Жертва

Християнська віра має цілу історію жертвування, включаючи крайню жертву. На початку християнської ери Рим знищив тисячі людей за їхню віру в Ісуса Христа. Через століття, коли християн розділили доктринальні розбіжності, деякі групи переслідували і навіть вбивали членів інших груп. Убивство одних християн іншими є найтрагічнішими смертями в християнській вірі.

Керуючись вірою в Христа і бажанням служити Йому, багато християн добровільно приносили жертви. Деякі обрали присвятити все своє доросле життя служінню Господарю. До цієї благородної групи людей належать члени релігійних орденів католицької церкви, а також ті, хто віддали себе на довічне служіння як християнські місіонери в різних протестантських релігіях. Їхні приклади—величні і надихаючі, але від більшості віруючих у Христа не очікується, вони також і не в змозі, присвячувати все своє життя релігійному служінню.

Для більшості послідовників Христа наші жертви полягають в тому, що ми можемо з дня у день робити у нашому особистому повсякденному житті. З досвіду я не знаю жодної іншої групи, члени якої здійснюють більше жертв, ніж святі останніх днів. Їхні жертви—ваші жертви, мої брати і сестри—стоять у протилежність звичним мирським пошукам самореалізації.

Моїм першим прикладом є наші мормонські піонери. Їхні грандіозні жертви життям, родинними стосунками, домівками та зручностями лежать в основі відновленої євангелії. Сара Річ говорила про те, що спонукало цих піонерів, описавши, як її чоловіка Чарльза було покликано їхати на місію: “Це справді було часом випробування як для мене, так і для мого чоловіка; та обов’язок кличе нас до тимчасової розлуки, і, знаючи, що ми виявляємо послух Господній волі, ми відчули необхідність пожертвувати власними почуттями заради сприяння у встановленні роботи, … яка допоможе розбудовувати царство Боже на землі”⁴.

Сьогодні найбільш явною силою Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів є безкорисливе служіння й жертва її членів. Перед переосвяченням одного з наших храмів християнський священик запитав Президента Гордона Б. Хінклі, чому на храмі немає жодного образу хреста, найпоширенішого символу християнської віри. Президент Хінклі відповів, що символами нашої християнської віри є “життя наших людей”⁵. Дійсно, наше життя, сповнене служіння й жертви, є найбільш прийнятним виявом нашого зобов’язання служити Господарю і нашим ближнім.

У нас в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів немає ніякого професійно навченого та оплачуваного духовенства. В результаті прості члени Церкви, які покликаються до провідництва і служіння в наших підрозділах, повинні нести весь тягар наших численних церковних зборів, програм і заходів. Вони здійснюють це у більш ніж 14 000 підрозділів тільки в Сполучених Штатах і Канаді. Звичайно, ми не єдині, чиї прості члени підрозділів служать учителями і безоплатними провідниками. Але обсяг часу, який наші члени Церкви віддають для навчання і служіння одне одному, є унікально великим. Прикладом цього є наші зусилля, спрямовані на те, аби щомісяця кожну сім’ю в наших підрозділах відвідали домашні вчителі, а кожну дорослу жінку—візитні вчителі Товариства допомоги. Нам не відомо жодного іншого, подібного до цього, служіння в будь-якій організації у світі.

Найвідомішим прикладом унікального служіння святих останніх днів є робота наших місіонерів. На сьогодні їхня кількість сягає понад 50 000 молодих чоловіків і жінок та більш ніж 5 000 дорослих чоловіків і жінок. Вони присвячують від шести місяців до двох років свого життя навчанню євангелії Ісуса Христа та служінню в гуманітарній сфері у більш ніж 160 країнах світу. Їхня робота завжди пов’язана із жертвуванням: вони віддають свій час роботі Господа, а також вносять кошти для власного утримання.

Ті, хто залишаються вдома—батьки та інші члени сім’ї—також жертвують, відмовляючись від підтримки та допомоги своїх місіонерів, яких вони відправляють на служіння. Наприклад, один юнак з Бразилії отримав місіонерське покликання в той час, як після смерті свого батька і матері працював для утримання своїх братів і сестер. Один з генеральних авторитетів розповів, як ці діти зібралися на нараду і згадала, як їхні покійні батьки навчали їх, що вони повинні завжди бути готовими служити Господу. Той юнак прийняв своє місіонерське покликання, а його 16-річний брат узяв на себе відповідальність за забезпечення сім’ї⁶. Більшість із нас знає багато інших прикладів жертвування, аби служити на місії чи фінансово підтримувати місіонера. Нам не відомо про якесь схоже добровільне служіння і жертвування серед усіх інших організацій світу.

Нас часто запитують: “Як ви переконуєте своїх молодих людей та літніх членів Церкви залишити навчання або пенсійний відпочинок і принести таку жертву?” Я чув, що багато хто давав таке пояснення: “Знаючи, що мій Спаситель зробив для мене—через Свою милість постраждав за мої гріхи і подолав смерть, аби я міг жити знову—вважаю, це мій привілей принести невеличку жертву, про яку мене просять, для служіння Йому. Я хочу ділитися тим розумінням, яке Він дав мені”. Як ми переконуємо таких послідовників Христа служити? Як пояснив пророк: “Ми [лише] просимо їх”⁷.

Інші жертви, які є результатом місіонерського служіння, це жертви тих, хто відгукнулися на вчення місіонерів і стали членами Церкви. Для багатьох навернених ці жертви є дуже серйозними, серед яких втрата друзів і родинних зв’язків.

Багато років тому на одній з конференцій розповідалося про молодого чоловіка, який знайшов відновлену євангелію під час свого навчання у Сполучених Штатах. Коли цей чоловік збирався повернутися на свою батьківщину, Президент Гордон Б. Хінклі запитав його, що з ним станеться, коли він повернеться додому християнином. “Сім’я буде розчарованою в мені,—відповів молодий чоловік.—Вони можуть мене вигнати і вважати померлим. Щодо мого майбутнього і кар’єри: всі двері можуть для мене зачинитися”.

“Чи готові ви сплатити таку високу ціну за євангелію?”—запитав Президент Хінклі.

Зі сльозами на очах цей чоловік відповів: “Це істина, чи не так?” Отримавши підтвердження, він продовжив: “Тоді що ще має значення?”⁸ Таким є дух жертвування багатьох наших нових членів Церкви.

Інші приклади служіння і жертви виявляються у житті вірних членів Церкви, які служать у наших храмах. Для святих останніх днів храмове служіння є неповторним, але важливість такої жертви має бути зрозумілою для всіх християн. У святих останніх днів немає традиції служіння в монастирях, але ми все одно можемо розуміти і вшановувати жертву тих, чия християнська віра спонукає їх присвячувати своє життя такому поклонінню.

Рік тому на цій конференції Президент Томас С. Монсон розповів про приклад жертви, пов’язаної з храмовим служінням. Протягом шести років вірний батько-святий останніх днів з віддаленого острова в Тихому океані тяжко працював фізично у далекому місці, аби заробити гроші для того, щоб привезти до Новозеландського храму свою дружину і 10 дітей для обряду шлюбу і запечатування на вічність. Президент Монсон сказав: “Ті, хто розуміє вічні благословення, які приносить храм, знають, що немає надто великої жертви, надто великої ціни, надто важкої боротьби заради отримання тих благословень”⁹.

Я вдячний за дивовижні приклади християнської любові, служіння й жертви, які я бачив серед святих останніх днів. Я бачу, як ви виконуєте свої церковні покликання, часто приносячи в жертву багато часу і коштів. Я бачу, як ви служите на місії за власний кошт. Я бачу, з якою радістю ви використовуєте свої професійні навички для служіння ближнім. Я бачу, як ви піклуєтеся про бідних особистими зусиллями, а також вносячи пожертвування до Церковної програми благополуччя та програми гуманітарної допомоги¹⁰. Усе це підтверджено загальнонаціональними дослідженнями, які прийшли до висновку, що активні члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів “пропонують і жертвують значно більше за середнього американця і навіть більш щедро віддають свій час і кошти, ніж 20 % найбільш віруючих людей в Америці”¹¹.

Такі приклади щедрості зміцнюють усіх нас. Вони нагадують нам про вчення Спасителя:

“Коли хоче хто йти вслід за Мною,—хай зречеться самого себе …

Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її” (Матвій 16:24–25).

Можливо, найбільш звичні й найбільш важливі приклади безкорисливого служіння і жертвування виявляються в наших сім’ях. Матері присвячують себе народженню і вихованню своїх дітей. Чоловіки віддаються роботі, аби забезпечувати своїх дружин і дітей. Жертви, які ми приносимо в наших сім’ях для служіння, яке має вічну цінність, є настільки численними, що їх неможливо назвати, і настільки знайомими, що не потребують згадування.

Я також бачу, як безкорисливі святі останніх днів всиновлюють дітей, серед яких є діти з особливими потребами, і прагнуть надати прийомним дітям надію і можливості, яких вони були позбавлені через попередні обставини. Я бачу, як ви піклуєтеся про членів сім’ї і сусідів, які страждають від вроджених вад, розумових і фізичних хвороб та наслідків літнього віку. Господь також бачить вас, і Він спонукав Своїх пророків проголосити, що “Господь благословить вас, коли ви жертвуєте одне для одного і своїх дітей”¹².

Я вірю, що святі останніх днів, які у своєму поклонінні безкорисливо служать і жертвують за подобою Спасителя, дотримуються вічних цінностей краще, ніж будь-яка інша група людей. Святі останніх днів сприймають свої жертви часу і коштів як складову їхнього вдосконалення і підготовки до вічності. Це істина, відкрита в Lectures on Faith [Лекції про віру], де говориться, що “релігія, яка не вимагає жертви в усьому, ніколи не матиме сили, достатньої, щоб виховати віру, необхідну, аби привести до життя і спасіння. … Саме завдяки такій жертві, і лише такій, Бог постановив, що людина зможе мати вічне життя”¹³.

Оскільки спокутна жертва Ісуса Христа стоїть у центрі плану спасіння, то й ми, як послідовники Христа, повинні принести власні жертви, аби підготуватися до призначення, яке пропонує для нас цей план.

Я знаю, що Ісус Христос є Єдинонародженим Сином Бога, Вічного Батька. Я знаю, що завдяки Його спокутній жертві ми маємо запевнення у безсмерті і можливість здобути вічне життя. Він є нашим Господом, нашим Спасителем і нашим Викупителем, і я свідчу про Нього в ім’я Ісуса Христа, амінь.