Спокута--наша найбільша надія Президент Джеймс Е. Фауст Другий радник у Першому Президентстві «Наше спасіння залежить від віри в Спокуту та від її сприйняття. Таке сприйняття вимагає постійних намагань повніше зрозуміти Спокуту». Мої улюблені брати, сестри й друзі! Я в смиренні стою за цією кафедрою цього ранку, тому що я маю бажання поговорити про найвеличнішу в усій історії людства подію. Ця єдина подія--незрівнянна Спокута нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа. Серед усіх будь-коли вчинених діянь вона була найважливішим діянням, але вона є найважчою для розуміння. Мотиви, які спонукають мене якнайглибше вивчати Спокуту, частково продиктовані турботою про себе: наше спасіння залежить від віри в Спокуту та від її сприйняття1. Таке сприйняття вимагає постійних намагань повніше зрозуміти Спокуту. Спокута підносить наш земний курс навчання, уможливлюючи для нашої людської природи досягнення досконалості2. Усі ми грішимо і маємо каятися, щоб повністю сплатити нашу частину боргу. Коли ми щиро каємося, тоді прекрасна Спасителева Спокута сплачує решту цього боргу3. Павло просто пояснив необхідність Спокути. «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть»4. Ісуса Христа було заздалегідь, ще до заснування світу призначено й висвячено бути нашим Викупителем. Через своє божественне синівство, своє безгрішне життя, пролиття своєї крові в Гефсиманському саду, мученицьку смерть на хресті та тілесне Воскресіння, що відбулося після цього, Він став творцем нашого спасіння і виконав досконалу Спокуту для всього людства5. Зрозуміти якнайповніше Спокуту і Воскресіння Христа--ось що допомагає нам здобути знання про Нього і про його місію6. Кожний крок на шляху поглиблення нашого розуміння Його спокутної жертви наближує нас до Нього. Спокута в буквальному розумінні означає єдність з Ним. Природа Спокути та її наслідки є настільки безкінечними, настільки невимірними і настільки глибокими, що це знаходиться поза знанням і розумінням смертної людини. Я відчуваю глибоку вдячність за принцип спасительної благодаті. Багато людей вважає, що достатньо лише сповідувати, що Ісус є Христос, і завдяки цьому вони є спасенними самою лише благодаттю. Ми не можемо спастися самою лише благодаттю, бо «. . . благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити»7. Кілька років тому Президент Гордон Б. Хінклі розповів «щось на зразок притчі» про однокімнатний шкільний будинок в горах Вірджинії, де «хлопці. . . були настільки хуліганістими, що жоден учитель не міг управляти ними». Тоді одного дня один недосвідчений учитель подав заяву на це місце. Йому сказали, що кожного з учителів, що передували йому, жорстоко били, але він пішов на цей ризик. Першого свого дня в школі цей учитель запропонував хлопцям установити їхні власні правила та покарання за їх порушення. Клас виробив 10 правил, які були записані на дошці. Тоді учитель спитав: «Що ми зробимо з тим, хто порушить правила?» «Знявши з нього куртку, відшмагаємо десять разів по спині»,--почулося у відповідь. Через день-другий,.. в одного великого на зріст учня, Тома, вкрали обід. Крадія знайшли--маленького голодного хлопчика років десяти. Коли малюк Джим вийшов, щоб отримати своє пороття, він благав, аби йому дозволили не знімати куртку. «Скидай-но свою куртку,--сказав учитель,--ти ж підтримав ті правила!» Хлопчик зняв куртку. У нього не було сорочки, і очам відкрилося кістляве, маленьке, скалічене тільце. Учитель з палицею в руці не наважувався почати, аж коли здоровань Том підбіг до нього і запропонував себе замість хлопчика. «Дуже добре, існує закон, який дозволяє, щоб одна людина заміщала іншу. Ви всі згодні на це?»--спитав учитель. Після п’ятьох ударів по Томовій спині палиця зламалась. Клас плакав ридма. Маленький Джим став навшпиньки й обійняв Тома за шию. «Томе, вибач мені, що я вкрав твій сніданок, але я був страшенно голодний. Томе, я любитиму тебе аж до смерті за те, що ти взяв на себе моє покарання! Так, я любитиму тебе завжди!»8 Президент Хінклі тоді процитував Ісаю: «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс,. . . Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено»9. Жодна людина не знає повної ваги того, що зніс наш Спаситель, але через силу Святого Духа ми можемо пізнати дещо про небесний дар, що Він його нам дав10. Кажучи словами причасного гімну: Ніколи не дізнатись нам, Яких Він мук зазнав, Але ми віримо: за нас Терпів Він і страждав11. Він зніс стільки болю, «невимовного страждання» і «всепоглинаючих тортур»12 заради нас! Його глибокі страждання у Гефсиманському саду, де Він взяв на Себе всі гріхи всіх інших смертних людей, змусили Його «тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом»13. «А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився»14, кажучи: «Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її,--нехай станеться воля Твоя!»15 Його зрадив Юда Іскаріот, і від Нього відрікся Петро. З Нього глузували первосвященики та служителі; Його роздягли, били, плювали на Нього й бичували в преторії16. Його повели на Голгофу, де в Його руки й ноги забили цвяхи. Протягом багатьох годин Він висів у муках на дерев’яному хресті, на якому було написано Пилатом: «ІСУС НАЗАРЯНИН, ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ»17. Зійшла темрява і «коло години дев’ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?»18 Ніхто не міг допомогти Йому; Сам один Він чавило топтав19. Тоді «Ісус знову голосом гучним іскрикнув,--і духа віддав»20. Та «один з вояків списом бока Йому проколов,--і зараз витекла звідти кров та вода»21. «Земля потряслася», «а сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий!»22 Кажучи словами гімну, «Не дозволь забути, Боже, що умер за мене Ти»23. Скільки ж крапель Його крові було пролито особисто за мене? Те, що Він зробив, міг зробити тільки Бог. Як Єдинонароджений Син Батька у плоті, Ісус успадкував божественні якості. Він був єдиною особою, що будь-коли народжувалася в смертному житті, яка могла виконати це найвизначніше й небесне діяння. Як єдиний безгрішний Чоловік, який будь-коли жив на цій землі, Він не підлягав духовній смерті. Завдяки своєму божествуванню, Він також мав владу над фізичною смертю. Таким чином, Він зробив для нас те, що ми самі для себе зробити не могли. Він розірвав холодні обійми смерті. Він також уможливив для нас неперевершений і небесний спокій дару Святого Духа24. Через Спокуту й Воскресіння здійснилося багато чого. Спокута очищує нас від гріха за умови нашого покаяння. Покаяння є умовою, за якої милість стає доступною25. Після всього, що ми можемо зробити, сплачуючи все до останнього шеляга й виправляючи заподіяні нами кривди, Спасителева благодать стає дієвою в нашому житті через Спокуту, яка очищує нас і може вдосконалити нас26. Христове воскресіння здолало смерть і дало нам упевненість у житті після смерті. Сказав Він: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене,--хоч і вмре, буде жити»27. Воскресіння є необумовленим і приходить до всіх, хто будь-коли жив та ще буде жити28. Це вільний дар. Президент Джон Тейлор добре описав це, сказавши: «Могили буде відкрито, і мертві почують голос Сина Божого, і вони воскреснуть, ті, хто творив добро, у воскресіння праведних, а ті, хто творив зло, у воскресіння неправедних»29. Говорячи про наші вчинки у смертному житті та про Спокуту, президент Дж. Рубен Кларк мол. висловив таку цінну ідею, сказавши: «Я відчуваю, що [Спаситель] накладе таке покарання, яке буде найменшим, на яке заслуговують наші провини. Я вірю, що Він включить у своє правосуддя всю свою безкінечну любов, і благословення, і милість, і доброту, і розуміння, які в Нього є . . . А з іншого боку, я вірю, що коли прийде час роздавати нагороди за нашу добру поведінку, Він дасть нам максимум, який тільки можна дати, з огляду на ті кривди, які ми вчиняли»30. Як написав Ісая, якщо ми звернемося до Господа, «Він пробач[ить] багато»31. Нам заповідано пам’ятати надзвичайні події посередництва, розп’яття та Спокути через щотижневе причащання. У дусі причасних молитов ми причащаємося хлібом і водою в пам’ять про тіло й кров, які було віддано в жертву за нас, і ми маємо пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей, щоб ми могли завжди мати з собою Його Дух. Наш Викупитель взяв на Себе всі гріхи, болі, слабкості та хвороби всіх, хто будь-коли жив або ще буде жити32. Ніхто ніколи не відчував жодної міри тих страждань, які переніс Він. Він пізнав наші земні випробування на власному досвіді. Наші випробування можна певною мірою порівняти зі спробою здійснити сходження на гору Еверест, яка закінчується після того, як ми піднялися лише на кілька метрів. Але Він піднявся на всі 8640 метрів, аж до верхівки гори. Він відстраждав більше, ніж міг би відстраждати будь-який інший смертний. Спокута є благом не тільки для грішника, але й благом для тих, проти кого згрішили--цебто для жертв. За умови прощення тих, «які грішать проти нас» (ПДС, Матвій 6:13), Спокута приносить частку миру й спокою тим, хто безвинно стали жертвами гріхів інших людей. Основним джерелом зцілення душі є Спокута Ісуса Христа. Ця істина залишається в силі, коли йдеться про біль особистої трагедії або про жахливу катастрофу національного рівня, яку ми нещодавно пережили у Нью-Йорку, Вашингтоні та поблизу Пітсбурга. Одна сестра, яка переживала болісний процес розлучення, написала про свій досвід набуття підтримки від Спокути. Вона сказала: «Наше розлучення. . . не звільнило мене від обов’язку прощати. Я щиро намагалася зробити це, але було так, немовби мені наказали зробити те, на що я була просто неспроможна». Її єпископ дав їй мудру пораду: «Залиште в своєму серці місце для прощення, і коли воно прийде, запросіть його ввійти». Ця боротьба з неспроможністю простити тривала багато місяців. Вона згадує: «Протягом цих тривалих молитов. . . Я черпала з життєдайного джерела спокою, що йшов від мого люблячого Небесного Батька. Я відчувала, що Він не стояв, суворо дивлячись на мене через те, що я досі не простила; але Він сумував разом зі мною, коли я плакала. . . Зрештою, проаналізувавши все, що сталося в моєму серці, я отримала дивовижний і чудовий доказ Спокути Христа. Я завжди розглядала Спокуту як засіб активізації покаяння грішника. Я не усвідомлювала, що для тих, проти кого згрішили, воно також уможливлює відкриття серця для втішного миру прощення»33. Ті, кого скривдили, повинні робити все можливе, проходячи через свої випробування, а Спаситель «[допоможе] своєму народові в його недугах»34. Він допоможе нам нести наші тягарі. Деякі рани є настільки болючими й глибокими, що їх неможливо загоїти без допомоги вищої сили та сподівання на досконалу справедливість і відновлення в наступному житті. Оскільки Спаситель перестраждав абсолютно все, що ми будь-коли можемо відчути або пережити35, Він може допомогти слабким стати сильнішими. Він особисто пережив усе. Він розуміє наш біль і йтиме поруч з нами навіть в наші найчорніші години. Ми палко прагнемо отримати найбільше благословення Спокути--стати єдиними з Ним, бути в Його божественній присутності, почути кожний своє ім’я, коли Він з теплотою вітатиме нас з поверненням додому, з сяючою посмішкою й відкритими обіймами, прикликаючи нас, щоб огорнути Своєю безмежною любов’ю36. Наскільки славетним і приголомшливим буде те відчуття, якщо ми зможемо відчути себе достатньо достойними перебування в Його присутності! Вільний дар Його великої спокутної жертви для кожного з нас--це єдиний спосіб, за допомогою якого ми зможемо бути достатньо піднесеними, аби стати перед Ним і побачити Його лицем до лиця. Всепоглинаюче послання євангелії--це досконала любов, яку має Спаситель до кожного з нас і до всіх нас. Це любов, сповнена милістю, терпінням, благодаттю, справедливістю, довготерпінням і, найголовніше, прощенням. Злий вплив Сатани має на меті знищення всіх сподівань на подолання наших помилок. Сатана хотів би, щоб ми відчували себе загубленими, що надії нема. З іншого боку, Ісус простягає до нас свої руки, щоб підняти нас. Через наше покаяння і дар Спокути ми можемо підготуватися й бути гідними того, аби стати в Його присутності. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Див. Мосія 4:6-7. 2. Див. Мороній 10:32. 3. Див. 2 Нефій 25:23. 4. 1 Коринтянам. 15:22. 5. Див. Путівник по Писаннях, «Спокута». 6. Див. Книга Якова 4:12. 7. 2 Нефій 25:23; курсив додано. 8. «President Hinckley: Christmas a Result of Redeeming Christ,» in Church News, 10 Dec. 1994, 4. 9. Ісая 53:4-5. 10. Див. 1 Коринтянам 12:3. 11. «Зелений пагорб височить», Гімни і дитячі пісні, с. 24. 12. John Taylor, The Mediation and Atonement (1882),150. 13. Див. УЗ 19:18. 14. Лука 22:44. 15. Матвій 26:42. 16. Див. Матвій 26:47-75, 27:28-31. 17. Іоанн 19:19. 18. Матвій 27:46. 19. Див. УЗ 133:50. 20. Матвій 27:50. 21. Іоанн 19:34. 22. Матвій 27:51, 54. 23. «У покорі і смиренні», Гімни і дитячі пісні, с. 27. 24. Див. Іоанн 15:26. 25. Див. Алма 42:22-25. 26. Див. 2 Нефій 25:23; Алма 34:15-16, 42:22-24; Мороній 10:32-33. 27. Іоанн 11:25. 28. Див. Дії 24:15. 29. The Gospel Kingdom, вибрано G. Homer Durham (1943), 118. Див. також Іоанн 5:28-29. 30. «As Ye Sow . . . ,» Brigham Young University Speeches of the Year (3 May 1955), 7. 31. Ісая 55:7. 32. Див. Алма 7:11-12. 33. Name Withheld, «My Journey to Forgiving,» Ensign, Feb. 1997, 42-43. 34. Алма 7:12. 35. Див. Алма 7:11. 36. Див. Алма 26:15; Мормон 5:11; 6:17; Мойсей 7:63.