Старійшина Шарль Дід’є
З президентства сімдесятників
«Наше смертне життя є часом для людей, щоб зустрітися з Богом, будуючи міст віри, відкриваючи двері в безсмертя й вічне життя».
Входячи в офіс великої рекламної компанії можна прочитати таку думку, що знаходиться в рамці на одній із стін: «Люди будують надто багато стін і недостатньо мостів» (напис у фірмі JCDecaux, Франція).
Дійсно, стіни, звичайно, будують, щоб відділити дві чи більше особи фізично, розумово або навіть духовно і сформувати чи створити перешкоди. Їх будують, тому що вони представляють ідею оборони, захисту або відокремлення. Деякі стіни стають відомими завдяки своєму походженню: стіни Єрусалима, Велика китайська стіна, Берлінська стіна. Стіни як символ також використовуються в нашому звичайному словнику, щоб відобразити цю ідею відокремлення як «стіну непорозуміння», «стіну нетерпимості» або у вислові «говорити як до кам’яної стіни»!
Мости є протилежністю стін. Мости будують, щоб об’єднувати разом дві або більше особи та створити єдність. Їх будують, щоб подолати перешкоди. Деякі мости також стають відомими, наприклад, «Міст подихів», «Міст Алленбі» і багато інших. Це слово також використовується в нашій мові, щоб висловити ідею зустрічі чи єднання, як у висловах «наводити мости» або «з’єднувати мостом».
Якщо ми переглянемо смертне існування на цій землі і мету життя, яка, за словами Алми є «часом для людей підготуватися до зустрічі з Богом» (Алма 34:32), то яким же чином Господь допоможе нам досягнути саме цієї мети? Дуже просто, використовуючи дану метафору, щоб допомогти нам будувати міст віри в нашому житті для проходження й долання стін невіри, байдужості, страху чи гріха. Наше смертне життя є часом для людей, щоб зустрітися з Богом, будуючи міст віри, відкриваючи двері в безсмертя й вічне життя.
Як ми будуємо такий міст віри?
Коли я був молодим чоловіком, я жив у місті, що звалося Намур, у Бельгії, де була велика ріка, що відділяла його від сусіднього міста на іншому боці ріки. У той час тільки один міст з’єднував два міста. Його було побудовано і перебудовано на залишках моста, збудованого багато століть тому римськими завойовниками. Він став надто вузьким для руху транспорту й мав багато дуже малих арок, що не дозволяло проходити під ним великим кораблям і баркам. Потрібен був новий міст, більш широкий і тільки з однією аркою. Робота з розбудови фундаменту незабаром почалася з обох боків ріки. Швидко з’явилися дві величезні металеві руки, що простягнулися з обох боків, з метою з’єднатися посередині ріки. Я був вражений цією технікою і майже кожного дня їздив на своєму велосипеді, щоб подивитися, як просувається робота. Нарешті настав день, коли центральне місце, наріжний камінь, зроблений зі сталі, був готовий з’єднати дві руки разом. Натовпи людей спостерігали разом зі мною за тонкою роботою, кінцевим кроком, що з’єднає дві руки разом і дозволить вперше перейти через міст. Коли це відбулося, люди аплодували, робітники обнімалися; перешкоду ріки було переможено і подолано.
Я згадую про цей випадок через символізм, що він представляє. Міст--це більш ніж металевий міст. Він символізує міст віри, що дозволяє нам, дітям Небесного Батька, зустрітися з Ним знову. Центральна частина моста, наріжний камінь, представляє Спокуту Ісуса Христа, Посередника, ланку між смертним і безсмертним, зв’язок між тілесною і духовною людиною, перехід від смертного життя до вічного. Завдяки Йому це людство може примиритися зі своїм Небесним Батьком, і ми можемо подолати стіни гріха і смерті, ці перешкоди, що представляють духовну і фізичну смерть. Спокута Ісуса Христа є центральним місцем плану спасіння, обіцяним возз’єднанням з нашим Небесним Батьком, як ми можемо прочитати про це в книзі Мойсея: «Це є план спасіння для всіх людей через кров Мого Єдинонародженого, який прийде в середині часів» (Мойсей 6:62).
Любов Бога, яка є іншою стороною моста,--це нагорода за нашу віру в Його Сина, Ісуса Христа. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однонародженого» (Іоанн 3:16). Найбільшим з усіх дарів Бога є найважливіша жертва Його Сина, Його Спокута, що приносить не тільки безсмертя, але також вічне життя, якщо ми виконуватимемо Його заповіді й витерпимо до кінця (див. УЗ 14:7).
І, якщо ми будемо намагатися будувати міст віри, нам потрібно в нашому житті будувати міцне свідчення про Батька і Сина та Його Спокуту. Цей міст віри розрізнить реальність вічної сполуки з нашим Небесним Батьком або вічним відділенням від Нього, якщо ми зведемо стіни гріха, що відвернуть нас від Його любові й милості.
Дар Святого Духа є основою мосту віри. Спасіння приходить тільки через Ісуса Христа і через наше священне застосування віри в Нього, яке дозволяє нам покаятися в наших гріхах і отримати обряди спасіння, які є поручнями мосту. Внутрішні відчуття й підказки--як подолати перешкоди життя і зробити правильний вибір--прийдуть, якщо будемо прислухатися до голосу Святого Духа. Перехід через міст віри може бути не таким легким, як ми можемо вважати. Міст тільки тоді вистоїть у бурях, якщо стовпи його фундаменту будуть міцними. Бурі в житті, криза віри--такі як смерть, серйозна хвороба, втрата роботи чи фінансової безпеки--це частина нашого смертного існування. Іноді ці кризи можуть заглибитися до такої міри, що хтось може навіть поставити під сумнів саме існування Бога і Спасителя. На волання щодо збільшення віри в цей час буде завжди отримана відповідь Утішителя, яким є Святий Дух, «постійний супутник, незмінного скіпетра праведності й істини» (див. УЗ 121:46).
Так, розв’язання щоденних проблем можна завжди досягти щоденним прагненням, завдяки нашій вірі, впливу Святого Духа, який навчить вас усього і пригадає вам усе (Іоанн 14:26). Давайте проілюструємо цю точку зору за допомогою цитати з листа, написаного багато років тому новонаверненим того часу і адресованого Президенту Гарольду Б. Лі після його виступу на конференції колу: «Як ви говорили, ідея сама постійно приходить до моєї голови--яким чином життя члена Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів схоже на перехід через міст, що гойдається, прикріплений між відмітками народження через хрищення і смертю, що веде до вічного життя, над бурхливим потоком земних інтересів і гріха. Коли хтось починає шлях через міст, близькість до хрищення надає безпеки й віри, але, якщо людина дізнається про потік, що внизу, і велику відстань, яку треба пройти, відчуття небезпеки призводить до судомних нападів сумніву й страху, що викликають втрату звички молитися, віри, любові та праці, які роблять прогрес людини гладким. Виникають тумани сумніву і апатії та роз’їдають чиєсь серце і розум, загрожуючи розвитку людини і обмежуючи її відгук на притягуючі сили любові, потоки якої струменять по мосту. Потім ця людина зупиняється і падає на коліна й залишається в такому стані доти, доки сила любові не відновить віру й напрямок руху» (у Сonference Report, Apr. 1965, 15).
Зрештою міст віри не буде завершено без зв’язування батьків і дітей, об’єднуючи їх, щоб досягти вічної сім’ї. Мета будування цього мосту віри між поколіннями полягає в тому, що вони стають єдиними, як Батько і Син єдині--в меті досягнення вічного життя. Для того, щоб це зробити, нам дано заповіді. Перша: дітям шанувати своїх батьків і матерів, потім батькам--навчати своїх дітей ходити чесно перед Господом (див. УЗ 68:28). Дозвольте мені проілюструвати це.
Коли я був маленьким хлопчиком, моя країна була захоплена, небезпека була скрізь. Моя мати дала мені великий урок довіри і єдності, який я ніколи не забуду. Вона попередила мене про небезпеку війни і просто сказала: «Довіряй моєму слову та йди за мною; прислухайся до мого голосу. Якщо ти будеш так робити, я захищу тебе найкращим чином, як тільки зможу». Я просто слухав мою матір, тому що любив її і довіряв їй.
Трошки пізніше почалася школа, і це було для мене ще одним мостом, який я мав перейти. Готуючи мене до цих новий подій у моєму житті, перед виходом з дому, моя мати сказала мені слухати мого вчителя і бути слухняним. Знову я довірився пораді моєї матері. Я вирішив слухатися мого вчителя і виконувати нові закони і правила. Тому школа стала мостом знань, замість стіни неуцтва.
Той урок довіри і єдності був життєво важливим, щоб стати єдиним з моїми батьками, членами моєї сім’ї і вчителями. Це дозволило мені пізніше стати єдиним з моїм Спасителем через хрищення в Його Церкві. Це нагадало мені як чоловіку, батьку і діду, що треба продовжувати будувати довіру і єдність серед членів нашої сім’ї, дотримуючись завітів храму. Президент Хінклі сказав: «Храм займається безсмертними речами. Це--міст між цим життям і наступним» (Stand a Little Taller, [2001], 6).
У наш час дуже легко ізолювати себе від виникаючих мирських, духовних і навіть сімейних або релігійних стін. Замість цього давайте будувати більше мостів віри, примирення і жити у мирі , який дається «не так, як дає світ, а як Ісус Христос, Син Бога» (Іоанн 14:27). Він є мостом віри у вічність.
Я свідчу, що Ісус є Христос; я довіряю Йому і Його євангелії спасіння, щоб возз’єднатися з Ним одного дня. В ім’я Ісуса Христа, амінь.
Попереднє
