Служіння в священстві—Чому

Останнім часом я думав про два важливих покликання, які я отримав як носій священства в Церкві.

Перше з цих покликань прийшло, коли я був дияконом. Ми з моєю сім’єю ходили до філії церкви у Франкфурті, Німеччина. У нашій невеличкій філії ми були благословенні великою кількістю чудових людей. Серед них був президент нашої філії, брат Ландшульц. Я дуже його поважав, хоча він завжди здавався якимось серйозним, дуже офіційним і майже завжди одягненим у темний костюм. Я пам’ятаю, як будучи молодим чоловіком, я жартував з моїми друзями про те, наскільки старомодним виглядав наш президент філії.

Мені смішно думати про це зараз, оскільки сьогоднішня молодь Церкви з великою вірогідністю дивиться на мене так само.

Якось в неділю президент Ландшульц запитав мене, чи можна поговорити зі мною. Моя перша думка була: “Що я зробив не так?” На думку спадало багато з того, що я зробив, і що могло викликати цю розмову президента філії з дияконом.

Президент Ландшульц запросив мене до маленької класної кімнати—у нашому будинку зборів не було кабінету президента філії—і там попросив мене служити президентом кворуму дияконів.

“Це важливе покликання”,—сказав він і потім приділив час, щоб пояснити чому. Він пояснив, чого він та Господь очікували від мене і як я міг отримати допомогу.

Не пам’ятаю багато з того, що він казав, але добре пам’ятаю свої відчуття. Священний, божественний Дух наповнював моє серце у той час, як він говорив. Я міг відчувати, що це Спасителева Церква. І я відчував, що покликання, яке він просив мене прийняти, прийшло через натхнення від Святого Духа. Я пам’ятаю, що коли виходив з тієї крихітної класної кімнати, то почував себе набагато вищим, ніж коли заходив.

З того дня минуло майже 60 років, а я все ще зберігаю як скарб ці відчуття довіри і любові.

Згадуючи той випадок, я намагався пригадати, скільки дияконів було на той час у нашій філії. Наскільки пам’ятаю, їх було двоє. Проте, можливо, це величезне перебільшення.

Але для мене не мало ніякого значення, чи був там один диякон, чи дюжина. Я відчував, що це честь, і бажав служити якнайкраще, щоб не розчарувати ні мого президента філії, ні Господа.

Зараз я бачу, що коли президент філії давав мені це покликання, він міг зробити це лише формально. Він міг просто сказати мені в коридорі чи протягом наших зборів священства, що я мав бути новим президентом кворуму дияконів.

Замість цього, він приділив мені час і допоміг мені зрозуміти не лише що вимагалося у моєму покликанні та новій відповідальності, але, що набагато важливіше, чому.

Це те, чого я ніколи не забуду.

Мета цієї розповіді не просто описати, як надавати покликання в Церкві (хоча для мене це був чудовий приклад того, як це має відбуватися). Це урок з того, наскільки мотивуючу силу має провідництво у священстві, яка пробуджує дух і надихає діяти.

Ми потребуємо, щоб нам постійно нагадували про вічні причини, які стоять за тим, що нам заповідано робити. Основні принципи євангелії мають бути вплетені в наше життя, навіть якщо це означає, що ми вчимося їм знову і знову. Це не значить, що цей процес має бути механічним чи нудним. Натомість, коли ми навчаємо основним принципам у наших домівках чи в церкві, нехай вогонь ентузіазму до євангелії і полум’я свідчення приносять світло, тепло і радість у серця тих, кого ми навчаємо.

Від щойно висвяченого диякона до найстаршого первосвященика, у кожного з нас є перелік того, що ми можемо і маємо робити у наших обов’язках священства. Відповіді на запитання із категорії що—є важливими в нашій роботі і нам слід бути до них уважними. Але саме відповідаючи на запитання чому, стосовно служіння в священстві, ми відкриваємо вогонь, пристрасть та силу священства.

Що, стосовно служіння в священстві, навчає нас, що нам робити. Чому—дає душі натхнення.

Що—інформує, а чому—змінює.

Ще одне покликання священства, яке мені згадується, прийшло до мене через багато років потому, коли я мав власну сім’ю. Ми знову переїхали до Франкфурту, Німеччина, і я якраз отримав на роботі підвищення, яке потребувало багато мого часу та уваги. У цей перевантажений період мого життя, старійшина Джозеф Б. Віртлін запросив мене служити президентом колу.

Під час нашої з ним співбесіди, у мене роїлося багато думок, і не найменшою з них було тривожне занепокоєння, що я можливо не матиму часу, якого вимагатиме це покликання. Хоча це покликання було для мене великою честю і змусило мене відчути смирення, я на мить завагався, чи можу я його прийняти. Але ця думка була скороминущою, оскільки я знав, що старійшина Віртлін був покликаний Богом, і що він виконував роботу Господа. Що я міг зробити, окрім як прийняти?

Бувають моменти, коли нам треба зробити крок віри у темряву, з упевненістю, що Бог дасть нам під ноги тверду землю, щойно ми це зробимо. І тому я з радістю прийняв покликання, знаючи, що Бог підготує шлях.

На початку мого виконання цього покликання, у нашого колу був привілей отримати навчання від декого із найчудовіших вчителів та провідників Церкви—таких чоловіків, як старійшина Рассел М. Нельсон та Президент Томас С. Монсон, котрі відвідали нашу територію. Їхнє навчання було як роса з неба і надихнуло нас. Я все ще зберігаю нотатки, зроблені під час тих сесій навчання. Ці Брати дали нам бачення того, що означає встановити царство Бога через зміцнення особистих свідчень та зміцнення сімей. Вони допомогли нам побачити, як застосовувати істини та принципи євангелії у наших конкретних обставинах саме в той час. Кажучи іншими словами, натхненні провідники допомогли нам побачити євангельські чому, і потім ми мали засукати рукави і почати працювати.

Не пройшло багато часу, коли ми зрозуміли, що існує багато речей, які президентство колу може зробити—насправді так багато, що якщо нам не встановити натхненні пріоритети, ми можемо не встигнути зробити найважливішого. Почали з’являтися конкуруючі пріоритети, відволікаючи наш погляд від бачення, яким поділилися з нами Брати. Було багато “гарних” речей, які можна було зробити, але не всі вони були найважливішими.

Ми засвоїли важливий урок: якщо щось і є хорошим—це не завжди достатньо гарний привід, щоб присвячувати цьому наш час і ресурси. Наші заходи, ініціативи і плани мають надихатися основними чому нашого служіння в священстві і основуватися на них, а не на якійсь модній тенденції чи швидкоплинному захопленні. Бо тоді вони можуть відволікати наші зусилля, розчиняти нашу енергію і заберуть нас у полон наших власних хобі, духовних чи мирських, які не є суттєвими для учнівства.

Брати, ми всі знаємо, що необхідно бути дисциплінованим, щоб не відволікатися від тих основних речей, які мають найбільшу здатність посилити нашу любов до Бога і ближнього, посилити шлюби, зміцнити сім’ї і будувати царство Бога на землі. Як і плодове дерево, у якого є багато гілок і листя, наше життя вимагає регулярного обрізання, щоб наша енергія та наш час присвячувалися досягненню нашої справжньої мети—приносити “добрі плоди”¹!

Тому, як нам знати, що слід обирати? У кожного з нас є відповідальність самим визначити це для себе. Однак нам заповідано старанно вивчати Писання, дослухатися до слів пророків і зробити це предметом сповнених віри, серйозних і відданих молитов.

Браття, Бог вірний. Через Святого Духа Він промовлятиме нашому розуму і нашим серцям стосовно шляху, яким нам слід іти у кожному відрізку нашого життя.

Якщо наші серця чисті—якщо ми не прагнемо власної слави, але слави Всемогутнього Бога, якщо ми прагнемо виконувати Його волю, якщо ми бажаємо благословити життя нашої сім’ї та наших ближніх—ми не будемо залишені на самоті. Як Президент Монсон часто нагадував нам, “коли ми на службі в Господа, то можемо розраховувати на Господню допомогу”².

Ваш Небесний Батько “йтим[е] перед вашим лицем. [Він] буд[е] праворуч і ліворуч від вас, і [Його] Дух буде у ваших серцях, і [Його] ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас”³.

Мої дорогі брати, божественні благословення для служіння в священстві приходять завдяки нашим старанним зусиллям, нашій готовності жертвувати і нашому бажанню робити те, що вірно. Давайте будемо тими, хто діє самостійно, а не знаходиться під впливом. Проповідувати добре, але проповіді, які не приводять до дій, схожі на вогонь без тепла, або воду, яка не втамовує спрагу.

Саме через застосування доктрини очисне полум’я євангелії росте і сила священства запалює наші душі.

Томас Едісон, людина, яка заполонила землю яскравим електричним світлом, сказав: “цінність ідеї криється в її застосуванні”⁴. Так само євангельське вчення стає більш цінним, якщо його застосувати.

Ми не повинні дозволяти вченню священства залишатися бездіяльним у наших серцях і незастосованим у нашому житті. Якщо треба рятувати шлюб або сім’ю, можливо навіть наші власні, давайте не будемо чекати і спостерігати. Замість цього, давайте подякуємо Богу за план щастя, який включає віру, покаяння, прощення і можливість почати знову. Застосування вчення про священство дасть можливість нам, як чоловікам, батькам та синам, які розуміють чому, стосовно священства, і його силу, відновити і забезпечити красу та святість вічних сімей.

Генеральна конференція це завжди чудова нагода і для того, щоб чути і щоб діяти. Тому давайте будемо “виконавцями слова, а не слухачами самими”⁵. Браття, я запрошую вас обдумати слова, які промовляють слуги Бога цими вихідними. Потім станьте на коліна. Попросіть Бога, нашого Небесного Батька, просвітити ваш розум і торкнутися вашого серця. Благайте Його про скерування у вашому щоденному житті, у ваших Церковних обов’язках та у вирішенні ваших нинішніх конкретних проблем. Виконуйте підказки Духа, не відкладаючи. Якщо ви все це зробите, я обіцяю, що Господь не залишить вас ходити на самоті.

Ми знаємо, що попри наші найкращі наміри, не завжди все складається як планувалося. Ми робимо помилки в житті і в нашому служінні в священстві. Іноді ми спотикаємося і не дотягуємо до планки.

Коли Господь радить нам “продовжу[вати] з терпінням, доки [нас] не буде вдосконалено”⁶, Він визнає, що для цього потрібні час і наполегливість. Якщо ми зрозуміємо відповіді на чому, стосовно євангелії, і чому, стосовно священства, це допоможе нам бачити божественну мету усього цього. Це дасть нам мотивацію і силу робити те, що правильно, навіть якщо це буде важко. Якщо ми будемо зосередженими на основних принципах життя за євангелією, це благословить нас ясністю, мудрістю і спрямуванням.

“Хіба не підемо ми далі у такій величній справі?”⁷ Так, брати, ми зробимо це!

Маючи скерування від Святого Духа, ми навчимося з наших помилок. Якщо ми спотикнемося, ми піднімемося. Якщо ми в нерішучості, ми підемо далі. Ми ніколи не будемо хитатися; ми ніколи не здамося.

Як потужне братство вічного священства Бога, ми стоятимемо разом, пліч-о-пліч, зосереджені на принципах відновленої євангелії Ісуса Христа і з вдячністю служачи нашому Богу та ближньому із відданістю та любов’ю.

Мої дорогі брати, я свідчу вам цього дня, що Бог Батько і Його Син, Ісус Христос, живуть. Вони реальні! Вони є!

Ви не самотні. Ваш Небесний Батько піклується про вас і бажає благословити і підтримати вас в праведності.

Будьте впевнені, що Бог говорить до людства в наш час. Він промовлятиме до вас!

Пророк Джозеф Сміт бачив те, що, за його словами, він бачив. Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів відновлено на землі силою і владою Всемогутнього Бога.

Я молюся, щоб ми, як носії Його священства, завжди були налаштовані на чому, стосовно служіння в священстві, і використовували принципи відновленої євангелії, щоб змінювати наші життя і життя тих, кому ми служимо.

Якщо ми це робимо, безкінечна сила Спокути очистить, оновить та покращить наші духи і характер, доки ми не станемо такими чоловіками, якими ми маємо бути. Про це я свідчу в священне ім’я Ісуса Христа, амінь.