Ми---творці свого щастя

Джеральд Коссе

Перший радник у Верховному єпископаті


Джеральд Коссе

Мої дорогі брати і сестри, цього вечора я маю велику честь і привілей виступити перед вами. Я глибоко захоплююся дорослою молоддю Церкви і радію нагоді провести цей вечір з вами.

Тисячі з вас зібралися у цій прекрасній Скинії. Ще більше молоді, яку я не можу бачити, зібралося у тисячах будинків зборів по всьому світу. Але я знаю, що ви уважні й прагнете навчатися. Незважаючи на відстань, що може розділяти нас, я знаю, що Святий Дух може бути присутній з нами, де б ми не були. Саме присутність Святого Духа створює унікальний зв’язок між усіма нами, навіть краще, ніж сама супутникова трансляція. Я молюся, щоб Він був з нами, щоб Він навчав, скеровував і надихав нас цього вечора.

Життя сповнене багатьма сюрпризами

Ми знаходимося у величному приміщенні пам’ятки архітектури, яка свідчить про віру і працьовитість піонерів---засновників міста Солт-Лейк-Сіті. Я увійшов у цю Скинію вперше у житті, коли мені було 16 років. Це сталося під час моєї першої подорожі до Сполучених Штатів Америки. Мій батько запропонував мені супроводжувати його під час одного з його відряджень до Каліфорнії. Як юнак, що виріс на півдні Франції, я підскочив від радості, коли почув це запрошення. Зрештою я побачу Америку! Мій ентузіазм став ще більшим, оскільки в розкладі нашої подорожі було заплановано провести вихідні дні в Солт-Лейк-Сіті, щоб відвідати генеральну конференцію.

Пам’ятаю, як ми прибули до Юти на нашому взятому напрокат Форді «Мустангу». Протягом багатьох годин, проведених у дорозі, ми проїздили крізь хуртовини, пустині, куди не кинь оком, мальовничі помаранчеві каньйони і величні гори. Цей ландшафт уособлював для мене Американський Захід. Я тримав очі широко відкритими, сподіваючись побачити ковбоїв чи індійців вздовж автотраси.

Наступного дня, завдяки люб’язності нашого друга, ми вже сиділи у цій Скинії на одному з перших рядів, щоб взяти участь у сесіях конференції. Я був дуже вражений. Під час зборів я намагався прислухатися до небагатьох знайомих мені англійських слів. Я все ще пам’ятаю виступ Президента Езри Тефта Бенсона---скоріше не слова, а глибоке враження, яке він залишив у моєму юному серці. Я відчував, що живу, наче уві сні, і це чудова пригода.

Чи міг я тоді уявити собі, що станеться цього вечора? Чи міг я уявити, що виступатиму в тій самій Скинії перед таким зібранням? Жодним чином!

Життя сповнене багатьма сюрпризами, чи не так? Навіть п’ять років тому я зовсім не міг уявити собі цього. Тоді наша сім’я жила в Парижі і наше життя здавалось цілковито розпланованим. Всі наші п’ятеро дітей народилися в одній і тій самій клініці неподалік від нашого дому. Щодо нас, ми й уявити собі не могли життя у будь-який інший спосіб і в будь-якому іншому місці, ніж у цьому спокійному передмісті Парижа, в оточенні наших дітей і в очікуванні на народження внуків. Та одного вечора нам додому зателефонував Президент Монсон і наше життя повністю змінилося.

Відтоді ми з сім’єю відкрили для себе радості життя в Юті: пам’ятки історії Церкви, піші прогулянки в горах, барбекю на задньому подвір’ї, коли сідає сонце, смачні гамбургери всіх видів (найкращі та найгірші!), футбольні матчі з “пумами” … або індійці племені Юта. І, хто знає, можливо ковбоєм, якого ви побачите завтра біля автотраси, буду я!

Майбутнє є незвіданим

Моє доручення бути членом Верховного єпископату є захоплюючим і надихаючим. Однак ця робота дуже відрізняється від тієї, якою я планував займатися, коли був юнаком. Ще дитиною я прагнув бути археологом. Моя бабуся доклала усіх зусиль, щоб допомогти мені здобути хорошу освіту. Вона дала мені книгу про юного фараона, нині відомого як цар Тут, і відтоді в моїй душі пробудилась пристрасть до стародавніх цивілізацій. Я провів багато тижнів, малюючи давні битви, і стіни моєї кімнати були покриті цими малюнками. Я мріяв, що одного дня вирушу до Єгипту, щоб взяти участь у розкопках давніх єгипетських храмів і гробниць фараонів.

Минули чотири десятиліття, а я все ще не археолог і скоріш за все ніколи вже ним не стану. Я ніколи не був у Єгипті, і моя остання робота, перед тим, як я став генеральним авторитетом, полягала в логістиці продуктів харчування. Нічого схожого на те, що я планував у дитинстві!

Взагалі, молодість---це ідеальний час для складання особистих планів. У кожного з нас були наші дитячі мрії. У вас, молодих дорослих, все ще повинні бути мрії щодо свого майбутнього---у кожного з вас! Можливо це сподівання на визначні досягнення у спорті, створення прекрасних витворів мистецтва або отримання диплому чи професійної посади, яких ви прагнете здобути своєю працею і наполегливістю. Можливо ви навіть дуже чітко уявляєте, яким буде ваш майбутній чоловік чи дружина, його або її зовнішність, риси характеру, колір очей чи волосся, та чудових дітей, якими буде благословенна ваша сім’я.

Скільки з ваших сподівань здійсняться? Життя є мінливим. Сюрпризи з’являтимуться упродовж всього життєвого шляху. Хто знає, що станеться завтра, де ви будете через кілька років і що ви будете робити? Життя подібне до захоплюючого роману, сюжет якого дуже важко передбачити.

У вашому житті настануть певні вирішальні моменти, під час яких хід вашого життя може змінитися в одну мить. Для того, щоб такий момент настав, може бути достатньо одного погляду або розмови, незапланованої події. Ми з Валері дуже добре пам’ятаємо ту саму мить, коли ми закохалися одне в одного. Це сталося під час репетиції хору нашого приходу для дорослої молоді в Парижі. То було цілком несподівано! Ми знали одне одного з дитинства, але у нас ніколи не було романтичних почуттів одне до одного. Того вечора я був за піаніно, а вона співала в хорі. Ми зустрілися поглядами і щось сталося. Одна мить і на всю вічність!

У вашому житті з’являтимуться нові нагоди, такі, як нещодавнє проголошення Президента Монсона стосовно віку, з якого можна служити на місії. Після того, як з вуст пророка пролунало це проголошення, ймовірно тисячі молодих чоловіків і молодих жінок Церкви зараз змінюють свої плани, щоб вирушити служити на місії1.

Іноді зміна напряму в нашому житті відбувається через неочікувані виклики чи розчарування. З власного досвіду я зрозумів, що ми лише частково контролюємо обставини нашого життя.

І все ж більшості людей не подобається невідоме. Мінливість життя спричиняє у деякій мірі втрату впевненості, страх за майбутнє, який проявляється у різні способи. Дехто не наважується взяти на себе зобов’язання через страх зазнати невдачі, навіть коли з’являються чудові нагоди. Наприклад, вони можуть зволікати з укладанням шлюбу, набуттям освіти, народженням дітей або з початком професійної діяльності на постійній основі, віддаючи перевагу байдикуванню або залишаючись у приємному затишку батьківського дому.

Іншу філософію, що буде обмежувати нас, проілюстровано словами: “Їжте, пийте і звеселяйтеся, бо завтра ми помремо” (2 Нефій 28:7). Ця фраза наводить на думку, що, оскільки ми не знаємо, що станеться завтра, і що зрештою всі помруть, нам слід зараз віддаватися втіхам. Така філософія заохочує до миттєвих задоволень, незалежно від їхніх наслідків у майбутньому.

Дотримуйтесь плану щастя

Мої дорогі брати і сестри, моє послання до вас сьогодні полягає в тому, що існує інший шлях, відмінний від шляху, сповненого страху та сумнівів чи потурання своїм бажанням---шлях, який приносить мир, впевненість та спокій у житті. Ви не можете контролювати всі обставини вашого життя. З вами ставатимуться події, на які ви ніколи не очікували, як добрі, так і такі, що будуть викликом. Однак я проголошую вам, що ви маєте контроль над своїм особистим щастям. Ви---творці свого щастя.

Я все ще пам’ятаю ці мудрі слова, виголошені президентом Дітером Ф. Ухтдорфом під час останньої генеральної конференції; я читаю:

“Чим старшими ми стаємо, тим частіше озираємося назад і усвідомлюємо, що наше щастя в дійсності мало залежить від зовнішніх обставин або [навряд чи] визначається ними.

Ми самі визначаємо своє щастя”2

Ні, ваше щастя в дійсності не є результатом обставин вашого життя. Воно у набагато більшій мірі є результатом вашого духовного бачення і застосування принципів, спираючись на які ви розбудовуєте своє життя. Ці принципи принесуть вам щастя незалежно від того, з якими неочікуваними викликами і сюрпризами ви неминуче стикнетеся протягом своїх земних подорожей.

Цього вечора я пропоную розглянути з вами кілька цих надзвичайно важливих принципів.

1. Визнайте свою особисту цінність

Перший принцип: визнайте свою особисту цінність.

Цього літа ми з сім’єю кілька днів відпочивали у Провансі, мальовничому регіоні на півдні Франції. Одного вечора, одразу після того, як сонце сіло і темрява огорнула навколишню місцевість, я вирішив трохи подрімати на шезлонгу біля дому. Було настільки темно, що я ледве міг бачити щось навколо себе. Я підвів очі вгору і почав вдивлятися в небеса. Спочатку вони були неосяжно чорними. Раптом на небі з’явилося світло, наче іскорка, потім друга, потім третя. Поступово, коли мої очі звикли до темряви, я усвідомив, що захоплююся міріадами зірок. Те, що здавалося мені темним небом, преобразилося в Чумацький Шлях.

Я думав: “Це дещо схоже на наші особисті стосунки з Богом. Як багато людей вважають, що Він дуже далеко або Його взагалі не існує? Тим людям життя здається дуже темним і чорним. Вони не приділяють часу або не докладають зусиль, щоб дослідити небеса, аби побачити, що Він там, дуже близько до нас”.

Думки одна за одною виникали у моєму розумі. Я розмірковував про безмежність всесвіту, що постала перед моїми очима, і про свою фізичну незначущість, і спитав себе: “Хто я у порівнянні з цією грандіозністю і величчю?” Мені на думку спав один вірш з Писань. Це дуже прекрасний вірш з Писань, один з псалмів Давида, чия поезія завжди надихала мене.

“Коли я бачу Твої небеса---діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив,---

То що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого ти згадуєш?” (Псалми 8:4–5).

І одразу ж після нього написана ця втішна фраза:

“А однак учинив Ти його мало меншим від [анголів], і славою й величчю Ти коронуєш його!” (Псалми 8:6).

Це парадокс і диво Сотворіння. Всесвіт безмежний і безкінечний, і все ж, водночас, кожен з нас є унікально цінним, славетним і безкінечним в очах нашого Творця. Моя фізична присутність нескінченно мала, але моя особиста цінність має безмірну важливість для мого Небесного Батька.

Президент Ухтдорф проголосив:

“Де б ви не були, якими б не були ваші обставини, ви не забуті. Не має значення, якими похмурими можуть видаватися ваші дні, не має значення, якими неважливими ви можете себе відчувати, не має значення, якими засмученими ви можете себе вважати, ваш Небесний Батько не забув про вас. Дійсно, Він любить вас, всією безмежною любов’ю.

… Вас знає і пам’ятає найвеличніша, наймогутніша і найславетніша Істота у Всесвіті! Вас любить Цар безмежного космосу і нескінченного часу!”3

Знання про те, що Бог знає нас і любить нас особисто, подібне до світла, яке освітлює наше життя і сповнює його сенсом. Я пам’ятаю одну молоду жінку, яка прийшла, щоб поговорити зі мною після духовного вечора, на якому я виступав в Римі, Італія. Її голос був емоційним і вона говорила про свою сестру, в житті якої настали часи лиха й тривоги. Тоді вона запитала мене: “Як я можу допомогти їй пізнати, що її Небесний Батько любить її?”

Хіба це не істотне запитання? Як ми можемо пізнати, що Бог любить нас? Часто наше почуття особистої цінності ґрунтується на любові та зацікавленості з боку тих, хто оточує нас. І все ж цієї любові іноді не вистачає. Людська любов часто є недосконалою, неповноцінною або егоїстичною.

Однак Божа любов є досконалою, всеохоплюючою і безкорисливою. Ким би я не був, не залежно від того, чи є у мене друзі чи ні, чи маю я популярність чи ні, і навіть, якщо я відчуваю, що мене відкидають або переслідують інші люди, я маю абсолютну впевненість в тому, що мій Небесний Батько любить мене. Він знає мої потреби, Він розуміє мої турботи, Він прагне благословити мене. І найвеличніше виявлення Його любові до мене полягає в тому, що Він “так-бо … полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого” (Іван 3:16). Він не проніс мимо Спасителя гіркої чаші й напевно Сам надзвичайно страждав, коли бачив, як Його Син страждає у Гефсиманському саду і на хресті. Христос спокутував гріхи всіх людей, і ця велика Спокута здійснювалася, зокрема, й заради мене, і була призначена, щоб я скористався нею сьогодні. Цей безкінечний дар, зроблений для мене Батьком і Сином, підтверджує у моїй душі ту особисту цінність, яку я маю для Них.

Мої брати і сестри, уявіть, щоб це означало для вас, якби ви могли бачити себе так, як Бог бачить вас. Що сталося б, якби ви дивилися на себе з таким же благоволінням, любов’ю і впевненістю, як це робить Бог? Уявіть, як змінилося би ваше життя, якби ви розуміли свій вічний потенціал так, як його розуміє Бог? Якби ви могли бачити себе Його очима, як би це вплинуло на ваше життя?

Я свідчу---Він існує. Шукайте Його! Прагніть і вивчайте. Моліться і просіть. Я обіцяю вам, щоб Бог дасть вам відчутні ознаки Свого існування і Своєї любові до вас. Це може бути через відповідь на молитву, це може бути лагідний вплив Святого Духа, який заспокоює або втішає вас, це може бути раптове натхнення або нові сили, які, як ви знаєте, надійшли не від вас, це може бути член сім’ї, друг або провідник священства, який опиняється у вірному місці у вірний час, щоб благословити ваше життя. Так чи інакше, коли ви будете шукати Його, Він дасть вам знати, що Він існує.

2. Станьте тими, ким ви є

А зараз другий принцип щастя: станьте тими, ким ви є.

Вважають, що фразу “станьте тими, ким ви є” сказав Піндар, один з найшановніших грецьких поетів4. Вона звучить як парадокс. Як я можу стати тим, ким вже є?

Дозвольте мені проілюструвати цей принцип, розповівши історію. Нещодавно я дивився фільм, який називається Вік розуму. У фільмі представлена історія Маргарити, успішного банкіра, яка живе у гарячковому ритмі життя, повного подорожей і конференцій по всіх чотирьох кутках землі. Хоча вона заміжня, в неї, як вона каже, немає часу, щоб народити дитину.

Коли їй виповнюється 40 років, вона отримує загадкового листа, в якому написано: “Дорога я, сьогодні мені виповнилося сім років і я пишу тобі цього листа, щоб допомогти тобі пригадати обіцяння, які я дала у цей вік розуму, і також щоб ти пам’ятала, ким я хотіла стати”. Маргарита раптово розуміє, що авторкою цього листа є ніхто інший, ніж вона сама у семирічному віці. Далі були кілька сторінок, на яких маленька дівчинка описує у подробицях цілі свого життя.

Маргарита усвідомлює, що особа, якою вона стала, немає нічого спільного з тим, якою вона прагнула стати, коли була маленькою дівчинкою. Тому вона вирішує стати такою, як ще дівчинкою бачила себе у майбутньому, і її ретельно сплановане і організоване життя цілковито й докорінно змінюється. Вона примирюється зі своєю сім’єю і вирішує присвятити решту свого життя служінню нужденним людям5.

Мої дорогі друзі, якби ви зараз отримали листа зі свого минулого, про що б в ньому говорилося? Що б містилося у листі, який ви могли написати самому собі у день свого хрищення, коли вам було вісім років? Я зазирну навіть далі в минуле. Якби для вас було можливим отримати листа з доземного життя, про що б у ньому йшлося? Як би вплинув на вас такий лист з забутого, але дуже реального світу, якби ви отримали його сьогодні?

У цьому листі можливо було б написане щось схоже на таке: “Дорогий, я. Я пишу тобі, щоб ти пам’ятав, ким я хотів стати. Я вигукував від радості, коли отримав шанс прийти на землю. Я знаю, що життя на землі є невід’ємним етапом подорожі, завдяки якому я зможу зростати до повноти свого потенціалу і жити вічно з моїм Небесним Батьком. Я сподіваюсь, що ти пам’ятатимеш, що моє найбільше бажання---бути учнем нашого Спасителя, Ісуса Христа. Я підтримую Його план, і коли перебуватиму на землі, я хочу допомагати Йому в Його спасительній роботі. Будь ласка, також пам’ятай, що я хочу належати до сім’ї, яка буде разом на всю вічність”.

Ця остання думка нагадує мені про дуже чудову пісню, яка є в церковному збірнику гімнів французькою мовою---її немає у збірниках гімнів в жодній іншій країні. Вона називається “Souviens-toi”, що означає “Пам’ятай”, і покладена на мелодію з Симфонії Нового Світу Антоніна Дворака. Це пісня, яку батьки співають новонародженій дитині.

Дозвольте мені прочитати вам третій вірш з неї:
Пам’ятай, моя дитино: на зорі віків,
Ми були друзями з тобою і грали на вітру.
Тоді одного дня ми з радістю вирішили
Прийняти великий план життя, даний нам Господом.
Того вечора, моя дитино, ми пообіцяли одне одному,
Що через любов, через віру, ми знов об’єднаємося6.

“Пам’ятай, моя дитино”. Одна з найбільших пригод життя полягає в тому, щоб дізнатися, хто ми справді є, звідки ми прийшли, а тоді послідовно жити в гармонії з нашою сутністю і метою нашого життя.

Бригам Янг сказав: “Найбільший урок, якого ви можете навчитися,---це пізнати самих себе. … Ви пришли сюди, щоб пізнати це. … Жодна істота не в змозі глибоко пізнати себе, доки не розумітиме більш або менш те, що від Бога; і жодна істота не в змозі пізнати і зрозуміти те, що від Бога, не пізнавши себе: людині слід пізнати себе або вона ніколи не пізнає Бога”7.

Нещодавно мої дочки звернули мою увагу на те, що в мультфільмі Король Лев є чудова алегорія, що ілюструє цей принцип. Ваше покоління зростало під впливом звуків й образів з цього мультфільму. Можливо ви пам’ятаєте той епізод, коли Сімбі явився його батько, Муфаса, померлий король. Після смерті батька Сімба втік далеко від свого королівства, оскільки відчував провину через смерть батька. Він прагнув уникнути обов’язку стати спадкоємцем престолу.

Його батько явився йому і попередив його: “Ти забув, хто ти є, а отже забув мене. Подивись у себе, Сімбо. Ти не той, ким ти став зараз. Ти повинен зайняти своє місце у колі життя”. Потім цей заклик повторювався кілька разів: “Пам’ятай, хто ти є. Пам’ятай, хто ти є”.

Сімба, глибоко вражений цим досвідом, вирішує прийняти свою долю. Він признається своєму другові, мавпі-шаману: “Схоже, що напрямок вітру змінюється”.

Мавпа відповідає: “Зміни---це добре”.

І Сімба каже: “Але буде нелегко. Що робити---я знаю. Але повернутися---це зустрітися з минулим. Я тікав від нього так довго”.

“Ти куди?”---запитав його мавпа.

“Я вертаюсь!”---вигукнув Сімба8.

Усі ми можемо зайняти---або повернутися на---своє місце в колі життя. Стати тими, ким ми дійсно є. Ваше щастя і спроможність знаходити баланс у своєму житті стануть реальністю для вас, коли ви знайдете, розпізнаєте і приймете свою справжню сутність як дитини нашого Небесного Батька, і тоді житимете відповідно до цього знання.

3. Довіряйте Божим обіцянням

Зараз я поділюся з вами третім принципом щастя: довіряйте Божим обіцянням.

Мені подобаються ці спонукальні слова Президента Томаса С. Монсона: “Ваше майбутнє настільки ж яскраве, як і ваша віра”9. Наш успіх і наше щастя у житті здебільшого залежать від нашої віри і покладання на те, що Господь вестиме і скеровуватиме нас, щоб здійснилася наша доля.

Я помітив, що чоловіки і жінки, які роблять значні досягнення у житті, часто мають велику впевненість у своєму майбутньому від найперших років своєї юності. Одним з прикладів цього є видатний британський державний діяч Уінстон Черчиль. Ще молодим чоловіком він мав непохитну впевненість у своєму майбутньому. Коли він служив у кавалерійському полку в Індії у віці 23 років, він написав своїй мамі: “Я вірю у свою зірку. Вірю, що мені призначено зробити щось у цьому світі”10. Яка пророча думка! Він, фактично, передбачив, що стане однією з ключових осіб в історії своєї країни і тим чоловіком, хто приведе Велику Британію до перемоги у Другій світовій війні.

Я вірю, що кожен з вас, молодих членів Церкви Ісуса Христа, має набагато більше, ніж зірку на небі, щоб скеровувати вас. Бог пильнує за вами і дав вам обіцяння.

Один уривок з Писань у книзі Малахії відіграв провідну роль у Відновленні євангелії, і ангел Мороній цитував його під час кожного зі своїх явлень до юного Джозефа Сміта. Ангел сказав, цитуючи пророка Іллю: “І він посадить у серця дітей обіцяння, дані батькам, і серця дітей привернуться до їхніх батьків” (Джозеф Сміт—Історія 1:39).

Мої юні брати і сестри, завдяки Відновленню, ви є дітьми обітниці. Ви успадкуєте обіцяння, дані вашим батькам. Завдяки цим обіцянням від Господа ви належите до царського покоління.

У багатьох з вас, перед ким я виступаю, серед предків є благородні піонери, великі душі, які своєю мужністю і жертвами допомогли у встановленні відновленої Церкви. Вашими предками були цілі покоління доблесних святих. Інші, хто слухають мене сьогодні, самі є піонерами у своїх сім’ях та в своїх країнах. Ви---перша ланка у тому, що стане вічним ланцюгом. Якою б не була ваша історія або ваш спадок, як члени Церкви ви пов’язані з духовною сім’єю. Ваша духовна генеалогія робить кожного з вас нащадком батьків, як передречено пророками, і спадкоємцями Божих обіцянь до них.

Перечитайте своє патріарше благословення. У цьому благословенні Господь підтверджує, що ви пов’язані з одним з дванадцятьох колін Ізраїля, і, завдяки цьому, через вашу вірність, ви стаєте спадкоємцем безмежних благословень, обіцяних Аврааму, Ісаку та Якову. Бог обіцяв Аврааму, що “всі, хто сприймає цю євангелію, будуть названі [його] іменем, і будуть вважатися [його] сіменем, і воскреснуть, і благословлятимуть [його] як свого батька” (Авраам 2:10). Читаючи своє патріарше благословення, приділіть особливу увагу обіцянням, які Господь дав особисто вам. Замисліться над кожним з них. Що вони означають для вас?

Ці обіцяння відчутні, і якщо ми виконуємо свою частину, Бог виконає Свою. Мені дуже подобаються ці слова, сказані Алмою того дня, коли він передав священні літописи своєму сину Геламану:

“Пам’ятай, пам’ятай, сину мій Геламане…

… Якщо ти будеш виконувати заповіді Бога, і чинити з тим, що священне, так, як Господь заповідав тобі, … ось, ніяка сила на землі або в пеклі не зможе відібрати цього в тебе, бо Бог є спроможним виконати всі Свої слова.

Бо Він виконає всі Свої обіцяння, які Він дасть тобі, бо Він виконав Свої обіцяння, які Він дав нашим батькам” ((Алма 37:13, 16, 17).

Виконання Божих обіцянь завжди залежить від дотримання пов’язаних з ними законів. Господь сказав: “Я, Господь, зв’язаний Своїм обіцянням, коли ви робите те, що Я кажу; але коли ви не робите того, що Я кажу, ви не маєте обіцяння” (УЗ 82:10).

З іншого боку, ці обіцяння не гарантують, що все, що відбувається у нашому житті, станеться відповідно до наших сподівань і бажань. Скоріше, Божі обіцяння гарантують, що щоб не сталося з нами, станеться відповідно до Його волі. Іноді з’являтимуться неочікувані випробування, які ми повинні подолати, іноді обіцяні благословення не приходитимуть доволі довго. Але настане час, коли ми знатимемо, що ці випробування і ці затримки були нам на користь і сприяли нашому вічному розвитку. Про що більше можемо ми просити?

Найбільше, чого ми можемо прагнути у житті---це підпорядкувати свою волю волі Господа, прийняти Його розклад нашого життя. Він знає все від початку, має широту бачення, якої ми не маємо, і безмежно любить нас.

Дозвольте мені проілюструвати цей принцип на власному досвіді. У юначі роки я вирішив підготуватися до вступного іспиту в найкращі бізнес-коледжі Франції. Ця підготовка, яка тривала цілий рік, була дуже складною і вимагала щоденних особистих зусиль. На початку року я вирішив, що якою б не була складність завдання, я ніколи не дозволю, щоб моє навчання стало на перешкоді відвідуванню моїх недільних зборів чи занять інституту релігії раз на тиждень. Я навіть погодився служити діловодом свого приходу для дорослої молоді, і це означало, що я мав витрачати на цю роботу кілька годин щотижня. Я був впевнений, що Господь визнає мою відданість і допоможе мені досягнути моїх цілей.

Наприкінці року, коли наблизився час іспитів, я відчував, що зробив усе, що в моїх силах. Я став ще палкіше молитися і поститися. Прибувши на іспит до найповажнішого коледжу, я мав цілковиту переконаність в тому, що Господь задовольнить мої прагнення. На жаль, події розгорталися зовсім не так, як я сподівався. Усний іспит з предмету, який я знав найкраще, перетворився на неочікувану катастрофу---я отримав оцінку, що не дозволяла мені стати студентом цього дуже жаданого навчального закладу. Мене охопило цілковите сум’яття. Як Господь міг полишити мене, коли я був непохитним у своїй відданості?

Коли я прийшов на усний іспит в другий коледж з мого списку, моє серце було сповнене сумнівами і непевністю. У цьому коледжі найважливіший іспит являв собою 45-хвилинну співбесіду з комісією, очолювану директором коледжу. Початок співбесіди пройшов нормально---доки мені не поставили, здавалось би, несуттєве запитання: “Ми знаємо, що ви багато навчалися, щоб підготуватися до цього іспиту. Але нам було б цікаво знати, чим ще ви займаєтеся, окрім навчання”. Моє серце ледь не зупинилося! Протягом цілого року у моєму житті були тільки дві справи: навчання і відвідування церкви! Тож я знав, що настав момент істини. Я дещо боявся, що комісія негативно поставиться до мого членства в Церкві. Але, в одну мить, я прийняв рішення залишатися відданим своїм принципам.

Я сказав: “Я є членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів”. Тоді, протягом 15 хвилин або більше, я описав те, чим я займався в Церкві: збори в Суботній день, заняття інституту релігії та свої обов’язки діловода приходу.

Коли я завершив, директор коледжу промовив: “Знаєш, я радий, що ти це сказав. Коли я був молодим, я навчався у Сполучених Штатах. Один з моїх найкращих друзів був мормоном. Він був чудовим молодим чоловіком з прекрасними людськими якостями. Я вважаю мормонів дуже хорошими людьми”.

Яке полегшення! Того дня я отримав одну з найвищих з можливих оцінок, і це дозволило мені стати студентом цього коледжу і зробити це з честю.

Я дякував Господу за Його великодушність. Однак, у той час, я не міг примиритися з невдачею під час вступу в найпрестижніший коледж. Протягом тривалого часу в моїй душі жевріло відчуття невдачі та навіть несправедливості. Мені знадобилося кілька років, щоб зрозуміти, на яке чудове благословення обернулася моя невдача під час вступу в коледж моєї мрії. У цьому другому коледжі я познайомився з важливими для мене людьми. Благословення від знайомства з ними стали очевидними протягом всієї моєї кар’єри, і навіть сьогодні вони все ще важливі у моєму житті та житті членів моєї сім’ї. Зараз я знаю, що, навіть коли я був у юному віці, Господь скеровував мої кроки, передбачаючи наперед ту місію у моєму житті, яку пізніше Він попросить мене здійснити.

Мої брати і сестри, після того, як ви зробили все, що в ваших силах, якщо ситуація не стає такою, як ви сподівалися чи очікували, будьте готові прийняти волю вашого Небесного Батька. Ми знаємо, що Він не заподіє нам нічого, що в кінцевому рахунку не піде нам на користь. Прислухайтеся до цього заспокійливого голосу, що шепоче до нас: “Вся плоть у Моїх руках; будьте спокійними та знайте, що Я є Бог” (УЗ 101:16).

Нещодавно я дивився дуже зворушливий фільм, в якому було показано історію загонів з ручними візками під проводом Уіллі та Мартіна. У травні 1856 року дві групи святих, загальною чисельністю понад тисячу осіб, поспіль вирушили з Англії, щоб емігрувати до Юти. Коли шість місяців потому в кінці своєї небезпечної подорожі вони прибули до Долини Солоного озера, вони недорахувалися понад 200 людей. Більшість померли від хвороб, голоду чи виснаження на шляху, що вів до місця, яке вони називали Сіоном.

Один з піонерів, зображених у фільмі, глибоко вразив мене. Він був для оточуючих невичерпним джерелом доброго гумору та ентузіазму. Однак він був не дуже типовою людиною, у порівнянні з більшістю піонерів. Маленький чоловік з тяжким ступенем інвалідності, він сам по собі був справжнім чудом! Я дізнався, що цього доблесного піонера звали Роберт Пірс, і він був з Челтнема, Англія.

Один з чоловіків, який подорожував разом з ним, описував його, як “єдиного з калік з такими тяжкими вадами, якого мені довелося побачити за все життя у ролі мандрівника. Його нижні кінцівки були паралізованими, його тіло---дуже деформованим, але його віра була міцною. Він міг самостійно пересуватися на милицях з дивовижною швидкістю” 11.

Одного дня Роберт Пірс вибрав не ту дорогу і не міг побачити, куди зник загін. Кілька чоловіків вирушили, щоб знайти його, і зрештою знайшли у дуже незручному становищі. Я цитую їхні слова:

“Нас охопив жах, коли ми побачили біля старого дерева двох великих сірих вовків, що ходили, чатуючи на здобич, і півдюжини орлів, які кружляли над цим деревом, очікуючи, коли змовкнуть зойки та припиняться змахи милицями, щоб накинутися і зжерти людину, яка скорчилася під коренями дерева. …

Ми прибули вчасно, щоб врятувати його від неминучої смерті, витягли його і помістили на візок, який взяли з собою, посадивши так, щоб він поїхав назад до табору”.

А зараз, зверніть увагу на життєрадісний характер Роберта: “Як цей бідолаха благав нас дозволити йому піти пішки, оскільки, за його словами, … на початку нашої подорожі він пообіцяв, що пройде самостійно кожний фут дороги до Солт-Лейк-Сіті”.

А далі сумна частина тієї історії: “Однак, врятувавши його, нам вдалось подовжити його подорож лише на кілька днів, бо наприкінці шостого дня походу його земні страждання припинилися назавжди і він був похований на березі річки Елкхорн”12.

Сестра Джолін Олфін, яка описала історію Роберта Пірса, сказала про нього: “Це просто дивовижно, що Роберт Пірс вже пройшов 600 миль на своїх милицях, перш ніж помер від труднощів переходу. Він всім своїм серцем прагнув зібратися зі святими в Сіоні та не бути тягарем для будь-кого зі своїх товаришів по подорожі. … Роберт не хотів ніякої милостині чи особливого ставлення”13.

Брати і сестри, я поставив собі наступне запитання: Чому Бог, який дивовижним чином врятував цього чоловіка великої віри від вовків та орлів, дозволив, щоб той помер на узбіччі дороги лише через кілька днів після цього?

Він пішов з життя у глибокому спокої. У фільмі він каже невдовзі перед своєю смертю:

“Місіонери сказали мені, що я важливий, і що одного дня я буду прекрасним! …

Я завжди прагнув мати міцне тіло. Тепер я його отримаю. Коли ви дістанетеся Сіону, згадуйте про мене”14.

З повагою до Роберта Пірса, я думаю про слова з послання Павла до євреїв.

“Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що “вони на землі чужаниці й приходьки”.

Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. …

Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної” (Євреям 11:13--14, 16).

Наприкінці Роберт Пірс усвідомив, що його кінцевим місцем призначення було небесне царство, а не Долина Солоного озера.

Так само відбувається і з усіма нами. Господні обіцяння запевняють нас щодо нашого кінцевого місця призначення. Маршрут подорожі для кожного з нас буде змінюватися відповідно до Божого передбачення. Можуть змінюватися наші обставини, ставатися неочікувані події, з’являтися виклики, але Божі обіцяння до нас підтверджуються через нашу відданість.

Сестра Енн К. Пінгрі чудово описала, що означає мати віру в обіцяння Господа. Спочатку вона процитувала такі слова старійшини Брюса Р. Мак-Конкі:

“Віра у своїй повній і чистій формі вимагає непохитної впевненості і … абсолютної довіри до того, що [Бог] почує наші благання і задовольнить наші прохання” в Свій, належний для цього, час. Маючи таку віру, ми також зможемо “стояти у вірі” сьогодні і завтра”.

Далі вона сказала:

“Не має значення, де ми живемо і якими можуть бути наші особисті обставини. Щодня своїм праведним життям ми можемо виявляти віру в Ісуса Христа, яка дозволяє бачити далі душевного болю, земних розчарувань і невиконаних обітниць. Як чудово мати віру, яка дозволяє нам вдивлятися в майбутнє і бачити той день, “коли все, що обіцяно cвятим, буде їм дано”15.

Мої брати і сестри, обставини мого життя сьогодні вочевидь дуже відрізняються від тих, які я планував, коли був у вашому віці. Однак зараз я відчуваю себе щасливим, як ніколи. Якби хтось розповів мені, коли мені було 20 років, як складеться моє життя відтоді й до цього часу, я думаю, що без жодних вагань поставив би свій підпис над пунктирною лінією!

Ваше майбутнє настільки ж яскраве, як і ваша віра

Я хочу сказати від імені Валері та від себе. Чим більше я розмірковую над нашим життєвим шляхом, тим більше вірю, що вирішальним фактором було те, що у наші юні роки ми мали спільне бачення вічного життя. Ми прагнули започаткувати вічну сім’ю. Ми знали, чому ми тут, на землі, і якими є наші вічні цілі. Ми знали, що Бог любить нас і що ми маємо велику цінність в Його очах. Ми були абсолютно переконані в тому, що Він дасть відповіді на наші молитви у Свій спосіб і час, який вважатиме за доцільне. Я не знаю, чи були ми готові прийняти Його волю в усьому, оскільки цьому ми ще мали навчитися,---і цьому ми продовжуємо навчатися. Але ми прагнули докласти всіх зусиль, щоб наслідувати Його і присвятити себе Йому.

Я свідчу, вторячи словами Президента Монсона, що ваше “майбутнє настільки ж яскраве, як і ваша віра”. Ваше щастя залежить у набагато більшій мірі від принципів, яких ви обираєте дотримуватися, ніж від зовнішніх обставин вашого життя. Будьте вірними цим принципам. Бог знає вас і любить вас. Якщо ви живете в гармонії з Його вічним планом і якщо ви маєте віру в Його обіцяння, тоді ви матимете блискуче майбутнє!

Ви маєте мрії та цілі? Це добре! Працюйте з усім своїм серцем над їхнім досягненням. Тоді, дозвольте Господу зробити решту. Він поведе вас туди, куди ви не можете повести себе самі; Він зробить вас такими, якими ви не в змозі зробити себе самі.

Завжди приймайте Його волю. Будьте готові йти туди, куди Він просить вас йти, і виконувати те, що Він просить вас робити. Станьте такими чоловіками та жінками, якими Він навчає вас стати.

Я молюся, щоб ви відчули любов нашого Небесного Батька у своєму житті, щоб ви знали, як довіряти собі, як Він довіряє вам. Я молюся, щоб ви завжди були відданими, повсякчасно і всюди. Я висловлюю свою любов до вас, своє захоплення і глибоку повагу за приклад і міць, якими ви є для всього світу.

Я свідчу, що це життя є чудовою миттю вічності. Ми тут зі славетною метою---підготуватися до зустрічі з Богом. Його Син, Ісус Христос, живий, і Його Спокута є безкінечним даром любові, який відкриває двері до вічного щастя. Церква Ісуса Христа знов існує на землі у своєму досконалому вигляді, очолювана Божим пророком. Яка це безмежна радість і привілей належати до цієї Церкви. В ім’я Ісуса Христа, амінь.

© 2012 by Intellectual Reserve, Inc. Усі права застережено. Текст англійською мовою затверджено: 5/12. Переклад затверджено: 5/12. Назва оригіналу: We Are the Architects of Our Own Happiness. Ukrainian. PD50039056 192

Show References

    Посилання

  1.  

    1. Див. Томас С. Монсон, “Ми знову зібралися на конференції”, Ensign або Ліягона, лист. 2012, сс. 4–5.

  2.  

    2. Дітер Ф. Ухтдорф, “Про жалкування і рішення”, Ensign або Ліягона, лист. 2012, с. 23.

  3.  

    3. Дітер Ф. Ухтдорф, “Незабудка”, Ensign або Ліягона, лист. 2011, сс. 122--123.

  4.  

    4. Див. Піндар (прибл. 522–443 до Р.Х.), Pyth. 2.72.

  5.  

    5.  L‘âge de raison or With Love … from the Age of Reason, directed by Yann Samuell (France, 2010; USA, 2011), motion picture.

  6.  

    6. “Souviens-toi,” Cantiques (1993), no. 179.

  7.  

    7.  Discourses of Brigham Young, sel. John A. Widtsoe (1954), 269.

  8.  

    8.  The Lion King, directed by Rob Minkoff and Roger Allers (1994; Walt Disney Studios Home Entertainment, 2011), DVD.

  9.  

    9. Томас С. Монсон, “Будьте в доброму гуморі”, Ensign або Ліягона, трав. 2009, с. 89.

  10.  

    10. Winston Churchill, quoted in John Charmley, Churchill: The End of Glory, A Political Biography (1993), 20.

  11.  

    11. John William Southwell, quoted in Jolene S. Allphin, Tell My Story, Too, 8th ed. (2012), 287.

  12.  

    12. Southwell, in Tell My Story, Too, 287.

  13.  

    13. Allphin, Tell My Story, Too, 288.

  14.  

    14.  17 Miracles, directed by T. C. Christensen (2011; EXCEL Entertainment and Remember Films, 2011), DVD.

  15.  

    15. Енн К. Пінгрі, “Обітниці бачили здалека”, Ensign або Ліягона, лист. 2003, сс. 14–15.