Великі надії

Президент Томас С. Монсон

Вогник ЦСО для молодих дорослих • січня 11, 2009 • Університет Бригама Янга

Президент Томас С. Монсон Мої любі молоді друзі, атмосфера, що панує на цих зборах тут, у Меріотт-центрі Університету Бригама Янга, та у багатьох інших місцях по всьому світу, віддзеркалює вашу стійкість, відданість та чесноти. Я дуже вдячний за можливість бути з вами цього вечора. Дивлячись на вас, я згадую слова поета Генрі Уодсвортом Лонгфелло:

Яка прекрасна молодь! Як яскраво вона сяє,
У прагненнях і мріях це сяйво здобуває!
Це—книга можливостей, це—нескінченна повість,
Якщо юнак—то дружність, а дівчина—хоробрість!¹

Я радий бути з вами. Крім того, сьогодні разом зі мною присутні члени моєї сім’ї.

Нещодавно я перечитував книгу Чарльза Діккенса, яку дуже давно люблю. Вона називається Великі надії. Ті, хто читав цей класичний твір, пам’ятають, що Діккенс розповідає про хлопчика на ім’я Філіп Пірріп, більш відомого як “Піп”. Маленький Піп був сиротою і не пам’ятав ні батька, ні матері. У нього як хлопчика було багато бажань. Усім своїм серцем він прагнув стати вченим. Він мріяв бути джентльменом. Він не хотів бути невігласом. І все ж усі його прагнення і сподівання здавались примарними, доки одного дня лондонський адвокат на прізвище Джаггерс не підійшов до малого Піпа і не сказав йому, що невідомий благодійник заповів йому своє багатство. Тоді адвокат обійняв малого Піпа і сказав йому: “Хлопчику мій, ти маєш великі надії”. ²

Сьогодні, замислюючись над тим, хто ви є і якими ви є, ким ви можете стати і якими ви можете стати, я кажу вам, як адвокат сказав Піпу—ви маєте великі надії,і не завдяки невідомому благодійнику, а завдяки відомому благодійнику—так, нашому Небесному Батьку—на вас чекає велике майбутнє.

Готуйтеся до бігу життя

Для багатьох з присутніх на цих зборах отримання диплому вже не за горами. (Ми це відсвяткуємо). Іншим ще доведеться трохи повчитися. Кожен перебуває у стані, який можна назвати біг життям.

Автор книги Екклезіяста писав: “Біг не у скорих, і бій не в хоробрих” (Еклезіяст 9:11), але в тих, хто витерпить до кінця. Біг життям настільки важливий, а нагорода настільки цінна, що слід приділити значну увагу необхідності адекватної і ретельної підготовки.

Замислюючись над вічною природою нашого вибору, ми розуміємо, яку важливу роль відіграє підготовка у нашому житті. Настане день, коли ми оцінимо той підготовчий період життя і будемо вдячні за те, що зробили все правильно.

Багато років тому, до того як мене покликали до Кворуму дванадцятьох, я мав нагоду виступати з промовою на з’їзді бізнесменів у Далласі, шт. Техас. Це місто називають “містом церков”. По завершенні з’їзду я сів на екскурсійний автобус, щоб проїхатись передмістям. Коли ми проїжджали повз прекрасні церкви, водій казав: “Ліворуч ви можете бачити методистську церкву”, або “Праворуч знаходиться католицький костьол”. Коли ми проїхали повз чудову будівлю з червоної цегли, розташовану на пагорбі, водій поінформував нас: “У цьому будинку збираються мормони”.

Із задньої частини автобуса пролунало запитання якоїсь жінки: “Водію, чи не можете ви розповісти нам що-небудь про мормонів?” Водій зупинив автобус біля тротуару, обернувся до нас і відповів: “Пані, я знаю про мормонів лише те, що вони збираються у цьому будинку з червоної цегли. Чи є у цьому автобусі хтось, хто знає що-небудь про мормонів?”

Я поглянув на обличчя пасажирів, сподіваючись побачити хоч якийсь натяк на ознайомленість, хоч якесь бажання сказати що-небудь. Не було нічого—навіть натяку. В ту мить я повною мірою усвідомив істинність вислову “Готуй сані влітку, бо як прийде зима, буде пізно”. Протягом наступних 15 хвилин я мав нагоду розповісти, як казав Петро, “про надію, що в [нас]” (1 Петра 3:15). У той момент я набагато глибше оцінив важливість підготовки.

Фактично, мої юні друзі, час вашої підготовки почався не в той день, коли ви вперше увійшли до аудиторії коледжу чи університету. Він почався задовго до того, як ви прийшли у це земне життя—тоді, коли ми жили як духовні діти нашого Небесного Батька. Я дуже вдячний за те, що у Своїй мудрості Він дав нам літопис—книгу Авраама, яка містить розповідь про те доземне життя:

“І Господь показав мені, Аврааму, розуми, що були організовані перед тим, як світ був; і серед них усіх було багато благородних і великих;

І Бог побачив ці душі, що хороші вони, і він стояв посеред них, і він сказав: Цих Я зроблю Своїми правителями; бо Він стояв серед тих, хто були духами, і Він бачив, що вони хороші; і Він сказав мені: Аврааме, ти—один з них; тебе було обрано до того, як ти народився.

І стояв один серед них, Який був подібний Богові, і Він сказав тим, хто були разом з Ним: Ми зійдемо, бо є простір там, і ми візьмемо з цієї матерії, і ми зробимо землю, на якій вони зможуть жити;

І в цьому ми випробуємо їх, щоб подивитися, чи робитимуть вони все, що Господь Бог їхній накаже їм;

І тим, хто збереже свій перший стан, буде додано; а ті, хто не збереже першого стану свого, не матимуть слави в одному царстві з тими, хто збереже свій перший стан; а ті, хто збереже свій другий стан, матимуть славу, додану на їхні голови на віки вічні” (Авраам 3:22–26).

Потім, за мудрістю нашого Небесного Батька, ми народилися тут, на землі, огорнені любов’ю наших сімей.

Я зроблю паузу, щоб сказати, що ваші сім’ї дуже моляться за вас. Вони хвилюються за вас. Вони хочуть знати, як ваші успіхи. Вони дуже люблять вас. Не розчаровуйте їх.

Господь каже нам в Ученні і Завітах, що протягом перших восьми років життя Сатані не дано сили спокушати нас—малих дітей (див. УЗ 29:46–47). Люцифер брався до справи, коли ми вже мали розум восьмирічної дитини.

Цю інформацію пророк Джозеф Сміт отримав від Господа ще в 1830 році. У наш час відомий вчений доктор Гленн Доумен—який майже безперечно ніколи не чув щойно цитованого одкровення—у своїх дослідженнях дійшов висновку, що “новонароджена дитина є майже повною копією комп’ютера, але перевершує його в усьому.

Те, що дитячий мозок сприймає протягом перших восьми років життя, найвірогідніше залишиться там назавжди. Якщо у цей період заповнити мозок дитини дезінформацією, то стерти її буде надзвичайно важко. Протягом життя людина є найбільш сприйнятливою до інформації у віці двох-трьох років”.³

Ви можете запитати:“Навіщо Президент Монсон акцентує на цьому увагу? Наш перший восьмирічний період навчання давно минув”. Але ви, мої брати і сестри, одного дня станете батьками, і схочете наголошувати на важливості цього першого восьмирічного періоду своїм дітям і майбутнім поколінням ваших нащадків.

Думаючи про деякі речі, які ви і я, безсумнівно, робили, коли були дітьми, підлітками та молодими дорослими, я дивуюсь, як наші батьки витерпіли це все і залишилися при здоровому глузді. В однієї жінки був дуже складний ранок, коли, намагаючись тримати дітей під контролем, вона ледь не втратила розум.

Її маленький син Метью підійшов до неї і з оптимізмом промовив: “Мамо, ти пам’ятаєш ту вазу, яку твоя бабця передала твоїй мамі, а вона передала її тобі, і ти завжди хвилювалася, що я можу розбити її?”

“Так”,—сказала вона.

“Тоді,—сказав Метью,—ти можеш вже більше не хвилюватися!”

Академічна підготовка

Мої брати і сестри, зараз ви знаходитеся в іншому великому підготовчому періоді, щоби набути необхідної кваліфікації для бігу життям. Я кажу про академічну підготовку. Вона є важливою, оскільки саме в цей час ми отримуємо уроки, що допоможуть нам долати виклики мінливого світу, в якому ми живемо.

Лише декілька поколінь тому, якщо хтось претендував на відповідальну посаду у сфері бізнесу, начальник відділу кадрів скоріш за все ставив запитання: “Чи готові Ви до напруженої праці? Чи Ви здорові?” І якщо відповідь на ці запитання була ствердною, людина мала шанси обійняти посаду.

Сьогодні, звичайно, все не так. Уявімо, що отримавши резюме людини—як правило через Інтернет—було вирішено запросити її на особисту співбесіду. Сучасний начальник відділу кадрів поставить такі запитання як: “Який фаховий рівень ви маєте? Чим ви здатні допомогти нашій фірмі? Якими комп’ютерними програмами ви вільно володієте?”

Направляйте зусилля

Багато років тому я мав нагоду викладати в університеті і пам’ятаю, як деякі студенти, здавалося, знали, чого вони хочуть досягти. Вони вчилися, мали прагнення й цілі та працювали над втіленням цих прагнень і досягненням цілей. Водночас інші студенти не так вже й переймалися. Здавалося, що вони дрейфують морем шансів, ризикуючи бути поглинутими хвилями невдач. Спочатку вони ставали ледачими, потім розчарованими, потім байдужими і зрештою залишали університет, так і не отримавши диплома.

Один такий студент, який залишив навчання, повернувся додому до своєї мами і сказав: “Мамо, я пішов з університету. Тепер я торуватиму власний шлях у світі”. Він спакував валізу і пішов, щоб сміливо зустрітися з викликами життя. Минуло три тижні сміливих зустрічей з викликами життя і він зателефонував мамі. Він сказав: “Мамо, пам’ятаєш, ти казала мені, коли я пішов з дому, що якщо я залишу навчання, то не зможу знайти роботу? Ти була неправа. Я торую свій шлях лише три тижні, і вже змінив шість робіт!”

Набуття майстерності вимагає значних зусиль. Пам’ятайте: “Хто скупо сіє,—той скупо й жатиме, а хто сіє щедро,—той щедро й жатиме!” (2 Конинтянам 9:6).

Життя—це море, на якому гордий стає смиренним, ледар викриває своє справжнє обличчя, а провідник виявляє свої справжні якості. Щоб здійснити безпечну подорож і прибути в бажаний порт призначення, потрібно мати перед собою карту і вона має бути найсучаснішою. Вам слід навчатися на досвіді інших людей, твердо відстоювати принципи, розширювати свої інтереси, розуміти право інших людей плисти тим самим морем і бути надійними у виконанні своїх обов’язків.

Зусилля, докладені вами під час навчання, значною мірою вплинуть на можливості, що відкриються перед вами по його завершенні. Намагаючись здобути хороші оцінки, не забудьте, що найважливіше—це набуття справжнього вміння мислити. Великий фабрикант Генрі Форд сказав: “Освіченою є не та людина, чия пам’ять зберігає кілька дат з історії, а та, яка вміє досягати цілей. Людина, яка не мислить, не є освіченою, скільки б наукових ступенів вона не мала. Мислення—найважча з усіх робіт і, ймовірно, саме тому у нас так мало мислителів”.⁴

Готуйтеся духовно.

Важливішим за академічну підготовку є питання духовної підготовки. Ми повинні набути особисте свідчення про євангелію Ісуса Христа, яке буде якорем для нашої душі.

У цей пізнавальний, непевний період вашого життя дехто може спитати, як спитав Пілат, римський прокуратор Юдеї за часів Христа: “Що є правда?” ( Іван 18:38. І знову ми звертаємось за настановами до одкровення:

“А те, що не напучує, не є від Бога, і є темрявою.

Те, що від Бога, є світлом” (УЗ 50:23–24).

Перед тисячами чесних, допитливих душ, знов стає глибоке запитання, яке непокоїло Джозефа Сміта, коли він досліджував заяви місцевих церков щодо того, хто правий, а хто ні. Джозеф сказав:

“Серед цієї війни слів і зіткнення думок я часто розмірковував про себе: Що ж робити? На боці якої секти правда? Чи, може, вони всі помиляються? Чи, може, лише одна з них істинна? Як я можу дізнатися про це? …

Нарешті я дійшов такого висновку: або я залишуся в темряві й збентеженні, або ж скористаюся порадою Якова щодо звернення до Бога” (Джозеф Сміт—Історія 1:10, 13).

Він молився. Те, що сталося завдяки цій молитві краще за все описати словами самого Джозефа. Вам вони відомі: “Я побачив двох Осіб, що стояли переді мною у повітрі, блиск і славу Яких неможливо описати. Один із Них звернувся до мене, називаючи моє ім’я, і сказав, указуючи на іншого: Це Мій Улюблений Син, слухай Його! ( Джозеф Сміт—Історія 1:17. Джозеф слухав, Джозеф навчався. Він отримав відповідь на свою молитву.

Для тих, хто смиренно шукає, немає потреби спотикатися чи вагатися у дорозі, що веде до істини. Вона добре позначена нашим Небесним Батьком. Спершу ми повинні особисто прагнути здобути це знання. Ми повинні навчатися. Ми повинні молитися. Ми повинні виконувати волю Батька. І тоді ми пізнаємо правду, а правда нас вільними зробить. Ті, хто смиренно шукає, відчують Божественну прихильність. Це обіцяння, яке я залишаю вам. Подумайте про це.

Пам’ятайте, що сумніви і віра не можуть одночасно існувати в думках, бо одне буде витісняти інше. Сумніви нищать, а віра додає наснаги. Людина, що має віру, стає ближчою до Бога і Його цілей.

Президент Девід О Мак-Кей часто казав: “Життя людини на землі—це всього-на-всього іспит, який покаже, чи зосередить вона свої зусилля, розум, душу на тому, що принесе втіху й задоволення її тілесному єству, або ж на тому, щоб зробити життя часом набуття духовних якостей”.⁵

Віра містить в собі певну істину, навіть впевненість у слові Творця.

Якщо вас не полишають сумніви, згадайте пораду президента Стівена Л. Річардса, колишнього радника у Першому Президентстві, який проголосив: “Якщо сумніви постукають у ваші двері, просто скажіть тим скептичним, непокірним думкам, які заважають: “Я краще залишуся зі своєю вірою, з вірою мого народу. Я знаю, що в ній щастя та спокій, і я забороняю вам, агностичні, сумнівні думки, руйнувати мій дім віри. Я усвідомлюю, що не розумію процес сотворіння, але приймаю його факт. Я припускаю, що не можу пояснити дива, описані в Біблії, але й не намагаюся зробити це, а приймаю слово Бога. Мене не було поруч із Джозефом, та я вірю йому. Я здобув віру не через науку, і не дозволю, так званій, науці знищити її”.⁶

Оскільки ваш підготовчий період в університеті добігає кінця і ви починаєте великий біг життям, я хотів би запропонувати кілька корисних підказок, які допоможуть вам втілити ваші великі надії.

Уникайте пасток життя

Перше, торуючи життєвий шлях, уникайте пасток. Уникайте обхідних шляхів, через які ви можете позбутися своєї целестіальної винагороди. Якщо ви схочете, то зможете розпізнати їх. Вони позначені табличками: “Лише один раз мені не зашкодить” або “Мої батьки такі старомодні”.

Такими пастками також можуть бути і згубні звички. Спочатку ми можемо позбутися їх, якщо забажаємо. Пізніше, ми зможемо позбутися їх, якщо будемо спроможні. Джон Драйден, впливовий англійський поет і драматург 17-го століття, сказав:

“Згубні звички накопичуються непомітно і поступово—
як струмки перетворюються у річки, а річки несуть води до моря”.⁷

З іншого боку, гарні звички є м’язами душі. Чим частіше ви їх тренуєте, тим міцнішими вони стають.

Наш Небесний Батько радив нам прагнути усього “чеснотного, чудового, славнозвісного, гідного похвали” (Уложення віри 1:13). Вседозволеність, аморальність, порнографія та влада чиновників змушують багатьох залишатися в морі гріха і розбиватися об зазублені рифи втрачених можливостей і благословень та нездійснених мрій.

Усе, що ви читаєте, слухаєте чи дивитеся, впливає на вас.

Уникайте будь-якої подоби порнографії. Вона небезпечна і викликає залежність. Якщо ви продовжуєте переглядати порнографію, ваш дух затьмариться, а совість понівечиться.

Не бійтеся вийти з кінотеатру, вимкнути телевізор або змінити радіохвилю, якщо вони пропонують вам те, що не відповідає нормам Небесного Батька. Коротше кажучи, якщо у вас виникає будь-яке запитання щодо прийнятності конкретного фільму, книги або іншої форми розваг, не дивіться, не читайте, не беріть участі.

Домагайтеся цілей

По-друге, остерігайтеся показного старту і невиразного фінішу. Мені подобається проста мудрість у словах поеми невідомого автора. Я не вважаю її справжнім шедевром, але вам вона буде зрозумілою. Комусь—ні, але мені—так:

Стій на шляху, доки в тебе є путь.
Не всі, хто стартують, на фініш прийдуть.
Слава і шана й радісна мить
Прийдуть із часом до тих, хто встоїть.

Стій на шляху, доки в тебе є путь.
В поті чола, посміхнись, не забудь.
Чесним трудом набувай здобуття
З часом пожнеш перемоги життя.⁸

Формула сумлінної праці проста: “Терпінням і працею всього добудеш, а під лежачий камінь вода не тече”. Працелюбне ставлення до роботи збільшує спроможність поступово досягати поставлених цілей.

Я завжди був палким спортивним уболівальником. Мені ніколи не забути слів одного спортивного коментатора, коли той похвалив чудову гру І. Е. Тайттла, одного з найвеличніших футбольних захисників усіх часів. Він сказав:

“Це буде ключовим епізодом матчу. Тайттл отримав пас з центру. Він не встигає зробити передачу, але йому не встояти під натиском нападаючих. Здається, що гра завершена.

Зачекайте! Зачекайте! Тайттл ухилився від нападаючих і впав далеко за лінією. Він піднімає руку для кидка, кидає, і м’яч опиняється у дальній зоні. Гол!

Це була чудова друга спроба І. Е. Тайттла”.

У грі під назвою життя часто виникає потреба у другій спробі. Щасливе життя у будь-якому віці не починається під звуки барабанів і сурм. Ми розбудовуємо його рік за роком, крок за кроком, доки зрештою не усвідомлюємо, що отримали його. Воно досягається колосальною працею, виконаною настільки добре, що ми можемо з впевненістю підняти голову і подивитися світові у вічі.

Наслідуйте приклад Христофора Колумба. Наслідуйте приклад записів у його щоденнику, здійснених під час його першої подорожі. День за днем, коли вони сподівалися знайти землю і так і не знаходили її, він просто писав:“Цього дня ми продовжували йти під вітрилами”.⁹ Наполегливість приносить щедрі винагороди.

Допомагайте іншим

Третє, допомагайте іншим у їхньому бігу життям. Пам’ятайте, допомагаючи іншим піднятися на гору, ви самі стаєте трохи ближчими до вершини. Намагайтеся бачити свого брата або сестру з вірної точки зору. Один чоловік сказав: “Я подивився на свого брата крізь мікроскоп критики і сказав: “Який мій брат неввічливий”. Потім я подивися на свого брата крізь телескоп зневаги і сказав: “Який мій брат мізерний”. Потім я подивився у дзеркало істини і сказав: “О, наскільки ж мій брат схожий на мене”.

Під час своєї місії Спаситель випромінював любов. Він зцілив—уявіть—сліпих і кульгавих, і повернув життя мертвим. Можливо, коли ми постанемо лицем до лиця перед нашим Творцем, нас не будуть питати: “Скільки посад ви обіймали”, а натомість: “Скільком людям ви допомогли?” Дійсно, неможливо любити Господа, доки не служиш Йому через служіння Його народу.

Прагніть Господнього прощення.

Четверте і останнє, прагніть допомоги від Господа. Душі є дорогоцінними—ваша душа і моя душа. Так сказав сам Небесний Батько.

Пам’ятайте, ми не біжимо на самоті під час цих великих перегонів життя. Ми маємо право на допомогу від Господа. Апостол Павло закликав євреїв:

“Скиньмо … гріх … та й біжім з терпеливістю до [мети] … яка перед нами,

дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри” (Євреям 12:1–2).

Перш, ніж ми зможемо взяти Його собі за супутника, перш, ніж ми зможемо наслідувати Його як нашого провідника, ми повинні знайти Його. Для того, щоб знайти Його, я хотів би порадити, перш за все, знайти для Нього місце у своєму житті. Він сказав: “Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки,—Син же Людський не має де й голови прихилити” (Матвій 8:20).

Лікар Лука описав чудову подію Його народження такими словами: “І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його,—бо в заїзді місця не стало для них” (Лука 2:7).

Господь запрошує кожного з нас. Подумайте кожен про себе і уявіть слова Господа, звернені до вас: “Ось, Я стою під дверима і стукаю: коли хто почує Мій голос та двері відчинить, Я до нього ввійду [і, я можу додати, й до неї.]” (Об’явлення 3:20).

Мої молоді брати і сестри, знайдіть місце для Господа у своїх домах і у своїх серцях, і Він буде вашим супутником. Він буде поруч з вами. З Його допомогою і з підготовкою, про яку ми казали, ви зможете просуватися вперед цим бігом життя і втілите свої великі надії. Він навчатиме вас шляхам істини. Тоді, у останній день, ви зможете сказати: “Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг” (2 Тимофію 4:7).

Коли ми робимо це, приходитимуть благословення небес. Той, хто помічає навіть падіння горобця, у Свій спосіб винагородить нас за служіння.

Дозвольте мені розповісти історію, яка ілюструє це запевнення.

Брат Едвін К. Кеннон-молодший—ми звемо його Тед—був місіонером у Німеччині в 1938 році. Він любив людей і віддано служив. По завершенні місії він повернувся додому до Солт-Лейк-Сіті. Він одружився і започаткував власний бізнес.

Минуло сорок років. Одного дня брат Кеннон увійшов до мого офісу і сказав, що упорядковував фотографії, зроблені ним під час місії. (Яке гарне слово. Продивляєшся усі фотографії, пару з них викидаєш, інші продовжуєш зберігати). Серед фотографій, які він зберігав з тих часів, були декілька фото людей, яких він не міг пригадати. Щоразу, коли він планував викинути їх на сміття, щось змушувало його зберігати їх, хоч він і не міг зрозуміти навіщо. То були фотографії, зроблені братом Кенноном під час його місії, коли він служив у Щеціні, Німеччина. На них була сім’я: мати, батько, маленька дівчинка і маленький хлопчик. Він знав їхнє прізвище—Берндт, але більш не міг пригадати про них нічого. Він сказав, що знає, що в Німеччині є один провідник Церкви на прізвище Берндт, тож і подумав, хоча ймовірність була малою, що цей Берндт може бути якимось чином пов’язаний з Берндтами, які жили у Щеціні і зображені на фото. Перш, ніж викинути фотографії, він вирішив порадитися зі мною.

Я сказав брату Кеннону, що невдовзі вирушаю до Берліну, де збираюсь побачити провідника Церкви Дітера Берндта, і покажу йому фотографії, щоб дізнатися, чи є між ними якийсь зв’язок і чи не буде у нього бажання взяти їх. Також існувала можливість побачитися з сестрою брата Берндта, яка була дружиною Дітмара Метерна, президента Гамбурзького колу.

Господь здійснив Свої цілі навіть до того, як я потрапив до Берліну. Я був у Цюриху, Швейцарія, і збирався сісти на літак до Берліна, коли, здогадайтеся, хто сідав зі мною на той самий літак—Дітер Берндт. Він сів поруч зі мною і я розповів йому, що маю кілька старих фотографій людей на прізвище Берндт зі Щеціна. Я вручив їх йому і спитав, чи не міг би він сказати, кого зображено на цих фото. Уважно вдивившись у них, він почав плакати. Він сказав: “Наша сім’я жила у Щеціні під час війни. Мій батько загинув, коли на завод, де він працював, впала бомба союзників. Невдовзі росіяни окупували Польщу і наближалися до Щеціна. Моя мати взяла мене і мою сестру, і ми тікали від ворога, що був уже поруч. Довелося залишити абсолютно все, в тому числі всі фотографії. Брате Монсон, маленький хлопчик, зображений тут—це я, а маленька дівчинка—моя сестра. Чоловік і жінка—це наші любі батьки. До сьогодні я не мав жодної фотографії нашого дитинства у Щеціні і жодної фотографії свого батька”.

Витираючи вже свої сльози, я сказав брату Берндту, що віднині ці фотографії належать йому. Він з ніжністю і любов’ю поклав їх до свого портфеля.

Під час наступної генеральної конференції, коли Дітер Берндт був у Солт-Лейк-Сіті, він відвідав брата Едвіна Кеннона-молодшого і його дружину, щоб особисто висловити вдячність за натхнення, яке спонукало брата Кеннона зберігати ці дорогоцінні фотографії, і за те, що він слідував цьому спонуканню і зберігав їх протягом 40 років.

Вільям Каупер написав:

У світі будь-які дива
Може Господь вершить.
Він може хвилі зупинить
І по воді ходить. …

Все, що Господь пообіцяв,
Отримаєм сповна,
Плід, що колись гіркоту мав,
Солодким стане нам.¹⁰

Я свідчу вам, що Бог живий, що Ісус є Христос, Син Живого Бога, що Він наш Старший Брат, Він—наш Викупитель, Він—наш Спаситель, і Він—джерело ваших великих надій.

Я залишаю вам своє благословення. Я висловлюю свою любов. Ви є обраним, так, обраним поколінням з великими надіями. Хай наш Небесний Батько завжди скеровує і благословляє вас. Хай завжди у вас буде прагнення втілювати ці великі надії. Про це я молюся, в ім’я Ісуса Христа, нашого Спасителя, амінь.

Посилання

1. Henry Wadsworth Longfellow, Morituri Salutamus (1875), in The Complete Poetical Works of Longfellow (1922), 311.

2. Charles Dickens, Great Expectations (New York: Alfred A. Knopf, 1992), 130.

3. Glenn Doman, quoted in “Too Young to Read?” Life, Nov. 27, 1964, 111; see also 107.

4. Henry Ford and Samuel Crowther, My Life and Work (1922), 247.

5. David O. McKay, in Conference Report, Oct. 1963, 89; or Improvement Era, Dec. 1963, 1096.

6. Stephen L. Richards, in Conference Report, Oct. 1937, 39.

7. John Dryden, “Of the Pythagorean Philosophy” (1700), from Ovid, Metamorphoses, book XV, in The Poetical Works of Dryden (1950), 881.

8. “Stick to Your Task,” in Jack M. Lyon and others, ed., Best-Loved Poems of the LDS People, (1996), 255–56.

9. Див. Lillian Eichler Watson, ed., Light from Many Lamps (1979), 138.

10. William Cowper, “Light Shining out of Darkness,” Olney Hymns (1779), no. 35, in Masterpieces of Religious Verse, ed. James Dalton Morrison (1948), 10–11.