«Найбільша й найперша заповідь» Старійшина Роберт Ф. Ортон Сімдесятник «Виходячи з мети нашого існування, якщо ми не любимо Бога й ближнього, то все, що ми будемо робити, не матиме великого значення з погляду вічності». Протягом останніх чотирьох тижнів увагу людей в усьому світі було привернуто свавільними, руйнівними діями міжнародного тероризму та ненависті. Ненависть є протилежністю любові. Захисником і джерелом ненависті є Люцифер, і він був таким з того часу, коли його підхід до Плану Спасіння був відкинутий Батьком. Саме він вплинув на Юду, щоб той видав Ісуса первосвященикам за тридцять срібняків. Саме він є ворогом усієї праведності й батьком суперечок, який «ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Петра 5:8). З іншого боку, саме Ісус, якого Юда видав первосвященикам, сказав: «Любіть ворогів ваших . . . і моліться за тих, хто жорстоко ставиться до вас і утискує вас» (3 Нефій 12:44; див. також Матвій 5:44). І саме Він благав за вояків, які розпинали Його, кажучи: «Отче, відпусти їм,--бо не знають, що чинять» (Лука 23:34). Протягом багатьох років я думав, що любов--це риса характеру. Але вона є чимось більшим. Це--заповідь. У Своєму діалозі із законником, який був фарисеєм, Ісус сказав: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою». Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе». На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Матвій 22:36-40; див. також Галатам 5:14). Президент Хінклі сказав, що «любов подібна до Полярної зірки. Вона є постійною в мінливому світі. Це--сама суть євангелії. . . Ніщо, крім любові,. . . не зможе привернути нас до євангелії, як до способу життя (Teachings of Gordon B. Hinckley, сс. 319, 317). Апостол Іоанн сказав, що «Бог є любов» (1 Іоанна 4:8). Отже, на Нього, як на втілення любові, спирається весь закон і всі пророки. Апостол Павло навчав, що віра, яка є першим принципом євангелії, чинна любов’ю (див. Галатам 5:6). Яке цінне для розуміння вчення! Любов є рушійною силою віри! Так само як вогонь у холодний зимовий вечір зігріває дім, так само любов до Бога і ближнього дає нам віру, з якою все стає можливим. Більшість з нас відкрито проголошують про свою любов до Бога. Але, як я помітив, виникають труднощі з любов’ю до ближнього. Слово ближній має на увазі сім’ю, людей, з якими ми працюємо, тих, кого ми бачимо по сусідству з нашим домом та в церкві, й навіть ворогів, хоча ми не погоджуємося з тим, що останні роблять. Якщо ми не любимо усіх цих людей, наших братів і сестер, чи можемо ми щиро сказати, що любимо Бога? Апостол Іоанн проголошував: «Щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив», і додавав: «Як хто скаже: «Я Бога люблю», та ненавидить брата свого, той неправдомовець» (1 Іоанна 4:21, 20). Отже, любов до Бога нерозривно поєднана з любов’ю до ближнього. Наш вічний розвиток великою мірою залежить від того, як сильно ми можемо любити. У словнику Вебстера любов визначається як «. . . безкорислива, віддана, доброзичлива турбота про благо іншого; почуття, що основується на захопленні, доброзичливості або спільних інтересах. . .» (Longman Webster English College Dictionary, оverseas еdition). А Мороній використовує як синоніми слова «чиста любов Христа» й «милосердя» (див. Мороній 7:47). Ми можемо найкраще виявляти нашу любов до Бога, дотримуючись Його заповідей. І ми можемо виказувати свою любов до Бога й до ближнього милосердними актами служіння. Дозвольте навести два приклади. У Трансільванських Альпах, що в Румунії, було охрищено в Церкві одного чоловіка разом з дружиною й дітьми. Він став провідником у своїй філії. Однак через економічні й сімейні негаразди певний час був неактивним. Після того, як він знову став активним членом Церкви, цей чоловік розповів, що коли виходив з води під час хрищення, хтось прошепотів йому на вухо: «Я тебе люблю». Ніхто не казав йому цього раніше. Спогади про той вияв любові, а також люблячі й милосердні вчинки та слова членів філії повернули його до Церкви. Кілька років тому молодий чоловік зійшов на шляхи світу. Протягом певного часу батьки не могли вплинути на нього. Два первосвященики, які жили поблизу й були членами одного приходу, але які не мали особливого покликання служити йому, разом з його дядьком та іншими людьми, підставивши свої плечі, підтримали його. Вони допомогли юнакові знову стати активним членом Церкви й заохочували готуватися до місії. Вони казали, що люблять його й виказували ту любов своїм ставленням до хлопця. Це змінило життя юнака. Необхідно багато любові та навіть ціле море спільних зусиль, щоб виховати дитину. «. . . [Ніхто] не може допомагати в цій праці, якщо він не буде покірним і сповненим любові. . .» (див. УЗ 12:8.) «. . . Любов’ю служ[іть] один одному» (Галатам 5:13.) Так само, як служіння є природним наслідком любові, так само любов є природним наслідком служіння. Чоловіки, служіть вашим дружинам. Дружини, служіть чоловікам. Чоловіки й дружини, служіть вашим дітям. А усім ми кажемо: «Служіть Богові й ближньому». Якщо ми так чинитимемо, ми полюбимо того, за кого молимося, й таким чином будемо послушними найбільшій і найпершій заповіді любові. Після Свого Воскресіння в Єрусалимі Ісус явився нефійцям на Американському континенті. Навчивши їх про хрищення, Він застеріг їх від гніву й суперечок, кажучи: «. . . І не буде сперечань між вами. . . Бо істинно, істинно я кажу вам, той, в кому є дух суперечок, не від мене, але від диявола, який є батьком суперечок, і він підбурює серця людей сперечатися із злістю, один з другим» (3 Нефій 11:22, 29). Брати й сестри, якщо ми послушні заповіді любові, між нами не буде спорів, суперечок чи ненависті. Ми не будемо казати погане одне про одного, але будемо ставитися з добротою й любов’ю, усвідомлюючи, що кожен з нас є Божим дитям. Не буде більше нефійців, ламанійців і ніяких «-ійців», але кожен чоловік, жінка й дитина будуть ставитися чесно одне до одного. Якось рано-вранці в Бухаресті, під час ранкової пробіжки в парку Чесміджу, я помітив старе дерево, яке намагалося випустити нові гілки--дати нове життя. Символом життя є давати. Ми так багато даємо сім’ям і друзям, країні й Церкві, що схожі на старе дерево, а іноді ми можемо подумати, що життя є надто складним, що постійно віддавати--це надто важкий тягар. Ми можемо подумати, що легше відмовитися й робити лише те, що робить тілесна людина. Але нам не слід переставати й ми не перестанемо. Чому? Тому що ми повинні продовжувати віддавати так само, як Христос і старе дерево. Коли ми віддаємо лише трохи, давайте думати про Нього, хто віддав Своє життя, щоб ми могли жити. Під кінець Свого земного життя Ісус Христос повторив своє вчення про любов, коли навчав послідовників, щоб вони любили один одного так, як Він любить їх. «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Іоанн 13:35). На завершення я хочу сказати, що, виходячи з мети нашого існування, якщо ми не любимо Бога й ближнього, то все, що ми будемо робити, не матиме великого значення з погляду вічності. Я свідчу про божественність Христа і про реальність Його місії принести безсмертя й вічне життя людині. Я молюся за те, щоб ми могли любити так, як Він любив і продовжує любити нас. У ім’я Ісуса Христа, амінь.