Віра наших пророків Старійшина Девід Б. Хейт З Кворуму Дванадцятьох Апостолів «Що нам потрібно, так це віра Бригама Янга і віра Гордона Б. Хінклі, а також тих, хто є нашими пророками та провідниками». Сподіваюся, що ви відчули невеличке горіння в серці, як і я, коли піднімав руку на підтримку Президента Хінклі як Президента Церкви та пророка, провидця й одкровителя, а також інших представлених вам чинів. Яка це прекрасна й велична нагода для всіх нас підтримати нашого пророка, який живе на землі сьогодні--не просто сидіти й підняти руку з усіма, а відчувати серцем і душею, що ви не лише підтримуєте, а й схвалюєте його в усьому, що він робить, і в усьому, що зробив, представляючи нас у світі. Ми вдячні за дивовижні і натхненні слова, з якими він звертався до світу, особливо в ці останні дні й тижні. Кілька років тому, коли Артуро Тосканіні був музичним керівником оркестру Нью-Йоркської філармонії, він мав радіопередачу, яка звучала по суботах після обіду. І ось одного дня він одержав поштою маленьку зім’яту записку на якомусь коричневому папері, в якій говорилося: «Дорогий пане Тосканіні, я одинокий пастух у горах Вайомингу. У мене є дві безцінні речі: стара скрипка та радіо на батарейках. Батарейки слабнуть і починають сідати, коли я вставляю їх у радіо, також моя скрипка настільки розстроїлася, що я не можу більше грати на ній. Чи не могли б ви наступної суботи у вашій програмі зіграти ноту «ля»?» Наступного тижня в програмі Артуро Тосканіні оголосив: «Новознайденому другу в горах Вайомингу оркестр Нью-Йоркської філармонії зараз, усі разом в унісон, зіграє абсолютно чисту ноту «ля». І вони зіграли чисте «ля». Тоді з цього чистого «ля» та одинока маленька людина змогла настроїти струну «ля», і також «мі», «ре» та «соль». Чи не цікаво те, як це відображається в нашому житті й житті багатьох людей, які можуть чути мене зараз--ті, чия скрипка, або життя, може бути трохи розстроєним,--що ми прийшли на цю Генеральну конференцію Церкви, щоб почути дивовижні послання, які проголошуються? Ті з нас, хто має можливість тут виступати, старанно моляться, як це роблю і я, входячи в сутінки свого життя, щоб у нас була енергія, сила й живість для того, щоб стояти і свідчити про істинність цієї роботи--бо і я її свідок. У мене була можливість--як і в багатьох із вас вона була або вам хотілося б її мати--вирости в мормонському домі, бути «витвором» Церкви, і мати нагоду вийти у світ, жити в ньому й спілкуватися з людьми в багатьох місцях, чи на урядовому рівні, чи серед звичайних людей, чи ще якось--але спілкуватися з людьми й ділитися тими почуттями, що є в серці. Президент Хінклі на кількох наших зборах, і я думаю, що він також говорив це публічно, що на стіні за його столом висить портрет Бригама Янга. Іноді, коли він дуже зайнятий і випадає важкий день прийняття багатьох, багатьох складних рішень, він повертається на стільці й дивиться на портрет Бригама, яка висить за ним, і запитує його чи вголос, чи подумки: «Брате Бригам, що б ти зробив?» або «Що ти мені порадиш?» Подумайте про те, що сталося за останні кілька років. Усім вам добре відоме натхнення та провід, які прийшли до Президента Хінклі стосовно цієї Церкви--будівництво храмів і перебудова старого готелю «Юта» на таку дивовижну споруду, яка зараз є Меморіальним будинком Джозефа Сміта, названа його ім’ям, а також ця надзвичайна будівля, Конференц-центр, в якому ми зараз знаходимося--мабуть, у світі немає нічого подібного до неї. І для нас, хто вже немало років пропрацював поруч з Президентом Хінклі, слухаючи його та спілкуючись із ним, яким дивовижним досвідом і благословенням у нашому житті було те, що ми бачили, і відчували, і були частиною натхненної справи, яка рухається вперед. Якщо ми подивимося на Бригама Янга й подумаємо про натхнення й провід, які прийшли до цього неймовірного чоловіка, то можемо згадати, як він заповнив трагічну порожнечу, спричинену смертю пророка Джозефа Сміта, як узяв на себе відповідальність і зміг завдяки натхненню та одкровенню вести й скеровувати останній період перебування в Наву та планування подорожі на захід. Ми пам’ятаємо продовження роботи над храмом в Наву й те, як тоді все було сплановано, щоб рушати далі--ланцюгами візків через Захід до Долини Солоного озера--тієї, що стане Сіоном, де вони могли б поклонятися, навчати, проповідувати й зводити будинки зборів і все те, що буде потрібно саме для нашої цивілізації, а також культури, щоб ми могли тут зростати і поширюватися. Подумайте про натхнення, що прийшло до пророка Бригама Янга стосовно тих людей--щоб не тільки зводити нове місто в долині Солоного озера, а й заснувати інші поселення навкруги. Він мав геніальну ідею того, щоб люди йшли далі й шукали долини за межами Солт-Лейк-Сіті, куди могли б прийти ті величезні кількості піонерів, які нахлинуть до цієї долини, де б вони могли оселитися й збудувати домівки, звести міста й поселення й сформувати свою особистість та характер, а також розвинути майбутні таланти. Отже, замість того, щоб мати лише велике місто Солт-Лейк, за його провідництва було засновано близько 360 поселень у віддалених місцевостях штатів Вайомінг, Невада та Аризона, південної частини штату Айдахо, так як і в самій Юті. Переїжджаючи й влаштовуючись у цих невеличких поселеннях, люди розвинули свої таланти й здібності, служачи в шкільних і місцевих радах або стаючи керівниками в маленькому містечку. Вони стали громадянами своєї місцевості, почали будувати школи й розширювати свої громади. Ми бачимо, що сталося з тими місцевостями, які Бригам Янг бачив у видінні і які допоміг заснувати. Лише подумайте, як усе розвивалося--як розвивалося таке поселення, як наприклад, у Лас-Вегасі, штат Невада, метою якого було надання людям можливості йти далі до Сан-Бернардіно, штат Каліфорнія. Люди могли їхати на кораблі до Сан-Педро, штат Каліфорнія, далі до Сан-Бернардіно, щоб отримати підкріплення й необхідні пристосування для того, щоб дійти до цієї долини, а потім до навколишніх поселень, чи то в долині Санпіт, чи в штаті Айдахо, чи десь іще. Я маю пряме відношення до цього, оскільки коли сім’я моєї матері прибула сюди до Солт-Лейк-Сіті, їх направили на поселення до Туеле. Трохи пізніше їх відправили до Айдахо, де потрібно було будувати лісопильний завод і млин. Сім’я мого батька поселилася у Фармінгтоні, штат Юта, певною мірою ця колонізація, про яку я кажу, зробила людей міцнішими й надала їм додаткових можливостей. Замість того, щоб загубитися у великому місті, їх попросили переселитися до менших поселень, де вони могли розвинути свої здібності і де могло бути більше шкіл і потреба в більшій кількості вчителів і де талановиті люди могли б розвинути свої навички. Через усе це мою сім’ю попросили залишити Фармінгтон і Туеле, продати свої родючі землі й поїхати до південної частини штату Айдахо, де на той час не було нічого, окрім полину. В одному з таких невеличких поселень моя мати і батько покохали одне одного. Ось їм уже було по 20 років і вони були готові одружитися, але постало запитання: де? У Логанському храмі, штат Юта. Як їм туди дістатися? Кабріолетом. Скільки часу це забере? Мабуть, п’ять, чи шість, чи сім днів. Магістраллю чи рівною дорогою? Звичайно ж ні. Вони поїхали дорогами, прокладеними візками, які пролягали по полину, через кущі і каміння. Де вони одружаться? Де вони запечатаються? Є лише одне місце--храм. Вони поїхали кабріолетом. Це стало частиною мого спадку. Таким чином люди влаштовувалися в цих маленьких містах. Тоді Церква вирішила відкрити кілька академій, і вони відкрили їх майже 30 в різних місцевостях. Одна з тих невеличких академій була відкрита в нашому містечку, і воно стало місцем притулку для людей з багатьох сусідніх районів, які з’їжджалися до цього маленького містечка, щоб отримати кращу освіту. Звичайно ж, краща освіта означала лише освіту старших класів школи, але ця школа вважалася академією. Я згадую про натхнення, яке прийшло до пророка Бригама Янга багато років тому стосовно заселення, розбудови цієї міжгірної місцевості, яка зараз оточує Солт-Лейк-Сіті. І подумайте про те, ким ми є сьогодні і як ми виросли, про благословення, яке прийшло в наше життя завдяки Президенту Хінклі як нашому пророку, провидцю та откровителю й провіднику, а також завдяки баченню того, що відбувається і що буде відбуватися в майбутньому, якщо ми тільки матимемо віру, щоб продовжувати розпочате. Подумайте про те, що попереду нас і те, що робиться зараз. Президент Хінклі часто говорить про необхідність розвитку більшої віри у нашого народу. Ця віра є результатом нашого життя за принципами євангелії, такого життя, яке ми і повинні вести, такого виховання дітей, яким воно і повинно бути, а також бачення їхнього зростання, розвитку характеру та особистості, через що вони стають прикладом того, у що ми віримо, та що сподіваємося зробити і втілити. Ви всі пам’ятаєте чоловіка, син якого був сновидцем. Він підійшов до Спасителя і попросив Його благословити хлопчика, щоб вигнати з нього злого духа. І чоловік сказав Спасителеві: «Я його був привів до учнів Твоїх,--та вони не могли вздоровити його». Спаситель благословив того маленького хлопчика. Злий дух негайно вийшов, а учні Спасителя підійшли до нього і запитали: «Чому ми не могли його вигнати?» (див. Матвій 17:14-21). І Спаситель сказав: «Ви, маловірні» (див. Матвій 16:8). Якби ви мали віру, як зернятко. . .--я намагаюся згадати назву цього маленького дерева. [Президент Хінклі підказує: «Гірчиця».] Гірчиця! Дякую, Президенте. (Я тримаю Президента при собі, щоб він мені допомагав). Якби ви мали віру, хоч як зерно гірчичне. Мабуть, не багато з вас бачили гірчичне зерно. Кілька років тому в Єрусалимі, коли ми їхали в машині, водій сказав: «А ось і гірчичне дерево». І я відповів: «Давайте подивимося». Ми вийшли, щоб подивитися на те гірчичне дерево. На ньому був маленький плід, я розкрив його; він був схожий на плоди білої акації, і я побачив ті маленькі зернята, не набагато більші, ніж насінини перцю. Лише уявіть собі аналогію, якої Спаситель навчав людей. Якби ми мали таку віру, як це маленьке, дрібненьке зернятко--я тримав його в руці й ледве міг розгледіти--якби ви мали таку віру, то сказали б горі: «Перейди звідси туди»,--і вона перейшла б, якби тільки ви мали таку віру (див. Матвій 17:20). «Ви, маловірні»,--казав він нам. Отже, що нам потрібно, так це віра Бригама Янга і віра Гордона Б. Хінклі, а також тих, хто є нашими пророками та провідниками. Бог живе. Я знаю, Він є, і Він--наш Батько. Я знаю, що Він любить нас. Я знаю це. І я знаю, що Ісус є Христос, Син Бога. Я відчував це. Я є свідком цього. Я знаю, що пророк Джозеф Сміт і всі історичні оповідання, які в нас є, про те, що він зробив, будучи знаряддям Відновлення, істинні, і що подальші пророки, включаючи Президента Хінклі, покликані Богом. Робота істинна. Я залишаю вам свою любов і своє свідчення, що горить у мене в серці. Кожен день свого життя я сподіваюся, що зможу розповісти комусь і допомогти зрозуміти істинність цієї роботи, в ім’я Ісуса Христа, амінь.