Старійшина Уейн С. Петерсон
Сімдесятник
«У багатьох випадках ми можемо визначати, як залежно від нашої реакції розгортатимуться події».
Багато років тому, під час відпочинку з сім’єю, зі мною стався випадок, завдяки якому я навчився важливому принципу. У суботу ми разом з дружиною вирішили покатати дітей і зробити деякі покупки. Під час прогулянки діти поснули, і не маючи бажання будити їх, я визвався почекати у машині, поки моя дружина збігає до крамниці.
Очікуючи, я поглянув на припаркований попереду автомобіль. У ньому було повно дітлахів, і вони дивилися на мене. На очі мені потрапив хлопчак шести або семи років. Як тільки наші погляди зустрілися, він одразу ж показав мені язика.
Моєю першою реакцією було показати язика йому. Я подумав: чим же я заслужив це? На щастя, перш ніж відреагувати, я згадав принцип, якому за тиждень до цього навчав старійшина Мервін Дж. Ештон (див. Conference Report, Oct. 1970, 36-38; або Improvement Era, груд. 1970, 59-60). Він навчав тому, наскільки важливо діяти, а не реагувати на події навколо. І я помахав хлопчикові рукою. Він знову показав язик мені. Я усміхнувся і помахав знову. Цього разу і він помахав мені.
Невдовзі до його енергійного махання приєдналися маленький брат і сестра. Я відповідав їм, махаючи на всякий лад, доки не стерпла рука. Потім я поклав її на кермо і продовжував робити різні рухи, які тільки міг вигадати, увесь час сподіваючись, що батьки цих дітей швидко повернуться або що скоро прийде моя дружина.
Нарешті батьки повернулися і коли вони виїхали зі стоянки, мої нові друзі продовжували махати мені, поки не зникли з поля зору.
Це був просто випадок, але він демонструє, що у багатьох випадках ми можемо визначати, як залежно від нашої реакції розгортатимуться події. Я вдячний, що обрав шлях дружелюбного ставлення замість того, щоб відреагувати на дитячу поведінку моїх юних друзів. Вчинивши так, я уникнув негативного почуття, яке б мав, послухайся я свого природного інстинкту.
Спаситель у Своїх настановах до Нефійців учив: «Отже, все, що б ви хотіли, аби люди робили для вас, робіть таке для них» (3 Нефій 14:12).
Уявіть собі, як змінився б світ, якби кожний жив за принципом цього «золотого правила». Але поводитись так, здається, суперечити людському єству. Цар Веніямин проголосив, що «тілесна людина є ворогом для Бога» і залишатиметься до тих пір, доки вона «не піддасться натхненню Духа Святого, і не скине з себе оболонку тілесної людини» і навчиться бути «смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, [і] сповненою любові» (Мосія 3:19).
Здається, що у сьогоднішньому швидкоплинному світі тенденція агресивного ставлення одне до одного зростає. Деякі легко ображаються і гнівно відповідають на справедливі або уявні звинувачення, і кожен з нас пізнав на собі «дорожній гнів» чи грубість, нечутливість, або чув про це.
На жаль, частково це переливається у наші домівки, призводячи до чвар і незлагоди серед членів сім’ї.
Може здаватися закономірним: повестися в певній ситуації так, як повелися з вами. Але це не має бути так. Розмірковуючи над тим жахливим, що довелося пережити під час війни, Віктор Френкл згадує: «Ми, які перебували у концентраційних таборах, можемо згадати людей, які, живучи в бараках, утішали інших, віддаючи останню скибку хліба. Можливо їх було небагато, але вони надали достатньо доказів того, що все може бути забрано від людини, крім одного: останньої з людських свобод--обирати власне ставлення до будь-яких подій життя, обирати свій власний шлях» (Man’s Search for Meaning [1985], 86; курсив додано).
Це потребує благородної поведінки і високих вимог до себе, але Ісус не очікує від нас чогось меншого. «Любіть ворогів своїх,--говорить Він,--благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Матвій 5:44).
Популярний гімн підсилює це вчення:
Мій брате, почуття свої відточуй.
Та душу ти палку свою навчай.
Емоції її ти не вгамовуй,
А владу мудрості віддай.
(«School Thy Feelings,» Hymns, no. 336)
Рішення, які ми приймаємо, та манера нашої поведінки--ось що зрештою формує наш характер. Чарльз А. Холл влучно описує цей процес в таких рядках: «Посієш думки--пожнеш вчинки; посієш вчинки--пожнеш звички; посієш звички--пожнеш характер; посієш характер--пожнеш долю»(цитовано з The Home Book of Quotations, вибр. Burton Stevenson [1934], 845).
Де найважливішу роль відіграє наша поведінка--так це у нас вдома. Це те місце, де наша поведінка має найбільший вплив, на добро чи на зло. Інколи ми так «у себе вдома», що втрачаємо пильність за своїми словами. Ми забуваємо про елементарну ввічливість. Якщо ми не стежимо за собою, то може увійти у звичку критикувати одне одного, втрачати самовладання або поводитись егоїстично. Через любов до нас наші чоловіки чи дружини і діти можуть легко прощати нас, але часто вони у собі зносять кривду і невимовний душевний біль.
Є ще так багато домівок, де діти бояться своїх батьків або дружини бояться своїх чоловіків. Наші провідники нагадують, що «батько має головувати над своєю сім’єю в любові й праведності» і попереджають, що «особи, які. . . жорстоко поводяться зі своїм подружжям чи з дітьми. . . одного дня будуть відповідати за це перед Богом» (Сім’я: Проголошення світові, Ліягона, жовтень 1998, с. 24). Ворог знає: якщо йому вдасться створити атмосферу суперечок, сутичок, страху в домівці, тоді Дух Господа засмучується і узи, які мають зв’язувати сім’ю, ослаблюються.
Воскреслий Господь проголосив: «Бо істинно, істинно я кажу вам, той, в кому є дух суперечок, не від мене, але від диявола, який є батьком суперечок, і він підбурює серця людей сперечатися із злістю, один з другим» (3 Нефій 11:29).
Коли ми відчуваємо гнів або незлагоду в наших домівках, нам потрібно негайно усвідомити, яка сила скеровує в цей час наше життя і чого намагається досягнути Сатана. Соломон поділився з нами мудрою формулою: «Лагідна відповідь гнів відвертає, а слово вразливе гнів підіймає» (Приповісті 15:1).
В ідеалі, наша домівка має стати гаванню, де кожний член сім’ї буде почувати себе у безпеці, затишку і любові, захищеним від жалючого критицизму чи сутичок, з якими ми так часто стикаємося у світі.
Христос подав бездоганний приклад того, як ми можемо контролювати наші емоції за будь-яких обставин. Коли став Він перед Кайафою і Пілатом, кати били Його, ударяли по щоках, плювали на Нього і насміхалися (див. Матвій 26; Лука 23). Великою іронією є те, що вони зневажали свого Творця, який з любові до них прийняв на себе страждання.
Несправедливо засуджений, Ісус зберігав самовладання, відмовляючись відповідати злом. Навіть на хресті, у час невимовного страждання, Його благанням було: «Отче, відпусти їм,--бо не знають, що чинять вони» (Лука 23:34).
Він очікує того ж самого від нас. Тим, хто піде за Ним, Він сказав: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Іоанн 13:35).
Давайте виявляти наше учнівство, зміцнюючи наші домівки добротою і любов’ю. Давайте пам’ятати, що «лагідна відповідь гнів відвертає» і намагатися через нашу поведінку і випробування загартовувати наш характер, який буде оцінений Спасителем.
Ісус Христос є великим взірцем. Він наш Спаситель і наш Спокутар. Я свідчу про Нього! Нас скеровує сьогодні живий пророк. В ім’я Ісуса Христа, амінь.
Previous
