Два принципи для будь-якої економіки
Часто саме в часи лиха ми засвоюємо найважливіші уроки, які формують наш характер і створюють нашу долю.
Відвідуючи членів Церкви під час наших подорожей по всьому світу за допомогою встановлених каналів священства, ми з перших рук отримуємо інформацію про умови життя і випробування наших членів Церкви. Роками багато наших членів Церкви страждали від катастроф по всьому світу, природних і антропогенних. Ми також розуміємо, що сім’ї були змушені тугіше затягти свої ремені і тривожаться щодо того, як пережити ці важкі часи.
Брати, ми співчуваємо вам. Ми любимо вас і молимося за вас. У житті я вже бачив достатньо важких і приємних часів, щоб знати, що зима неодмінно поступиться теплу і надії нової весни. Я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє. Брати, зі свого боку, ми повинні залишатися міцними у надії, працювати щосили і довіряти Богові.
Нещодавно я розмірковував про часи з мого життя, коли тягар тривоги і занепокоєння стосовно невизначеного майбутнього, здавалося, ніколи не зникне. Тоді мені було 11 років і разом зі своєю сім’єю я жив на горищі фермерського будинку поблизу Франкфурта, Німеччина. Ми були біженцями вже вдруге за кілька років і намагалися облаштуватися на новому місці далеко від нашого колишнього дому. Я міг би сказати, що ми бідували, але то було б применшенням. Усі ми спали в одній кімнаті, яка була настільки маленькою, що між ліжками ледве можна було пройти. В іншій маленькій кімнаті у нас було кілька найменувань скромної меблі і кухонна плита, на якій мама готувала їжу. Пройти з однієї кімнати в іншу ми могли лише через склад, де фермер тримав своє приладдя та інструменти разом із відсортованим м’ясом і ковбасою, які висіли на кроквах. Їхній аромат завжди дуже збуджував мій голод. У нас не було ванної кімнати, але був туалет на вулиці---вниз по сходах і ще десь 15 метрів від дому. Хоча ця відстань здавалася набагато довшою взимку.
Оскільки я був біженцем і через мій східнонімецький акцент інші діти часто сміялися з мене і давали мені глибоко образливі прізвиська. З усіх часів моєї юності, я гадаю, тоді було найтяжче.
Зараз, десятки років по тому, я можу згадувати ті дні крізь пом’якшувальний фільтр досвіду. І хоча я все ще пам’ятаю біль і розпач, зараз я можу бачити те, що не міг побачити тоді: то був період значного особистого зростання. Протягом того часу наша сім’я поєдналася разом. Я дивився на своїх батьків і вчився від них. Я захоплювався їхньою рішучістю й оптимізмом. Від них я дізнався, що лихо, коли йому протистояти з вірою, мужністю і стійкістю, можна здолати.
Знаючи, що дехто з вас переживає свої особисті часи тривоги і розпачу, сьогодні я хотів поговорити про два важливі принципи, які підтримували мене протягом цього формувального періоду мого життя.
Перший принцип: Працюйте
До цього дня я глибоко дивуюся тому, як моя сім’я працювала, втративши все після Другої світової війни! Я пам’ятаю, як мій батько---за освітою державний службовець і з досвідом---брався за кілька важких робіт, серед яких були: вуглекоп, гірник на уранових шахтах, механік і водій вантажівки. Аби утримувати нашу сім’ю, він йшов з дому рано-вранці і часто повертався пізно вночі. Моя мама започаткувала пральний бізнес і працювала незліченні години, виконуючи низькооплачувану роботу. Мене і мою сестру вона залучила до свого бізнесу. Разом зі своїм велосипедом я виконував функції служби доставки. Мені було приємно, що я міг трохи допомагати сім’ї, і хоча я і не знав цього в той час, фізична праця також стала благословенням для мого здоров’я.
Було не легко, але труд утримував нас від того, щоб занадто перейматися труднощами наших обставин. І хоча наша ситуація і не перемінилася за одну ніч, вона все ж таки змінилася. І це завдяки роботі. Якщо ми просто продовжуємо працювати---стійко і наполегливо---справи неодмінно почнуть покращуватися.
Як же я захоплююся чоловіками, жінками і дітьми, які знають як варто працювати! Як же Господь любить трудівника! Він сказав: “У поті свого лиця ти їстимеш хліб”1 і “Трудівник гідний своєї платні”2. Він також дав обіцяння: “Устроми серпа свого від усієї душі, і твої гріхи прощено тобі”3. Ті, хто не бояться засукати свої рукава і заглибитися в роботу, прагнучи звершити гідні цілі---благословення для своїх сімей, громад, народів і Церкви.
Господь не очікує, що ми будемо працювати важче, ніж ми здатні. Він не порівнює (і нам не слід) наші зусилля з зусиллями інших людей. Наш Небесний Батько просить нас лише робити все, що ми можемо---працювати з усією нашою силою, якою б великою чи малою вона не була.
Робота---це протиотрута тривозі, бальзам проти смутку і двері до можливостей. Якими б не були наші життєві обставини, мої дорогі брати, давайте робити все, на що ми спроможні, і розвивати репутацію майстра в усьому, що ми робимо. Давайте зосереджувати свій розум і тіло на славетній можливості працювати, що надає кожний новий день.
Коли наш візок загрузає у багнюці, Бог набагато ймовірніше допомагатиме людині, яка вибирається з візка, щоб виштовхати його, ніж тій, яка просто здіймає свій голос у молитві---і не має значення, наскільки красномовним буде те звернення. Президент Томас С. Монсон так сказав про це: “Недостатньо хотіти докладати зусилля і казати: “Ми докладаємо зусиль”. … Ціль досягають роботою, а не думкою про неї. Якщо ми постійно будемо відкладати свої цілі, то ніколи не побачимо їхнього здійснення”4.
Робота може облагороджувати і приносити радість, але пам’ятайте застереження Якова не “витрача[ти] … труд свій на те, що не може задовольнити”5. Якщо ми віддаємося прагненню мирських багатств і мішурі людського визнання ціною наших сімей і духовного зростання, то невдовзі побачимо, що склали нерозумну угоду. Праведний труд, який ми вершимо в стінах наших домівок є найсвятішим. Користь від нього є вічною за природою. Його не можна доручити комусь. Він є основою нашої роботи, як носіїв священства.
Пам’ятайте, у цьому світі ми лише тимчасові мандрівники. Тож давайте не будемо присвячувати наші, Богом дані таланти і сили лише на встановлення земних якорів, а натомість давайте проводити наші дні зрощуючи духовні крила. Бо, як сини Всевишнього Бога, ми створені підніматися до нових горизонтів.
А зараз кілька слів до нас---старших братів. Вихід на пенсію не є частиною Господнього плану щастя. Не існує відпустки або пенсійної програми звільнення від обов’язків священства за віком чи через фізичний стан. В той час як фраза “скрізь побував і все спробував” може згодитися за виправдання, щоб не займатися скейтбордингом, відхилити запрошення проїхатися на мотоциклах або відмовитися від гострого соусу в їдальні, то не існує прийнятних виправдань, щоб ухилятися від завітних обов’язків присвячувати роботі царства Божого наш час, таланти і ресурси.
Можуть бути такі люди, які після багатьох років служіння в Церкві гадають, що мають право на період відпочинку, в той час як інші працюють. Якщо говорити відверто, брати, такі думки не гідні учня Христа. Велика частина нашої роботи на цій землі---з радістю терпіти до кінця кожного дня нашого життя.
А тепер також кілька слів нашим молодим братам у Мелхиседековому священстві, які прагнуть здійснення праведних цілей у здобутті освіти та пошуку вічної супутниці. Брати, це правильні цілі, але пам’ятайте, старанне служіння у Господньому винограднику значно вдосконалить ваше резюме і збільшить імовірність успіху в обох з цих гідних намагань.
Незалежно від того чи ви наймолодший диякон, чи найстарший первосвященник, для вас є робота!
Другий принцип: Навчайтеся
В часи важких економічних умов повоєнної Німеччини можливості отримати освіту були не такими рясними як зараз. Однак, не зважаючи на обмежений вибір, я завжди відчував запал до навчання. Пам’ятаю, як одного дня, розвозячи на своєму велосипеді випрану білизну, я завітав у дім свого однокласника. В одній з кімнат біля стіни стояли дві маленькі парти. Як чудово вони виглядали! Як же щастило тим дітям, які мали свої власні парти! Я міг уявити собі, як вони сидять з відкритими підручниками, вивчаючи свої уроки і виконуючи домашні завдання. Мені здавалося, що мати свою власну парту було найдивовижнішою річчю в світі.
Але мені довелося ще довго чекати, перш ніж це бажання здійснилося. Кілька років по тому я отримав роботу в науково-дослідному інституті, в якому була велика бібліотека. Пам’ятаю, як я проводив у тій бібліотеці більшість свого вільного часу. Там, нарешті, я зміг сісти за парту на самоті і вбирати в себе інформацію і знання, що містилися в книгах. Як же я любив читати і навчатися! В ті дні я з перших рук зрозумів слова старої приказки: “Освіта---це не наповнення порожнього відра, а розпалювання вогнища”.
Для членів Церкви освіта---це не лише непогана ідея---це заповідь. Нам слід дізнаватися “про те, що в небесах, і на землі, і під землею; те, що було; те, що є; те, що незабаром статися має; те, що є вдома; те, що за кордоном”6.
Джозеф Сміт любив навчатися, хоча в нього було небагато можливостей отримати формальну освіту. В своїх щоденниках він з радістю згадував дні, проведені в навчанні, і часто висловлював свою любов до навчання7.
Джозеф учив святих, що знання---це необхідна частина нашої смертної подорожі, бо “людина спасеться не швидше, ніж вона отримає знання”8 і, що “будь-який рівень інтелекту, що його ми досягаємо в цьому житті, підніметься з нами у воскресінні”9. В часи випробувань навчатися навіть більш важливо. Пророк Джозеф навчав: “Знання розсіює темряву, [тривогу] і сумнів, бо ці не можуть існувати там, де є знання”10.
Брати, ви маєте обов’язок навчатися так добре, як тільки можете. Будь ласка, заохочуйте ваші сім’ї, членів вашого кворуму і всіх інших навчатися і бути більш освіченими. Якщо можливість отримати формальну освіту відсутня, не дозволяйте цьому перешкодити вам у здобутті всіх знань, які ви тільки спроможні здобути. За таких обставин найкращі книги, в певному сенсі, можуть бути вашим “університетом”---класною кімнатою, яка завжди відкрита і приймає всіх, хто звертається. Прагніть розширити свої знання всього, що “чеснотне, чудове, славнозвісне, гідне похвали”11. Прагніть знання “навчанням, а також вірою”12. Шукайте зі смиренним духом і впокореним серцем13. Коли ви застосовуватимете духовний вимір віри в своєму навчанні---навіть про земні речі---ви зможете розширити свою розумову спроможність, бо “якщо ваше око буде єдиноспрямованим до [Божої] слави, ваші тіла буде цілковито сповнено світлом, і … [вони] осяга[тимуть] все”14.
Навчаючись, давайте не будемо нехтувати фонтаном одкровень. Писання і слова сучасних апостолів та пророків---це джерела мудрості, божественного знання і особистих одкровень, які допоможуть нам знайти відповіді на всі виклики життя. Давайте вчитися у Христа. Давайте прагнути знання, що веде до миру, істини і величних таємниць вічності15.
Заключна частина
Брати, я згадую того 11-річного хлопця з Франкфурта в Німеччині, який хвилювався за своє майбутнє і тривалий час страждав через злі глузування. Я згадую той час і з сумом, і з ніжністю. І хоча я не хотів би знов пережити ті дні випробувань і неспокою, я майже не сумніваюся, що уроки, які я засвоїв, були необхідною підготовкою для майбутніх можливостей. Зараз, багато років по тому, я знаю напевно, що часто саме в часи лиха ми засвоюємо найважливіші уроки, які формують наш характер і створюють нашу долю.
Я молюся, щоб протягом наступних місяців і років ми могли наповнити свої години і дні праведною працею. Я молюся, щоб ми шукали можливості навчатися та удосконалювати свій розум і серце, глибоко занурюючись в чисті джерела істини. Я залишаю вам мою любов і благословення в ім’я Ісуса Христа, амінь.