Старійшина Ніл А. Максвелл
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Праця завжди є духовною необхідністю, навіть якщо економічної необхідності в ній у когось і нема.
Брати, у роки мого перебування в Аароновому священстві я був свинопасом! Тоді, дуже давно, дізнався я, що таке праця, тому що залучився до розведення свиней чистокровної породи Д’юрок в одному сільсько-господарському клубі, метою якого було навчати молодь уміло займатися землеробською справою і добре вести домашнє господарство. Аби довести вам, що це не лише мої спогади про минуле, яким я приділяю занадто багато уваги, дозвольте просто показати вам з допомогою старійшини Нельсона ось цей кусок тканини, на якому прикріплено десь біля 100 нагородних стрічок, що ними були відзначені мої свині на різних виставках упродовж кількох років.
Ось цю рожеву стрічку, що під рукою старійшини Нельсона, я одержав 60 років тому. Вона була самою першою з усіх завойованих мною нагород. Я думаю, що у того судді були добрі очі, а що стосується моєї свині, то вона не була такою вже гарною, аби її відзначати на тій виставці, але суддя бачив, що мене треба заохотити, і вручив мені цей приз за четверте місце. Пурпурові стрічки--це за моїх чемпіонів, які відзначалися на виставках пізніше!
Дякую Вам, старійшино Нельсоне.
Брати, невдачі навчили мене необхідності слідкувати за змінами цін на свинину на місцевому підприємстві, де фасували м’ясо. Точні записи про прибутки й витрати допомагав мені вести батько-бухгалтер. Мої батьки, як і в усьому, дуже підтримували мене і навіть допомагали поратися біля свиней, особливо мама, якій зараз уже 95 років. Вона показувала мені, як треба працювати, і достатньо любила мене, бо і карала. настільки, що не боялася образити своїми зауваженнями.
Щоб не дуже витрачатися на харч для свиней, я регулярно купував у булочній черствий хліб десятками буханок, по центу за кожну. До того ж, якщо я вчасно приходив у місцеву маслоробню, то міг одержати для своїх свиней приблизно 260 літрів збираного молока безкоштовно! А тепер за три з половиною літри такого молока для себе я плачу 2,5 долари, чи це не смішно! Так заощаджуючи гроші, я міг за ті невеликі кошти, які мав, купувати необхідне для свиней зерно.
Часто траплялося так, що свиноматка опорошувалася глибокої ночі. Втома, що приходила від догляду за всім моїм господарством, була справжньою. Та незважаючи на це все, був певний сенс займатися цим ще й тому, аби мати більше їжі для сім’ї. Більшість юнаків мого віку робили те саме. Тоді, давно, ми всі як один були бідні, і не знали про це. Праця була способом життя. А сьогодні для декого способом життя є одержання від інших всього, чого їм заманеться, без докладання ніяких зусиль зі свого боку.
Однак, розводячи свиней, я мав у повсякденному житті й справжні незручності. І зараз відчуваю сором, коли в пам’яті яскраво зринає, як одного разу у клас зайшов директор нашої середньої школи і перед усіма, на весь голос, звернувся до мене, кажучи: «Ніле, дзвонима твоя мати. Вибігли із загароди свині». Я ладен був сховатися під парту від сорому, а натомість побіг додому, щоб допомогти загнати у загороду тих свиней.
Мій батько був люблячим, та надто вже вимогливим. Він помітив, що хоч я і працював багато, але роботу виконував неретельно. Я був ще новачком у цій справі, щоб виконувати її на відмінно. Одного літнього дня я вирішив догодити батькові--поставити необхідну кількість стовпів для огорожі, вкопавши їх глибоко і вишикувавши рівно. Я тяжко працював весь той день, а потім з нетерпінням поглядав на стежку, якою батько завжди повертався додому. І коли він прийшов, я занепокоєно спостерігав, як він уважно оглядав ті стовпи, навіть перевірив їх вимірювальною рейкою, перш ніж сказати, що він задоволений повністю тим, як вони поставлені. І лише після цього прийшла його похвала. Те, що я трудився у поті лиця свого, заслужило на батьківську похвалу, а від тієї похвали розтануло моє серце.
Прошу, вибачте за цей короткий екскурс у моє минуле, я зробив це лише для того, щоб показати, як високо я ціную те, що навчився працювати у молодому віці. Та все ж, брати, я, напевно, не завжди налягав плечем на колесо із серцем, сповненим бажання виконати роботу старанно, але я дізнався, що є плечі і є колеса, і це допомогло пізніше у житті, коли ті колеса ставали більшими. Дехто із сьогоднішніх, інших, хороших молодих людей помилково вважає, що налягати своїми плечима на колесо--це те саме, що й покласти свої руки не кермо автомобіля!
Наш Небесний Батько описав свій безмежний план для своїх дітей, кажучи: «Бо знай, це є моя робота і моя слава--здійснити безсмертя і вічне життя людини».(Див. Мойсей 1:39, курсив додано). Задумайтеся над важливістю того, чому Господь вживає слово робота. Те, що він робить з такою любов’ю і для нашого викупу, є, проте, роботою--навіть для нього! Ми також говоримо про «домагання свого власного спасіння», про «закон жнив» і про роботу «в поті лиця».(Див. Мойсей 5:1; також Переклад Джозефа Сміта Буття 4:1). Це не пусті фрази. Навпаки, вони підкреслюють важливість праці. Справді, брати, праця завжди є духовною необхідністю, навіть якщо економічної необхідності в ній у когось і нема.
Тому я звертаюся до вас, хороших молодих чоловіків, у тому числі й до семі чудових моїх онуків, які слухають мене сьогодні увечері, а серед них двоє місіонерів і троє нещодавно висвячених дияконів. Я нагадую вам, що євангелія праці є частиною «повноти євангелії». Хоч місіонерська робота сповнена радості, та все ж це робота. Хоч робота у храмі сповнена радості, та все ж це робота. На жаль, небагато хто з нашої молоді, яка не встигає в школі, працює гарно, більшість же не намагається утруднювати себе роботою.
Інші ж представники нашої хорошої молоді розслаблюються, бо одержують майже все, не докладаючи до цього жодного зусилля, ніякої праці. Вони всім забезпечені, у тому числі й вже заправленими автомобілями, страховими полісами--за все заплачено батьками, яким іноді довго доводиться чекати на бодай ввічливе слово чи подяку від них.
Молоді чоловіки, уся та робота, якою кожен з вас окремо займається, буде, зрозуміло, змінюватися в залежності від часів і умов, в яких ви житимете, наприклад, у вас буде домашня робота, робота в сім’ї, робота у Церкві, погодинна робота і суспільна робота. Кожна з цих робіт може сприяти розвиткові ваших талантів. Проте, спостерігайте за попереджувальними сигналами. Наприклад, якщо ви найнялися на погодинну роботу, то чи лише на самих себе ви витрачаєте весь свій заробіток? А десятина заплачена? А на місію щось відкладено? Президент Спенсер В. Кімбол лаконічно і влучно сказав з цього приводу:
«[Якщо молодий чоловік] дозволяв собі витрачати все, що він заробляв, лише на самого себе, то дух егоїзму може залишитися з ним до самої смерті». (The Teachings of Spencer W. Kimball, [1982], стор. 560).
Безсумнівно, домашню роботу, яку загадують у школі, необхідно виконувати, але чи не витісняє зовсім ця розумова праця духовну? Середній бал вашої успішності у школі дуже важливий, а яким є у вас середній бал у християнському служінні?
Виконання Церковної роботи може розвинути дуже важливі якості, і потреба у цій роботі ніколи не зникне. Але, можливо, ви виконуєте її просто так, не задумуючись над нею, нестаранно і неуважно?
Робота в сім’ї є також важливою, та чи стала вона чимсь більшим, ніж просто підтримування чистоти у своїй кімнаті і збирання вами ж розкиданого одягу?
Але яку б з цих робіт ми не виконували, усе ж найважча робота, яку ви і я будь-коли будемо виконувати,--це позбутися свого егоїзму. А його позбутися дуже важко!
Гармонійне поєднання всіх видів робіт потребує, образно кажучи, «оркестрування», оскільки ми схильні надто віддаватися якомусь одному виду роботи, наприклад, батьки дуже часто затримуються довго у себе на роботі. Не слід допоміжним роботам віддавати перевагу хоч трохи. Про це образно попередив старійшина Спенсер Конді, перефразувавши слова Ріхарда Штрауса, якими той наставляв диригентів оркестру: «Ніколи не показуйте кивком голови, що ви хвалите духові інструменти, інакше струнних ви вже не почуєте».
Батьки, остерігайтеся догоджати за будь-яку ціну своїм дітям, якщо вони сприймають це як належне. Однак, ще небезпечнішим є інше: хоч і ненавмисно, але ви перестали вимагати від своїх дітей посильної для них праці, яка стала б частиною їхнього досвіду, і тим самим ви ізолюєте їх від того, що допомогло вам стати тими, ким ви є!
Погодьтеся, ситуація дещо змінилася! Для більшості молодих людей не потрібно корів, щоб бути напоєними молоком, не потрібно свиней, щоб бути нагодованими і т. д. Так, якісь роботи сьогодні можуть видаватися надуманими і позбавленими всякого сенсу. Однак, молоді люди, будьте терпеливими до своїх батьків, коли вони намагаються допомогти вам, загадуючи прийнятну для вас і корисну роботу. Стосовно цього хочеться сказати, якими благословенними ми були б, якби більше синів могло працювати поруч зі своїми батьками, хоч би час від часу. Батьки і сини, якщо вам ще не вдалося попрацювати отак разом, будь ласка, у наступні три місяці просто виберіть щось зробити вдома і попрацюйте разом.
Молоді чоловіки, я не знаю, якими саме є ваші індивідуальні дари, але ви їх маєте! Будь ласка, використовуйте ці дари і розвивайте свої таланти, а разом з тим виносьте відра зі сміттям, доглядайте газони, згрібайте опале листя, розчищайте сніг на подвір’ї у вдів, удівців чи хворого сусіда.
Вміння працювати дасть вам певні переваги в житті, а досвід разом з неабиякою майстерністю дадуть вам особливі переваги!
Будьмо ж швидкими і великодушними, хвалячи нашу молодь за виконану нею роботу, особливо ж, виконану добре!
Чи й надалі святим останніх днів бути обізнаними з мораллю праці--це визначить підростаюче покоління. Колись давно президент Бригам Янг сказав: «Я хочу бачити наших старійшин сповненими чесності настільки, щоб саме їхню роботу вибирали . . . Якщо ми живемо за нашою релігією і гідні називатися святими останніх днів, то ми саме ті чоловіки, яким без остраху можна довірити будь-яку роботу; якщо ж так не стається, то це означає, що ми не живемо за нашою релігією». (Discourses of Brigham Young, [1954], стор. 232-233).
Молоді чоловіки, коли приходить час, вибирайте собі професію. Знайте, чи ви будете нейрохірургом, чи лісником, чи механіком, чи фермером, чи вчителем--то справа лише вибору, а не принципу. І хоч сам вибір професії є дійсно дуже важливим, та все ж не він визначає ваш справжній шлях. Бо ви ж, брати, є синами Бога, і живете тут тимчасово, вас запрошено йти дорогою, яка веде додому. А там власники похоронних бюро знайдуть, що їхня професія стає непотрібною. Натомість здатність працювати--і працювати мудро--ніколи не стане непотрібною. Те саме й з умінням навчатися. Бо, мої юні брати, я не бачив ніякого короткого шляху до целестіального царства, який би не вимагав праці; нема такого ескалатора, який би підняв нас туди.
Чи ви є носієм Мелхиседекового священства, чи Ааронового--для вас знати, хто ви є, ніколи не було більш важливим, ніж це є у сьогоднішньому світі. Довгий, довгий час кожний з вас був учасником великої драми, яка й досі продовжується. Ви були дійсно з Богом від початку (див. УЗ 93:29). Ви були на великій нараді на Небесах, коли як його духовні сини здійняли радісний крик від того, що маєте перспективу одержати досвід у смертному житті, здійснюючи план спасіння Небесного Батька.
Подальший розвиток драми чекає вірних попереду, прийде і той день, коли кожне коліно схилиться і кожний язик визнає, що Ісус є Христос, і коли всі визнають, що Бог є Бог і що він досконалий у своєму правосудді і милосерді (див. Мосія 27:31; 16:1; Алма 12:15). Ті, хто люблять Господа, успадкують його Небесне [Целестіальне] царство, яке «око не бачило й вухо не чуло», те, що Господь приготував для них (див. 1 Коринтянам 2:9). Ісус вже попрацював, щоб приготувати таке прекрасне місце для нас.
Мої браття, літні й молоді, це грандіозно--тільки так можно сказати про вашу духовну історію і ваше можливе майбутнє! Завжди буде надмір роботи для виконання, особливо для тих, хто знає, як виконувати Господню роботу! Я радо підписуюся під тим, що заявив Президент Хінклі, а саме: « . . . ми маємо найкраще покоління молодих людей за всю історію Церкви». (Teachings of Gordon B. Hinckley [1997], стор. 714; див. також Conference Report, квітень 1992, стор. 96 або Ensign, травень 1992, стор. 69).
Я вірю у ваші майбутні перспективи. Ви--особливі духи, послані для спеціальної роботи. Сьогодні увечері я і намагався по-дружньому натякнути вам про неї!
Я люблю вас! Нехай Бог благословить вас і тримає на цьому шляху, що приведе вас додому, я молюся про це у святе ім’я Ісуса Христа, амінь!
Попереднє
