Мері Елен В. Смут
Генеральний президент Товариства допомоги
«Нам не треба переставати вірити, коли на шляху виникають випробування. Ми не відвернемося, не відступимо, не збентежимося».
Деякі люди чи події входять у наше життя, залишають слід у серці, і ми змінюємося назавжди.
Цього вечора ми як президентство молимося про те, щоб промовлені сьогодні тут слова залишили слід у наших серцях і утримували нас, дочок Бога, міцними, стійкими й непохитними.
Де б я не подорожувала по світу, усюди вірні сестри Товариства допомоги залишали слід у моєму серці. Я бачила, як щиро вони намагаються допомагати й служити одна одній тут і по всьому світі. Це змінило мене назавжди.
Я сподіваюся, що завдяки вашим молитвам, що це коротке звернення до вас проникне у ваше серце та наблизить до нашого Спасителя й Викупителя.
Ми обираємо бути стійкими й непохитними у вірі, бо маємо обіцяння вічної слави, постійного вдосконалення та нескінченних сімейних стосунків у целестіальному царстві. Ми любимо свої сім’ї та переконані, що найбільша радість і мир приходять до нас, коли ми бачимо, як кожний член сім’ї, зустрічаючись з випробуваннями життя, робить правильний вибір, щоб подолати світ.
Іноді, коли хтось із моїх дітей чи онуків робить те, що зашкодить їхньому теперішньому або майбутньому розвитку, я беру їхнє обличчя долонями і глибоко вдивляюся їм в очі, обережно пояснюючи, як сильно їх люблять і плекають. Потім я описую можливі ганебні наслідки їхніх вчинків.
Я можу уявити Спасителя, який тримає наші обличчя у своїх долонях і благає особисто кожного з нас залишатися стійкими, непохитними і вірними Богу, який створив нас.
Сестри, якби я могла взяти ваші обличчя у свої долоні, заглянути вам глибоко в очі і передати ясне бачення вашої життєвої ролі улюблених дочок Бога, чиє «життя має значення, мету та напрямок»! Ми--жінки, які «зміцнюють свої свідчення про Ісуса Христа шляхом молитви та вивчення Писань», які «прагнуть духовної сили, слідуючи настановам Святого Духа». Ми «присвячуємо себе зміцненню шлюбів, родин та домашніх осель», а також «знаходимо благородство в материнстві й радість в жіночності»1. Ми--жінки організації Товариство допомоги Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Перед тим, як прийти у цей земний світ, ми жили разом у присутності люблячого Небесного Батька. Я уявляю одну з наших улюблених тем для розмови--що відбудеться, коли ми пройдемо крізь завісу й увійдемо в це земне існування.
Зараз ми тут. Хоча нам дали настанови щодо труднощів, з якими зустрінемося на землі, я сумніваюся, що ми розуміли чи знали, наскільки вибагливим і скрутним, виснажливим і навіть часом скорботним буде це земне існування. Немає сумнівів, що кожен з нас якоюсь мірою відчував, що випробування будуть надто важкими, щоб витерпіти. Проте, як навчав пророк Джозеф Сміт: «Коли [ми] приєднуємося до цієї Церкви, [ми] присягаємося служити Богу. Коли [ми] робимо це, то залишаємо. . . нейтральну територію, і ніколи не повернемося туди. Якщо [ми] зречемося Господаря, якому присягнули служити, це буде через підбурення злого того, і [ми] підкоримося його волі і станемо його слугою»2.
Я можу уявити нашого Спасителя, який тримає наші обличчя у своїх долонях і, заглядаючи глибоко в очі, обіцяє сестринству, Товариству допомоги, допомогти у наших випробуваннях. Ця організація для всіх жінок Церкви існує, щоб допомогти привести нас до Спасителя та підтримати одна одну, допомагаючи бідним і нужденним. Сестри Товариства допомоги обіймуть нових членів Церкви і зроблять так, що вони почуватимуться потрібними і насиченими, ким би вони не були зараз. Сестри привітають нових молодих жінок, коли ті прийдуть, і зроблять їх невід’ємною частиною будь-якого заходу. Залучайте їх. Ми не можемо дозволити собі втратити їх. Кожну буде піднято і зігріто любов’ю. Кожна послідує за своїм провідником священства, як той направлятиме нас вузьким шляхом до безпечної гавані, чистої істини й того способу життя, яким личить жити дочці Бога.
Президент Гордон Б. Хінклі порадив жінкам Церкви: «Тягніться до великого потенціалу, що є у вас. Я не прошу вас робити більше, ніж ви можете. Сподіваюся, у вас не виникають гнітючі думки про свою неспроможність. Сподіваюся, ви не будете ставити для себе недосяжні цілі. Я сподіваюся, ви просто будете якнайкраще робити те, що можете. Якщо чинитимете так, то побачите, як стаються дива»3.
Коли я чую, як сестри кажуть: «Мені так важко займатися візитним вчителюванням», «У мене просто немає часу молитися й читати Писання!», «У мене надто багато роботи, щоб відвідувати збори з домашнього, сімейного та особистого збагачення»--мені хочеться сказати те, що порадив Президент Хінклі: «Тягніться до великого потенціалу, що є у вас». Можливо, нам необхідно зробити крок назад і поміркувати, чи стосуються наші справи того, що має найбільше значення для нас. Коли ми ставимо першочергове на перше місце в житті, тоді можемо жити щодня, не шкодуючи ні про що.
Ми ходимо щотижня до Товариства допомоги не лише, щоб нас насичували й любили, але й щоб виконувати свої обов’язки. Іноді найважливіше служіння відбувається у стінах власного дому.
Люцифер робить усе, що може, щоб відвернути нас від цих першочергових справ. Одне з його найкращих знарядь--це переконати нас, що неможливо продовжувати зосереджуватися на духовних речах під дедалі відчутнішим тиском життєвих проблем.
Коли законник спитав Спасителя, котра заповідь найбільша з усіх, Ісус відповів без вагань: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою . . . А друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе»4. Це великі заповіді. На них тримаються весь закон і пророки. Ось те, що має найбільше значення. Якщо ми прагнемо жити за цими заповідями, усе інше стане на своє місце.
Які в нас стосунки з нашим Небесним Батьком? Чи любимо ми Його понад усе, усім серцем, розумом і силою? Як сильно ми любимо наші сім’ї, ближніх, сестер нашого Товариства допомоги або наших друзів? Ці запитання допомагають нам побачити те, що має найбільшу цінність, і допомагають організувати наше життя так, щоб побачити, чого ми досягли.
Чи любимо ми Господа, якщо гаємо час на перегляд непристойних фільмів, читаючи порнографічні журнали або займаючись тим, що ганьбить дочку Бога і не личить їй? Чи виказуємо ми любов до Господа, якщо нескромно одягаємося? Нещодавно я виступала перед великою групою молоді, і один молодий чоловік після зборів передав мені таку записку: «Будь ласка, передайте жінкам Церкви, що я дуже ціную їхню скромність. Я знаю, у нашому світі важко знайти скромний одяг. Проте, передайте їм, що це важливо для мене й усіх добропорядних чоловіків, за яких вони вийдуть заміж».
Нам не треба переставати вірити, коли на шляху виникають випробування. Ми не відвернемося, не відступимо, не збентежимося. Ми відважно й твердо просуватимемося вперед і будемо для всіх навколо прикладом скромності, смирення й віри. Стійкість і непохитність--це особисте прагнення, що має вічну винагороду, бо якщо будемо чинити так, «Христос, Господь Бог Вседержитель, [зможе] запечатати вас до себе, щоб вас могли привести на небеса, щоб ви могли мати довічне спасіння і вічне життя»5.
Колись у своїх заключних словах до сестер Товариства допомоги сестра Белл Спеффорд сказала: «Я вірю, що було б непогано, якби сьогодні звичайна жінка спробувала переглянути свої інтереси, оцінити ті заходи, до яких залучена, а тоді--крокувати до полегшення свого життя, поставивши на перше місце першочергове, виділивши те, що принесе найвеличніші й найтриваліші винагороди, та звільняючись від марних справ»6.
Трапляється, що драматичні події допомагають нам зрозуміти, що є першочерговим. Кілька тижнів тому ми пережили одну з тих драматичних подій, які змінили наше життя назавжди і допомогли усвідомити, що потрібно бути напоготові. Тих людей, які безпосередньо постраждали від терористичних атак на сході Сполучених Штатів, об’єднувало загальне почуття--усі вони хотіли, щоб їхні сім’ї знову були разом. Я розумію це бажання.
На початку цього року мені зробили серйозну операцію і я провела багато днів у лікарні. Розмірковуючи над своїм життям і тим, що б я могла сказати Господу, якби мене покликали додому, я зрозуміла дуже ясно, що сім’я є однією з найважливіших наших відповідальностей. Я знала, що найбільшою радістю для мене було б бачити своїх дітей, онуків і майбутніх правнуків міцними, стійкими й непохитними в євангелії. У ті самотні хвилини в темній палаті я усвідомила, що те, що ми робимо в стінах власного дому, набагато важливіше за те, що відбувається за ними.
Так, часом ми обтяжені турботами, болем і горем. Та ми не повинні капітулювати. Ми не повинні відступати. Елайза Р. Сноу, другий президент Товариства допомоги, написала такі слова:
«Я прямуватиму вперед. . . Я посміхатимусь шаленій бурі і, не боючись та тріумфуючи, плистиму крізь бурхливий океан життя. . . І свідчення про Ісуса запалить світоч, що направлятиме мій погляд у портали безсмертя та відкриє моєму розумінню слави Целестіального царства»7.
О, якби я могла заглянути в обличчя, у самі очі кожної сестри і передати їй вогонь цих слів та істинне розуміння того, хто вона і на що здатна. О, якби слова нашої декларації пустили глибоке коріння в нашу душу: «Ми улюблені. . . дочки Бога. . . Ми об’єднані у відданості Ісусу Христу. . . Ми є жінками віри, доброчесності, видіння та милосердя»8.
Збентеження, смуток, біль і горе можуть обтяжувати й випробовувати нас. Проте, мої любі сестри в євангелії, через те, що надто пізно повертати назад, ми можемо стояти твердо й непохитно, залишаючи слід в серці тих, кого ми торкнулися. Ми можемо посміхатися шаленій бурі й тріумфуючи плисти крізь бурхливий океан життя. Ми можемо зробити свідчення про Ісуса Христа світочем, що вестиме нас у портали безсмертя.
Я сподіваюся й молюся за вас, дорогі сестри, щоб ми завершили шлях у славі, щоб зосередили нашу енергію на першочерговому і щоб могли все ж зустрітися по інший бік завіси та обійняти одна одну, тріумфуючи, бо залишилися стійкими й непохитними, в ім’я Ісуса Христа, амінь.
ПОСИЛАННЯ
1. Декларація Товариства допомоги у виступі Мері Елен Смут «Радійте, дочки Сіону», Ліягона, січень 2000 р., с. 112.
2. У «Recollections of the Prophet Joseph Smith,» Juvenile Instructor, 15 Aug. 1892, 492.
3. Motherhood: A Heritage of Faith (1995), 9.
4. Матвій 22:37, 39.
5. Мосія 5:15
6. A Woman’s Reach (1974), 23.
7. «The Lord Is My Trust,» Poems, Religious, Historical and Political, vol. 1 (1856), 148-149; курсив в оригіналі.
8. Ліягона, січень 2000 р., с. 112.
Previous
