Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні,” Jan 2011
Вогник ЦСО для дорослої молоді • 9 січня 2011 • Університет Бригама Янга
Ми, старше покоління, і, зокрема, батьки, провідники Церкви, викладачі та друзі, часто закликаємо вас планувати своє майбутнє. Ми заохочуємо вас отримувати освіту і опановувати професію, готуючись до життя, яке чекає на вас попереду. Ми закликаємо вас закладати фундамент для шлюбу й сім’ї і діяти згідно з цими планами. Коли ви приймаєте рішення стосовно того, що будете робити сьогодні (наприклад, яку інформацію ви будете розміщувати в Інтернеті), ми просимо вас думати про можливі наслідки цього в майбутньому. Ми радимо вам думати про те, що ви вважатимете успіхом у своєму житті, а потім розробити плани і визначити конкретні дії, які вестимуть до цього успіху.
Завдяки всьому цьому формуватиметься мудрий і завбачливий курс у житті, і те, про що я говоритиму цього вечора, ніяким чином не применшує важливості обдумування й планування на майбутнє. Розважливе планування і підготовка—це ключ до гідного майбутнього. Але ми не живемо в майбутньому. Ми живемо зараз. День у день ми складаємо свої плани на майбутнє; і кожного дня ми досягаємо своїх цілей. Кожного дня ми піклуємося про свої сім’ї і зміцнюємо їх. Кожного дня ми долаємо свої недоліки. Кожного дня ми з вірою терпимо до кінця. Лише багато праведно прожитих днів роблять життя повноцінним, а людину—святою. Отже я хотів би поговорити з вами про те, як кожного дня жити праведно.
Звертайтеся до Бога за тим, що потрібно кожного дня
В євангелії від Луки написано, що один з учнів Ісуса попросив Його: “Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів” (Лука 11:1). Тоді Ісус дав зразок молитви, яка стала відомою, як Господня молитва. Вона також записана в євангелії від Матвія і є частиною Проповіді на Горі (див. Матвій 6:9–13).
Господня молитва містить в собі прохання: “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні” (Матвій 6:11) або: “Хліба нашого насущного дай нам на кожний день” (Лука 11:3). Я думаю, що всі ми з готовністю визнаємо, що кожного дня маємо потреби, і ми хотіли б, аби наш Небесний Батько допоміг нам їх задовольнити. Для декого іноді бувають дні, коли вони буквально потребують хліба, тобто їжі, необхідної, щоб підтримати життя того дня. Потреба також може бути у духовних або фізичних силах, щоб прожити ще один день з хронічним захворюванням або пережити болісну й повільну реабілітацію. В інших випадках це можуть бути менш відчутні фізично потреби, пов’язані з зобов’язаннями або справами людини в той день, наприклад, викласти урок або скласти іспит.
Ісус навчає нас, Своїх учнів, що кожного дня ми повинні сподіватися на Бога, щоб отримувати хліб—допомогу і засоби для життя, яких ми потребуємо в цей конкретний день. Це відповідає пораді “молитися завжди, і не слабнути; що ви не повинні робити жодної справи для Господа, щоб наперед не помолитися Батькові в ім’я Христа, щоб Він освятив твої діла для тебе, щоб твої діла були на користь твоїй душі” (2 Нефій 32:9).
Запрошення Господа просити наш насущний хліб у нашого Небесного Батька говорить про люблячого Бога, Який знає навіть про незначні щоденні потреби Своїх дітей і прагне допомогти їм, кожному. Він каже, що ми можемо просити з вірою у Тієї Істоти, “що всім дає просто, та не докоряє,—і буде [дано нам]” (Якова 1:5). Безумовно, це надзвичайно сповнює надією, але тут має місце певний принцип, який означає більше, ніж просто отримання допомоги у щоденному житті. Коли ми кожного дня шукаємо і отримуємо божественний хліб, наша віра в Бога і Його Сина та довіра до Них зростають.
Щоденне звертання до Бога стосовно наших потреб виховує віру
Ви пам’ятаєте великий вихід колін Ізраїля з Єгипту і 40 років їхнього перебування в пустині до того, як вони увійшли в обіцяну їм землю. Цей великий народ, чисельністю понад мільйон людей, потрібно було годувати. Звичайно люди, сконцентровані у такій кількості в одному місці, не могли довго годуватися мисливством, а їх напівкочовий стиль життя у той час не дозволяв їм вирощувати врожай або худобу у значній кількості. Єгова вирішив цю проблему, дивовижним чином, забезпечуючи їх хлібом насущним з небес—манною. Ці невеликі шматочки їстівної речовини, які з’являлися на землі кожного ранку, були чимось цілком новим і невідомим. Фактично, назва манна була запозичена від фрази, яка означає “Що це?” Через Мойсея Господь наказав людям збирати кожного дня достатньо манни, щоб вистачило саме на той день, окрім дня, що передував Суботі, коли вони мусили зібрати стільки манни, щоб вистачило на два дні.
Спочатку, попри конкретні накази Мойсея, дехто намагався збирати манни більше, ніж було достатньо на один день, і зберігати залишок:
“І сказав до них Мойсей: “Нехай ніхто не лишає з нього до ранку”.
Та не послухали вони Мойсея, і дехто позоставляли з нього до ранку, а воно зачервивіло, і стало смердюче” (Вихід 16:19–20).
Втім, як і було обіцяно, коли вони зібрали подвійну денну норму манни на шостий день, вона не зіпсувалася:
“І поклали його аж до ранку, як Мойсей наказав, і не засмерділось воно, і черви не було в нім.
І сказав Мойсей: “Їжте його сьогодні, бо сьогодні субота для Господа. Сьогодні не знайдете його на полі.
Шість день будете збирати його, а дня сьомого—субота: не буде в ній того” (Вихід 16:24–26).
Однак дехто знову не зміг повірити без того, щоб не побачити на власні очі, і вони пішли, щоб відшукати й зібрати манну в Суботу.
“І сказав Господь до Мойсея: “Аж доки ви будете відмовлятися виконувати заповіді Мої та закони Мої?
Побачте,—Господь дав вам суботу, тому Він дає вам шостого дня хліба двох днів. Сидіть кожен у себе,—нехай сьомого дня не виходить ніхто з свого місця” (Вихід 16:28–29).
Здається, що навіть у давні часи, як і сьогодні, були деякі люди, які не могли втриматися, щоб не піти за покупками у Суботу.
Коли Єгова забезпечував людей їжею тільки на один день, то намагався навчити вірі народ, який протягом близько 400 років втратив більшу частину вірувань своїх батьків. Він навчав їх довіряти Йому, “звертатися до [Нього] в кожній думці; не вагатися, не боятися” (УЗ 6:36). На день Він давав достатньо для одного дня. Окрім шостого дня, вони не могли зберігати манну для використання наступного дня чи в наступні кілька днів. По суті, діти Ізраїля мали ходити з Ним сьогодні і вірити, що наступного дня Він забезпечить їх достатнім провіантом для того дня і т.д. Таким чином їм завжди доводилося тримати Його в своєму розумі й серці.
До речі, ми повинні зауважити, що надання манни протягом сорока років не було своєрідною допомогою по безробіттю. Як тільки коліна Ізраїля отримали змогу забезпечувати себе самотужки, від них стало вимагатися це робити. У Писаннях говориться, що після того, як вони перетнули річку Йордан і були готові розпочати завоювання Ханаану, починаючи з міста Єрихон, “назавтра по Пасці їли вони того самого дня з урожаю того Краю [тобто, з урожаю попереднього року]. …
І перестала падати манна з другого дня, як вони їли з урожаю того Краю, і вже більш не було Ізраїлевим синам манни,—і їли вони того року з урожаю ханаанського Краю” (Ісус Навин 5:11–12).
Аналогічно, коли ми просимо Бога про хліб насущний для себе—про допомогу в той час, коли самі не спроможні забезпечити себе—ми все ще повинні активно працювати і забезпечувати себе тим, що в наших силах.
Довіра Господу—рішення, що можуть прийти з часом
Колись, до того як мене було покликано генеральним авторитетом, я зазнав особистих фінансових труднощів, які тривали кілька років. Вони з’явилися не через чиюсь провину чи злі наміри. Просто інколи таке трапляється в нашому житті. Серйозність і невідкладність проблеми то вщухала, то знов загострювалася, але повністю вона не вирішувалася. Інколи ця проблема загрожувала моєму благополуччю і благополуччю моєї сім’ї, і я думав, що ми можемо зазнати фінансового краху. Я молився, щоб якесь чудесне втручання врятувало нас. І хоча я молився про це багато разів з великою щирістю і палким бажанням, відповідь в кінці була—“Ні”. Зрештою я навчився молитися так, як робив це Спаситель: “Та проте—не Моя, а Твоя нехай станеться воля!” (Лука 22:42). З кожним маленьким кроком, на шляху до остаточного вирішення цієї проблеми, я звертався по допомогу до Господа.
Бували часи, коли всі мої ресурси були вичерпані, і мені не було куди або до кого звернутися в той момент, коли просто не було іншої людини, в якої я міг попросити допомоги у своєму скрутному становищі. Загнаний в кут, я не раз падав навколішки перед своїм Небесним Батьком, у сльозах благаючи Його допомоги. І Він допомагав. Іноді це було просто відчуття миру, відчуття запевнення, що все владнається. Я міг не бачити, як просуватися далі або якою дорогою іти, але Він давав мені знати, що безпосередньо або за допомогою інших засобів Він відкриє шлях. Обставини могли змінитися, в розум могла прийти нова і корисна ідея, в самий необхідний момент міг надійти якийсь неочікуваний прибуток або з’явитися інший ресурс. Якимось чином рішення знаходилося.
І хоча тоді мені було нелегко, коли зараз я озираюся назад, моє серце сповнюється вдячності за те, що мої проблеми не вирішувалися миттєво. Той факт, що я був змушений звертатися до Бога по допомогу майже щодня протягом довгих років, навчив мене, як справді молитися і отримувати відповіді на молитву, а також навчив мене вірі в Бога на практиці. Я пізнав мого Спасителя і мого Небесного Батька у такий спосіб і такою мірою, як не міг би пізнати інакше, або це могло зайняти набагато більше часу. Я дізнався, що хліб насущний—це дорогоцінний продукт. Я дізнався, що манна сьогодні може бути такою ж реальною, як і матеріальна манна з біблійної історії. Я навчився довіряти Господу всім своїм серцем. Я навчився ходити з Ним кожного дня.
Праця над великими проблеми через малі—щоденна складова
Звернення до Бога за хлібом насущним,—не щотижневим, не щомісячним і не щорічним,—є також способом, завдяки якому ми можемо зосередитися на менших і простіших складових проблеми. Щоб впоратися з чимось дуже великим, можливо нам потрібно працювати над цим, виконуючи маленькі щоденні справи. Іноді ми будемо в змозі спланувати й виконувати справи лише на один день (або навіть на частину дня). Дозвольте навести приклад з життя.
У книзі під назвою Lone Survivor (Єдиний, хто вцілів) , яку я нещодавно прочитав, розповідається про трагічну історію групи з чотирьох “морських котиків” ВМФ США, які виконували секретну місію у віддаленому районі Афганістану п’ять з половиною років тому. Коли їх випадково побачили пастухів, двох чоловіків і хлопчика, ці спеціально треновані військовослужбовці військово-морського флоту мали вибір або убити цих двох, або дозволити їм втекти, розуміючи, що у разі, якщо вони залишаться живими, то розкриють місцезнаходження групи і їх негайно атакують сили Аль-Каїди і Талібану. Попри це, вони дозволили невинним пастухам втекти і після перестрілки з більш як 100 атакуючими, яка невдовзі сталася, вижив лише автор книги, Маркус Люттрелл.
У своїй книзі Люттрелл розповідає про надзвичайно важкі тренування і витривалість, яка вимагається від того, хто бажає стати “морським котиком” у ВМФ США. Наприклад, з тренувальної групи Люттрелла, яка спочатку налічувала 164 чоловіки, лише 32 спромоглися виконати навчальну програму. Вони витримали тижні майже безперервного фізичного напруження, занурюючись у холодну воду океану, займаючись плаванням, плаваючи на надувних човнах і переносячи їх на собі, бігаючи по піску, виконуючи на день сотні віджимань, долаючи навчальні смуги перешкод з колодами в руках тощо. Вони майже постійно перебували у стані виснаження.
Мене вразили слова старшого офіцера, звернені до всієї групи, коли вони почали останній, найважчий етап свого тренування.
Він сказав: “Перш за все, я хочу, щоб ви не поступалися тиску поточного моменту. Коли б вам не було дуже боляче, просто тримайтеся. Переживіть цей день. Тоді, якщо вам все ще погано, дайте собі достатньо часу, щоб ретельно подумати, перш, ніж ви вирішите вийти з гри. По-друге, зосередьтеся лише на цьому дні. На конкретній справі.
Не дозволяйте своїм думкам ринути за вашими страхами, не починайте планувати свій відступ через те, що ви переймаєтеся своїм майбутнім і тим, скільки ще ви можете витримати. Не думайте про біль, що може вразити вас. Просто переживіть один день і перед вами відкриється чудова кар’єра”1.
Звичайно, буде добре намагатися передбачити, що очікує нас попереду і підготуватися до цього. Втім, інколи, порада цього капітана буде слушною: “Зосередьтеся лише на цьому дні. Не думайте про біль, що може вразити вас. Просто переживіть один день”. Хвилювання про те, що сталося або може статися, може ослабити людину. Це може паралізувати нас і змусити відступити.
У 1950-х роках моя мама пережила радикальну операцію проти раку, але якою б важкою не була ця операція, за нею ще відбувся курс лікування, який складався з десятків сеансів болісної променевої терапії за таких медичних умов, які зараз вважалися б доволі примітивними. Вона згадує, що в той час її мама навчила її чогось, що завжди допомагало їй з тих пір: “Я була дуже хворою й кволою, і я якось сказала їй: “О, мамо, я не зможу витримати ще шістнадцять сеансів цього лікування”. І вона відповіла: “Чи можеш ти витримати це сьогодні?” “Так”. “Добре, люба, це все, що тобі слід зробити сьогодні”. Це допомагало мені багато разів, коли я згадувала, що мушу зосередитися лише на одному дні або на одній речі”.
Дух може скеровувати нас в тому, коли слід думати про майбутнє, а коли варто зосередитися лише на одному дні, одному моменті. Якщо ми спитаємо, Господь дасть нам знати через Святого Духа, коли для нас може бути доречним застосувати у своєму житті заповідь, яку Він дав Своїм давнім апостолам: “Не турбуйтеся про завтрашній день, бо завтрашній день потурбується про себе сам. Досить у цьому дні зла свого” (3 Нефій 13:34; див. також Матвій 6:34).
“Хліб насущний” Бога необхіний для досягнення нашого потенціалу
Я висловив думку про те, що просити у Бога насущний хліб і отримувати його від Нього—це важливий процес, завдяки якому ми навчаємося довіряти Богові і зносити виклики життя. Шматок насущного божественного хліба нам також потрібен для того, щоб стати тими, ким ми мусимо стати. Покаятися, вдосконалитися і зрештою досягти, як висловився Павло,“мір[и] зросту Христової повноти” (Eфесянам 4:13)—це поступовий процес. Збагачення свого характеру новими й корисними звичками, або подолання поганих звичок чи схильностей, в більшості випадків—це процес, який складається з одного зусилля сьогодні, одного завтра і так далі. Можливо він триватиме багато днів або навіть місяців і років, поки перемога не буде здобута. Але ми здатні зробити це, оскільки ми можемо звертатися до Бога за хлібом насущним, по допомогу, яку потребуємо щодня.
Зараз слушний час ставити цілі на новий рік і я хотів би процитувати вам слова президента Н. Елдона Теннера, який служив радником у Першому Президентстві: “Роздумуючи над тим, як добре мати рішучість змінитися в бік добра, давайте зобов’яжемося ретельно зважувати всі свої рішення, думати про мету їхнього прийняття і зрештою обіцяти собі дотримуватися цих рішень, щоб ніщо не зупинило нас. Давайте нагадувати собі на початку кожного дня, що ми можемо дотриматися своїх рішень у цей день. Таким чином робити це буде легше і легше, поки не стане звичкою”2.
Трохи більше, ніж рік тому, старійшина Девід А. Беднар говорив про послідовність у простих щоденних справах, таких як сімейна молитва, вивчення Писань і проведення сімейних вечорів, завдяки чому сім’ї стають успішними. Послідовні зусилля у здійсненні кожного дня, здавалось би, незначних кроків, є ключовим принципом успішного виконання будь-якої великої роботи, включаючи розвиток на шляху учнівства. В якості наочного прикладу, старійшина Беднар порівняв щоденні вчинки з окремими мазками пензля в написанні картини, які разом з часом перетворюються на витвір мистецтва. Він сказав:
“У моєму офісі є прекрасна картина пшеничного поля. Ця картина створена завдяки величезній кількості окремих мазків пензля, ні один з яких, узятий окремо, не представляє великого інтересу і не справляє враження. Фактично, якщо ви станете близько до картини, все, що ви зможете побачити—це купу, на вигляд, не пов’язаних між собою та непривабливих смужок жовтого, золотистого та коричневого кольору. Проте, коли ви потроху віддалятиметеся від картини, усі окремі мазки пензля об’єднаються разом і утворять чудовий пейзаж пшеничного поля. …
…Так само як жовтий, золотий та коричневий мазки фарби доповнюють один одного та утворюють вражаючий шедевр, так і наша послідовність у виконанні, на вигляд, маленьких речей, може привести до значних духовних результатів. “Отже, не втомлюйтесь у доброчинності, бо ви закладаєте основи великої роботи. І з малого виходить те, що є великим” (УЗ 64:33)”3.
Президент Езра Тафт Бенсон, говорячи про покаяння, дав таку пораду:
“Коли ми прагнемо ставати все більш [схожими на Христа], нам слід пильнувати, щоб не втратити віру в себе і не загубити надії. Процес уподібнення до Христа—це завдання на все життя—і дуже часто він складається з майже непомітних, повільних зростання і змін. У Писаннях містяться дивовижні розповіді про людей, життя яких разюче змінилося за одну мить, як це сталося з Алмою молодшим, Павлом на дорозі в Дамаск, Еношем, який молився до глибокої ночі, царем Ламонієм. Такі вражаючі приклади здатності змінитися навіть тих, хто міцно загруз у гріху, дають упевненість в тому, що Спокута може досягти навіть тих, хто повністю втратив надію.
Однак ми повинні бути обережними, коли розглядаємо ці дивовижні приклади. Хоча вони справжні й могутні, вони скоріше є винятком, ніж правилом. На кожного Павла, кожного Еноша і кожного царя Ламонія приходяться сотні й тисячі людей, які бачать, що процес покаяння дуже непомітний, майже невидимий. День за днем вони наближаються до Господа, ледве усвідомлюючи, що розбудовують богоподібне життя. Їхнє скромне життя сповнене доброти, служіння й відданості. …
Ми не повинні втрачати надії. Надія—це якір для душ людей. Сатана хоче, щоб ми позбавилися цього якоря. Якщо так станеться, він може посіяти збентеження й змусити нас здатися. Але ми не повинні втрачати надії. Господь радіє кожному нашому, навіть крихітному, щоденному зусиллю, яке ми докладаємо у прагненні бути більш схожими на Нього”4.
Шукайте допомоги Господа у служінні іншим
Пам’ятайте, що кожного дня у пошуках порції божественного хліба, нам не слід покладатися лише на себе. Якщо ми воліємо стати більш схожими на Господаря, на Того, Хто прийшов “не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити” (Марк 10:45), то будемо прагнути Його допомоги у щоденному служінні нашим ближнім.
Президент Томас С. Монсон живе за цим принципом краще, ніж будь-хто, відомий мені. В його серці завжди живе молитва про те, щоб Бог дав йому знати через одкровення кожного дня й кожної миті потреби людей навколо нього і те, як саме можна їм допомогти. Один з прикладів з того часу у його житті, коли він служив єпископом, ілюструє той факт, що інколи навіть невелике зусилля, за підтримки Духа, дає дивовижні результати. Я зачитаю цитату з біографії Президента Монсона, описаної Хейді Свінтон у книзі To the Rescue (На порятунок):
Одним з людей, яким [Президент Монсон] простягнув руку допомоги, був Гарольд Галлачер. Його дружина й діти були активними в Церкві. Але Гарольд не був. Його дочка Шерон спитала єпископа Монсона, чи може він “зробити щось”, аби повернути її батька до активності. Як єпископ, одного дня він відчув спонукання відвідати Гарольда. То був спекотний літній день, коли він постукав у двері Гарольда, полотно яких було з протимоскітної сітки. Єпископ міг бачити, що Гарольд сидів у своєму кріслі, димлячи цигаркою і читаючи газету. “Хто там?”— сердито спитав Гарольд, не підводячи очей.
“Ваш єпископ”,—відповів Том. —Я прийшов познайомитися і запросити вас відвідувати наші збори разом із вашою сім’єю”.
“Ні, я надто зайнятий”,—почулася зневажлива відповідь. Він так і не підвів очей. Том подякував йому за увагу і залишив поріг дому. Згодом ця сім’я переїхала в інше місце, а Гарольд так жодного разу і не прийшов з ними на богослужіння.
Багато років по тому, брат Галлачер подзвонив в офіс старійшини Томаса С. Монсона і спитав, чи можна домовитися з ним про зустріч.
“Спитайте його, чи він часом не Гарольд Г. Галлачер,—сказав старійшина Монсон своїй секретарці,—і чи не жив він у домі № 55 на вулиці Візінг Плейс, а його дочку звати Шерон”. Коли секретарка спитала про це, Гарольд був вражений, що старійшина Монсон пам’ятав такі подробиці. Коли вони незабаром зустрілися, то обійнялися. Гарольд сказав: “Я прийшов вибачитися за те, що не підвівся зі свого крісла і не запросив вас в дім того літнього дня багато років тому”. Старійшина Монсон спитав його, чи активний він у Церкві. Зі стриманою усмішкою Гарольд відповів: “Зараз я другий радник у єпископаті мого приходу. Ваше запрошення повернутися до Церкви і моя заперечна відповідь так непокоїли мене, що я вирішив щось з цим зробити”5.
Щоденні вибори мають вічні наслідки
Коли ми думаємо про наш насущний хліб, це допомагає нам пам’ятати про деталі нашого життя, про значущість непомітних справ, якими наповнені наші дні. Досвід навчає, що, наприклад, у шлюбі, постійне виявлення звичайної доброти, надання допомоги й приділення уваги роблять набагато більше, щоб зберігати любов живою і зміцнювати стосунки, ніж нечасті розкішні або коштовні подарунки. Цим я не хочу сказати, брати,—тим з вас, хто одружений,—що ваша дружина не зрадіє якомусь новому і дійсно гарному одягу або іншому подарунку, який ви іноді даруєте (звичайно ж, в межах вашого зовсім невеликого бюджету), і який якнайкраще свідчить про ваші почуття до неї. Постійний, щоденний вияв любові, як словами, так і вчинками, в перспективі виявляється значно важливішим.
Подібним чином, щодня роблячи вибір, ми можемо запобігти певним видам злого впливу, не дозволяючи йому увійти в наше життя і змінити наш характер. У неформальній бесіді між мною, старійшиною Нілом А. Максвеллом та одним з провідників священства, яка відбулася кілька років тому під час конференції колу, ми зазначили, що людина може здебільшого уникати порнографії і порнографічних зображень, просто роблячи правильний вибір. Переважно це просто питання самодисципліни, щоб не йти туди, де ймовірно можна натрапити на порнографію, фізично або в Інтернеті. Втім, ми визнали, що оскільки порнографія настільки поширена, на неї випадково може натрапити навіть людина, яка робить правильний вибір. “Так,—сказав старійшина Максвелл—але вона може одразу відкинути її. Їй не потрібно запрошувати її в дім і пропонувати присісти”. Так само і з іншими видами впливу та звичками—неохайним виглядом, легковажністю в поведінці, лайкою й богохульством, злою критикою, зволіканням тощо—наше щоденне уважне ставлення до того, щоб уникати таких речей із самого початку, може захистити нас від ситуації, коли, прокинувшись одного дня у майбутньому, ми зрозуміємо, що через неуважність якесь зло або слабкість укорінилися в нашій душі.
Насправді, протягом дня відбувається не так багато подій, які є зовсім незначущими. Навіть мирські й рутинні справи можуть бути маленькими, але важливими складовими, які з часом допомагають привчитися до дисципліни, сформувати характер і навчитися порядку, а це необхідно, щоб реалізовувати наші плани й мрії. Тому, коли ви в молитві просите для себе насущний хліб, ретельно обдумуйте свої потреби, як те, чого вам не вистачає, так і те, від чого вам потрібен захист. Лягаючи спати, подумайте про успіхи й невдачі того дня і те, що зробить наступний день трохи кращим. І дякуйте своєму Небесному Батькові за манну, яка, завдяки Його турботі, чекала на вас уздовж вашого шляху і підтримувала вас упродовж дня. Ваші роздуми зміцнять вашу віру в Нього, коли ви побачите, як Він допомагає вам щось пережити і щось змінити. Ви зможете знайти втіху в ще одному дні, у ще одному кроці в напрямку до вічного життя.
Ісус Христос—хліб життя
Понад усе пам’ятайте, що у нас є Він, прообразом і символом Кого була манна, істинний хліб життя, Викупитель.
“Ісус же сказав їм: “Я—хліб життя. Хто до Мене приходить,—не голодуватиме він, а хто вірує в Мене,—ніколи не прагнутиме. …
Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене,—життя вічне той має.
Я—хліб життя!
Отці ваші в пустині їли манну,—і померли.
То є хліб, Який сходить із неба,—щоб не вмер, хто Його споживає.
Я—хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що да[ю] Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам” (Іван 6:35, 47–51).
Я свідчу вам про живу реальність Хліба Життя, Ісуса Христа, і про безмежну силу й досяжність Його Спокути. Зрештою, саме Його Спокута і Його благодать є нашим хлібом насущним. Ми повинні звертатися до Нього щодня, чинити Його волю кожного дня, ставати єдиними з Ним так само, як Він з Батьком (див. Іван 17:20–23). Я благословляю вас, щоб, коли ви попросите у свого Небесного Батька насущний хліб для себе, Він дарував його вам, в ім’я Ісуса Христа, амінь.
©2011 by Intellectual Reserve, Inc. Усі права застережено. Текст англійською мовою затверджено: 10/10. Затверджено на переклад: 10/10. Назва отригіналу: Give Us This Day Our Daily Bread. Ukrainian. PD50028437 192
Notes
1. Marcus Luttrell with Patrick Robinson, Lone Survivor: The Eyewitness Account of Operation Redwing and the Lost Heroes of SEAL Team 10 (2007), 124.