Стояти непохитно Вірджінія У. Дженсен Перший радник у Генеральному президентстві Товариства допомоги «Ніколи не забуваймо, що ми закладаємо фундамент разом із сім’єю і для неї на камені нашого Викупителя!» Моя наймолодша донька та її чоловік неодноразово й наполегливо шукали найкращої медичної та найостаннішої наукової допомоги, щоб мати дитину. Вони постилися й молилися, вони сподівалися. Нарешті, довгоочікуване здійснилося, і тепер вона чекає народження свого первістка. Нещодавно лікар призначив серйозне обстеження, щоб визначити, як проходить вагітність. Донька дуже боялася того обстеження. Коли вже наближався призначений день, з’ясувалося, що чоловік не зможе піти з нею, і вона попросила мене супроводжувати її. Вона сказала: «Мамо, після всього, що ми пережили, якщо щось не так, хтось має бути поруч зі мною». Мені дуже хотілося поглянути на маленьку людину, яку буду любити й плекати всю вічність. Я хотіла пересвідчитися, що все буде добре, але серце моє щось надто сильно билося. Лікар, переглянувши відеозапис, вийшов обговорити з нами свої спостереження. Дослівно, він сказав так: «Хотів би я, щоб кожна дитина була такою здоровою!» Я ледь стримувала себе. Коли ми сіли в машину, я більше не могла стримувати почуття; я розплакалася. З душі вирвалося так багато почуттів. Я плакала і мріяла, щоб кожна майбутня матір могла почути ці самі слова. Я ридала за кожну жінку, яка хоче дитину, але не може мати її. Сльози лилися за всіх жінок, які хочуть дітей, але не знайшли чоловіка. А ще я плакала із вдячністю, маючи неперевершене бажання створити домівку, гідну цього немовляти. Англійський поет Уордсворт увічнив мої почуття до цієї дитини та дому, нагадавши нам: «Наше життя--це сон і забуття. . . Крізь хмари слави ми Приходимо від Бога, де є наш дім». (William Wordsworth, «Ode: Intimations of Immortality from Recollections of Early Childhood») Наші домівки на землі є священними, оскільки вони пов’язані з Небесним Батьком та небесним домом. Історія з моєю дочкою знов зосередила мою увагу на пріоритетності та життєвій важливості дому та сім’ї. Вона також нагадала мені, що ми, жінки, маючи природну схильність любити, живити й навчати, покликані захищати і благословляти всіх, з кого складається наша сім’я. Посилаючи немовлят на землю, Господу необхідно, щоб ми стояли стійко і непохитно, в якому б становищі не були, і продовжували створювати домівки, що захищали б від постійного напливу зла. Наше завдання--захищати дім та сім’ю, де б ми не жили на цій землі. «Усім своїм серцем я вірю, що найкращим місцем підготуватися до. . . вічного життя є дім»,--сказав Президент Девід О. Маккей («Blueprint for Family Living,» Improvement Era, Apr. 1963, 252). Але як можна виростити дітей праведними у світі, який все більше і більше нагадує собою Содом і Гоморру? Президент Говард В. Хантер переказував таку історичну оповідь, яка допоможе мені відповісти на це запитання. Останньою і вирішальною у Наполеонівській війні була битва 18 червня 1815 року поблизу Брюсселя, Бельгія, у селищі Ватерлоо. Те, що зараз нам відомо як «битва під Ватерлоо», вважається величним поворотним моментом в сучасній історії, тим, що призвело до разючих змін у політиці та рівновазі сил у Європі. У критичний момент цієї великої баталії між силами французького імператора Наполеона та силами союзників під командуванням британського генерала Артура Веллеслі (більш відомого як герцог Веллінгтонський), стривожений офіцер увірвався до кабінету герцога з посланням, що якщо війська не будуть негайно відведені, вони будуть змушені здатися французькій армії. Герцог скомандував: «Стояти непохитно!» «Але ми всі загинемо»,--відповів офіцер. «Стояти непохитно!»--Знову сказав герцог». (Див. Howard W. Hunter, That We Might Have Joy, [1994], 148). «Стояти непохитно!»--ось наказ герцога; і битва була виграна. У цих двох словах--стояти непохитно--особисто я черпаю відвагу й мудрість. Сьогодні, сестри, ми б’ємося у лютій війні за розум, серця і навіть душі наших дітей, онуків та інших членів сім’ї. У цій боротьбі в нас є набагато могутніша зброя та броня, ніж та, яку мали солдати герцога Веллінгтонського. Бо у нас є сила, що йде з віри в Господа Ісуса Христа, та міць євангельських обрядів. Щоб здобути перемогу, ми повинні озброїтися вірою в Господа Ісуса Христа і стояти непохитно у своїх переконаннях. У Книзі Мормона ми читаємо про ламанійців, «яких було навернено до істинної віри; і вони не відступали від неї, бо були твердими, стійкими і непохитними, бажаючи з усією старанністю виконувати заповіді Господа» (3 Нефій 6:14). Ваша стійка й непохитна віра в євангелію Ісуса Христа та його план для вас і вашої сім’ї, а також знання про це, будуть надійним захистом від непримиримості у поглядах та злого впливу. Ваша слухняність та вірність вічним завітам та заповідям може принести мир і навіть щастя в хаосі цього світу. Озброєні вірою, ви можете стояти непохитно і створити дім, гідний дітей Небесного Батька. Одного разу, коли я була в місцевості, охопленій насильством та неспокоєм у суспільстві, один чуйний провідник священства, помітивши мій страх, трохи поговорив зі мною і заспокоїв. Коли він був хлопчиком, його матір, несподівано залишившись самотньою і переживаючи велику нужду, черпала силу зі слів, які прочитала у старій книзі: «Я сказала чоловікові, що стояв у воротах року: «Дайте мені світла, щоб я безпечно пройшла в невідомому». А він відказав: «Йди в темряву, а руку свою поклади в руку Бога. Для тебе це краще, ніж світло, і безпечніше, ніж знайома дорога» (Minnie Louise Haskins, in The Oxford Dictionary of Quotations, 4th ed., ed. Angela Partington [1996], 328). Мати цього мого знайомого перебудувала своє життя і заклала міцний фундамент, прислухавшись до цієї поради. У свій час, коли я була стурбованою перед невідомим, мене також підтримало, знання про близькість Господа, яке було кращим за будь-який земний захист. Щоб непохитно стояти, ми повинні всім своїм єством знати, що Господь завжди підтримає нас, якщо ми міцно стоїмо на камені нашого Викупителя. Ця ідея натхненно висловлена у п’ятому розділі книги Геламана: «І ось, . . . пам’ятайте, пам’ятайте, що на камені нашого Викупителя, який є Христос, Син Бога, ви повинні побудувати свій фундамент; так, щоб коли диявол пошле вперед свої могутні вітри, так, свої стріли у вихорі, так, коли весь його град і його могутня буря вдарить по вас, воно не матиме сили над вами, щоб втягнути вас до безодні. . . завдяки каменеві, на якому ви збудувалися, який є надійним фундаментом, що на ньому, якщо люди будують, вони не можуть упасти» (Геламан 5:12). Сестри, обіцяння Господа вірні. Він віддав своє життя за наше спасіння. Щоб зберегти свою позицію й допомагати іншим стояти непохитно, послання відновленої євангелії повинно глибоко увійти в наше серце і проповідуватися в наших домах. Роздайте у своїх домах дітям та близьким духовну зброю, яка знадобиться їм щодня, коли вони залишають вас і вирушають з безпечної фортеці дому. Навчайте близьких вам, як прикликати сили небесні постом і молитвою. Навчайте, що дотримання суботнього дня святим відокремить їх від світу. Навчайте їх бути слухняними. Навчайте їх прагнути прихильності Божої, а не людської. Навчайте їх, що єдина дорога назад до небесного дому--це любов і наслідування Спасителя, а також укладання й дотримання священних завітів та дотримання заповідей. Істини євангелії та знання плану спасіння є зброєю членів вашої сім’ї, якою вони можуть користуватися, щоб перемогти злі сили Сатани. Як дружини, матері, бабусі, сестри та тітки, ми повинні бути непохитними взірцями. Люблячи членів сім’ї, ми хочемо бути для них найкращим прикладом у всьому. Тим, як одягаємось, як проводимо час, які рішення приймаємо, як і що говоримо--усім цим ми показуємо, у що віримо, і це стає для них прикладом для наслідування. Люсі Мак Сміт, матір пророка Джозефа Сміта, записала у щоденнику, що навесні 1803 року їх з чоловіком непокоїло, яку релігію сповідувати. Вона так пише про власні пошуки істини: «Я усамітнилась у гаю неподалік, де молилася Господу, щоб він відкрив справжню євангелію» (History of Joseph Smith, за редакцією Preston Nibley [1958], 43). Вам це нічого не нагадує? Через 17 років, навесні 1820 року пророк Джозеф Сміт у пошуку істини «вирішив звернутися до Бога. І ось, я пішов до лісу, щоб спробувати це здійснити» (Джозеф Сміт--Історія 1:13-14). Чи це лише збіг обставин, що і мати, і син вибрали гай місцем, щоб просити Бога відкрити їм істину? Молитва Джозефа благословила весь світ завдяки відновленню євангелії Ісуса Христа. Праведний приклад, поданий жінкою, яка стоїть непохитно у вірі, благословляє безліч людей. Наскільки мені подобається бути дружиною та матір’ю, настільки я розумію, що бути ними не завжди легко. Я можу оцінити почуття, висловлені випускницею школи у листі до Бога, який її попросила написати моя подруга, а її вчителька: «Дорогий Боже, б’юся об заклад, що Тобі дуже важко любити всіх на світі. У моїй сім’ї таких всього п’ятеро, а я вже не можу». Я впевнена, що мої близькі могли б так само сказати вам, що їм не завжди легко любити мене. Однак я згодна зі старійшиною Лореном С. Даном, який сказав: «Не може бути нічого більш цінного чи вічного, ніж сім’я» («Our Precious Families,» Ensign, Nov. 1974, 9). Незважаючи на те, яким би інколи важким не було сімейне життя, робота, що її ми виконуємо в сім’ї, має надзвичайне значення. Коли ви у розпачі і в сім’ї все не так, як ви того бажаєте, станьте непохитно у вірі й скажіть, як та дівчинка у листі до Бога: «Дорогий Боже, я роблю все, що можу». Не дозволяйте труднощам, без яких не обходиться сімейне життя, доводити вас до розпачу або зашкодити любові, яка може панувати в сім’ї. Озброїмося вірою та стіймо непохитно у своїх переконаннях! Ніколи не забуваймо, що ми закладаємо фундамент разом із сім’єю і для неї на камені нашого Викупителя! Вкладімо свою руку в руку Бога! З Господньою допомогою ми можемо створити домівки, що будуть фортецями праведності. Нехай Господь благословить вас у вашому прагненні стояти непохитно на захисті дому й сім’ї, про що я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.