Стережіться ремствувань Старійшина Х. Росс Уоркмен Сімдесятник «Послух є важливим для того, щоб усвідомити благословення Господа». Коли я був молодим місіонером, то разом з напарником свідчив про те, що Бог промовляє через пророків у наші дні. Один чоловік запитав: «Так що ваш пророк сказав цього тижня?» Намагаючись пригадати, про що йшлося в посланні пророка у останньому номері журналу Improvement Era, одному з головних у той час церковних видань, я прийшов до особливого розуміння того, чому важливо знати вчення живого пророка й виконувати їх. Сьогодні я маю надію переконати вас слідувати за сучасними пророками й застерегти про обман, до якого вдається супротивник, перешкоджаючи вам робити це. У Писаннях цей обман називається «ремствування». Спаситель навчав притчі, щоб застерегти нас від віроломного шляху непослуху через «ремствування». З притчі ми дізнаємося про царедворця, який мав обрану ділянку землі. Він наказав своїм слугам посадити 12 оливних дерев, збудувати вежу, щоб наглядати за оливним гаєм. Вежа призначалася для того, щоб наглядач, який розташується на ній, мав змогу попереджати про наближення ворога. Таким чином оливний гай буде в безпеці. Слуги не побудували вежу. Прийшов ворог і зламав оливні дерева. Непослух слуг призвів до нещастя в оливному гаю (див. УЗ 101:43-62). Чому слуги не побудували вежу? Насінням нещастя було ремствування. Згідно з притчею Господа, ремствування складається з трьох кроків, кожен з яких витікає з попереднього й поступово виводить на шлях непослуху. По-перше, слуги почали сумніватися. Вони почали виявляти власне судження стосовно настанов господаря. «А яка потреба у нашого господаря в цій башті в цей час очевидного миру?»,--казали вони (див. УЗ 101:48). Спочатку вони запитали у своєму розумі, а потім посіяли цей сумнів у розумі інших. Отже спочатку виникає сумнів. По-друге, вони почали давати пояснення й виправдовувати себе в тому, чому вони не роблять того, що їм було наказано. Вони казали: «Хіба не можна віддати ці гроші грошомінам. Бо немає потреби в башті?» (Див. УЗ 101:49). Таким чином вони виправдовували непослух. Третій крок витікає неминуче: зволікання у виконанні наказу Господаря. У притчі сказано: «. . . вони стали дуже ледачими і не прислухалися до наказів свого господаря» (див. УЗ 101:50). Отже, усе було підготовлено до трагедії. Бог благословив Своїх дітей пророками, щоб навчати їх Своїх шляхів і підготувати до вічного життя. Шляхи Бога нелегкі для розуміння людини. «Бо ваші думки--не Мої це думки, а дороги Мої--то не ваші дороги, говорить Господь» (Ісая 55: 8). Послух є важливим для того, щоб усвідомити благословення Господа, навіть якщо мета заповіді незрозуміла. Супротивник нашіптує оманливе запрошення ремствувати, щоб таким чином зруйнувати силу, яка приходить внаслідок послуху. Взірець ремствування можна чітко побачити у такій оповіді про дітей Ізраїля: Господь пообіцяв дітям Ізраїля, що пошле ангела й прожене ханаанеянина, щоб діти Ізраїля могли успадкувати край, де тече молоко й мед (див. Вихід 33:1-2). Коли Ізраїль досяг кордонів Ханаану, Мойсей послав розвідників у глиб країни, й коли ті повернулися, то доповіли, що ханаанські армії сильні й насмілилися виказати думку, що Ханаан сильніший за Ізраїля. Тоді почалося ремствування. Вони поставили під сумнів заповідь, дану через Мойсея, їх сучасного пророка. Вони посіяли свої сумніви серед інших. Як могли ізраїльтяни перемогти велетнів Ханаану, якщо діти Ізраїля вважали себе в порівнянні з ними як сарана? (Див. Числа 13:31-33). Сумніви перейшли у розмірковування й самовиправдання. Вони казали, що бояться за дружин і дітей. «Чи не краще нам вернутися до Єгипту»,--проголошували вони (див. Числа 14:2-3). Ремствування перейшли в непослух, коли Ізраїль намагався обрати собі провідника, який повів би їх назад до Єгипту (див. Числа 14:4). Вони просто відмовилися наслідувати сучасного пророка. Через їхнє ремствування Господь забрав у дітей Ізраїля обіцяне благословення, що Він знищить ханаанеян і дасть їм обіцяну землю. Замість цього Він послав Ізраїль блукати по пустині 40 років. Подібний взірець ремствування знову бачимо в сім’ї Легія. Коли пророк Легій послав своїх синів до Єрусалима за латунними пластинами, вони зіткнулися з великою протидією. Спочатку Ламана вигнали з дому Лавана лише за те, що він попросив пластини. Після того сини Легія запропонували заплатити за пластини золотом і сріблом. Лаван намагався позбавити їх життя й забрав їхнє майно. Брати зібралися в печері, щоб обговорити ситуацію. Ламан і Лемуїл ремствували. Як завжди це почалося із сумнівів: «Як це може бути, щоб Господь віддав Лавана до наших рук?»,--казали вони (1 Нефій 3:31). Потім почалося самовиправдання: «Дивіться, він могутня людина, і він може командувати над п’ятдесятьма, так, навіть може вбити п’ятдесятьох, то чому ж не може й нас?» (1 Нефій 3:31). І, нарешті, вони були лінивими. Сповнені гніву, обурення і виправдовуючи себе, Ламан і Лемуїл очікували біля стін Єрусалима, поки вірний Нефій виконував роботу Господа (див. 1 Нефій 4:3-5). Господь викривав таку поведінку в наші дні: «Але той, хто не робить нічого, доки йому не накажуть, і сприймає наказ з непевним серцем, і виконує його ліниво, того проклято» (див. УЗ 58:29). Піднімаючи руки, ми підтримуємо сучасних пророків. Ми насолоджуємося привілеєм слухати дане через одкровення слово Бога в наші дні, промовлене сучасними пророками. Що ми робимо, коли слухаємо їх? Чи виконуємо ми настанови сучасних пророків з точністю, чи ремствуємо? Чи легше у нашу добу наслідувати сучасних пророків, ніж за часів Мойсея чи Нефія? Чи не ремствували б ті, хто ремствував проти Мойсея чи Нефія, і сьогодні? Ті самі питання можна поставити навпаки. Ті, хто ремствує сьогодні також ремствували б, як Ламан і Лемуїл або діти Ізраїля проти настанов пророків свого часу, й наслідки були б такими ж згубними. Найпростіша настанова може виявити схильність до ремствування. Якось я був присутній на зборах, коли головуючий церковний авторитет запросив зібрання пересісти ближче. Декілька присутніх піднялися. Більшість--ні. Чому ні? Я впевнений, що там були присутні ті, хто сумнівався, чи треба залишати свої зручні місця. «Чому я повинен це робити?» За цим запитанням, безсумнівно, швидко послідували самовиправдання й пояснення того, що немає значення у зміні місця. Я впевнений, що було також деяке роздратування через те, що головуючий авторитет звернувся з таким проханням. Останній крок, очевидний для всіх, хто спостерігав за цим, була лінива реакція. Усього декілька пересіли. Дрібничка? Так. Але вона є чітким відображенням більш глибокої проблеми: відсутності бажання слухатися. Це було відображенням духу непослуху. А це вже не дрібничка. Нещодавно я був на церковних зборах у Західній Африці, коли провідник священства запросив братів пройти вперед і зайняти перші три ряди в каплиці. Кожен чоловік відразу ж піднявся й пересів, як про те попросили. Дрібничка? Так. Але вона є відображенням бажання слухатися. А це вже не дрібничка. Я пропоную вам зосередитися на заповіді сучасного пророка, яку вам найважче виконувати. Чи сумніваєтеся ви, що ця заповідь стосується вас? Чи ви маєте готове виправдання того, чому ви не можете виконувати цю заповідь? Чи відчуваєте ви незадоволення й роздратування до тих, хто нагадує вам про заповідь? Чи зволікаєте ви з її виконанням? Стережіться обману супротивника. Стережіться ремствування. Щасливий той батько чи мати, які відчувають добровільний послух дитини. Те саме можна сказати й про Бога. Я можу усвідомити лише невелику частку тієї радості, яку відчуває Господь, коли Його слуга слухається, не ремствуючи. Нещодавно я разом зі своєю дорогою дружиною брав участь у зборах, під час яких нам повинні були пояснити наші обов’язки. У той час ми не мали жодного уявлення про те, яким буде наше призначення чи де ми будемо служити. Приватно мені було сказано, що я служитиму в Західній Африці. Я відчував подив і задоволення від цього покликання, але у моєму розумі промайнули думки, які неминуче виникли б у моєї подруги, з якою ми разом майже 39 років. А як вона сприйме це покликання? Я знав, що вона погодиться поїхати. Протягом усіх років, проведених разом, вона ніколи не відмовилася від покликання Господа. Але якими будуть почуття її серця? Коли я сів поруч з нею, по моїх очах вона зрозуміла, що я знаю, куди нас покликано. Вона сказала: «Ну, куди?» Я просто відповів: «Африка». Її очі засяяли і вона сказали з радісним серцем: «Хіба це не прекрасно!». Моя радість була повною. Таку ж радість повинен відчувати наш Батько, коли ми слідуємо за сучасними пророками з бажанням у серці. Я свідчу, що Ісус Христос живий. Він промовляє до пророків у наші дні. Давайте наслідувати сучасних пророків без ремствування. Я молюся про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.