Навчати наших дітей розуміти

З плином років багато деталей мого життя поступово втрачають виразність, але деякі спогади зовсім не тьмяніють—ті, які пов’язані із народженням кожної нашої дитини. Небеса тоді здавалися такими близькими і, якщо я постараюся, то можу майже повернути ті почуття благоговіння та подиву, які відчувала щоразу, коли одного з цих дорогоцінних немовлят клали мені на руки.

Наші “діти—спадщина Господня” (Псалми 126:3). Він знає і любить кожну дитину досконалою любов’ю (див. Мороній 8:17). Яку ж священну відповідальність доручив Небесний Батько нам, батькам, бути Його партнерами і допомагати Його кращим духам стати тими, ким, як Він знає, вони можуть стати.

Цей божественний привілей, ростити наших дітей, є більшою відповідальністю, ніж ми здатні нести самі, без допомоги Господа. Він точно знає, що слід знати нашим дітям, що їм слід робити і ким вони мають стати, аби повернутися до Його присутності. Він дає матерям і батькам конкретні інструкції та провід через Писання, Його пророків і Святого Духа.

У одкровенні останніх днів, даному через Пророка Джозефа Сміта, Господь наказує батькам навчати своїх дітей розуміти вчення про покаяння, віру в Христа, хрищення і дар Святого Духа. Зверніть увагу, Господь не каже, що ми маємо лише “навчати вченню”; Він наставляє нас навчати дітей “розуміти вчення” (див. УЗ 68:25, 28; курсив додано).

У Книзі Псалмів ми читаємо: “Дай мені зрозуміти, і нехай я держуся Закону Твого, і всім серцем я буду триматись його!” (Псалми 118:34)

Навчати наших дітей розуміти, це більше, ніж просто давати їм інформацію. Це допомагати нашим дітям помістити вчення в свої серця так, щоб вони стали частиною їхнього єства і це відображалося в їхньому ставленні та поведінці протягом усього їхнього життя.

Нефій навчав, що роль Святого Духа—це доносити істину “до сердець дітей людських” (2 Нефій 33:1). Наша роль як батьків—це робити усе можливе, щоб створити атмосферу, в якій наші діти зможуть відчувати вплив Духа, а потім допомогти їм розпізнати, що вони відчувають.

Мені згадалося, як кілька років тому мені подзвонила моя дочка Мішель. Із хвилюванням вона сказала: “Мамо, щойно у мене була неймовірна розмова з Ешлі”. Ешлі—це її дочка, якій на той час було п’ять років. Мішель описала той ранок, як безперервну сварку між Ешлі та трирічним Ендрю. Одна дитина не хотіла ділитися, а інша її била. Після того, як Мішель допомогла їм розібратися, вона пішла глянути на немовля.

Невдовзі прибігла Ешлі, сердита, бо Ендрю не ділився. Мішель нагадала Ешлі про зобов’язання, яке вони взяли на сімейному вечорі, бути добрішими одне до одного.

Вона запитала Ешлі, чи хоче вона помолитися і попросити Небесного Батька про допомогу, але Ешлі, все ще сильно гніваючись, відповіла: “Ні”. На запитання, чи вірить вона, що Небесний Батько відповість на її молитву, Ешлі сказала, що вона не знає. Мама попросила її спробувати і, ніжно тримаючи її за руки, стала з нею на коліна.

Мішель сказала, що Ешлі може попросити Небесного Батька допомогти Ендрю ділитися, а їй допомогти бути доброю. Думка про те, що Небесний Батько може допомогти її братику ділитися, мабуть збудила цікавість Ешлі, і вона почала молитися, спочатку попросивши Небесного Батька допомогти Ендрю ділитися. Коли вона попросила Його допомогти їй бути добрішою, вона розплакалася. Ешлі закінчила молитву і сховала своє обличчя у мами на плечі. Мішель обняла її і запитала, чому вона плаче. Ешлі відповіла, що не знає.

Мама сказала: “Мені здається я знаю, чому ти плачеш. Чи ти відчуваєш щось хороше всередині?” Ешлі кивнула, і її мама продовжила: “Це Дух дає тобі ці відчуття. Таким способом Небесний Батько каже, що Він тебе любить і допоможе тобі”.

Вона запитала Ешлі, чи вірить вона в це, чи вірить вона, що Небесний Батько може допомогти їй. Дивлячись своїми сповненими сліз маленькими очима Ешлі сказала, що так.

Іноді найкращий спосіб навчати наших дітей розуміти вчення, це доносити його у контексті того, що вони відчувають саме в той момент. Ці моменти є спонтанними і незапланованими і з’являються у звичайному плині сімейного життя. Вони швидко з’являються і минають, тому нам слід бути пильними і розпізнавати слушну для навчання нагоду, коли наші діти приходять до нас із запитанням чи занепокоєнням, коли у них є проблеми в стосунках з братом, сестрою або другом, коли їм слід подолати свій гнів, коли вони помиляються, або коли їм треба прийняти рішення (див. Навчати—немає покликання величнішого: посібник для навчання євангелії [2000], сс. 140–141; Шлюб та сімейні стосунки: посібник для викладача [2000], с. 61).

Якщо ми готові і дозволимо Духу скеровувати в цих ситуаціях, наші діти навчатимуться ефективніше і з кращим розумінням.

Так само важливими є слушні для навчання моменти, які приходять завдяки вдумливо спланованим регулярним нагодам, таким, як: сімейна молитва, сімейне вивчення Писань, домашній сімейний вечір та інші сімейні заходи.

У кожній такій ситуації, усе навчання і розуміння найкраще підсилюється атмосферою тепла і любові, коли присутній Дух.

Один батько, десь за два місяці до того, як його дітям мало виповнитися вісім років, щотижня виділяв час для того, щоб готувати їх до хрищення. Його дочка сказала, що коли прийшла її черга, він дав їй щоденника, вони сіли разом, лише вдвох, і ділилися своїми почуттями щодо принципів євангелії та обговорювали їх. Під час цього він попросив її малювати. На її малюнку було доземне існування, земне життя і кожний крок, який їй слід було зробити, щоб повернутися до життя з Небесним Батьком. У ході навчання Він свідчив про кожний крок плану спасіння.

Коли його дочка згадувала це вже дорослою, то сказала: “Мені ніколи не забути ту любов, яку я відчувала від мого тата, коли він проводив той час зі мною. … Я вважаю, що саме через цей досвід я мала свідчення про євангелію, коли мене було охрищено” (див. Навчати—немає покликання величнішого, с. 129).

Навчання, націлене на розуміння, вимагає рішучих і постійних зусиль. Для цього треба навчати порадою і прикладом, особливо щоб допомогти нашим дітям жити згідно із засвоєним знанням.

Президент Гарольд Б. Лі навчав: “Якщо не пізнавати принципів євангелії в дії, … набагато важче буде вірити в них” (Учення Президентів Церкви: Гарольд Б. Лі [2001], с. 121).

Я навчалася молитися, коли ставала на коліна разом зі своєю сім’єю під час сімейної молитви. Я вивчала мову молитви, коли слухала, як моляться мої батьки і коли вони допомагали мені промовити мої перші молитви. Я дізналася, що можу розмовляти з Небесним Батьком і просити спрямування.

Кожного ранку, без винятку, мама і тато збирали нас навколо кухонного столу перед сніданком, і ми ставали на коліна, щоб промовити сімейну молитву. Ми молилися перед кожним прийомом їжі. Увечері, перед сном, ми ставали разом на коліна у вітальні і завершали день сімейною молитвою.

Хоча, як дитина, я не розуміла багато чого стосовно молитви, вона настільки стала частиною мого життя, що залишилася зі мною. Я продовжую навчатися і моє усвідомлення сили молитви все ще продовжує зростати.

Старійшина Джеффрі Р. Холланд сказав: “Усі ми розуміємо, що успіх євангельського послання залежить від того, як йому навчають, а потім, як його зрозуміють, і чи живуть за ним так, щоб обіцяння щастя і спасіння, які воно несе, могли здійснитися” (“Навчати і вчитися в Церкві” [всесвітні збори навчання провідництва], 10 лютого 2007 р. Ліягона, черв. 2007, с. 57).

Процес навчання, до повного засвоєння вчень євангелії, займає усе життя і відбувається “рядок за рядком, приписання за приписанням, тут трохи і там трохи” (2 Нефій 28:30). По мірі того як діти навчаються і діють на основі того, чому навчилися, їхнє розуміння зростає, що веде до більшого пізнання, кращого застосування і більшого та тривалішого розуміння.

Ми переконуємося, що наші діти починають розуміти вчення, коли про нього свідчать їхнє ставлення та вчинки, без заохочення від зовнішніх загроз чи нагород. Коли наші діти навчаються розуміти євангельську доктрину, вони стають більш незалежними і відповідальними. Вони стають частиною рішень сімейних проблем і роблять позитивний внесок до атмосфери наших домівок та до успіху нашої сім’ї.

Ми навчимо наших дітей розуміти, якщо використаємо кожну нагоду для навчання, запросимо Духа, будемо прикладом і допоможемо їм жити у відповідності з тим, чого вони навчилися.

Коли ми дивимося в очі крихітного немовляти, на думку спадають слова пісні:

Давайте ж будемо так чинити. В ім’я Ісуса Христа, амінь.