Сила священства Президент Томас С. Монсон Перший радник у Першому Президентстві Священство - це не стільки дар, скільки доручення служити, привілей надихати та можливість благословляти життя інших. Брати в священстві, які зібралися тут і в усьому світі, я відчуваю смирення перед моєю великою відповідальністю виступати перед вами. Я молюся про те, щоб Дух Господа був зі мною, коли я говоритиму. Деякі з вас диякони; інші вчителі чи священики - це все чини в Аароновому священстві. Багато з вас старійшини, сімдесятники чи первосвященики. На кожному з нас лежить велика відповідальність. У проголошенні Першого Президентства і Ради Дванадцятьох Апостолів від 6 - го квітня 1980 року було зроблено таку декларацію свідчення й істини: «Ми урочисто заявляємо, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів дійсно є відновленням Церкви, встановленої Сином Бога, коли у своєму земному житті Він організував свою роботу на землі; що вона носить його священне ім’я, тобто ім’я Ісуса Христа; що її побудовано на основі апостолів і пророків, де Він є головним наріжним каменем; що її священство, як Ааронове, так і Мелхиседекове, було відновлене руками тих, хто мали його в давнину: Іоанном Христителем - Ааронове, і Петром, Яковом та Іоанном - Мелхиседекове»1. 6 жовтня 1889 року президент Джордж К. Каннон висловив прохання: «Я хочу бачити силу священства зміцненою . . . Я хочу бачити цю силу і владу розповсюдженою у всьому священстві, щоб вона досягала зверху вниз до самого меншого і найсмиреннішого диякона в Церкві. Кожен чоловік має шукати одкровень Бога та володіти ними, щоб небесне світло сяяло в його душі й давало йому знання стосовно його обов’язків і тієї частини роботи Бога, що дається йому в його священстві»2. Сам Господь підкреслював нашу відповідальність, коли в одкровенні священству заохочував, щоб кожний чоловік вивчав свої обов’язки і служив у чині, до якого його призначено, з усією старанністю3. Брати Ааронового священства, диякони, вчителі чи священики, вивчайте ваші обов’язки. Брати Мелхиседекового священства, вивчайте ваші обов’язки. Якось, коли нашому наймолодшому синові Кларку невдовзі мало виповнитися 12 років, ми з ним виходили з будинку церковної адміністрації у той час, як Президент Гарольд Б. Лі привітав нас. Я сказав Президенту Лі, що Кларку скоро буде 12, після чого Президент Лі запитав у нього: «Що трапиться з тобою, Кларк, коли тобі буде 12?» Це був один з тих моментів, коли батько молиться про те, щоб син мав натхнення дати правильну відповідь. Без заминки Кларк сказав Президенту Лі: «Мене буде висвячено в диякони». Це була відповідь, на яку сподівався Президент Лі. Потім він дав нашому синові пораду: «Пам’ятай, це велике благословення - мати священство». Всім серцем і всією душею я сподіваюся, що кожний молодий чоловік, який отримує священство, буде шанувати його й залишиться вірним тій довірі, що виявляється, коли воно надається. Сорок чотири роки тому, на конференції, я слухав як Вільям Дж. Крічлоу молодший, що тоді був президентом Південно - Огденського колу, звертався до братів на Генеральній сесії священства й розповідав історію про довіру, честь і обов’язок. Дозвольте мені розповісти вам цю історію. Той простий урок, який вона містить, стосується нас сьогодні такою ж мірою, як це було тоді. «Руперт стояв при дорозі й дивився на незвичайну кількість людей, які поспішали мимо нього. Через якийсь час він упізнав друга. «Куди ви всі так поспішаєте?» - запитав він. Друг зупинився. «Хіба ти не чув?» - запитав він. «Я нічого не чув», - відповів Руперт. «Ось, - продовжував друг, - король загубив свій королівський смарагд. Учора він відвідував весілля вельмож і на тонкому золотому ланцюжку, що висів у нього на шиї, був смарагд. Якимсь чином смарагд зірвався з ланцюжка. Всі його шукають, бо король пообіцяв нагороду . . . тому, хто знайде його. Ходімо, нам треба поспішати». «Але я не можу піти без бабусиного дозволу», - вагався Руперт. «Тоді я не можу чекати. Я хочу знайти смарагд», - відповів його друг. Руперт поспішив назад до хатинки біля лісу, щоб попросити в бабусі дозволу. «Якби я міг його знайти, то ми змогли б покинути цю сиру халупу й купити шматок землі на пагорбі», - вмовляв він її. Але бабуся хитала головою. «А що робитимуть вівці?» - запитала вона. «Вони вже хвилюються в загорожі, хочуть вийти на пасовисько - і, будь ласка, не забудь відвести їх до води, коли сонце підніметься високо на небі». Засмучений Руперт вивів овець на пасовисько, а опівдні він повів їх до струмка в лісі. Там він сів на великий камінь біля струмка. «Якби в мене тільки був шанс пошукати смарагд короля», - подумав він. Повертаючи голову, щоб подивитися на піщане дно струмка, він раптом здивовано задивився в воду. Що це було? Не може бути! Він сплигнув у воду і його пальці вхопили щось зелене з тоненьким шматочком золотого ланцюжка. «Смарагд короля!» - вигукнув він. «Він мабуть впав з ланцюжка, коли король [на коні проскакав через місток над потоком і течія віднесла його] сюди». З сяючими очима Руперт побіг до бабусиної хатинки сказати про свою велику знахідку. «Будь благословенний, мій хлопчику, - сказала вона, - але ти б ніколи не знайшов його, якби не виконував свого обов’язку доглядати за вівцями». І Руперт знав, що це була правда»4. Урок цієї історії, є також у відомому куплеті: «Виконуй свій обов’язок; це саме головне. А про все інше хай піклується Господь». Якщо хтось відчуває, що в нього нема сил, щоб змінити своє життя, яке постійно погіршується, або якщо хтось не приймає рішення виконувати свій обов’язок краще, бо відчуває один з найсильніших страхів - страх невдачі - то немає більш заспокійливого запевнення, ніж ці слова Господа: «Достатньо моєї благодаті для всіх людей, які упокорюються переді мною; бо якщо вони упокорюються переді мною і мають віру в мене, то я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них»5. Коли покликання священства звеличуються, чудеса трапляються скрізь. Коли віра з’являється на місці сумніву, коли самовіддане служіння заміняє егоїзм, силою Бога виконуються Його цілі. Священство - це не стільки дар, скільки доручення служити, привілей надихати та можливість благословляти життя інших. Брати, хай ті з нас, хто відповідає за молодих чоловіків Ааронового священства не тільки надають їм можливості для навчання, але й будуть для них прикладом, гідним наслідування. Для тих з нас, хто має Мелхиседекове священство, завжди існує привілей звеличувати наші покликання. Ми пастухи, які наглядають над Ізраїлем. Голодні вівці дивляться вгору, хочуть, щоб їх годували хлібом життя. Чи готові ми годувати отару Бога? Нам обов’язково необхідно усвідомити цінність людської душі, щоб ми ніколи не залишали жодного з його дорогоцінних синів. Дозвольте мені поділитися листом від молодого чоловіка, у якому відображається дух любові й зміцнення свідчення про євангелію: «Дорогий президент Монсон! Дякую вам за виступ на Національних скаутських зборах, що відбулись на Форті А. П. Хіл, Вірджінія. На екскурсії ми бачили багато знаменитих місць, таких як Ніагарський водоспад, статуя Свободи, Дзвін Свободи і багато інших. Те, що мені сподобалось найбільше - це Священний Гай. Батьки написали кожному з нас листи, які ми мали читати наодинці в тому гаю. Коли я прочитав листа від своїх батьків, я став на коліна, щоб помолитися. Я запитав, чи Церква дійсно істинна і чи Джозеф Сміт дійсно мав видіння і є істинним пророком Бога, а також чи Президент Хінклі є істинним пророком Бога. Відразу після того, як я помолився, я відчув через Святого Духа, що все це дійсно істина. Я і раніше молився про це, але ніколи не відчував відповідь так сильно. Я просто не міг заперечувати те, що ця Церква істинна чи що Президент Хінклі є пророком Бога. Я відчуваю себе дуже благословенним тим, що я член цієї Церкви. Знову дякую вам за те, що ви відвідали ці збори. Щиро ваш, Чад Д. Олсен Р.Ѕ. Ми дали нашому екскурсоводу й водію нашого автобуса примірник Книги Мормона з нашими свідченнями. Вони найкращі! Я хочу бути місіонером». Як і Джозеф Сміт, ця молода людина усамітнилася в священному гаю і молилася, щоб отримати відповіді на запитання, які виникали в його допитливому розумі. Ще раз на молитву було отримано відповідь, а істина знайшла підтвердження. Є багато менш активних членів Церкви, які блукають у болоті гріха чи в пустелі, без відповідей на запитання. Один з таких членів Церкви написав мені: «Я боюся залишитися один. Євангелія ніколи не залишала мого серця, хоча вона покинула моє життя. Мені потрібні ваші молитви. Я був би щасливий, якби міг їсти крихти, які падають зі столу найскромнішого члена Церкви, бо він має більше, ніж маю зараз я. Раніше я думав, що в Церкві є важливими посада й відповідальність, але тепер знаю, що увесь цей час помилявся. Важливими є членство, сила священства, батьківство й служіння. Я знаю, де знаходиться Церква, але іноді я думаю, що мені потрібен ще хтось, щоб свідчити мені, показати мені шлях, заохочувати мене, допомогти звільнитися від страху. Я думав, що Церква йде в невірному напрямку, коли в дійсності загубився лише я». Натхнення щодо виконання обов’язку може прийти тихо, коли ми, ті, хто має священство, приймаємо покликання, які нам даються. Президент Джорж Альберт Сміт, той скромний, але гарний провідник, проголосив: «Це ваш обов’язок, по - перше, дізнатися чого хоче Господь, а потім владою й силою вашого святого священства звеличувати ваше покликання в присутності братів так, щоб люди з радістю йшли за вами»6. Що це означає, звеличувати покликання? Це означає зміцнювати достоїнство і важливість цього покликання, зробити його гідним пошани й хвали в очах всіх людей, збільшити й зміцнити його так, щоб небесне світло сяяло крізь нього й світилося для всіх людей. І як ще можна звеличувати покликання? Просто виконувати пов’язане з ним служіння. Старійшина звеличує покликання старійшини спочатку вивчаючи в чому полягають його обов’язки, а потім виконуючи їх. Так само як це робить старійшина, це робить і диякон, і вчитель, і священик і кожен, хто має чин у священстві. Як ми пам’ятаємо, Павло, якого тоді звали Савл, йшов у Дамаск, щоб переслідувати там святих. Коли він підходив ближче до Дамаску, яскраве світло засяяло навколо нього і він приголомшений упав на землю й почув голос, який промовляв: «Савле, Савле, - чому ти Мене переслідуєш?» І Савл запитав: «Хто Ти, Пане?» А голос відповів: «Я Ісус». Савл, розкаявшись, запитав: «Що я, Господи, маю робити?» Після відповіді Господа Савл - переслідувач перетворився на Павла - місіонера і почав свою велику місіонерську роботу7. Брати, тільки тоді, коли ми робимо, а не просто мріємо, благословляються життя, душі отримують провідництво й спасіння. «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють», - додав Яків8. Нехай кожен з нас, присутніх цього вечора на зборах священства, збільшить свої зусилля в намаганні стати гідними провідництва Господа в нашому житті. Є багато таких, кому необхідна допомога і хто молиться про неї. Є такі, хто сумує, у кого погане здоров’я і кого труднощі життя залишають у відчаї. Я завжди вірив у правдивість слів: «Найкращі благословення Господа завжди приходять через руки тих, хто служить йому на землі»9. Нехай у нас будуть готові руки, чисті руки, руки, які бажають служити, щоб через нас Небесний Батько міг благословляти інших. Я завершую прикладом з мого життя. Колись у мене був дорогоцінний друг, який здавалось мав більше негараздів і розчарувань у цьому житті, ніж він міг витримати. Під кінець він лежав у лікарні, невиліковно хворий. Я не знав про те, що він був там. Сестра Монсон і я ходили до тієї ж лікарні, щоб відвідати когось іншого, хто дуже хворів. Коли ми виходили з лікарні та йшли до місця парковки нашої машини, в мене було ясне відчуття, що нам необхідно повернутися і запитати, чи був Гайрум Адамс пацієнтом цієї лікарні. Багато років тому я навчився, що ніколи, ніколи не можна відкладати те, на що надихнув Господь. Вже було пізно, але перевірка в адміністратора підтвердила, що дійсно Гайрум був там пацієнтом. Ми пройшли до його кімнати, постукали в двері й відчинили їх. Ми були не готові побачити те, що нас чекало. Скрізь були букети з надувних куль. На стіні на видному місці був плакат зі словами «З Днем народження». Гайрум сидів на своєму лікарняному ліжку, а біля нього були його родичі. Коли він нас побачив, він сказав: «Та це ж брат Монсон! Як ви дізналися, що це мій день народження?» Я посміхнувся, але не відповів. Ті з присутніх, хто мали Мелхиседекове священство, стали навколо свого батька й мого друга та надали благословення священства. Після того, як пролилися сльози, ми обмінялися посмішками вдячності й ніжними обіймами, я нагнувся до Гайрума і тихенько сказав: «Гайруме, пам’ятай слова Господа, бо вони підтримають тебе. Він пообіцяв: «Я не кину вас сиротами, - Я прибуду до вас!»10 Нехай кожен з нас завжди виконує роботу, яку доручив Господь і цим отримає право на допомогу Гос-пода, про це я смиренно молюсь. В ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. «Proclamation,» Ensign May 1980, 52. 2. Deseret Weekly, 2 Nov. 1889, 598. 3. Див. УЗ 107:99. 4. In Conference Report, Oct. 1955, 86; paragraphing, capitalization, and punctuation altered. 5. Етер 12:27. 6. In Conference Report, Apr. 1942, 14. 7. Дії 9:3-6. 8. Яків 1:22. 9. Whitney Montgomery, «Revelation», in Best - Loved Poems of the LDS People, ed. Jack M. Lyon and others (1996), 283. 10. Іоанн 14:18.