Ви---важливі для Нього

Чим більше ми дізнаємося про всесвіт, тим більше розуміємо, принаймні хоч найменшою мірою, те, що пізнав Мойсей. Всесвіт настільки великий, дивовижний і чудовий, що це неможливо осягнути людським розумом. “Світи без числа створив Я”,---сказав Бог Мойсею³. Дивовижність нічного неба прекрасно свідчить про цю істину.

Кілька речей дали мені відчути цей трепет, що перехоплював дух, коли я летів у темряві ночі через океани й континенти і дивився з кабіни пілота на безмежну славу мільйонів зірок.

Астрономи спробували порахувати зірки, які є у всесвіті. Одна група вчених приблизно підрахувала, що кількість зірок, які видно з наших телескопів, у 10 разів більша за кількість всіх піщинок, які є на узбережжях і в пустелях світу⁴.

Цей висновок вражаюче схожий на проголошене давнім пророком Енохом: “Якби було це можливо, щоб людина могла злічити частки землі, так, мільйонів земель, подібних до цієї, це не було б і початком числа твоїх створінь”⁵.

То й не дивно, що великий цар Веніямин, розмірковуючи над безкінечністю Божих творінь, порадив своєму народу “завжди зберігати у пам’яті велич Бога, і вашу власну мізерність”⁶.

Але навіть якщо людина---ніщо, у мене все ж виникає здивування й трепет, як подумаю, що “цінність душ є великою в очах Бога”⁷.

І хоч ми можемо, дивлячись на безмежний простір всесвіту, сказати: “Що таке людина у порівнянні зі славою сотворіння?”, Бог сам сказав, що всесвіт Він створив саме заради нас! Його роботою та Його славою---метою створення цього чудового всесвіту---є спасіння й піднесення людства⁸. Іншими словами, безмежна широчінь вічності, слави й таємниці безкінечного космосу і часу---усе це створено задля користі звичайних смертних, таких як ви і я. Наш Небесний Батько створив всесвіт, щоб ми як Його сини і дочки могли досягти свого потенціалу.

Існує парадокс людини: у порівнянні з Богом вона---ніщо; і в той же час для Бога ми---все. І хоч на фоні безмежного сотворіння ми можемо здаватися нічим, усе ж ми маємо іскру вічного вогню, що палає в наших грудях. У нас є незбагненне обіцяння піднесення---світи без ліку й кінця,---що будуть у нашій владі. І велике бажання Бога---допомогти нам досягнути цього.

Великий обманщик знає: один з його найефективніших способів для збивання Божих дітей з дороги---зіграти на протилежностях, що існують у парадоксі людини. Для одних він все зробить, щоб розвинути їхню схильність до гордощів, підбиваючи й заохочуючи їх повірити у вигадку про їхню власну важливість і непереможність. Він каже їм, що ординарність---це не їхня доля і що через свої здібності, невід’ємне право за походженням чи через своє соціальне становище вони не підпадають під звичайну мірку оточуючих. Він приводить їх до висновку, що вони не мають коритися нічиїм правилам і не перейматися нічиїми проблемами.

Кажуть, що Аврааму Лінкольну подобався ось цей вірш:

Учні Ісуса Христа розуміють, що у порівнянні з вічністю наше існування у цій смертній сфері—це лише “короткий час” у просторі й часі¹⁰. Вони знають, що справжня цінність людини мало відповідає міркам, які високо шануються у світі. Вони знають: навіть якщо вам вдасться зібрати валюту всього світу, у небесному господарстві ви не зможете за неї купити й буханку хліба.

Ті “успадку[ють] царство Бога”¹¹, хто стає як “дитина, смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, сповненою любові”¹². “Бо кожен, хто підноситься,---буде понижений, хто ж понижається,---той піднесеться”¹³. Такі учні також розуміють, “що коли ви служите вашим ближнім, то ви тільки служите вашому Богові”¹⁴.

Є й інший спосіб, яким обдурює Сатана---через занепад духу. Він старається, аби ми зосереджувалися на власній незначущості і робить це доти, поки ми не починаємо сумніватися, чи й справді ми чогось варті. Він каже нам, що ми---надто незначні, аби нас хтось помітив, і що ми забуті, особливо Богом.

Дозвольте мені розповісти вам щось з власного досвіду, що, можливо, допоможе комусь з тих, хто відчувають себе нічого не вартими, забутими або самотніми.

Багато років тому я перебував на навчанні пілотів у Військово-Повітряних силах Сполучених Штатів. Я був далеко від рідного дому, молодий солдат із Західної Німеччини, народжений у Чехословаччині, який зростав у Східній Німеччині; розмовляти англійською мені було дуже важко. Я чітко пам’ятаю свою подорож до навчальної бази у Техасі. Я летів у літаку, поряд сидів пасажир, який говорив зі мною з явним акцентом,яким притаманно говорити людям з півдня. Мені важко було зрозуміти й слово з того, що він казав. І я подумав: може це я від початку навчався неправильній мові. Мені вселяла жах та думка, що я повинен буду досягнути жаданих успіхів у навчанні пілотів на рівні з курсантами, для яких англійська була рідною мовою.

Коли я прибув на авіабазу у містечко Біг-Спрінг, Техас, я почав шукати і знайшов філію святих останніх днів, до якої належала жменька чудових членів Церкви; вони збиралися в орендованих кімнатах на самій авіабазі. Члени цієї філії якраз будували невеличкий дім зборів, що мав би слугувати постійним місцем для Церкви. У ті часи члени Церкви самі виконували багато робіт при будівництві нових будівель.

День за днем я ходив на тренування пілотів і там навчався так старанно, як тільки міг, а потім проводив більшість свого вільного часу, працюючи на будівництві нового дому зборів. Там-то я й дізнався, що два на чотири, це не фігура в танці, а кусок дошки. Я також набувжиттєво важливу навичку, як працювати, не користуючись великим пальцем, коли боляче забив на ньому ніготь.

Я проводив так багато часу на будівництві дому зборів, що президент філії---а так трапилося, що він був одним з моїх пілотів-інструкторів,--- висловив своє занепокоєння, а чи, мовляв, не слід мені більше виділяти часу на навчання.

Мої друзі та товариші-пілоти по стажуванню у вільний час такожі розважалися, однак маю все ж сказати, що деякі з тих розваг не зовсім відповідали теперішнім нормам з брошури Заради зміцнення молоді. Що ж до мене, то мені подобалося бути залученим у життя тієї маленької Техаської філії, практикуватися у своєму новонабутому вмінні бути теслею та покращувати свою англійську, виконуючи покликання навчати у кворумі старійшин і в Недільній школі.

У той час містечко Біг-Спрінг (Велике Джерело), всупереч такій своїй назві, було невеличким, неважливим і невідомим місцем. Часто точно таким відчував себе і я---неважливим, невідомим і зовсім самотнім. Та навіть у цій ситуації я ніколи не думав, чи не забув Господь про мене або чи зможе Він колись знайти мене там. Я знав: для Небесного Батька немає значення, де я знаходився, або чи був я на одному рівні з іншими пілотами у своєму навчальному класі, або яким було моє покликання в Церкві. Для Нього було важливим, щоб я найкраще робив усе, на що здатний, щоб моє серце прихилялося до Нього і щоб я був готовий допомагати тим, хто навколо мене. Я знав: якщо я старатимусь якнайкраще, усе буде гаразд.

І все було гаразд¹⁵.

Господу зовсім не має діла до того, проводимо ми свої дні, працюючи в мармурових палатах чи у стайні. Він знає, де ми, і немає значення, якими скромними є умови нашого життя. Він робить Своїм знаряддя---по-Своєму і для Своїх святих цілей---тих, хто прихиляє своє серце до Нього.

Бог знає, що дехто з найпрекрасніших душ, які будь-коли жили,---ті, кого ніколи не буде згадано у хроніках історії. Вони---благословенні, смиренні душі, які наслідують приклад Спасителя і проводять дні свого життя, добро чинячи¹⁶.

Одна така подружня пара, батьки мого друга, є для мене втіленням цього принципу. Чоловік працював на одному із заводів в Юті. В обідню перерву він діставав свої Писання або церковний журнал і читав. Інші робітники, бачачи це, висміювали його та ставили під сумнів його вірування. Та коли б вони не робили це, він завжди відповідав їм по-доброму і впевнено. Він не дозволяв собі гніватися чи нервувати у відповідь на їхню неповагу.

Пройшли роки, і найзавзятіший з тих глузіїв тяжко захворів. Перед смертю він попросив цього смиренного чоловіка сказати прощальне слово на його похороні. Той так і зробив.

Цей вірний член Церкви ніколи не відзначався ні становищем у суспільстві, ні багатством, але його вплив поширювався і залишав глибокий слід у житті всіх, хто його знав. Він загинув під час нещасного випадку на виробництві, коли зупинився, аби допомогти іншому робітнику, що застряг у снігу.

Того ж року його вдові зробили операцію на мозку, і вона втратила здатність ходити. Але людям подобається приходити до неї і проводити з нею час, бо вона слухає. Вона пам’ятає. Вона турбується. Не маючи змоги писати, вона запам’ятовує номери телефонів своїх дітей та онуків. Ця любляча душа пам’ятає про дні народження і річниці.

Ті, хто відвідує її, йдуть від неї, краще ставлячись до життя і до самих себе. Вони відчувають її любов. Вони знають, що вона турботлива. Вона ніколи не нарікає, а проводить свої дні, благословляючи життя інших. Одна з її подруг сказала, що ця жінка---одна з небагатьох, кого вона будь-коли знала, хто по-справжньому є прикладом любові і життя Ісуса Христа.

Ця пара могла б першою сказати, що вони не були такі вже важливі у цьому світі. Але Господь використовує зовсім інші ваги, ніж світ, для виміру цінності душі. Він знає цю віддану пару; Він любить їх. Їхні вчинки---живе свідчення їхньої сильної віри в Нього.

Мої дорогі брати і сестри, можливо, це й так, що людина---ніщо у порівнянні до величі всесвіту. Трапляється, що ми відчуваємо: ми---неважливі, непримітні, самотні або забуті. І все ж пам’ятайте: ви---важливі для Нього! Якщо ж ви колись засумніваєтеся в тому, що ви важливі для Нього, поміркуйте над такими чотирма божественними принципами:

Перший, Бог любить смиренних і покірних, бо вони “найбільш[і] у Царстві Небеснім”¹⁷.

Другий, Господь довіряє, щоб “повноту [Його] євангелії могло бути проголошено слабкими й простими до кінців землі”¹⁸. Він вибрав “немічне світу”, щоб воно з’явилося “і злама[ло] могутніх і сильних”¹⁹ і засоромило “сильне”²⁰.

Третій, немає значення, де ми живемо, немає значення, наскільки скромні наші життєві умови, наскільки непрестижна наша робота, наскільки обмежені наші можливості, наскільки невиразна наша зовнішність або наскільки маловажливим може здаватися наше покликання у Церкві---ви не є непримітними для вашого Небесного Батька. Він любить вас. Він знає ваше смиренне серце і ваші численні вияви любові й доброти. Разом вони формують стійке свідчення вашої відданості й віри.

Четвертий і останній, будь ласка, зрозумійте: те, що ви бачите і переживаєте зараз, не триватиме вічно. Ви не будете вічно відчувати самотність, сум, біль чи занепад духа. У нас є вірне обіцяння Бога: Він не забуде і не облишить тих, хто серцем припадає до Нього²¹. Надійтесь на це обіцяння, вірте йому. Навчіться любити вашого Небесного Батька і ставайте Його учнями на слові й ділі.

Будьте певні: якщо ви будете триматися цього, вірити в Нього і залишатиметеся вірними у виконанні заповідей, одного дня ви відчуєте на собі здійснення обіцяння, даного апостолу Павлу: “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, то Бог приготував був тим, хто любить Його!”²²

Брати і сестри, наймогутніша у всесвіті Істота---Батько вашого духа. Він знає вас. Він любить вас неперевершеною любов’ю.

Бог бачить в вас не лише смертну істоту на маленькій планеті, яка живе короткий вік---Він бачить вас Своїм дитям. Він бачить вас як істоту, якою ви можете і призначені стати. Він хоче, аби ви знали: ви важливі для Нього.

Давайте ж завжди вірити, довіряти і націлювати своє життя так, щоб ми могли розуміти свою дійсну вічну цінність і потенціал. Давайте ж будемо гідними безцінних благословень, які Небесний Батько має в запасі для нас, і про це моя молитва в ім’я Його Сина, Ісуса Христа, амінь.