймс С. Джердайн, «Посвячення і навчання», On Becoming a Disciple-Scholar (1995), с. 80. 15. Див. Генрі Б. Айрінг, «Очікування Господа», Brigham Young University 1990-91 рр. Devotional and Fireside Speeches, 22. 16. Оповідання Філа Фарнсворта, «Миттєві образи доктора Екса», U.S. News & World Report, 17 серпня, 1998 р., 44 с. 17. 1 Нефій 16:29. 18. Матвій 25:23.