Шерон Дж. Ларсен
Другий радник у Генеральному президентстві Товариства молодих жінок
«Ми не одні у цій священній довірі--бути батьками, провідниками, щоб віддавати любов. Більшої радості немає. Вона гідна будь-якої жертви».
Нам, батькам і провідникам молоді, можна легко втратити віру і у відчаї ламати собі руки, хвилюючись про них і світ, в якому вони живуть. Обставини нашого сьогодення не нові і безнадійними їх не назвеш. У часи, коли жив пророк Енох, небеса плакали через злочестивість світу (див. Мойсей 7:28-37). Нема сумніву, небеса плачуть і сьогодні.
Пророка Єлисея оточило ціле сирійське військо, яке мало знищити його. Він запевнив свого стривоженого і єдиного супутника, який рахував кількість сирійського війська, що коли ми на Господній стороні, то яким би чисельним і сильним не здавався світ, ми все рівно в більшості. Я свідчу, що втішні слова Єлисея його юному другові: «Ті, що з нами, численніші від тих, хто з ними» (2 Царів 6:16) є такими ж правдивими й сьогодні. Господь оточить і захистить наших молодих людей огняними колесницями, як це Він робив для Єлисея, давши їм батьків, дідусів, бабусь, дядьків, тіток, сусідів, провідників та друзів, які будуть міцно любити і вести їх.
Останні чотири роки я була занурена в роботу Товариства молодих жінок. Зустрічаючись з ними по всьому світу, ми до певної міри дізнавалися про їхні надії, мрії, побоювання й розчарування. Я повторюю слова Президента Хінклі: «Це найкраще з поколінь, яке Церква будь-коли мала» (Church News, 15 Feb. 1997, 3). Загалом ці молоді люди хоробро й енергійно відстоюють доброчесність і пристойність.
І хоч ці молоді люди сильні й хороші, вони все ж потребують нашої допомоги. І така допомога доступна: через програму для молодих жінок Особистий розвиток, Обов’язки Ааронового священства, Посібник для батьків і провідників молоді та переглянуте й виправлене видання «Заради зміцнення молоді», це дасть батькам і провідникам можливість безпосередньо й активно протидіяти занепаду моральності. Нашій молоді потрібні не лише люди, які задовольняють їхні потреби в їжі, житлі, одязі. Їм потрібні люди, які б любили і вели їх. Вони заслуговують на такий захист.
Необхідним виявом такої любові є здатність вислухати їх. Я знаю, чого варте вислуховування, бо сама мала благословення бути вислуханою.
Я працювала на фермі з татом. Не скажу, щоб це завжди приносило мені задоволення; але коли наставав час обіду, ми сідали у затінку під високою тополею, обідали і розмовляли. Тато не використовував цей час як золоту нагоду, щоб повчати свою доньку і виправляти її поведінку. Ми просто розмовляли--про все на світі.
Це був той час, коли я могла ставити запитання. Я почувала себе настільки безпечно, що навіть могла запитувати про те, що могло й розсердити тата. Пам’ятаю, я запитала його: «Чому ти виставив мене на посміх перед друзями на тому тижні, коли я затрималася, а ти приїхав і забрав мене додому?»
Його відповідь виявила для мене ще один аспект любові. Він не повівся тоді деспотично. Просто існували певні норми поведінки, за якими, як від мене очікувалося, я мала жити. Він сказав: «Я хвилювався, бо було вже пізно, а тебе все ще не було вдома. Більш за все мені хотілося, щоб з тобою все було гаразд». Я зрозуміла, що його любов до мене пересилила бажання спати або незручність того, що потрібно було одягатися і їхати шукати мене.
Такі миті, де б вони не наставали--на лузі, де косили траву, або деінде,--усі вони разом створювали, так би мовити, запас для часів, які могли бути не такими вже ідилічними і безхмарними. Нашим взаєминам ніщо не могло зашкодити, завдяки цьому своєрідному «інвестуванню» часу й зусиль, а не суворим повчанням і зауваженням, і можливо саме через це.
Любов є здатність вислухати завжди, коли вони готові говорити--чи то посеред ночі, чи о 6-й ранку по дорозі на заняття в семінарії, чи коли ви зайняті невідкладними справами. Ви бачили по телебаченню таку церковну рекламу? У затемненій спальні відчиняються двері і заходить мале дівчатко з книжкою під рукою. Вона підходить туди, де куняє її тато, і питає: «Татку, ти почитаєш мені казочку?» Тато не розплющує очей; крізь сон він тільки бурмотить: «Сонечко, татко такий втомлений. А спитай-но маму». Мале дівчатко підходить туди, де спить мама і запитує: «Мамо, а чи можна, щоб татко почитав мені казочку?» Ви бачите, як татко широко розплющує очі, і ось наступна картина: вони всі троє сидять разом і татко читає казочку.
Почуття любові до людей може прийти само собою, а ось вміння бути провідником--це вже відшліфована навичка, якою, можливо, ми недостатньо користуємося. Своїм прикладом ми ведемо краще, ніж будь-чим іншим. Це--важка ноша для батьків та провідників молоді.
Чи можуть молоді люди сказати, що те, як ми живемо, розмовляємо і молимося, свідчить про нашу любов до Господа? Чи знають вони, що їхній Батько на Небесах--це Бог любові, завдяки тому почуттю, яке у них виникає, коли вони з нами? Чи можуть вони бути впевненими, що ми не захитаємося і не захопимося від усякого вітру різних вчень за людською оманою під тиском суспільної думки або того, що прийнято в світі? (Див. Ефесянам 4:14).
Якщо ми збираємося вести в праведності, тоді не може виникнути жодного запитання стосовно того, на чому ми стоїмо. Маленька невпевненість з нашого боку може викликати велику невпевненість у нашої молоді.
Я іноді замислююся, а чи ми як матері не підштовхуємо своїх дітей до того, щоб у них виникало бажання бути популярними і прийнятими іншими. Змінюючи свої бажання настільки, що наші моральні стандарти стають такими, якими їх дав Господь, ми отримуємо ясне послання, що в Господньому царстві не існує подвійних стандартів.
Після виступу Президента Хінклі перед молоддю у листопаді минулого року одна дівчина сказала своїй мамі, що провідник її Товариства молодих жінок залишила в своїх вухах тільки одну пару сережок. Молоді люди--ретельні спостерігачі, вони помічають все. Вони помічають, наскільки короткі ваші шорти або чи підгортаєте ви храмову білизну, щоб носити цю блузку; вони помічають, у що ви одягнені (чи не одягнені), коли працюєте у себе на подвір’ї; вони помічають, у черзі на який фільм в кінотеатрі ви стоїте.
Ми склали завіти з Господом, і нерідко наше покликання бути провідниками перевіряє, як саме ми дотримуємося тих завітів.
Одна молода мама сказала: «Щоб бути хорошою матір’ю, потрібно надзвичайно багато часу і зусиль. Звичайно, мені легше дозволити дітям заснути перед телевізором, поки я приберу все в домі, а потім вже покласти їх до ліжка, а ніж почитати їм Писання, помолитися, розказати казку, і вже після цього покласти їх спати. Але вони ждуть цього вечірнього ритуалу, і знаю--я роблю інвестицію, навіть коли я настільки втомлена, що ледь рухаюсь, і вона принесе вічні дивіденти». Послідовність провідників допомагає молоді робити розумний вибір, і наша довіра до них зростає.
Пам’ятаю, коли мені було років 16, я випадково почула розмову мами з татом. Її турбували деякі мої вчинки. За мною не було ніякого гріха, більшого за незрілість юності, проте мама все ж була стурбована. Те, що сказав тато, запало в моє серце. «Не тривожся,--сказав він до мами.--Я довіряю Шерон, і знаю, що вона робитиме те, що слід». Ось тоді і там окупилися години, проведені на сінокосі. З того моменту я прив’язалася до цих люблячих батьків, які довіряли мені.
Одне з найбільших випробувань для батьків і провідників--любити того, кого важко любити. Це дуже нелегка справа. Вона натягує струни серця і рве душу. Коли батьки, серце яких розривається, моляться про допомогу, ця допомога часто приходить як ангел--в особі тітоньки чи дядечка, бабусі чи дідуся, добрих друзів і провідників, які оточують того, кого ми любимо. Вони підсилять саме те наше послання, яке може направити нашу дитину на шлях, про який ми молилися.
Мудра любов і цілеспрямоване провідництво допомагатимуть вистояти проти хвилі злочестивості, коли ми готуємо наступне покоління до чудової насолоди батьківства. Ми ніколи не забудемо тієї радості, коли бачимо, як наш 12-річний син розносить причастя або коли чуємо голос сина, який благословляє причастя. Як ви поясните свої почуття, коли слухаєте свідчення дочки про Спасителя або дивитеся, як вона отримує медальйон «Зріла молода жінка»?
Ми краще розуміємо, що таке небеса, коли знаходимося в храмі зі своєю дитиною, яка стоїть на колінах біля вівтаря напроти свого вічного супутника. Вони підготовлені почати спільне життя, основане на обіцянні й досягненнях, які ви допомагали здобути. Оце і є жнива.
Я закінчую свій виступ свідченням про те, що ми не одні у цій священній довірі--бути батьками, провідниками і віддавати любов. Більшої радості немає. Вона гідна будь-якої жертви, кожної неспокійної хвилини, кожної крихти терпіння, особистої дисципліни і довготерпіння. «Коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Римлянам 8:31). В ім’я Ісуса Христа, амінь.
Previous
