Молитва Старійшина Генрі Б. Айрінг З Кворуму Дванадцятьох Апостолів «З . . . вірою ми зможемо молитися про що хочемо і бути вдячними за те, що б не отримали. Лише з такою вірою ми молитимемося до Бога з прийнятною для нього старанністю». Світ, здається, погруз у суєті. Ідуть війни й линуть чутки про війни. Економіка цілих континентів зазнає збитків. Врожаї гинуть від посухи по всій планеті. І люди, які опинилися в небезпеці, заповнили небеса своїми молитвами. Публічно й потаємно вони благають Бога про допомогу, втіху та спрямування. Ви, мабуть, як і я за останні дні, помітили, що молитов стало не тільки більше, але вони набули щирості. Я часто сиджу тут, на кафедрі, під час зборів поруч з людиною, яку просять помолитися. Нещодавно я слухав одну з них із зачаруванням. Ті слова, натхнені Богом, були й красномовними, і мудрими. А інтонація--милої дитини, яка прагне допомоги, не так, як від земного батька, а як від всемогутнього Небесного Батька, який знає наші потреби ще до того, як ми просимо. Таке звернення до палкої молитви, коли світ просто рушиться, є старим, як саме людство. У часи трагедій та небезпеки, люди звертаються до Бога в молитві. Навіть старий цар Давид зрозумів би, що відбувається. Пам’ятаєте його слова з Книги Псалмів? «І твердинею буде Господь для пригніченого, в час недолі--притулком. І на Тебе надіятись будуть усі, що Ім’я Твоє знають, бо не кинув Ти, Господи, тих, хто шукає Тебе!»1 Я та інші були вражені великим бажанням щиро молитися, а також загальним сприйняттям цього. Мені неодноразово, часто й з ноткою хвилювання говорили: «Я сподіваюся, що ця переміна надовго». Таке хвилювання є виправданим. Наш власний досвід та Божі письмена про його справи з дітьми навчають нас цьому. Якщо на молитви приходять відповіді, почуття залежності від Бога швидко тане. І коли йдуть страждання, йдуть і молитви. Книга Мормона знов і знов переказує цю сумну історію. З книги Геламана: «О, як же ви могли забути вашого Бога в той самий день, коли він визволив вас?»2 І далі в тій же книзі, коли Бог відповів на молитви щедрою милістю, цей жахливий цикл описується знов: «І таким чином ми можемо бачити віроломність, а також нестійкість сердець дітей людських; так, ми можемо бачити, що Господь у його великій безкінечній великодушності благословляє і дає процвітання тим, хто покладає довіру на нього. Так, і ми можемо бачити в той самий час, коли він дає процвітання своїм людям, так збільшуючи їхні поля, їхні отари і їхні стада, і їхнє золото, і срібло, і всілякі коштовності кожного виду і роду; зберігаючи їхнє життя і визволяючи їх від рук їхніх ворогів; пом’якшуючи серця їхніх ворогів, щоб вони не оголошували воєн проти них; так, і в цілому роблячи все заради добробуту і щастя свого народу; так, тоді настає час, коли вони кам’яніють серцями своїми і забувають Господа Бога свого, і топчуть під ногами Святого Того--так, і все через їхній спокій і їхнє надзвичайно велике процвітання. І таким чином ми бачимо, що доки Господь не покарає свій народ багатьма скорботами, так, доки він не вразить їх смертю, і жахом, і голодом, і всілякою пошестю, вони не згадують про нього»3. А тепер зі слів з цих самих Писань ми дізнаємося, чому ми так легко забуваємо про джерело наших благословень і перестаємо відчувати потребу молитися з вірою: «О, якими ж нерозумними, і якими марними, і якими злими, і диявольськими, і якими швидкими чинити беззаконня, і якими повільними творити добро є діти людські; так, як швидко прислухаються до слів того злого, і прикипають серцями своїми до марних речей світу! Так, які швидкі вони підноситися в гордовитості; так, які швидкі вихвалятися і чинити всіляке беззаконня; і як повільно вони згадують Господа Бога свого, і прихиляють вухо до його порад, так, як повільно вони йдуть стежками мудрості! Бачите, вони не бажають, щоб Господь Бог їхній, який створив їх, правив і царював над ними; незважаючи на його велику великодушність і його милість до них, вони зневажають його поради, і вони не хочуть, щоб він був їхнім провідником»4. З цих трьох невеличких віршів Писань ми бачимо три причини для такого прикрого відходження від смиренної молитви. По-перше, поки Бог надихає нас молитися, ворог наших душ принижує та висміює це. Вірним є застереження з 2 Нефій: «І ось, мої улюблені браття, я відчуваю, що ви все ще обдумуєте в серцях своїх; і це засмучує мене, що я повинен говорити про це. Бо якби ви прислухалися до Духа, який вчить людину молитися, ви б знали, що повинні молитися; тому що злий дух не вчить людину молитися, а вчить її, що вона не повинна молитися»5. По-друге, у суєтності Бога забувають. Невеличке процвітання та спокій, чи навіть крок на краще, може принести почуття самодостатності. Ми швидко можемо відчути, що самі контролюємо своє життя, що зміни на краще--це наша заслуга, а не Бога, який промовляє до нас тихим, спокійним голосом Духа. Гордовитість спричиняє всередині нас шуми, через які важко почути тихий голос Духа. І незабаром через власну суєтність ми більше навіть не прислухаємося до нього. Ми швидко можемо прийти до висновку, що він нам не потрібен. Третя причина сидить глибоко в нас. Ми--духовні діти люблячого Небесного Батька, який помістив нас у смертне життя, щоб побачити, чи оберемо ми, оберемо вільно, дотримання його заповідей, і чи прийдемо до його улюбленого Сина. Вони не примушують нас. Вони не можуть, бо це суперечило б плану щастя. І, отже, звідси в нас Богом дане бажання відповідати за власний вибір. Це бажання самим вирішувати є частиною божественного прагнення до вічного життя. Але, якщо ми дивимося на життя лише земними очами, воно робить залежність від Бога тяжкою або навіть неможливою, бо маємо таке пристрасне бажання бути незалежними. Це правдиве вчення може бути суворим: «Бо тілесна людина є ворогом для Бога, і була від падіння Адама, і буде на віки вічні, доки вона не піддасться натхненню Духа Святого, і не скине з себе оболонку тілесної людини, і не стане святою через спокуту Христа Господа, і не стане як дитина, смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, сповненою любові, бажаючою підкорятися усьому, що Господь вважає за належне заподіяти їй, саме як дитина підкоряється своєму батькові»6. Люди, які підкоряються, як дитина, знають, що Батько бажає тільки щастя для своїх дітей, і лише він знає шлях до цього. Це моє свідчення, що ми повинні постійно молитися, як лагідна дитина: у добрі часи, а також часи хвилювань. З такою вірою ми зможемо молитися про що хочемо і бути вдячними за те, що б не отримали. Лише з такою вірою ми молитимемося до Бога з прийнятною для нього старанністю. Коли він заповідав молитися, то вживав такі фрази, як: «моліться невпинно», «моліться завжди», «могутня молитва». Для виконання цієї заповіді красномовності не треба. Насправді- то, Спаситель просив нас не бути багатослівними, коли молимося. Старанність в молитві, прийнятна Богу, не проявляється у красномовності чи годинах усамітнення. Цьому ясно навчається в книзі Алми з Книги Мормона: «Так, і коли ви не волаєте до Господа, нехай ваші серця будуть сповнені, спрямовані в молитві до нього постійно за ваш добробут, а також за добробут тих, хто навколо вас»7. Наше серце може тягнутися до Бога тільки тоді, коли воно сповнене любові до нього й довіри до його милості. Джозеф Сміт ще хлопчиком подав нам приклад того, як ми можемо навчитися молитися від всього серця, сповненого любов’ю Бога, і тоді невпинно робити це все своє життя, яке так насичене випробуваннями й благословеннями. Джозеф пішов до гаю молитися з вірою, що люблячий Бог відповість на його молитву й допоможе розібратися. Він здобув таку впевненість, читаючи слово Бога й отримавши свідчення про його істинність. Він говорив, що прочитав у посланні Якова: «Нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє,--і буде вона йому дана»8. Його віра, щоб запитати Бога в молитві, з’явилася після розмірковування над уривком з Писань, який запевнив його у люблячому єстві Бога. Він молився так, як повинні робити й ми--з вірою в люблячого Бога. Він молився з наміром не тільки почути, але й послухатися. Він запитував не лише, щоб дізнатися правди. Він був сповнений рішучості діяти так, як йому скаже Бог. Його розповідь свідчить, що він молився із щирим наміром, що був готовий підкоритися будь-якій відповіді, яку б не отримав. Він писав: «Ще ніколи жоден уривок з Писань не зворушував людського серця з такою силою, як тоді ці слова зворушили моє. Вони, здавалося, в повній мірі заволоділи почуттями мого серця. Я знову й знову вдумувався в ці слова, відчуваючи, що саме я більше за всіх потребую Божої мудрості, адже я не знав, що мені робити, і так ніколи не дізнався б, якби не сягнув більшої мудрості, бо вчителі релігії з різних сект розуміли одні й ті ж уривки з Писань настільки по-різному, що руйнувалася впевненість у тому, що питання можна розв’язати через звертання до Біблії»9. У відповідь на молитву йому явилися Батько і Його Улюблений Син. Йому, як він і бажав, було сказано діяти. Він підкорився, як дитина. Йому сказали не приєднуватися до жодної церкви. Так він і зробив. І завдяки своїй вірності, в наступні дні, місяці й роки на його молитви приходили відповіді, сповнені світла та істини. На землі були відновлені повнота євангелії Ісуса Христа та ключі царства Бога. Його смиренна залежність від Бога принесла відновлення євангелії з владою та священними обрядами. Завдяки цьому відновленню ми маємо шанс обрати найдорогоціннішу незалежність, щоб бути вільними від ярма гріха через очищувальну силу Спокути Ісуса Христа. Місія Джозефа Сміта була унікальною, та його смиренна молитва може бути корисним зразком для всіх нас. Він почав, як повинні це зробити ми: з віри у люблячого Бога, який може і хоче спілкуватися з нами й допомагати нам. Ця віра взялася із враження, справленого внаслідок розмірковування над словами Божого слуги з Писань. Ми можемо і повинні часто й уважно звертатися до слова Бога. Якщо ми недбало досліджуємо слова Божих слуг, то станемо недбало молитися. Ми не обов’язково припинимо молитися, але наші молитви стануть більш зазубреними й механічними, позбавленими щирості. Серце не може притягуватися до Бога, якого ми не знаємо, а Писання та слова сучасних пророків допомагають нам у цьому. Пізнаючи його, ми більше любимо Його. Щоб любити його, ми також повинні служити йому. Так робив Джозеф Сміт, зрештою віддавши навіть життя у служінні. Джозеф молився з наміром послухатися. Ця слухняність ніяк не може існувати без служіння людям. Наша праця у Божій роботі дає нам змогу почувати частково те, що відчуває Він, і пізнати Його. «Бо як може знати людина господаря, якому вона не служила, і хто є незнайомцем для неї, і далеко від думок і намірів її серця»?10 Із тим, як зростає наша любов до нього, зростатиме й бажання наближатися до Батька в молитві. Слова і музика з цієї конференції спонукатимуть вас робити те, що не дасть відійти від сердечної молитви. З усього почутого ви відчуєте натхнення звертатися до Писань. Прислухайтеся до таких підказок. На цій конференції вам буде нагадано про служіння, яке ви обіцяли виконувати, коли входили у води хрищення. Прийміть рішення підкоритися. Якщо ви розмірковуєте над Писаннями і починаєте робити те, що обіцяли Богові у завіті з ним, я можу пообіцяти вам, що ви відчуєте більше любові до Бога та більше його любові до вас. І з цим ваші молитви линутимуть з серця, повні подяки й благань. Ви відчуєте більшу залежність від Бога. Ви отримаєте відвагу і рішучість діяти у служінні йому, не маючи страху та зі спокоєм у серці. Ви завжди будете молитися. І ви не забудете його, що б не сталося в майбутньому. Я свідчу вам, що Бог Батько живе. Він любить нас. Він чує наші молитви і відповідає тим, що є якнайкращим для нас. Пізнаючи його завдяки його словам та служінню, ми більше любитимемо його. Я знаю, що це правда. Повнота євангелії Ісуса Христа та істинна Церква Ісуса Христа були відновлені через пророка Джозефа Сміта. Ключі священства є лише в цій Церкві. Я знаю, як те, що живу, що Президент Гордон Б. Хінклі тримає й застосовує ці ключі на землі. Ісус Христос живе--я знаю це--і веде в наш час свою Церкву. Він навчатиме вас через своїх слуг на цій конференції. У святе ім’я Ісуса Христа, амінь. ПРИМІTКИ 1. Псалми 9:10-11. 2. Геламан 7:20. 3. Геламан 12:1-3. 4. Геламан 12:4-6. 5. 2 Нефій 32:8. 6. Мосія 3:19. 7. Алма 34:27. 8. Якова 1:5; див. JS--H 1:11. 9. JS--H 1:12. 10. Мосія 5:13.