Милостиві отримають милість

Напружені і зруйновані стосунки настільки ж давня річ, як і саме людство. Каїн у давнину був першим, хто дозволив раковій пухлині гіркоти і злоби роз’їсти його серце. Він засіяв ґрунт своєї душі заздрощами та ненавистю і дозволив цим почуттям дозріти, доки не вчинив щось неймовірне—вбив власного брата і став у цьому процесі батьком брехні Сатани².

З тих перших днів дух заздрощів та ненависті призводив до деяких із найтрагічніших випадків в історії. Він повернув Саула проти Давида, синів Якова проти їхнього брата Йосипа, Ламана і Лемуїла проти Нефія, і Амалікію проти Моронія.

Я вважаю, що кожну людину на цій землі якось зачепив руйнівний дух суперечок, образи та помсти. Мабуть навіть були часи, коли ми впізнавали цей дух в собі. Коли ми відчуваємо образу, гнів або заздрість, стає легко судити інших, часто приписуючи їхнім діям злі наміри для того, щоб виправдати власні почуття образи.

Звичайно ж, ми знаємо, що це неправильно. Учення є чітким. Ми всі залежимо від Спасителя; жоден з нас не зможе врятуватися без Нього. Спокута Христа є безкінечною і вічною. Прощення наших гріхів приходить за певних умов. Нам слід каятися і бути готовими простити інших. Ісус навчав: “Ви повинні прощати один одного; бо той, хто не прощає … стоїть засуджений перед Господом; бо на ньому залишається більший гріх”³ і “Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть”⁴.

Звичайно ж ці слова здаються дуже справедливими—коли стосуються когось іншого. Ми можемо так ясно і чітко бачити погані наслідки, коли судить і не прощає хтось інший. І нам зовсім не подобається, коли хтось судить нас.

Але коли це стосується наших власних упереджень і нарікань, ми занадто часто виправдовуємо наш гнів як праведний і наше судження як вірне і єдине доречне. Хоча ми не можемо зазирнути в серце іншої людини, ми вважаємо, що знаємо погані наміри або навіть знаємо, хто є поганою людиною, коли бачимо її. Ми робимо винятки, коли це стосується нашої власної озлобленості, оскільки нам здається, що саме в нашому випадку ми володіємо повною інформацією, щоб мати право зневажати когось.

У своєму листі до Римлян апостол Павло сказав, що ті, хто осуджують інших є “без виправдання”. У ту мить, коли ми когось судимо, пояснив він, ми засуджуємо себе, бо жоден не без гріха⁵. Відмовитися простити—це тяжкий гріх, проти якого застерігав Спаситель. Учні самого Ісуса “шукали приводу бути один проти одного і не прощали один одного у своїх серцях; і за це зло вони бідували і суворо каралися”⁶.

Наш Спаситель так чітко висловився на цю тему, що не залишив місця для особистого трактування. “Я, Господь, прощатиму того, кого прощатиму”, але потім, сказав Він, “… від вас вимагається прощати всіх людей”⁷.

Можна я додам тут пояснення? Коли Господь вимагає, щоб ми простили всіх, це включає прощення самих себе. Іноді з усіх людей на світі той, кого пробачити найважче—і, мабуть, той, хто найбільше потребує нашого прощення—це людина, яка дивиться на нас із дзеркала.

Тему засудження інших можна в дійсності розкрити у виступі з двох слів. Коли справа дійде до ненависті, пліток, ігнорування, висміювання, затаювання образ чи бажання нашкодити, будь-ласка, застосуйте наступне:

Припиніть це!

Це настільки просто. Нам просто слід припинити судити інших і зробити так, щоб замість думок і почуттів засудження, наше серце було сповнене любов’ю до Бога і Його дітей. Бог—наш Батько. Ми—Його діти. Ми всі брати і сестри. Я не знаю, як саме передати цю думку про незасудження інших з достатньою красномовністю, пристрасністю і переконливістю, щоб вона подіяла. Я можу цитувати Писання, можу намагатися роз’яснювати вчення, і навіть процитую наклейку на бампері, яку я недавно побачив. Вона була приклеєна ззаду машини, водій якої ззовні виглядав трохи грубуватим, але слова наклейки доносили мудрий урок. Там було сказано: “Не засуджуйте мене за те, що я грішу не так, як ви”.

Ми маємо визнати, що ми всі недосконалі—що ми жебраки перед Богом. Чи не всі ми у той чи інший час смиренно підходили до трону милосердя і благали про милість? Чи не бажали ми всіма силами наших душ милості—щоб бути прощеними за вчинені помилки і за скоєні гріхи?

Оскільки ми всі залежимо від милості Бога, як ми можемо відмовити іншим в якійсь мірі милості, яку ми так сильно жадаємо отримати самі? Мої улюблені брати і сестри, чи не повинні ми пробачати так, як бажаємо, щоб пробачили нас?

Чи це важко зробити?

Звичайно ж, так.

Пробачати себе та інших нелегко. Насправді, для більшості з нас це вимагає великої зміни ставлення і способу мислення—навіть переміни серця. Але є гарна новина. Ця “могутня зміна”⁸ серця є саме тим результатом, до якого має приводити євангелія Ісуса Христа у нашому житті.

Як це досягається? Через любов Бога.

Коли наші серця сповнені любов’ю Бога, з нами трапляється щось хороше і чисте. Ми “додержу[ємо] Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі. Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ”⁹.

Чим більше ми дозволяємо любові Бога керувати нашим розумом і емоціями—чим більше ми дозволяємо любові до нашого Небесного Батька наповнювати наші серця—тим легше буде любити інших з чистою любов’ю Христа. Коли ми відкриємо наші серця яскравому світанку любові Бога, темрява і холод ворожнечі та заздрощів зрештою відступлять.

Як завжди, Христос є нашим прикладом. Своїми вченнями та Своїм життям Він показав нам шлях. Він пробачав нечестивих, грубих і тих, хто бажав завдати Йому болю і нашкодити Йому.

Ісус сказав, що легко любити тих, хто любить нас; навіть нечестиві можуть це робити. Але Ісус Христос навчав вищому закону. Його слова відлунюють крізь століття і призначаються для нас сьогодні. Вони призначаються для всіх, хто бажає бути Його учнями. Вони призначаються для вас і для мене: “Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує”¹⁰.

Коли наші серця сповнено любов’ю Бога, ми стаємо “один до одного … ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа [нам] простив”¹¹.

Чиста любов Христа може видалити нарости образи та гніву з наших очей, дозволяючи нам бачити інших так, як наш Небесний Батько бачить нас: як недосконалих смертних з вадами, котрі мають потенціал і цінність, які нам уявити неможливо. Оскільки Бог так сильно нас любить, ми теж повинні любити і пробачати один одного.

Мої дорогі брати і сестри, вважайте наступні запитання тестом для самооцінки:

Чи затаїли ви образу проти когось?

Чи пліткуєте ви, навіть якщо те, що ви кажете, може бути правдою?

Чи ви відкидаєте, відштовхуєте або караєте інших через те, що вони зробили?

Чи ви таємно комусь заздрите?

Чи бажаєте ви нанести комусь шкоду?

Якщо ви ствердно відповіли на будь-яке з цих запитань, вам мабуть захочеться застосувати пораду проповіді з двох слів, наведену раніше: припиніть це!

У світі звинувачень і недружнього ставлення легко збирати і кидати каміння. Але перш ніж ми це зробимо, давайте пам’ятати слова Того, хто є нашим Вчителем і прикладом: “Хто з вас без гріха,—нехай перший … той каменем кине”¹².

Брати і сестри, давайте відкладемо наше каміння.

Давайте будемо добрими.

Давайте пробачати.

Давайте мирно розмовляти один з одним.

Дозвольте Божій любові наповнити наші серця.

“Усім робімо добро”¹³.

Спаситель пообіцяв: “Давайте—і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою … . Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам”¹⁴.

Чи не достатньо цього обіцяння, щоб ми завжди зосереджували наші зусилля на вчинках доброти, прощення і милосердя, замість того, щоб поводити себе негативно?

Давайте ми, як учні Ісуса Христа, повертатимемо добро за зло¹⁵. Давайте не будемо прагнути помсти чи дозволяти, щоб наш гнів перемагав нас.

“Бо написано: “Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь.

Отож, як твій ворог голодний,—нагодуй його; як він прагне,—напій його, …

Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!”¹⁶

Пам’ятайте, що зрештою саме милостиві помилувані будуть¹⁷.

Як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, де б ми не були, нехай нас знають як людей, які “мa[ють] любов між собою”¹⁸.

Брати і сестри, у цьому житті достатньо сердечного болю і страждання без того, щоб ще й ми додавали до цього наші власні впертість, гіркоту й образи.

Ми недосконалі.

Нас оточують недосконалі люди¹⁹. Вони роблять те, що дратує, розчаровує і викликає гнів. У цьому смертному житті так буде завжди.

Однак, ми маємо відпустити наші образи. Частково мета смертного життя полягає в тому, щоб навчитися відпускати подібні речі. Це Господній спосіб.

Пам’ятайте, що небеса наповнені тими, хто мають одне спільне: вони прощені. І вони прощають.

Покладіть ваш тягар біля ніг Спасителя. Припиніть судити. Дозвольте Спокуті Христа змінити і зцілити ваше серце. Любіть одне одного. Прощайте одне одного.

Милостиві отримають милість.

Про це я свідчу в ім’я Того, Хто так сильно і так віддано любив, що віддав Своє життя за нас, Його друзів, в святе ім’я Ісуса Христа, амінь.