Стійте у Священному гаю


 

Добрий вечір брати та сестри! Я відчуваю велику вдячність і глибоке смирення від того, що Перше Президентство надало мені це особливе завдання звернутися до вас цього вечора. На початку я хотів би знали, що колись у мене не було зморшок, моє волосся було темним і, як і ви,—кого в Писаннях називають “підростаючим поколінням”---я був сповнений життєвої енергії. Я не впевнений, яким є правильний антонім до слова підростаюче чи фраза, що характеризує процес протилежний зростанню, можливо,---“покоління, яке відцвітає” або “в’яне”, але яким би не було це визначення, воно описує період життя, в якому я зараз знаходжуся, і для мене звучить не дуже обнадійливо!

Хоча я звертаюся до вас із прекрасної каплиці біля Храму у Сакраменто, шт. Каліфорнія, подумки я можу бачити десятки тисяч вас, хто розмовляє близько 40-ма різними мовами, і хто присутній на цих зборах по всьому світу. Я мав благословення відвідувати багатьох з вас у ваших країнах, щоб почути, як ви говорите і свідчите вашою рідною мовою, і щоб самому побачити вашу віру й відданість Господу. Я люблю вас і хвалю за вашу праведність. Я знаю, що у вашому віці життя може бути нелегким, і мені відомо, що інколи ми помиляємося і нам необхідно каятися. Але я щиро вдячний вам за те, що ви прагнете непохитно стояти у своїй вірі в Христа і Його відновлену євангелію. Моє найбільше бажання цього вечора, щоб я мав благословення промовляти силою Святого Духа і у такий спосіб сприяти зростанню вашої віри.

Священні місця

На цій землі існують місця, які стали священними завдяки тому, що відбувалося там. Згідно зі Старим Завітом, одними з цих місць є Синай, Хорив або “Божа гора” (Вихід 3:1; Вихід 3:12; 34:2), де Господь явився Мойсею у палаючому кущі. Коли Мойсей підійшов до куща, Господь сказав йому: “Не зближайся сюди! Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти,---земля це свята!” (Вихід 3:5).

Одного разу я зі своєю сім’єю мав благословення жити у священному місці. У 1993 році—через чотири роки після того, як мене покликали сімдесятником,—нас попросили два роки служити у Нью-Йоркській Рочестерській місії Церкви. До цієї місії входять містечко Пальміра (де Джозеф Сміт і його сім’я жили протягом більшої частини 1820-х років) і Фейєтт (де у квітні 1830 року було організовано Церкву). На відстані приблизно 177 км на південь від Пальміри у штаті Пенсільванія знаходиться місто Гармоні (де Джозеф Сміт зустрів Емму Гейл і де вони мешкали, як новоспечене подружжя, поки перекладалася більша частина Книги Мормона наприкінці 1820-х років). Загалом цей район відомий, як “Колиска відновлення”, оскільки саме в цьому місці народилася Церква. Це мальовничий край, характерною ознакою якого є пологі, лісові пагорки, чисті озера й струмки та дружні, яскраві люди. Це також місце, яке стало священним, завдяки події, яка там сталася.

Священний гай

У гаю, де височіють буки, дуби, клени та інші дерева приблизно за півкілометра на захід від сімейного будинку Джозефа та Люсі Мак Сміт поблизу Пальміри, 14-річний Джозеф Сміт побачив у видінні Бога Батька і Його Сина, Ісуса Христа, весною 1820 року. З цього божественного явлення, у відповідь на молитву Джозефа пізнати, яка релігія є істинною, і як він міг отримати відпущення своїх гріхів, почалося відновлення євангелії у цьому останньому розподілі. Це зробило той гай історичним місцем для нашої Церкви, до якого ми ставимося з благоговінням і яке ми шанобливо називаємо “Священний гай”.

Під час служіння президентом місії, я і моя сім’я полюбили той гай і відчули його святість. Ми часто їздили туди. Кожного місяця ми возили туди новоприбулих місіонерів і тих місіонерів, чия місія добігла кінця. Як правило, ми збиралися біля узлісся і, проспівавши сьогоднішній вступний гімн “Перша молитва Джозефа Сміта”1, ми запрошували старійшин і сестер розійтися й знайти собі усамітнене місце у гаю, де кожен з них міг би поспілкуватися з Богом у молитві та взяти на себе зобов’язання перед Ним і звітувати Йому. Такі відвідування Священного гаю давали і продовжують давати безцінний досвід всім, хто мав таке благословення.

Втім, я розумію, що лише небагато з вас зможуть колись відвідати Священний гай особисто. Саме тому цієї весни 2012 року—через 192 роки після Першого видіння Джозефа Сміта—я хотів би, аби ви здійснили зі мною віртуальну подорож до Священного гаю. Стійте там зі мною, коли я описуватиму вам деякі особливості гаю і розповідатиму про те, чому я люблю те священне місце і про цінні уроки життя, які людина може засвоїти там.

Я зобов’язаний братові Роберту Перроту, лісничому й натуралісту, якого запросила на роботу Церква і який живе в Пальмірі, за те, що він звернув мою увагу на деякі речі, які стосуються Священного гаю і про які я розповім. Незважаючи на те, що брат Перрот не є членом нашої Церкви, він шанує Священний гай і ніжно й дуже професійно доглядає за ним.

Образ дерев у Писаннях

Коли я з благоговінням прогулювався Священним гаєм або задумливо сидів на лавках, які стоять там, то часто роздумував про те, як часто в Писаннях згадується образ дерев, гілок, коріння, насіння, плодів та лісів. Адам і Єва, наші перші батьки, безперечно отримали перший урок стосовно догляду за деревами. Пророк Яків, цитуючи Зеноса з Книги Мормона, розповідає непросту алегорію або історію про культивовані й дикі оливкові дерева, навчаючи про розсіяння й збирання Ізраїля (див. Кн. Якова 5). І хто з нас не читав, не перечитував і не роздумував з молитвою про насіння віри, яке Алма запрошує нас посадити і яке, завдяки терпеливому й належному живленню, стане “дерево[м], що проростає у вічне життя”? (Алма 32:41; див. вірші 27--43).

Так само і зі Священним гаєм. Уважний спостерігач за природою—особливо, якщо його супроводжує натураліст такого рівня, як брат Роберт Перрот—може засвоїти деякі важливі уроки, вивчаючи тамтешню екосистему. Я хочу коротко поділитися з вами чотирма з цих уроків цього вечора.

Уроки життя зі Священного гаю

Урок № 1: Дерева завжди ростуть у напрямку світла.

У Священному гаю спостерігається одне цікаве явище. Воно стосується дерев, які ростуть по краю ліса, а також тих, що вишикувалися уздовж багатьох стежок у гаю. Вони росли вбік—щоб оминути тінь від листя над ними,—а потім уверх, щоб увібрати якомога більше сонячного світла. Їхні викривлені стовбури й гілки дуже відрізняються від сусідніх дерев, які ростуть майже бездоганно рівно. Деревам, як і майже всім живим організмам, потрібне світло, щоб вижити й розростатися. Вони робитимуть усе можливе, щоб увібрати якомога більше світла, аби сприяти фотосинтезу—процесу перетворення енергії світла на хімічну енергію або “паливо”, яке використовують майже всі живі організми.

Я впевнений, що ваш молодий, світлий розум вже знає, куди спрямовує нас ця метафора зі Священного гаю! Світло є навіть більш важливим каталізатором у духовній царині, ніж він є у природі. Це так тому, що світло є важливим для нашого духовного зростання і реалізації нашого повного потенціалу, як синів і дочок Бога.

Темрява---протилежна світлу і вона представляє сили у світі, які прагнуть відділити нас від Бога і розладнати Його божественний план стосовно нашого життя. Зазвичай сили зла справляють найбільший вплив після настання темряви або у темних місцях. На вашому етапі життя недотримання закону цнотливості, крадіжки, азартні ігри, порушення Слова мудрості та інші види поведінки, заборонені нашим Небесним Батьком, зазвичай здійснюються під покровом темряви. Навіть коли ми вирішуємо зробити щось неправильне посеред ясного дня—наприклад, коли списуємо на екзаменах, займаємося плагіатом при написанні твору, розпускаємо злі плітки про когось, говоримо богохульні слова або обманюємо—ми не можемо допомогти, але маємо відчуття темряви.

На щастя, Дух Христа “дає світло кожній людині, яка приходить у світ; і Дух просвітляє кожну людину в усьому світі, яка прислухається до голосу Духа.

І кожний, хто прислухається до голосу Духа, приходить до Бога, саме до Батька” (УЗ 84:46--47).

Цей уривок з Учення і Завітів прекрасно описує прагнення людини до вищого, природний, Богом даний духовний інстинкт, який всі ми маємо—якщо не придушуємо його—рухатися в напрямку світла і, чинячи так, наближатися до Бога і Його Сина і ставати подібними до Них. Христос сказав про Себе: “Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя” (Іван 8:12).

Розуміючи Писання, ви можете багато сказати про слово по тому, які слова його часто супроводжують. Вивчаючи Писання, зверніть увагу на те, як часто слова світло, Дух, істина та Ісус Христос знаходяться поруч. Вони є майже синонімами і кожне з них спрямовує нас вгору до вищого й святішого способу життя.

Від усього свого серця я закликаю вас уникати темряви гріха в усіх його брудних проявах і сповнити ваше життя Духом, істиною й світлом нашого Спасителя, Ісуса Христа. Ви можете робити це шукаючи хороших друзів, наповнюйте своє життя надихаючою музикою й витворами мистецтва, знаннями з найкращих книг (особливо Писань), щирими молитвами, проводьте спокійний час на природі, організовуйте корисні заходи і спілкуйтеся та зосереджуйте своє життя на Христі і Його вченнях про любов і служіння. Завжди пам’ятайте, і особливо коли шукаєте вічного супутника чи супутницю, проголошення Господа про те, що “істина охоплює істину; чеснота любить чесноту; світло припадає до світла” (УЗ 88:40). Цей принцип—що хороше притягується до хорошого—дає надію, що, якщо ми живемо у світлі євангелії, то зрештою знайдемо супутника або супутницю, що також йде шляхом праведності. Я знаю, що чим більше ми намагаємося наповнити наше життя світлом, тим менше місця там буде для темряви, і тим більше ми зрештою будемо подібними до Христа, Світла світу.

Оскільки я маю велике благословення звертатися до вас, особливі молоді святі останніх днів, я хочу здійняти голос застереження, але також і голос підбадьорення й надії, стосовно темряви, яка неминуче вторгнеться у ваше життя, якщо ви долучитеся до порнографії. Використання порнографічних матеріалів у будь-який спосіб є образливим для Бога і порушує Його заповідь, щоб ми не чинили перелюбу і “нічого подібного до цього” (УЗ 59:6). Використання порнографії майже завжди веде до іншого роду порушень закону цнотливості. Неодноразовий перегляд порнографічних матеріалів і участь в сексуальних гріхах різного роду, що зазвичай іде слідом, може створити таку згубну звичку, що звільнитися від неї можливо буде лише доклавши таких же зусиль, як і для лікування алкоголізму чи наркозалежності.

Якщо порнографія вже заразила ваше життя і стала тривалою й великою проблемою, я прошу вас прагнути духовної й професійної допомоги. Будь ласка, знайте, що залежність від порнографії---це не якась “маленька проблема”, яку ви можете самотужки подолати через молитву, вивчення Писань і докладаючи більше зусиль для самоконтролю.

Оскільки звичка до порнографії може послабити вашу силу волі вибирати добро замість зла, вам знадобиться лагідність та покірність, щоби скористатися Спокутою Ісуса Христа і отримати благословення від зміцнюючої сили Спокути. З практичної точки зору це означає, що, якщо ви докладаєте всі ваші зусилля—що включає проходження через процес покаяння з допомогою вашого єпископа або президента філії, щоб отримати прощення гріха, і проходження через процес відновлення, які включають професійні консультації і, можливо, підтримку групи людей, щоб подолати вашу залежність— зміцнююча сила Спокути, (яка у Bible Dictionary (Біблійному словнику) описується, як божественний засіб допомоги або сила)2) допомагатиме вам подолати тиск залежності від порнографії і з часом зцілитися від її руйнівних наслідків. Завдяки силі Спокути чудовим чином можливо отримати прощення гріха і зцілення від залежності.

Будь ласка, остерігайтеся темряви і, подібно до дерев, завжди прагніть тягнутися до світла.

Урок № 2: Деревам потрібна протидія, щоб виконати міру їхнього сотворіння.

Протягом багатьох років догляду за Священним гаєм використовувалися різні наукові погляди на лісовпорядження. Одного разу було вибрано дослідну ділянку і застосовано практику, відому як “проріджування для звільнення”. Це відбувалося наступним чином: лісничі визначали потенційно найбільші й найздоровіші, на їхню думку, дерева на дослідній ділянці, а потім спилювали й підрізали слабкі дерева і підростаючий молодняк. Припускалося, що якщо видалити більшість дерев, які конкуруватимуть за воду, сонячне світло та поживні речовини ґрунту, вибрані дерева зможуть “вільно” зростати й розвиватися надзвичайним чином.

Через кілька років стало очевидним, що відбувається прямо протилежне. Звільнившись від конкуренції, вибрані дерева заспокоювалися. Замість того, щоб тягнутися вгору до світла, вони вповільнили своє вертикальне зростання і пустили багато гілок у нижній частині стовбура, від яких зрештою не було ніякої користі, коли купол верхівок затуляв сонячне світло, і вони стали товстішими. Тим часом, дерева, які було зрізано, знову пустили паростки вже як багатостовбурні чагарі, які не могли стати життєздатними деревами, однак продовжували споживати воду й поживні речовини. Ці дерева, які перетворилися на чагарі, продовжували змагатися з вибраними деревами, але не тією мірою, щоб викликати позитивне зростання як одних, так і інших. В результаті жодне дерево на дослідній ділянці не досягало розмірів чи життєздатності дерев, які залишили зростати в більш природних умовах і яким доводилося повністю подолати протидію, щоб вижити й розвиватися.

Як ви знаєте, одним з ключових вчень Книги Мормона є вчення про те, що в усьому має бути протилежність. У світі, в якому є протилежність, існує можливість вибирати між добром і злом, аби могла діяти свобода волі. Однак так само важливим є той принцип, що протилежність потрібна для духовного зростання—або, як висловився батько Легій,—для досягнення “святості” (2 Нефій 2:11). Я хочу наголосити на тому, що розуміння цього принципу—що для духовного зростання потрібні протилежність та існування лиха—і навіть сприйняття цього принципу у вашому віці---це ключ до прийняття життя і отримання загалом радості від нього. Також це усвідомлення дуже важливе для досягнення необхідного особистого зростання й розвитку.

Рано чи пізно всі ми стикнемося з протидією та лихом. Дещо з цього з’явиться лише як результат того, що ми перебуваємо тут, у смертному житті, у світі після падіння. Це загальна доля всього людства. Така протидія може виражатися у багатьох формах. Це можуть бути сили природи. Це можуть бути недуги й хвороби. (Я, здається, можу підхопити грип, навіть якщо маю щеплення проти нього!) Вони можуть з’явитися у формі спокус. Для декого це означатиме нездійсненні очікування. (Як же мені хотілося мати зріст 195 см, але я навчився задовольнятися даними мені 175 см і тим, що кафедра неминуче опускатиметься перед моїм виступом). Це також може бути самотність або фізичні чи ментальні недоліки та вади—перелік протидій є майже нескінченним—як і благословення особистого зростання й розвитку, якщо ми маємо віру бачити загальну картину і витерпіти все достойно. Мене дуже втішають слова Господа Джозефу Сміту у в’язниці Ліберті в той час, коли тягарі Джозефа були майже нестерпними: “Знай, сину Мій, що все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо” (УЗ 122:7).

Інколи протидія й труднощі приходять через наші власні невірні рішення. Проблеми зі здоров’ям або травми, які можуть бути наслідком нерозсудливого способу життя, біль і скорботи, які з’являються через порушення Божих законів, смуток, який ми пізніше відчуваємо, якщо не використали повною мірою свій час і таланти—всі ці умови ми створили для себе самі. Як же ми маємо бути вдячними нашому Спасителю, Чия Спокута надає нам шлях виправити все, що було пошкоджено.

Я помітив, що коли ми стикаємося з протидією, то часто ставимо запитання “чому”---Чому я? Чому зараз? Чому це?---в той час, як запитання “що” було б кориснішим. Якось я надіслав лист підтримки одному подружжю, у якого було горе, бо чоловік помирав від невиліковної хвороби. Їхня відповідь була сповнена смирення: вони перелічили дані їм Богом за багато спільних років життя благословення, а потім з вірою висловили питання: “що” саме Бог хотів, аби вони засвоїли під час цього останнього уроку.

У Священному гаю є дерева, які брат Перрот називає “деревами з характером”. Ці дерева доводять те, що протидія може працювати нам на користь і що у надважких ситуаціях можна багато чого навчитися. Цим деревам потрібно було реагувати на різні форми протидії або несприятливі обставини, адаптуватися до них та іноді навіть відновлюватися після удару блискавки, поривного вітру, великої ваги снігу або льоду, зазіхань та шкоди збоку недбалих людей і навіть інколи агресії сусіднього дерева! Завдяки цим несприятливим обставинам виросли деякі найстійкіші й найцікавіші на вигляд дерева у гаю. Те, чого їм може не вистачати стосовно симетричної краси, вони з лишком надолужують своєю непохитністю й характером.

Зі свого власного життєвого досвіду я можу свідчити, що протидія, труднощі і напасті зміцнюють характер і сприяють зростанню. Деякі з найважчих обставин мого життя і ситуацій, в яких від мене багато вимагалося, як-от: почуття невідповідності і сором’язливості в юності, моя місія в Німеччину в молодості і вивчення німецької мови, здобуття диплому з права і допит захистом, мої намагання бути прийнятним чоловіком і батьком і забезпечувати нашу сім’ю з восьми дітей як духовно, так і матеріально, втрата моїх батьків та інших дорогих мені людей, навіть публічне і часто напружене служіння в якості генерального авторитета (у тому числі й підготовка до цього виступу і звернення до вас цього вечора)—все це й інше, хоча воно й потребувало напруження і було нелегким, дало мені досвід і було мені на благо!

Я знаю, що вас, молодих людей, не просто переконати у тому, що невелика біль піде вам на благо, але так воно і є. Якщо ми колись збираємося отримати “усе, що має … Батько” (УЗ 84:38), цього не станеться, якщо ми у свою чергу не віддамо все, що маємо. Наш Небесний Батько воліє мати благородних синів і дочок і, як навчав Легій, святості можна досягнути лише завдяки напастям і випробуванню. Людям, як і деревам, потрібна протидія, щоб виконати міру їхнього сотворіння.

Урок № 3: Дерева найкраще ростуть у лісах, а не відокремлено.

Якщо подумати, то в природі дуже рідко побачиш дерево, яке стоїть поодиноко. Вони майже завжди утворюють гаї, а з часом гаї можуть стати лісами. Втім, Священний гай---це набагато більше, ніж просто група дерев. Він представляє собою складну екосистему, до якої входять чисельні види флори та фауни. Серед усієї різноманітності видів диких квітів, кущів, чагарнику, дерев, грибів, моху, птахів, гризунів, кролів, оленів та інших створінь, які мешкають там, існує помітний взаємозв’язок. Ці види взаємодіють одне з одним і взаємозалежать. Це стосується харчування, притулку і синергетичного та соціального середовища, де всі вони можуть рухатися своїм циклом життя.

У Божому плані щодо нашого життя задумані схожі взаємозв’язок і товариськість. Ми маємо здійснювати наше спасіння разом, а не відокремлено. Церква будує доми зборів, а не відлюдні оселі. Нас просять відвідувати конкретний приход або філію, а не вибирати собі зібрання, як прийнято в деяких релігіях. Згідно з цією мудрою політикою, від нас вимагається навчатися того, як уживатися одне з одним, і звітувати нашому єпископу або президенту філії про нашу поведінку; а не тікати і не ховатися, коли життя ускладнюється! Нам заповідано любити наших ближніх (серед яких і члени нашої сім’ї), а навчатися любити найближчих нам людей часто задача набагато складніша, ніж любити на відстані “весь світ”. З початку Відновлення, святі отримали заповідь “збиратися в Сіоні” і збиратися в громадах, де ми можемо навчатися жити в гармонії і надавати одне одному взаємопідтримку, шануючи наші завіти, укладені під час хрищення, “нести тягарі один одного … сумувати з тими, хто сумує … і співчувати тим, хто потребує співчуття” (Мосія 18:8–9). Будучи дітьми Бога, ізольовано ми можемо процвітати не більше, ніж поодиноке дерево. Здоровим деревам потрібна екосистема; здорові люди потребують одне одного.

На щастя, в кожному з нас закладене бажання товаришувати, створювати дружні стосунки, знаходити вірних друзів. Будучи членами вічної сім’ї Бога, всі ми прагнемо задоволення й безпеки, які приходять завдяки тісним і тривалим стосункам. Ви пізнаєте, що для створення таких стосунків потрібен час, зусилля і велике милосердя. Мормон сказав про це: “милосердя … не шукає для себе” (Мороній 7:45)—ні свого розкладу; ні своїх власних інтересів; і напевно ні свого власного задоволення. Хоча сайти Інтернету й соціальних мереж безперечно є формою товаришування, однак вони не замінюють чесного, відкритого й особистого спілкування, яке має відбуватися заради встановлення справжніх і тривалих стосунків.

Звичайно, найпершою й найкращою лабораторією для навчання товаришуванню з іншими людьми є домівка. Саме вдома ми засвоюємо уроки служіння, безкорисливості, прощення та терпіння, які є невід’ємними для формування міцних стосунків з іншими людьми. Я думаю, що саме з цієї причини одним з критеріїв “гідності відвідувати храм” є вимога, щоб ми жили у любові й гармонії з членами нашої сім’ї.

На щастя, натхненна організація Церкви також надає можливості й місця, де ми можемо розвиватися соціально. З дитинства до старості ми належимо до приходу або філії і знаходимося в умовах, коли стосунки з іншими людьми і товаришування можуть розвиватися. У церковних покликаннях, під час зборів, уроків, у кворумах, під час нарад, заходів та в різних інших ситуаціях, які дають можливості для спілкування, ми розвиваємо якості й навички спілкування, які допомагають нам підготуватися до соціального порядку, який існуватиме на небесах. Говорячи про цей вищий порядок, Господь сказав через Джозефа Сміта: “І ті самі суспільні стосунки, які існують серед нас тут, існуватимуть серед нас там, вони тільки будуть поєднані з вічною славою, якої ми тепер не маємо” (УЗ 130:2).

Якщо ми сподіваємося насолоджуватися соціальними стосунками небес і славою, яка існуватиме у прийдешньому світі, поки ми тут, на землі, нам необхідно постійно розвиватися соціально й духовно. Люди, подібно до дерев, найкраще розвиваються у громадах, ніж ізольовано.

Урок № 4: Дерева черпають силу з поживних речовин, які створили попередні покоління дерев.

В історії догляду за Священним гаєм був час, коли керівники вирішили, що гай має виглядати дуже охайно. Почали організовуватися періодичні проекти зі служіння для молоді та місіонерів, щоб розчистити гай від повалених дерев, гілок та памолоді і навіть пнів та опалого листя. В наслідок цього через досить недовгий строк гай почав втрачати свою життєвість. Зростання дерев уповільнилось, молодих дерев, що пустили паростки було мало, деякі види диких квітів і рослин почали зникати, а популяція диких тварин і птахів зменшилася.

Коли до роботи з догляду за гаєм заступив брат Перрот кілька років тому, він порекомендував, щоб гай залишили у якомога більш природному стані. Повалені дерева й гілки залишали перегнивати й збагачувати ґрунт. Опале листя залишали там, де воно падало. Відвідувачів просили залишатися на відведених для цього стежках, щоб гай менше непокоїли, а ґрунт на території гаю не так втоптували. Протягом лише кількох років, гай знову почав дивовижним чином відроджуватися і самовідновлюватися. Сьогодні він процвітає, перебуваючи майже у первісному стані, з буйною рослинністю й багатим тваринним світом.

Урок, який слід засвоїти з цього досвіду у лісовпорядженні, припадає мені до серця. Вже протягом семи років я маю привілей служити істориком і літописцем Церкви. Це покликання було впроваджене Пророком Джозефом Смітом у відповідь на отриману ним від Господа заповідь в той день, коли було організовано Церкву: “Ось, має вестися запис серед вас” (УЗ 21:1). З того дня—починаючи з призначення Олівера Каудері першим істориком і літописцем Церкви—і до нашого часу, велися дивовижні записи про історію нашої Церкви. Джон Уітмер замінив Олівера Каудері і отримав настанову від Господа вести “історію всього важливого, … що буде на благо Церкві та для підростаючих поколінь, які виростуть на землі Сіону” (УЗ 69:3, 8).

Чому ведення записів, збирання і збереження історії й розповіді про неї займають таке важливе місце в Церкві Ісуса Христа? Чому для вас, як для тих, хто належить до сьогоднішнього “підростаючого покоління”, так важливо пам’ятати про минулі покоління і черпати силу від них?

Відповідаючи на ці запитання, я висловлю думку, що неможливо повноцінно жити у теперішньому—а тим більше створювати плани щодо нашої майбутньої долі—без фундаменту минулого. Ця істина була переконливо доведена до мене кілька місяців тому під час зустрічі з чудовим подружжям, яке переживало найбільш незвичне випробування, про яке я розповім з їхнього дозволу. Проживши кілька років у шлюбі і народивши кілька дітей, дружина потрапила у серйозну аварію. Вона залишалася в лікарні кілька тижнів у непритомному стані. Коли вона опритомніла, то виявилося, що вона цілком втратила пам’ять! По суті, вона була позбавлена історії. Не пам’ятаючи свого минулого, їй не було на що опертися. Вона не знала свого чоловіка, своїх дітей і своїх батьків! Коли її чоловік розповідав мені цю історію, то признався, що у перші місяці після аварії він переживав, що його дружина може кудись піти і загубитися, якщо залишиться без нагляду. Він також боявся, що його дружина не покохає його знову. У дні залицяння він був елегантним, атлетичної статури молодим чоловіком з буйним волоссям. Зараз, у середньому віці, він погладшав і полисів!

На щастя всіх стурбованих, збереглися принаймні деякі записи. Чоловік зберіг листи, які писала його дружина до і під час його місії. З них було зрозуміло, що ці двоє насправді були закохані. Він також вів щоденник, в якому збереглася корисна інформація. Поступово, протягом кількох років, до дружини поверталося багато чого з її минулого завдяки тому, що дорогі їй люди ділилися з нею тією історією.

Ця унікальна й делікатна ситуація добре ілюструє важливий зв’язок минулого, сучасного і майбутнього. Вона допомагає нам більш повно зрозуміти Господнє визначення істини, як воно було відкрите Джозефу Сміту: “Істина---це знання про все суще як воно є, і як воно було, і як воно буде” (УЗ 93:24). Знання, які ми маємо про наше минуле, завдяки записам, що велися, і про наше майбутнє, завдяки Писанням і пророчим вченням сучасних пророків, надають нам контекст, який дозволяє нам мудро використовувати свободу волі у нашому теперішньому житті. По суті, це знання дозволяє нам краще бачити очима Бога, оскільки воно допомагає нам наблизитися до Його здатності мати “все присутнє перед [Його] очима” (УЗ 38:2).

Як члени Церкви з багатьох країн, усі ми маємо спільний початок історії Церкви. Всім нам важливо знати історію нашої Церкви, особливо те, що я називаю “історії з її заснування”. Ці історії—про Перше видіння Джозефа Сміта, появу Книги Мормона, ангельські явлення Івана Христителя, Петра, Якова та Івана, Іллі, Іліаса та інших—наповнені фундаментальними істинами, на яких основується відновлення євангелії.

На жаль, у цю добу високих технологій, багату на інформацію,—дещо з якої є критикою подій та людей в історії Церкви—деякі святі останніх днів втрачають свою віру і починають ставити під сумнів давні вірування. Таким невпевненим людям я висловлюю любов, розуміння і запевнення, що, якщо вони дотримуватимуться євангельських принципів і з молитвою продовжуватимуть вивчати історію Церкви—достатньо наполегливо, щоб отримати повніше бачення картини, а не її фрагменти або частинки—Святий Дух дасть підтвердження їхній вірі щодо головних подій в історії Церкви, промовляючи мир їхньому розуму. Чинячи так, вони зможуть укріпитися в своїх переконаннях стосовно історії відновленої Церкви і більше не “захоплю[вати]ся від усякого вітру науки” (Ефесянам 4:14). Подібно до багатьох з вас, курс усього свого життя я спрямовував саме завдяки цим відчуттям спокою щодо Першого видіння Джозефа Сміта та інших основоположних подій відновленої євангелії, і я знаю, що ми ніколи не пожалкуємо про це.

Історія, в своїй основній формі,---це записи про людей і їхнє життя, а з їхнього життя виходять історії й уроки, які можуть укріпити нас у тому, у що ми віримо, що відстоюємо і що маємо робити перед лицем лиха. Не всі події, з яких складається наша історія, описують епічну природу Першого видіння Джозефа Сміта або місію Уілфорда Вудраффа в Англію. Насправді, деякі дійсно дивовижні історії відбуваються в житті звичайних святих останніх днів, ким більшість з нас є. Вони стають особливо дорогими і корисними для нас, коли ці історії стосуються наших власних предків.

Наприклад, у 1920-х роках мій дідусь і бабуся Дженсени—попри довгий час важкої праці—були змушені повернути продавцеві ферму, яку вони купили і на якій жили у штаті Айдахо. Вони хотіли повернутися зі своїми маленькими дітьми у своє рідне містечко в Юті, але не могли поїхати з Айдахо, поки не виплатять борг у 350 доларів. Сьогодні ця сума видається невеликою, але тоді вона була значною. Дідусь намагався позичити гроші у людей, у яких вони були, але без успіху. Через те, що вони були дуже бідні, не було й мови про те, щоб позичити гроші в банку. Він щодня молився з бабусею про допомогу. Одного недільного ранку на зборах священства до мого дідуся підійшов чоловік, якого він майже не знав, і сказав йому, що чув про його проблему і може позичити дідусеві 350 доларів, якщо той, коли повернеться до Юти, поверне борг тому чоловіку якомога скоріше. Їх договір було скріплено рукостисканням і дідусь дотримався свого слова.

Ця проста історія, записана моєю бабусею Дженсен, є нашим сімейним скарбом. Вона надихає мене, оскільки є прикладом важкої праці, чесності, перемоги над випробуваннями, сімейної солідарності і, що найважливіше, вона показує руку Бога у житті моїх вірних дідуся і бабусі. Їхній приклад служить для мене джерелом великої сили і заохочення, як і приклад інших людей і визнаних і пересічних, які представляють попередні покоління.

Ви можете знайти схожі історії у вашій країні і у ваших особистих сім’ях. Там, де вони є, я закликаю вас збирати ці історії, зберігати їх і ділитися ними. Подбайте про те, щоб передавати їх з покоління в покоління. Моїм дітям (а зараз здебільшого моїм онукам) завжди подобається, коли я розповідаю їм історії з категорії “коли я був маленьким хлопчиком”! Я чув приказку, що народ не може бути величнішим, ніж його історії, і я вірю, що це стосується і сімей. Хороші події—якщо вони правдиві—створюють хорошу історію. Пам’ятайте, люди, подібно до дерев, черпають силу з поживних речовин, які створили попередні покоління.

Заключні слова

Зараз, на завершення, я хочу, аби ви повернулися зі мною у Священний гай і стали зі мною там біля одного з так званих “дерев свідків”. Ці дерева росли у гаю 192 роки тому, в час Першого видіння Джозефа Сміта. Три з них все ще ростуть у гаю, а ще три мертвих дерева-свідки залишаються стояти завдяки майстерним зусиллям брата Перрота, спрямованих на збереження дерев.

Коли ми служили на місії поблизу Пальміри, іноді бувало я ходив у Священний гай один і благоговійно ставав біля мого улюбленого дерева-свідка. Часом я уявляв, що, якби те дерево могло говорити, воно б розповіло мені, що бачило того весняного дня у 1820 році. Але, насправді, мені не потрібно було чути про це від дерева—я вже знав про це. Завдяки духовному досвіду і почуттям, які почали з’являтися у мене в юності і залишаються зі мною до цієї самої години, я пізнав, незалежно від будь-якої іншої людини, що Бог, наш Батько, живе. Я також знаю, що Його Син Ісус Христос є нашим Спасителем і Викупителем всього людства. Я знаю, що ці дві прославлені Істоти явилися Джозефу Сміту у Священному гаю весною 1820 року. Вони поставили Джозефа пророком, який заснував цей останній розподіл євангелії. Працюючи під Їхнім божественним керівництвом, Джозеф переклав Книгу Мормона, отримав ключі священства і повноваження і знову організував Церкву Христа в ці останні дні. Ми маємо надзвичайне благословення жити в цей час і бути членами Церкви Христа.

Ці славетні істини, про які я свідчив, мають свій початок у Священному гаю. Подібно до того, як ви образно стояли зі мною у Священному гаю цього вечора, так само завжди стійте у тому священному місці і подумки, і серцем, і залишайтеся вірними істинам, які Бог почав відкривати там.

Також пам’ятайте уроки життя, яким навчає Священний гай:

  1. Коли сили темряви намагаються знищити вас—як вони колись намагалися знищити молодого Джозефа Сміта, коли той молився,---стійте у Священному гаю і пригадайте стовп світла, “яскравіший за сонце” (див. Джозеф Сміт---Історія 1:15--17).

  2. Коли протидія й лихо заступлять вам шлях і надія ослабне, стійте у Священному гаю і пам’ятайте, що “все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо” (УЗ 122:7).

  3. Якщо вам доводиться залишатися на самоті і в ізоляції, і ви намагаєтеся встановити повноцінні людські стосунки, стійте у Священному гаю з громадою святих останніх днів, які уклали завіт допомагати нести тягарі й співчувати вам у ваших нуждах.

  4. І якщо події, люди, або конфліктні заяви стосовно істини похитнуть вашу віру і породжуватимуть сумнів щодо Відновлення євангелії Ісуса Христа, стійте у Священному гаю і черпайте силу й підтримку від поколінь відданих святих останніх днів, які стійко стояли там до вас.

Про це я молюся за вас, мої юні друзі, і роблю це з любов’ю в ім’я Ісуса Христа, амінь.

Посилання

  1. Гімни, с. 14.

  2. Див. Bible Dictionary, “Atonement”; див. також Путівник по Писанням, “Спокутувати, Спокута”, scriptures.lds.org.