Свідчення Президент Гордон Б. Хінклі Ця річ, яку ми називаємо свідченням, є великою силою Церкви. Воно є джерелом віри й активності. Його важко пояснити. Його важко виміряти . . . . і все ж воно таке саме реальне й могутнє, як будь-яка сила на землі. Мої дорогі друзі, я молюся про керівництво Святого Духа. Минуло вже три роки з того часу, як ви підтримали мене як Президента Церкви. Дозвольте мені сказати кілька слів особистого характеру. Від усього серця дякую за вашу любов і підтримку, за ваші молитви й віру. Я вже не молодий чоловік, що буває сповненим енергії й життєвої сили. Я--літній чоловік, і намагаюся наздогнати брата Хейта! Я схильний до роздумів і молитви. Мені подобається сидіти в кріслі-качалці, ковтаючи ліки, слухаючи приємну музику та обмірковуючи те, що стосується всесвіту. Але така діяльність не ставить задач і не приносить користі іншим. Я хочу бути активним і працездатним. Я хочу щодня приймати рішення і ставити мету. Я хочу використати кожну робочу годину на те, щоб підбадьорювати інших, благословляти тих, чиї тягарі важкі, зміцнювати віру і свідчення. Завдяки великій доброті щедрого друга, мені було дозволено подорожувати по землі упродовж цих трьох років, зустрічаючись із людьми з багатьох народів. Вони збиралися тисячами і десятками тисяч. В одному місці стояло понад 200 автобусів, які привезли їх до стадіону. Я бував серед багатих, але більше серед бідних--бідних землі і бідних Церкви. У декого з них розріз очей злегка відрізняється від мого, а шкіра іншого кольору, але все це зникає і стає неважливим, коли я серед них. Вони всі стають дочками і синами нашого Батька, дітьми з божественним перворідством. Ми говоримо різними мовами, але всі розуміємо спільну мову братерства. Дуже виснажливо подорожувати так далеко, щоб дістатися до них. Але важко залишати їх після перебування з ними. У кожному місці, куди ми їдемо, відбувається тільки коротка зустріч, збори плануються так, щоб узгодити їх з іншими зборами. Хотілося б, щоб ми могли залишатися надовше. По закінченні зборів ми раптово починаємо співати: «У розлуці хай веде Господь» (Гімни й дитячі пісні, стор. 40). Дістаються хустинки, щоб осушити сльози, а потім ними розмахують під час ніжного прощання. Зовсім недавно ми провели одинадцять великих зборів у різних містах Мексики за сім днів. Саме присутність прекрасних людей викликає у мене силу. Саме погляд їхніх люблячих очей дає мені енергію. Я міг би провести весь день у своєму офісі, роблячи це рік за роком, маючи справи з горами проблем, багато з яких є незначними. Я дійсно проводжу там багато часу. Але я відчуваю, що більша місія, вища відповідальність--бути серед людей. Ці тисячі, сотні тисяч, навіть тепер мільйони,--усі вони мають одну спільну річ. Вони мають індивідуальне й особисте свідчення, що це робота Всемогутнього, нашого Небесного Батька; що Ісус, Господь, який помер на Голготському хресті і воскрес, живе як окрема, реальна й індивідуальна особа; що це є їхня робота, відновлена в цьому останньому, чудовому розподілі часу; що стародавнє священство було відновлене з усіма його ключами і силами; що Книга Мормона прошепотіла з праху у свідченні про Викупителя світу. Ця річ, яку ми називаємо свідченням, є великою силою Церкви. Воно є джерелом віри й активності. Його важко пояснити. Його важко виміряти. Це ілюзорна й таємнича річ, і все ж вона така сама реальна й могутня, як будь-яка сила на землі. Господь описував її, коли говорив з Никодимом і сказав: «Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений» (Іоанн 3:8). Цю річ, яку ми називаємо свідченням, важко визначити, але плоди її відверто очевидні. Це Святий Дух свідчить через нас. Особисте свідчення--це фактор, який повертає життя людей на сто вісімдесят градусів, коли вони приходять у цю Церкву. Це елемент, який спонукає членів Церкви покинути все заради служіння Господові. Це тихий, підбадьорюючий голос, який безупинно підтримує тих, хто ходить вірою до останніх днів свого життя. Це чудова і таємнича річ, дар від Бога людині. Це переважає багатство чи бідність, коли когось покликають служити. Це свідчення, яке наші люди несуть у серцях, спонукає їх відчувати невідкладність виконувати свої обов’язки. Його можна знайти у молодих і літніх. Його можна знайти у студента семінарії, у місіонера, у єпископа і президента колу, у президента місії, у сестри з Товариства допомоги, у кожного Генерального Авторитета. Його можна почути від тих, хто не має іншого чину, крім чину члена Церкви. Це лежить в основі цієї роботи. Це те, що просуває вперед роботу Господа по всьому світі. Спонукає до дії. Вимагає, щоб ми робили те, що нас просять робити. Приносить із собою впевненість, що життя має ціль, що деякі речі набагато важливіші за інші, що ми знаходимося у вічній подорожі, що ми відповідальні перед Богом. Емілі Дікінсон відчула елемент цього, коли писала: Я ніколи не бачила гаю І у морі не йшла під вітрилом, Але, що таке дуб, я знаю І яка має бути хвиля. Не стояла я поруч з Богом І посланців з небес не мала, Але, що небо є--я певна, Ніби карту в руках тримала. («Chartless» з A Treasury of the Familiar, вид. Ralph L. Woods (1942), стор. 179). Це саме той елемент, слабкий і дещо хисткий спочатку, який просуває кожного зацікавленого Церквою у напрямку навернення. Він підштовхує кожного наверненого до безпеки у вірі. Це саме та річ, яка примусила наших предків залишити Англію і країни Європи і пересікти океан у небезпечних умовах, щоб іти, як здавалося, безкінечно за неквапливими биками або неміцними ручними візками у напрямку гір західних штатів. Вони боролися, вони працювали, вони помирали тисячами у тій фатальній подорожі. Той дух свідчення перейшов нам, спадкоємцям їхньої дорогоцінної віри. Скрізь, де б не організовувалася ця Церква, відчувається її сила. Ми встаємо і кажемо, що ми знаємо. Ми говоримо до тих пір, поки це не починає здаватися одноманітним. Ми кажемо це, тому що не знаємо, що ще сказати. Простий факт полягає в тому, що ми дійсно знаємо, що Бог живе, що Ісус є Христос і що це їхня справа і їхнє царство. Ці слова прості, виявлення іде від серця. Це дає наслідки, де б не організовувалася Церква, де б місіонери не навчали євангелії, де б члени Церкви не ділилися своєю вірою. Це те, що неможливо спростувати. Опоненти можуть цитувати вірші з Писань і нескінченно оспорювати вчення. Вони можуть бути розумними і переконливими. Але коли хтось говорить: «Я знаю»,--неможливо знайти інший аргумент. Люди можуть не сприймати те, що говориться, але хто може спростувати або заперечити тихий внутрішній голос душі, яка говорить з особистим переконанням? Дозвольте мені розповісти вам історію, яку я недавно почув у Мексиці. У Торрейні мене возили на гарному автомобілі, що належить чоловікові, про якого я розповідатиму. Його звати Девід Кастанєда. Тридцять років тому він, його дружина--Томаза--та діти жили на маленькому, засушливому, бідному ранчо поблизу Торрейна. У них було тридцятеро курей, дві свині та одна худа конячина. Кури несли трохи яєць, що давало їм якусь підтримку і можливість інколи заробити якусь копійку. Вони жили в бідності. Потім до них завітали місіонери. Сестра Кастанєда сказала: «Старійшини зняли завісу з наших очей і принесли світло в наше життя. Ми нічого не знали про Ісуса Христа. Ми нічого не знали про Бога до їхнього приходу». У неї два роки освіти, а чоловік не вчився зовсім. Старійшини навчали їх і з часом вони христилися. Вони переїхали у маленьке місто Бермеїлло. Там їм удалося успішно зайнятися брухтовим бізнесом; вони скуповували розбиті автомобілі. Це привело до зв’язку зі страховиим компаніями та іншими. Поступово їхній бізнес, в якому були зайняті батько і п’ятеро синів, почав процвітати. З простою вірою вони сплачували десятину. Поклали надію на Господа. Жили за євангелією. Служили, куди б їх не покликали. Четверо синів і троє дочок відслужили місії. Наймолодший син зараз служить в Оаксаці, Мексика. Зараз вони розвернули дуже великий бізнес. Їхні справи процвітають. Їх висміюють критикани. Їхньою відповіддю є свідчення про силу Господа в їхньому житті. Десь біля 200 чоловік з їхньої сім’ї та друзів приєдналися до Церкви завдяки їхньому впливу. Понад 30 синів і дочок із сім’ї та сімей друзів відслужило місії. Вони подарували землю, на якій стоїть каплиця. Діти, тепер дорослі, й батьки по черзі їздять у Мехіко щомісяця, щоб працювати в храмі. Вони є живим свідченням великої сили цієї роботи Господа, яка підносить і змінює людей. Вони є типовими представниками тисяч і тисяч людей по всьому світу, які пізнають чудо Мормонізму, коли свідчення про божественність цієї роботи приходить у їхнє життя. Цей свідок, свідчення, може бути найціннішим з усіх дарів Бога. Це небесна нагорода, коли докладаються правильні зусилля. Це можливість, це відповідальність кожного чоловіка і кожної жінки в цій Церкві--набути в собі переконаності в істині цієї величної роботи в останні дні і про тих, хто очолює її, а саме про живих Бога та Господа Ісуса Христа. Ісус указав шлях, як набути таке свідчення, коли сказав: «Наука Моя--не Моя, а Того, Хто послав Мене. Коли хоче хто волю чинити його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу» (Іоанн 7:16, 17). Ми зростаємо у вірі і знанні, коли служимо, учимося, молимося. Коли Ісус нагодував 5 тисяч, вони визнали чудеса, які він здійснював, і дивувалися з них. Дехто повернувся знову. Їх він навчав учення про свою божественність, про себе як Хліб життя. Він звинувачував їх у тому, що вони цікавляться не вченням, а швидше задоволенням голоду своїх тіл. Дехто, почувши його та його вчення, сказав: «Жорстока це мова! Хто слухати може її?» (Іоанн 6:60). Хто може повірити в те, чого учить цей чоловік? «Із того часу відпали багато хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним. І сказав Ісус Дванадцятьом: «Чи не хочете й ви відійти?» Відповів Йому Симон Петро: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти--Христос, Син Бога Живого!» (Іоанн 6:66-69). Це велике питання, а також і відповідь, з якими ми всі повинні зустрітися. «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти--Христос, Син Бога Живого!» Це саме те переконання, ця тиха внутрішня впевненість про реальність живого Бога, про божественність його Улюбленого Сина, про відновлення їхньої роботи в цей час і про славетні явлення, які послідували за цим, що потім стали для кожного з нас основою нашої віри. Це стало нашим свідченням. Як я уже згадував на цій конференції, я недавно був у Пальмірі, штат Нью-Йорк. Хтось може сказати з приводу подій, що там відбувалися: «Це або сталося, або ні. Середини бути не може». А потім голос віри шепоче: «Це було. Це було саме так, як він сказав». Поблизу знаходиться пагорб Кумора. Звідти прийшов стародавній літопис, з якого була перекладена Книга Мормона. Потрібно сприйняти або відхилити її божественне походження. Зважування доказів повинно примусити кожного чоловіка і кожну жінку, які з вірою прочитали її, сказати: «Вона істинна». І так само з іншими елементами цієї дивовижної справи, яку ми називаємо Відновленням стародавньої євангелії, стародавнього священства і стародавньої Церкви. Це свідчення є зараз, як і завжди було, декларацією, прямою заявою про істину, як ми її знаємо. Простим і могутнім є свідчення Джозефа Сміта і Сідні Рігдона стосовно Господа, який очолює цю роботу: «І нині, після багатьох свідчень, що були дані про нього, це є останнє з усіх свідчень, яке ми даємо про нього: Що він живе! Бо ми бачили його праворуч від Бога; і ми чули голос, який свідчив, що він є Єдинонародженим від Батька-- Що ним, через нього і з нього світи є і були створені, і жителі в них--сини і дочки, народжені Богові» (УЗ 76:22-24). Саме в цьому дусі я додаю моє власне свідчення. Наш Вічний Батько живе. Він є великим Богом всесвіту і володарює у величності й силі. І все ж він мій Батько, до якого я можу звернутися в молитві з упевненістю, що він почує і дасть відповідь. Ісус є Христос, його безсмертний Син, який під керівництвом свого Батька був Творцем землі. Він був великим Єговою Старого Завіту, який побажав прийти у цей світ як Месія, який віддав своє життя на Голготському хресті у своїй чудесній Спокуті, бо любив нас. Робота, яку ми виконуємо,--це їхня робота, а ми їхні слуги, відповідальні перед ними. Про це я свідчу у святе ім’я Ісуса Христа, амінь.