Ділитися євангелією Старійшина Даллін Х. Оукс З Кворуму Дванадцятьох Апостолів «Найуспішніші місіонери повного дня та члени Церкви завжди діють, виходячи з любові . . . Якщо нам не вистачає любові до людей, ми повинні молитися про це». Дякую вам, Президенте Хінклі, за величні слова. Усі ми глибоко вдячні вам за сповнене сили та натхнення провідництво в такі важкі часи. За такого провідництва ми рухаємося вперед у роботі Господа, такій невідкладній у цьому схвильованому світі. Проголошення доброї звістки про євангелію Ісуса Христа є фундаментальним принципом християнської віри. Троє авторів Євангелій кажуть про цей наказ Спасителя. У книзі Марка написано: «І казав Він до них: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься,--буде спасений, а хто не ввірує--засуджений буде» (Марк 16:15-16). Матвій переказує заповідь Спасителя: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Матвій 28:19). Лука каже: «Так написано є . . . щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх» (Лука 24:46-47). Застосовуючи настанови Спасителя до сьогодення, сучасні пророки закликали всіх нас ділитися євангелією. Президент Гордон Б. Хінклі в наш час засурмив на знак поклику. У всесвітньому зверненні до місіонерів та місцевих провідників через супутник він просив «більше ентузіазму» до місіонерської роботи «на всіх. . . рівнях [Церкви]» («Шукайте ягнят, годуйте овець», Ліягона, липень 1999 р., с. 120). І хоча місіонери повинні робити все, щоб знаходити людей для навчання, за його словами, «кращий шлях . . . --знаходження людей через членів Церкви» (с. 119). Він просив кожного з нас докласти найкращих зусиль, щоб допомогти місіонерам знайти людей для навчання. Він також просив кожного президента колу та єпископа «взяти. . . на себе всю відповідальність і обов’язок за знаходження і товаришування з людьми, які цікавляться Церквою» у межах їхнього підрозділу (с. 121). Президент Хінклі також прикликав благословення Господа на кожного, хто буде зустрічатися «з цією величезною проблемою, що постає перед нами» (с. 122). І хоча з того часу, як наш президент сказав ці слова, минуло два з половиною роки, більшість із нас не включилися до дії за цим закликом. Досліджуючи з молитвою слова Президента Хінклі й розмірковуючи над можливостями ділитися євангелією, я дійшов висновку, що нам необхідні три речі, щоб виконати заклик Пророка. По-перше, нам потрібне щире бажання ділитися євангелією. По-друге,--небесна допомога. По-третє,--знати, що робити. I. БАЖАННЯ Як і багато іншого, проголошення євангелії починається з бажання. Якщо ми хочемо стати більш дійовим знаряддям в руках Господа в поширенні його євангелії, то повинні мати відверте бажання робити це. Я вірю, що до цього можна дійти за два кроки. По-перше, ми повинні мати міцне свідчення про істинність та значення відновленої євангелії Ісуса Христа. Це стосується і надзвичайної цінності плану Бога для його дітей, і невід’ємної ролі спокути Ісуса Христа в ньому, а також ролі Церкви Ісуса Христа у здійсненні плану в цьому житті. По-друге, ми повинні мати любов до Бога та всіх його дітей. У сучасному одкровенні нам сказано, що «любов, з оком, єдиноспрямованим до слави Бога, роблять [нас] правомочними для цієї роботи» (див. УЗ 4:5). Першим апостолам цього розподілу часів було сказано, що їхня любов повинна бути «до всіх людей» (див. УЗ 112:11). Завдяки свідченню про істинність та важливість відновленої євангелії ми розуміємо цінність того, що отримали. Завдяки любові до Бога та ближніх ми здобуваємо бажання ділитися з кожним цим величним даром. Сила нашого бажання ділитися євангелією є індикатором ступеня власного навернення. У Книзі Мормона містяться деякі прекрасні приклади впливу свідчення та любові. Коли сини Мосії, які були «найганебнішими грішниками», здобули своє свідчення, то «мали бажання, аби спасіння могло бути проголошено кожній живій істоті, бо вони не могли знести, щоб яка-небудь людська душа загинула» (Мосія 28:3-4). У подальшій розповіді їхній товариш Алма волав: «О, якби я був ангелом. . . щоб я міг піти і говорити сурмою Бога, таким голосом, щоб похитнути землю» і проголошувати «план спокутування» кожній душі, «щоб не було більше смутку на всьому лиці землі» (Алма 29:1-2). Мені подобається говорити, що місіонерська робота--це ділитися євангелією. Слово ділитися означає, що у нас є щось надзвичайно цінне, і ми бажаємо дати це людям на користь та благословення. Найуспішніші місіонери повного дня та члени Церкви завжди діють, виходячи з любові. Я засвоїв це ще юнаком. Мені доручили відвідати малоактивного члена Церкви, видатну людину у своїй професійній галузі, набагато старшого за мене. Згадуючи про свої дії, я розумію, що не надто переймався його життям. Я діяв, виходячи з обов’язку, маючи бажання звітувати про 100% домашнє вчителювання. Одного вечора, десь наприкінці місяця, я зателефонував йому, щоб запитати, чи можемо ми з напарником зараз прийти. Його докірлива відповідь виклала для мене незабутній урок. «Ні, я не думаю, що хочу, щоб ви приходили сьогодні,--сказав він.--Я втомився. Я вже готовий до сну. Я читаю, і не хочу, щоб мене турбували, аби ви звітували про 100% домашнє вчителювання в цьому місяці». Ця відповідь і досі щемить серце, бо тоді я відчув свої егоїстичні спонукання. Я сподіваюся, що ніхто, до кого ми підійдемо із запрошенням почути послання відновленої євангелії, не відчує, що ми діємо, виходячи з причини іншої, ніж щира любов до них та відверте бажання поділитися чимось дорогоцінним для нас. Якщо нам не вистачає любові до людей, ми повинні молитися про це. Слова пророка Мормона про «чисту любов Христа» вчать нас «мол[итися] Батькові з усією енергією вашого серця, щоб вас було сповнено цією любов’ю, яку він дарував усім, хто є істинними послідовниками його Сина, Ісуса Христа» (Мороній 7:47-48). II. НЕБЕСНА ДОПОМОГА/НАЛЕЖНИЙ ЧАС Необхідно також, щоб небесна допомога вела нас у роботі проголошення євангелії. Як і наше бажання має бути чистим і зрощеним із свідчення та любові, наші дії повинні спрямовуватися Господом. Це--його робота, а не наша, і вона має виконуватися його шляхом і в його час, а не наш. Бо тоді всі наші зусилля можуть бути приречені на невдачу і провал. У кожного з нас є близькі або друзі, яким євангелія потрібна, але їм не цікаво зараз. Для успіху наша робота з ними повинна скеровуватися Господом, щоб діяти у спосіб і час, коли вони найкраще сприймуть це. Нам слід молитися про Господню допомогу та керівництво, щоб ми могли бути знаряддям в його руках щодо вже підготовленої людини--людини, якій він хоче через нас допомогти сьогодні. Тоді слід пильнувати, щоб почути й прислухатися до підказок його Духа щодо дій. Такі підказки будуть. З безлічі особистих свідчень ми знаємо, що у свій спосіб та свій час Господь готує людей для прийняття його євангелії. Ці люди шукають, і коли ми прагнемо впізнати їх, Господь дасть відповідь на їхні молитви, відповідаючи на наші. Він надихне і поведе тих, хто бажає і щиро шукає допомоги в тому, як, де, коли і з ким ділитися його євангелією. У такий спосіб Бог дарує нам за нашими бажаннями (див. Алма 29:4; УЗ 6:8). У сучасному одкровенні Господь сказав нам, що «ще багато є на землі серед усіх сект, партій та конфесій тих, кого засліплено. . . і кого утримують від істини, бо вони не знають, де знайти її» (див. УЗ 123:12). Якщо ми є «свідками Бога в усі часи і в усьому» (Мосія 18:9), Господь покаже нам способи знайти й відповідно спілкуватися з людьми, які шукають. Це станеться тоді, коли ми прагнемо проводу і діємо, виходячи з щирої, подібної до Христової любові до людей. Господь любить всіх своїх дітей. Він хоче, щоб всі мали повноту його істини і з надлишком благословень. Він знає, коли вони готові, і хоче, щоб ми слухали й прислухалися до його керівництва у поширенні євангелії. Коли ми робимо так, підготовлені відгукнуться на того, хто сказав: «Мого голосу слухають вівці Мої. . . і за мною слідком вони йдуть» (Іоанн 10:27). III. ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ Коли у нас є щире бажання ділитися євангелією з іншими, і коли прагнули божественної допомоги в цій роботі, що робити? Що далі? Ми починаємо з початку. Нам не слід чекати подальших запрошень з небес. Частіше за все одкровення приходить тоді, коли ми діємо. Щодо того кому та як Господь дав нам такі настанови: «І нехай ваше проповідування буде,. . . кожного до свого ближнього, у м’якості й лагідності» (див. УЗ 38:41). «Ближні», звичайно, це не тільки ті, хто живуть поруч, а також інші друзі та приятелі. Коли у Спасителя запитали: «А хто то мій ближній?», він розповів про самаритянина, який впізнав свого «ближнього» по дорозі до Єрихона (див. Лука 10:25-37). Отже, наші «ближні» це також ті, кого зустрічаємо у повсякденному житті. Ми повинні молитися, як Алма в давнину, щоб Господь дав нам «силу і мудрість, щоб ми могли привести» наших знайомих до Господа (Алма 31:35). Нам слід також молитися про благополуччя їхніх душ (див. Алма 6:6). Ми повинні слідкувати за тим, що діємо, виходячи з любові, навіть не намагаючись здобути визнання чи користь. Застереження тим, хто використовує церковну посаду, щоб вдовольнити гординю чи порожні амбіції (див. УЗ 121:37), звичайно ж, стосується наших зусиль ділитися євангелією. Необхідність керуватися любов’ю також дозволяє нам уникнути маніпулювання, свідомого чи підсвідомого. У людей, які не поділяють наших вірувань, може виникнути протест, якщо ми називаємо щось «місіонерським знаряддям». «Знаряддя»--це щось, чим можна маніпулювати, неживий об’єкт. Якщо ми говоримо про щось як про «місіонерське знаряддя», то можемо справити таке враження, ніби хочемо маніпулювати кимось. Це враження повністю протилежне безкорисливому, доброму духові нашого місіонерського служіння. У своєму величному зверненні Президент Хінклі проголошує, що «можливості ділитися євангелією є скрізь» (Ліягона, липень 1999 р., с. 119). Він згадав про багато чого, що ми можемо робити. Ми повинні жити так, щоб, як він сказав, «величезна сила прикладу, який подає член Церкви» (с. 119) могла впливати на навколишніх. «Найдійовішим знаряддям,--говорив він,--буде доброчесність нашого життя і наш власний приклад» (с. 120). Ми повинні бути відверто дружніми до всіх. Президент Хінклі нагадав нам, що ми можемо «залишати. . . якусь церковну літературу» (с. 119) тим, з ким контактуємо. Ми можемо запропонувати свій дім «для місіонерського служіння» (с. 119). Місіонери можуть «звернутися до членів Церкви з проханням дати їм» інформацію про зацікавлених (с. 121), і тоді ми маємо відгукнутися. Підсумовуючи, президент Хінклі сказав, що кожен член Церкви може «постійно працювати над завданням--знайти й заохотити» зацікавлених (с. 120). Є ще багато чого, що ми можемо робити, особливо, якщо прислухаємося до величних слів пророка Мормона: «Я не боюся того, що людина може зробити; бо досконала любов нехтує всяким страхом» (Мороній 8:16; див. також 1 Іоанна 4:18). Ми можемо запросити друзів на церковні збори або заходи. Ми можемо приємно відгукуватися про нашу Церкву та ефект її вчень, і запитувати людей, чи хочуть вони більше дізнатися. Чи навіть легше: ми можемо носити в’язку тих симпатичних запрошень і роздавати їх людям, навіть незнайомим, з якими контактуємо у щоденному житті. Ці картки є ідеальним способом запросити людей дослідити істини, які є тільки у нас. У демократичному дусі вони пропонують щось дорогоцінне, але дар залежить від вибору та ініціативи потенційного власника картки. З нашого досвіду, значна частка людей, які телефонують, щоб отримати запропонований дар, бажають прийняти тих, хто може їм більше розповісти. Перше Президентство щойно оголосило ще один спосіб ділитися євангелією по всьому світу--через Інтернет. За його потенціалом це починання таке чудове, як друк рукописних матеріалів у ХІХ ст., а також використання радіо, телебачення та фільмів у ХХ-ому. Церква відкрила новий Інтернет-сайт, до якого ми можемо направляти людей за інформацією щодо Церкви та її вчень, а також даними, де знайти наші місця поклоніння. Його адреса: www.mormon.org. Для місіонерів цінність і користь цього нового джерела випливе із досвідом. Для членів Церкви це буде допомогою у відповідь на запитання друзів, безпосередньо або даючи дані про сайт. Він також дозволить нам відсилати друзям електронні листівки, а також євангельські послання та запрошення. IV. ЗАВЕРШЕННЯ Нас просили подвоїти зусилля та ефективність у роботі поширення євангелії, щоб досягти Господньої цілі в цій величній роботі. Поки ми не зробимо це, ці чудові місіонери повного дня--наші сини й доньки та благородні співтовариші у роботі Господа--не будуть використані на повну силу в цьому величному дорученні--навчати відновленій євангелії Ісуса Христа. Ми говорили про ніжне бажання, небесний провід та шляхи, якими можемо працювати за божественним наказом, щоб ділитися євангелією з ближніми. Євангелія Ісуса Христа є найяскравішим світлом і єдиною надією для цього світу темряви. «Отже,--як навчав Нефій,--[ми] повинні просуватися вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей» (2 Нефій 31:20). Я свідчу про Ісуса Христа, нашого Спасителя, та його бажання, щоб ми всім серцем були у цій його роботі, в ім’я Ісуса Христа, амінь.