Учення Христа

Ми висловлюємо свою найглибшу вдячність і любов сестрі Бек, сестрі Олред і сестрі Томпсон, а також членам правління Товариства допомоги.

Останнім часом ми бачимо дедалі більш зростаючу цікавість суспільства до вірувань Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Ми вітаємо це, тому що, зрештою, основне наше доручення—навчати євангелії Ісуса Христа, Його вченню, по всьому світі (див. Матвій 28:19–20; УЗ 112:28). Все ж ми повинні визнати, що, як раніше, так і досі, існує деяка плутанина стосовно нашого вчення і того, як воно було встановлене. Саме про це я й бажаю говорити сьогодні.

Спаситель навчав Свого вчення в середині часів, і Його Апостоли старалися що було сили захистити це вчення від постійних атак хибних традицій і вчень. У посланнях Нового Завіту згадуються численні випадки, які показують, що важке за наслідками і широко розповсюджене відступництво вже мало місце під час служіння Апостолів¹.

Наступні століття були освітлені випадковими променями євангельського світла, доки у ХІХ столітті не настав над світом блискучий світанок Відновлення і євангелія Христа, в повноті та довершеності, знову була на землі. Цей славетний день почався, коли у стовпі “світла, яскравішого за сонце” (Джозеф Сміт—Історія 1:16), Бог Батько і Його Улюблений Син Ісус Христос явилися юному Джозефу Сміту і дали початок тому, що стане немов потоком одкровення, поєднаного з божественною силою і владою.

У цих одкровеннях ми знаходимо те, що можна назвати серцевиною вчення Церкви Ісуса Христа, заново встановленої на землі. Сам Ісус визначив це вчення ось такими словами, записаними у Книзі Мормона: Ще одному свідченні про Ісуса Христа:

“Це Моє вчення, і це вчення, яке Батько дав Мені; і Я даю свідчення про Батька, а Батько дає свідчення про Мене, і Святий Дух дає свідчення про Батька і про Мене; і Я даю свідчення, що Батько наказав усім людям, повсюди, покаятися і повірити в Мене.

І кожен, хто повірить у Мене і христиться, той буде спасенний; і вони є тими, хто успадкує царство Бога.

А кожного, хто не повірить у Мене і не христиться, буде проклято.

… І кожен, хто повірить у Мене, повірить і в Батька також; і йому дасть Батько свідчення про Мене, бо Він благословить його вогнем і Святим Духом. …

Істинно, істинно Я кажу вам, що це є Моє вчення, і кожний, хто будуватиме на цьому, будуватиме на Моєму камені, і ворота пекла не переможуть їх” (3 Нефій 11:32–35, 39).

Таким є наше послання, камінь, на якому ми будуємо, основа усього іншого в Церкві. Як і все, що йде від нашого Бога, це вчення є чистим, воно ясне, воно легке для розуміння— навіть для розуміння дитини. Ми радо запрошуємо всіх прийняти його.

У Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів “ми віримо всьому, що Бог відкрив, усьому, що Він відкриває тепер, і ми віримо, що Він відкриє ще багато великого і важливого стосовно Царства Божого” (Уложення віри 1:9). Це говорить про те, що хоч є багато чого, що ми й досі не знаємо, отримані нами істини і вчення прийшли і будуть і далі приходити через божественне одкровення. У деяких релігіях богослови заявляють про те, що мають однакову з представниками ієрархії духовенства владу навчати, а доктринальні питання можуть стати предметом дебатів між ними. Деякі покладаються на великі вселенські собори середньовіччя та їхні тлумачення віровчення. Інші ж найбільше довіряють міркуванням теологів, які жили після смерті апостолів, або тих, які займаються дослідженням Біблії та її тлумаченням. Ми цінуємо освіченість, яка сприяє розумінню, але в Церкві сьогодні, так само, як і в давнину, встановлення вчення Христа або виправлення доктринальних відхилень є справою божественного одкровення, яке дається тим, кого Господь обдарував апостольською владою².

У 1954 році Президент Дж. Рубен Кларк мол., тоді радник у Першому Президентстві, пояснив, як у Церкві проголошується певне учення та якою є виняткова роль Президента Церкви. Стосовно членів Першого Президентства і Кворуму Дванадцятьох Апостолів він сказав: “Ми повинні усвідомлювати, що деяким генеральним авторитетам було призначено особливе покликання; вони володіють особливим даром; вони підтримані як пророки, провидці та одкровителі, що дає їм право на особливий духовний дар, який стосується їхнього навчання людей. Вони мають право, силу і повноваження проголошувати намір і волю Бога Його народові, підпорядковуючись винятковій владі і повноваженням Президента Церкви. Іншим генеральним авторитетам не дано цього особливого духовного дару і повноваження, що стосується їхнього навчання людей; вони мають обмежені повноваження, і ці обмежені повноваження, що визначаються їхньою силою і владою навчати, поширюються на всіх інших чинів і членів Церкви, оскільки жоден із них не був обдарований духовно як пророк, провидець і одкровитель. До того ж, як щойно зазначалося, Президент Церкви має додатковий і особливий духовний дар, бо він є пророком, провидцем і одкровителем для всієї Церкви”³.

Як Спаситель відкриває Свою волю і вчення пророкам, провидцям і одкровителям? Він може діяти через посланця або Власною Персоною. Він може говорити Своїм власним голосом або голосом Святого Духа—через спілкування Духа з духом, яке можна виразити словами або ж почуттями, що допомагають зрозуміти краще за слова (див. 1 Нефій 17:45; УЗ 9:8). Він може звертатися до Своїх слуг окремо або коли вони збираються разом (див. 3 Нефій 27:1–8).

Я наведу два приклади з Нового Завіту. Перший пов’язаний з одкровенням, даним главі Церкви. Спочатку в книзі Дій ми дізнаємося, що апостоли Христа проповідували послання євангелії лише юдеям і наслідували приклад служіння Ісуса (див. Матвій 15:24), але зараз, за Господнім розкладом настав час для змін. Перебуваючи в Йопії, Петро побачив сон, в якому він бачив багато різної живності, що спускалася з небес додолу в “простиралі великому … за чотири кінці прив’язаному” (див. Дії 10:11), і йому було наказано: “заколи … і їж!” (Дії 10:13). Петро відмовився, оскільки за законом Мойсея принаймні дещо з цієї живності було “нечистим”, а Петро ніколи не порушував заповіді не споживати “нечисте”. Однак уві сні голос сказав Петру: “Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!” (Дії 10:15).

Значення цього сну стало зрозумілим, коли невдовзі після нього кілька чоловіків, посланих від римського сотника Корнилія, прибули в дім Петра з проханням прийти навчати їхнього хазяїна. Корнилій зібрав чималу групу родичів і друзів, і Петро, побачивши з яким бажанням вони чекали почути його послання, сказав:

“Та відкрив мені Бог, щоб я жадну людину не мав за огидну чи то за нечисту. …

… Пізнаю я поправді, що “не дивиться Бог на обличчя”,

Але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду” (Дії 10:28, 34–35; див. також вірші 17–24).

“Як Петро говорив ще слова ці, злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова.

А вони …, що з Петром прибули, здивувалися …, що дар Духа Святого пролився також на поган!

… Петро тоді відповів:

“Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що одержали Духа Святого, як і ми?” (Дії 10:44–47).

Тим, що Петро отримав цей досвід і одкровення, Господь змінив усталену практику Церкви і дав Своїм учням більш повне розуміння вчення. І таким чином проповідування євангелії поширилося, щоб охопити все людство.

Пізніше в книзі Дій ми знаходимо дещо схожий приклад, який цього разу показує, як одкровення стосовно доктринального питання може прийти під час ради. Виникла суперечка стосовно того, чи потрібно продовжувати практикувати обрізання, яке вимагалося за законом Мойсея, вже як заповідь у євангелії і Церкви Христа (див. Дії 15:1, 5). “І зібрались апостоли й старші, щоб розглянути справу оцю” (Дії 15:6). Звичайно, наш запис про цю нараду є неповним, але нам сказано, що після “великого змагання” (див. Дії 15:7), Петро, старший апостол, встав і промовив те, що підтвердив йому Святий Дух. Він нагадав присутнім, що коли євангелія почала проповідуватися необрізаним іновірцям у домі Корнилія, вони отримали Святого Духа так само, як і обрізані юдейські навернені. Він сказав, що Бог “між нами та ними різниці … жадної не вчинив, очистивши вірою їхні серця.

Отож, чого Бога тепер спокушуєте, щоб учням на шию покласти ярмо, якого ні наші отці, ані ми не здолали понести?

Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони” (Дії 15:9–11; див. також вірш 8).

Після того, як Павло, Варнава і, можливо, інші висловилися на підтримку заяви Петра. Яків запропонував, аби рішення було впроваджене листом до Церкви, і рада була об’єднана “однодушним” рішенням (Дії 15:25; див. також вірші 12–23). У листі, в якому виголошувалося їхнє рішення, апостоли сказали: “Бо зволилось Духові Святому і нам” (Дії 15:28), або іншими словами, це рішення прийшло через божественне одкровення від Духа Святого.

Таких самих зразків дотримуються сьогодні у відновленій Церкві Ісуса Христа. Президент Церкви може оголосити або розтлумачити певні доктрини на основі отриманого ним одкровення (див., наприклад, УЗ 138). Доктринальні роз’яснення також можуть прийти від спільної ради Першого Президентства і Кворуму Дванадцятьох Апостолів (див., наприклад, Офіційну декларацію—2). Спільні обговорення на раді часто стосуються обмірковування канонізованих Писань, учень провідників Церкви, а також попереднього практичного досвіду. Але, зрештою, так само, як і в Церкві часів Нового Завіту, рішення є не простою згодою між членами ради, а одкровенням від Бога. Це процес, який потребує і роздумів, і віри, аби зрозуміти намір і волю Господа⁴.

Та все ж слід пам’ятати, що не кожне твердження, зроблене провідником Церкви, у минулому чи сьогодні, обов’язково є доктриною. Узагалі в Церкві прийнято розуміти, що твердження, зроблене одним провідником під час якогось виступу часто є особистою, нехай і виваженою думкою, й не претендує на те, щоб бути чимось офіційним або обов’язковим для всієї Церкви. Пророк Джозеф Сміт говорив, що “пророк є пророком тільки коли він виступає в цій ролі”⁵. Президент Кларк, цитований раніше, висловився так:

“Стосовно цього питання у мене є проста історія, яку батько розповів мені, коли я був хлопчиком. Я не знаю, від кого вона прийшла, але вона гарно ілюструє думку. За його історією, під час неспокою, викликаного наближенням армії [Джонстона], брат Бригам на ранковому зібранні виголосив людям емоційну проповідь, заявляючи про намір протистояти армії, яка насувалася, і закликав чинити опір та відігнати їх назад. На післяобідніх зборах він підвівся і сказав, що вранці говорив Бригам Янг, а тепер буде говорити Господь. Тоді він виголосив звернення, зміст якого був протилежний ранковій промові. …

… Церква знатиме через свідчення Святого Духа, Якого буде дано членам Церкви, чи були брати, які виголошували свої погляди, “скеровані Святим Духом”, і це знання в належний час буде явлено”⁶.

Пророк Джозеф Сміт підтвердив головну роль Спасителя в нашому вченні одним визначальним реченням: “Фундаментальними принципами нашої релігії є свідчення апостолів і пророків стосовно Ісуса Христа, що Він помер, був похований і піднявся на третій день, і вознісся на небеса. А все інше, що стосується нашої релігії, є лише додатком до цього”⁷. Свідчення Джозефа Сміта про Ісуса полягає в тому, що Він живе, бо він бачив Його “саме праворуч Бога; і ми чули голос, що засвідчив, що Він є Єдинонародженим від Батька” (УЗ 76:23; див. також вірш 22). Я звертаюся до всіх, хто чує або читає це послання, прагнути через молитву і вивчення Писань такого ж свідчення про божественність особи Ісуса Христа, Його Спокути і Воскресіння. Прийміть це вчення шляхом покаяння, хрищення, отримання дару Святого Духа, а тоді протягом усього життя дотримуючись законів і завітів євангелії Ісуса Христа.

З наближенням свята Пасхи я приношу особисте свідчення, що Ісус з Назарета був і є Сином Бога, Самим Месією, про Якого пророкували в давнину. Він—Христос, Який вистраждав у Гефсиманії, помер на хресті, був похований, і Який дійсно воскрес знову на третій день. Він—воскреслий Господь, завдяки Якому ми всі воскреснемо і всі, хто бажатиме, зможуть бути викуплені і піднесені в Його небесному царстві. Це—наше вчення, яке підтверджує всі попередні свідчення про Ісуса Христа, і сказане знову для нашого часу. В ім’я Ісуса Христа, амінь.