«Будь зразком» Президент Томас С. Монсон Перший радник у Першому Президентстві «Наповніть свій розум істиною; наповніть своє серце любов’ю; наповніть своє життя служінням». Сьогодні нас надихали піднесені послання Генерального президентства Товариства допомоги Церкви. Їхнє прохання--щоб усі ми були стійкими і непохитними--є мудрою порадою для того, щоб ми могли сприйняти бурхливість наших часів і стати справжньою твердинею непохитності серед моря змін. Давайте згадаємо мудрі слова, написані апостолом Павлом до його улюбленого брата Тимофія: «А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє»1. Тоді слідує надихаючий заклик Павла до Тимофія, що стосується також і кожного з нас: «Будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості!»2 Я поділюся з вами, дорогі сестри, які присутні тут у Конференц-центрі та в зібраннях по всьому світі, формулою з трьох складових, яка служитиме надійним путівником для виконання цього завдання апостола Павла: 1. Наповніть свій розум істиною; 2. Наповніть своє серце любов’ю; 3. Наповніть своє життя служінням. По-перше, наповніть свій розум істиною. Ми не знайдемо істини, якщо загрузли в помилках. Істину можна знайти завдяки дослідженню, вивченню та життю за явленим словом Бога. Ми переймаємо помилки, коли самі занурені в них. Ми дізнаємося про істину, коли оточені нею. Спаситель світу наставляв: «Шукайте старанно і навчайте один одного словам мудрості; так, шукайте в найкращих книгах слів мудрості; прагніть знання, саме через навчання і також через віру»3. Він додав: «Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя,--вони ж свідчать про Мене!»4 Він запрошує кожного з нас: «Учись від мене і слухай мої слова; ходи в лагідності мого Духа, і ти матимеш мир у мені»5. У часи піонерів однією з таких жінок, яка є втіленням заклику, почутого нами сьогодні, щоб бути стійкими і непохитними, і яка наповнила свій розум, серце і душу істиною, була Кетрін Кертіс Спенсер. Її чоловік, Орсон Спенсер, був чуйною, добре освіченою людиною. Кетрін виховувалася в Бостоні й була культурною та витонченою жінкою. Вона мала шестеро дітей. Стан її й без того слабкого здоров’я значно погіршився від холоду й усіляких негараздів, яких вона зазнала після того, як разом з сім’єю залишила Наву. Старійшина Спенсер написав листа її батькам, де запитав, чи не могла б Кетрін повернутися і пожити в них, поки він не збудує для неї дім на Заході. Вони відповіли: «Нехай вона зречеться своєї нікчемної віри, і може повертатися, але не раніше, ніж це зробить». Сестра Спенсер не зреклася своєї віри. Коли їй прочитали листа від батьків, вона попросила чоловіка принести Біблію і прочитати їй з книги Рут ось ці слова: «Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій--мій Бог»6. Навкруги лютувала буря, покриття візка протікало, і друзі тримали миски над головою сестри Спенсер, щоб вона не змокла. У таких умовах і без жодного нарікання, вона заплющила очі в останній раз. Хоча, можливо, нас і не попросять пожертвувати своїм життям, давайте пам’ятати, що Він чує наші тихі молитви. Він, який спостерігає за нашими малопомітними діями, винагородить нас відкрито в належний час. Ми живемо у неспокійні часи. Майбутнє часто невідоме; отже, нам належить підготуватися до невизначеності. Статистика говорить, що в певний час внаслідок хвороби або смерті вашого чоловіка, або через економічну необхідність, ви можете опинитися в ролі годувальника. Я спонукаю вас продовжувати свою освіту й навчитися ринковим навичкам для того, щоб у разі потреби ви були готові забезпечувати сім’ю. Якщо ви будете набувати знань, ваші таланти зростатимуть. Ви будете здатні краще допомогти вашим дітям у навчанні і матимете душевний спокій, знаючи, що підготували себе до непередбачених ситуацій, з якими можете зустрітися в житті. Щоб проілюструвати другу частину нашої формули, а саме--наповніть своє серце любов’ю--я звернуся до розповіді, записаній у книзі Дій, в якій ідеться про ученицю на ім’я Тавіта, або Сарна, що жила в Йоппії. Її описували, як жінку «повну добрих вчинків та милостині». «І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й поклали в горниці. . . .Учні, прочувши, що . . .[недалеко] пробуває Петро, послали до нього двох мужів, що благали: «Не гайся прибути до нас!» І, вставши, Петро пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в горницю. І обступили його всі вдовиці, плачучи та показуючи йому сукні й плащі, що їх [Тавіта] робила, як із ними була. Петро ж із кімнати всіх випровадив, і, ставши навколішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: «Тавіто, вставай!» А вона свої очі розплющила, і сіла, уздрівши Петра. . . Він же руку подав їй, і підвів її, і закликав святих і вдовиць, та й поставив живою її. А це стало відоме по цілій Йоппії, і багато-хто в Господа ввірували»7. Для мене цей уривок з Писань про Тавіту, який описує її як жінку «повну добрих вчинків та милостині», визначає деякі фундаментальні обов’язки Товариства допомоги; а саме: полегшення страждань, турбота про бідних і все, що з цим пов’язано. Жінки Товариства допомоги, ви справжні ангели милосердя! Це проявляється, перш за все, в гуманітарній допомозі тим, хто в холоді, голоді, стражданнях, де б ці люди не були. Вашу працю добре видно також у наших приходах, колах і місіях. Кожен єпископ Церкви може засвідчити істинність цього. Я пам’ятаю, коли молодим дияконом відповідав за певну частину приходу, щоб вранці пісної неділі кожній сім’ї роздавати маленькі конверти, чекати, поки вони покладуть туди пожертвування, а потім віддавати це єпископу. Якось одного разу член Церкви похилого віку, який жив один, брат Райт, зустрів мене біля дверей і, відкривши конверт незграбними вже руками, поклав туди невеличку суму. Його очі блищали від сліз, коли він вносив своє пожертвування. Він запросив мене сісти і тоді розповів про те, як колись багато років тому в його шафці не залишилося ніякої їжі. Відчуваючи голод, він молився Небесному Батькові про те, щоб мати щось поїсти. Невдовзі після цього він побачив з вікна, яке виходило на дорогу, що якась людина підходить до його дверей, тягнучи за собою візок червоного кольору. Це була сестра Балмфорт, президент Товариства допомоги, яка тягла цей візок майже кілометр через залізничні колії аж до його дверей. Візок був набитий їжею, зібраною у сестер Товариства допомоги приходу, і якою сестра Балмфорт заповнила порожні полиці на кухні брата Райта. Він описав її як «ангела, посланого з небес». Сестри, ви є втіленням любові. Ви осяюєте свої домівки, з добротою скеровуєте своїх дітей; і хоча ваш чоловік є главою сім’ї, ви, без сумніву, є її серцем. Разом, завдяки повазі одне до одного та спільній відповідальності, ви робите непереможну команду. Як на мене, то це дуже важливо, що коли дітям потрібна турбота і любляча увага, вони повертаються до вас--своїх матерів. Навіть непокірний син або безтурботна донька, коли вони усвідомлюють потребу повернутися в обійми сім’ї, майже неминуче приходять до Матері, яка ніколи не втрачає віри у свою дитину. Материнська любов підносить у дитині найкраще. Ви стаєте взірцем наслідування для своїх дітей. Перше слово, якого дитина навчається й вимовляє, це певно таке дороге серцю: «Мама». Мені здається надзвичайним те, що на полі битви під час війни чи в мирний час, часто коли смерть вже приготувалася забрати сина, його останнє слово, як правило: «Мама». Сестри, якою знаменною є ваша роль! Я свідчу, що ваші серця сповнені любові. До третьої частини нашої формули, а саме--наповніть своє життя служінням--я наведу два окремих приклади. Один стосується вчительки й величезного впливу, який вона мала на життя тих, кого навчала, а другий розповідає про місіонерське подружжя, чиє служіння принесло світло євангелії тим, хто був у духовній темряві. Багато років тому жила молода жінка Баур Ді Шеффілд, яка була вчителем Товариства молодих жінок. У неї не було власних дітей, хоча вони з чоловіком дуже хотіли їх мати. Вона виражала свою любов служінням своїм особливим молодим жінкам, щотижня навчаючи їх вічних істин та уроків життя. Тоді прийшла хвороба, а за нею і смерть. Їй було лише 27 років. Кожного року на День пам’яті її дівчата з Товариства збиралися разом в молитві біля могили своєї вчительки, завжди залишаючи квіти й маленьку листівку зі словами: «Баур Ді, від ваших дівчат». Спочатку дівчат, які приходили, було десять, потім п’ять, тоді дві і, зрештою, лише одна, яка продовжувала ходити кожного року на День пам’яті, завжди кладучи на могилу букет квітів і листівку, підписану, як і раніше: «Баур Ді, від ваших дівчат». Якось через майже 25 років після смерті Баур Ді, єдина з «її дівчат», яка продовжувала відвідувати могилу, дізналася, що на День пам’яті їй потрібно буде поїхати до іншого місця, і тому вирішила піти на могилу вчительки на кілька днів раніше. Вона приготувала квіти, зв’язала їх стрічкою, поклала листівку й уже вдягала куртку, готуючись до виходу, як у двері подзвонили. Вона відчинила й побачила одну з своїх візитних вчительок Колін Фуллер, яка сказала, що їй не вдалося домовитися зі своєю напарницею з вчителювання, і тому вона вирішила прийти сама й без попередження, намагаючись завершити своє виконання візитного вчителювання до кінця місяця. Коли Колін була запрошена увійти, вона помітила куртку та квіти й вибачилася, що очевидно порушила її плани. «Ні, нічого,--пролунала відповідь.--Я просто збиралася піти на цвинтар, щоб покласти квіти на могилу жінки, яка була моєю вчителькою в Товаристві молодих жінок і яка справила величезний вплив на мене та інших дівчат, яких навчала. Спочатку нас було близько десяти, хто щороку відвідував її могилу, щоб висловити свою любов і подяку, але тепер я ходжу від імені групи». Колін запитала: «А твою вчительку звали часом не Баур Ді?» «Саме так,--надійшла відповідь.--Звідки ти знаєш?» З тремтінням у голосі Коллін сказала: «Баур Ді була моєю тіткою--маминою сестрою. Кожного Дня пам’яті, відколи вона померла, мої родичі знаходили на її могилі букет квітів і листівку, підписану від імені дівчат Баур Ді. Вони завжди хотіли дізнатися, хто ці дівчата, щоб подякувати їм за те, що вони пам’ятають Баур Ді. Тепер я можу їм про це сказати». Американський автор Тортон Уайлдер сказав: «Найвища данина мертвим--це не смуток, а вдячність». Другий приклад життя, сповненого служіння, яким би я хотів завершити, це місіонерський досвід Юліуша та Дороті Фуссек, які були покликані виконати 18-місячну місію в Польщі. Брат Фуссек народився в Польщі. Він знав мову. Він любив народ. Сестра Фуссек народилася в Англії і лише трохи знала про Польщу, але нічого про її мешканців. Довіряючи Господу, вони взялися за своє завдання. Житлові умови були примітивними, робота ізольованою, їхнє доручення--неосяжним. У той час місія в Польщі не була остаточно встановлена. Завдання, дане Фуссекам, полягало в тому, щоб приготувати шлях для розширення кордонів місії та надання їй стабільності, щоб можна було покликати служити інших місіонерів, навчати людей, охрищувати навернених, засновувати філії та зводити каплиці. Чи впали в розпач старійшина і сестра Фуссек через обсяг свого завдання? Ні на мить. Вони знали, що їхнє покликання було від Бога, вони молилися про Його божественну допомогу і всім серцем присвятили себе роботі. Вони перебували в Польщі не 18 місяців, а прослужили там 5 років. Усі вищезгадані цілі були досягнуті. Це сталося після зустрічі, яка відбулася раніше, де старійшина Рассел М. Нельсон, Хенс Б. Рінгер і я в супроводі старійшини Фуссека зустрілися з міністром польського уряду Адамом Вопаткою й почули від нього такі слова: «Ми раді прийняти тут вашу Церкву. Ви можете зводити будинки, відправляти місіонерів. Ми раді бачити вас у Польщі. Цей чоловік,--він указав на Юліуша Фуссека,--добре служив вашій Церкві, так само, як і його дружина. Ви можете бути вдячними за їхній приклад і їхню роботу». Як подружжя Фуссек, давайте робити те, що повинні робити, виконуючи Господню працю. Тоді ми зможемо разом з Юліушем і Дороті Фуссек застосувати до себе слова Псалму: «Мені допомога від Господа»8. Дорогі сестри, ви справді є «зразком для вірних». Нехай наш Небесний Батько благословить кожну з вас, одружену чи ні, у ваших домівках, сім’ях і просто в житті--щоб ви були гідними славетного привітання Спасителя світу: «Гаразд, рабе добрий і вірний!»9 Я молюся про це, благословляючи вас, в ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. 1 Тимофію 4:1-2. 2. 1 Тимофію 4:12. 3. Див. УЗ 88:118. 4. Іоанн 5:39. 5. Див. УЗ 19:23. 6. Рут 1:16. 7. Дії 9:36-42. 8. Псалми 121:2. 9. Матвій 25:21.