Ставати порядними батьками

Цього літа я пройшов важливу віху—мені виповнилося 90 років. Коли ви досягаєте певних віх у своєму житті, корисно й повчально згадати події та досвід минулого. Вас, молоді люди, коли ви слухаєте або читаєте мій виступ, може й не дуже вразять 90 років життя, але в час, коли я народився, прожити так довго вважалося великим досягненням. Щодня я дякую Небесному Батьку за дане мені благословення жити так довго.

За час мого життя так багато змінилося. Я бачив вік індустріалізації і вік інформаційний. Масове виробництво автомобілів, телефонів і літаків було величезним нововведенням у мої юні роки. Сьогодні спосіб знаходження, використання інформації та обміну нею змінюється мало не щодня. У своєму віці я тільки дивуюся, як швидко змінюється світ, в якому ми всі живемо. Так багато з винайденого сьогодні викликає захоплене уявлення про можливості, що зроблять наше життя кращим.

У цих швидких змінах, що відбуваються навколо нас, ми щиро молимося і працюємо, аби цінності євангелії Ісуса Христа продовжували існувати. Уже є загроза втратити деякі з них. І вгорі списку цих цінностей, а отже й першочергових цілей супротивника, знаходяться священність шлюбу і центральна роль сімей. Саме вони є якорем і безпечною гаванню сім’ї, де кожна дитина люблячого Небесного Батька може відчувати добрий вплив і засвоювати вічні цінності.

Моя сім’я, готуючись до святкування цієї моєї 90-ї річниці, почала допомагати мені згадувати й цінувати те, що було у моєму довгому житті. Наприклад, моя племінниця зібрала для мене кілька листів, які я написав своїм батькам майже 70 років тому з військово-морської бази на острові Сайпан, що в Тихому океані, під час Другої світової війни.

На одному з них мій погляд особливо затримався. Це був лист, написаний моїй матері, щоб вона його відкрила й прочитала на День матері в 1945 році. Я хотів би навести вам кілька уривків з нього, сподіваючись, що ви зрозумієте, чому я буду завжди вдячний моїм люблячим батьку і матері за уроки, які я засвоїв з їхнього навчання у нас вдома. Мої батьки—чудовий приклад порядних батьків, чиїми найвищими пріоритетами були шлюб і належне виховання дітей, і цей приклад я завжди пам’ятаю.

Мій лист на День матері, що відзначався в 1945 році, починався так:

“Люба мамо,

За останні чотири роки мені так ні разу й не пощастило провести День матері з тобою. Кожний з цих років я хотів бути з тобою і просто сказати, як я тебе люблю і як часто я думаю про тебе, але оскільки це знову неможливо, я повинен зробити щось ще найкраще і передати свої думки тобі поштою.

Цього року більше, ніж в інші, я можу бачити, що зробила для мене моя дивовижна мати. Перш за все, мені так не вистачає всього того, що ти завжди робила для мене. Коли я вставав з ліжка вранці, я ніколи не турбувався про те, знайду чи ні чисту сорочку і чисті шкарпетки. Усе, що мені потрібно було зробити, так це висунути шухляду—і я знаходив їх там. Приходив час сідати до столу, і я знав, що знайду щось з того, що любив, і воно буде приготоване якнайкраще. Увечері я знав, що знайду у себе на ліжку чисте простирадло і таку ковдру, під якою мені буде дуже зручно. Життя вдома справді було великим задоволенням”.

Коли я читав ці перші два абзаци з листа, я був дуже вражений тим, як сентиментально вони звучали. Можливо, життя в наметі і спання під москітною сіткою на похідному ліжку спрямували мої думки до моєї дуже особливої домівки.

А далі в цьому листі до моєї матері написано:

“Але ще глибшим є почуття до тебе через приклад, який ти мені подавала. Усе було зроблено, щоб наше життя сім’єю було радісним, аби ми хотіли йти вашими слідами і далі відчували у своєму житті ту саму радість, яку відчували у дні свого дитинства. Ти завжди знаходила час, щоб побути із сім’єю в каньйоні, і ми завжди знали, що ти будеш з нами в усьому—від лазіння по горах до гри у м’яч. Ти і тато ніколи не їздили у відпустку самі. З вами завжди була сім’я. І тепер, коли я далеко від дому, мені завжди подобається розповідати про своє життя вдома, бо воно було таким радісним. Я не можу відвернутися від твого навчання тепер, бо мої дії віддзеркалюють твій характер. Для мене життя є великим випробуванням, бо я маю бути гідним називатися сином Нори Сонн Перрі. Я дуже пишаюся цим титулом і сподіваюсь, що завжди буду гідним носити його.

У мене є надія, що наступного року мені пощастить бути з тобою і показати тобі, що я планував показати тобі на День матері у ці минулі чотири роки.

Нехай Господь благословить тебе за все те чудове, що ти зробила у цьому неспокійному світі.

Дуже люблю тебе, Том”¹.

Перечитуючи свій лист, я також знову згадував про культуру сім’ї, приходу, колу і громади, в яких виріс.

Культуру можна визначити як спосіб життя людей. Існує неповторна євангельська культура, набір цінностей, сподівань і традицій, спільних для всіх членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Ця євангельська культура, тобто спосіб життя, йде із плану спасіння, заповідей Бога і вчень живих пророків. Вона впливає на спосіб, в який ми виховуємо свої сім’ї і живемо в особистому житті.

Перша настанова Адаму стосовно його відповідальності на землі знаходиться в Буття 2:24: “Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї,—і стануть вони одним тілом”.

Об’єднання разом чоловіка і жінки через законне і правочинне одруження є не лише підготовкою для появи майбутніх поколінь, щоб їм успадковувати землю, але також і найбільшою радістю та задоволенням, які тільки можна знайти в цьому житті. Це особливо справджується, коли сили священства проголошують шлюб дійсним на час і на всю вічність. Діти, народжені у таких шлюбах, мають безпеку, яку ніде більше знайти не вдасться.

Уроки, яких навчають вдома порядні батьки стають дедалі важливішими у сьогоднішньому світі, де вплив супротивника так широко відчувається. Як ми знаємо, він намагається поступово руйнувати і знищувати саму основу нашого суспільства—сім’ю. Умілими і старанно замаскованими способами він по всьому світу нападає на сімейне життя і підриває культуру та завіти вірних святих останніх днів. Батьки мають усвідомити, що навчання вдома—найсвященніша і найважливіша відповідальність. І хоч інші інституції, такі, як церква і школа, можуть допомагати батькам “привча[ти] юнака до дороги його” (Приповісті 22:6), ця відповідальність цілком і повністю лежить на батьках. За великим планом щастя, саме порядним батькам ввірено турбуватися про дітей Небесного Батька і розвивати їх.

У нашому дивовижному батьківському управительстві є багато шляхів, щоб порядні батьки могли отримати потрібну їм допомогу, аби навчати своїх дітей євангелії Ісуса Христа. Дозвольте мені запропонувати п’ять справ, які батьки можуть виконувати, аби створити сильну культуру сім’ї:

По-перше, батьки можуть палко молитися, просячи нашого Вічного Батька допомогти їм любити, розуміти і направляти дітей, яких Він їм послав.

По-друге, вони можуть якнайчастіше проводити сімейну молитву, вивчення Писань і домашні сімейні вечори, вживати їжу разом, роблячи обід часом спілкування й навчання цінностям.

По-третє, батьки можуть знайти для себе повну підтримку в церковних організаціях, спілкуючись з учителями своїх дітей у Початковому товаристві, з провідниками молоді і президентствами класів та кворумів. Спілкуючись з тими, хто був покликаний і рукопокладений, щоб працювати з їхніми дітьми, батьки можуть допомогти їм зрозуміти, які особливі і конкретні потреби мають їхні діти.

По-четверте, батьки можуть часто ділитися своїм свідченням зі своїми дітьми, закликати їх виконувати заповіді Бога і обіцяти благословення, які наш Небесний Батько обіцяє Своїм вірним дітям.

По-п’яте, ми можемо організувати свої сім’ї, базуючись на ясних, простих сімейних правилах і сподіваннях, прекрасних сімейних традиціях і святах, на “сімейній економіці”, коли діти мають обов’язки по господарству і можуть заробляти якісь гроші, щоб навчитися вести бюджет, економити і сплачувати десятину з грошей, які вони заробили.

Ці пропозиції для створення сильнішої культури сім’ї сплітаються з культурою Церкви. Наша сильна культура сім’ї буде для наших дітей захистом від “вогненних стріл супротивника” (1 Нефій 15:24), що існують в культурі їхніх однолітків, у культурі розваг і знаменитостей, у культурі довіри і права, у культурі Інтернету і медіа-культури, з якими вони у постійному контакті. Сильна культура сім’ї допоможе нашим дітям жити у світі і не ставати світом (Іван 15:19).

Президент Джозеф Філдінг Сміт навчав: “Обов’язок батьків—навчати своїх дітей цим спасительним принципам євангелії Ісуса Христа, щоб вони знали, чому їм потрібно охриститися, і щоб після свого хрищення вони відчували в серці бажання й далі виконувати заповіді Бога, аби повернутися назад в Його присутність. Чи ви, мої порядні брати і сестри, хочете мати свої сім’ї, своїх дітей; чи ви хочете бути запечатаними до ваших батьків і ваших матерів … ? Якщо так, тоді ви повинні почати навчати своїх дітей ще з колиски. Ви маєте навчати як прикладом, так і повчанням”².

У Проголошенні про сім’ю сказано:

“Чоловік і дружина мають урочисту відповідальність любити одне одного і своїх дітей і піклуватися одне про одного, а також про своїх дітей. “Діти—спадщина Господня” (Псалми 127:3). Батьки мають священний обов’язок виховувати своїх дітей у любові й праведності, забезпечувати їхні фізичні й духовні потреби і вчити їх любити один одного й служити один одному, дотримуватися заповідей Божих і бути законопослушними громадянами, де б вони не жили. …

За божественним задумом, батько має головувати над своєю сім’єю в любові й праведності; він відповідає за забезпечення своєї сім’ї всім необхідним та її захист. Мати в першу чергу відповідальна за виховання їхніх дітей. Як рівноправні партнери, матері й батьки зобов’язані допомагати один одному у виконанні цих священних обов’язків”³.

Я вірю, що за божественним задумом у ролі матері наголошено на вихованні й навчанні наступного покоління. Але чудово бачити чоловіків і дружин, які працювали у справжньому партнерстві і в гармонії, впливаючи через спілкування як на своїх дітей, так і на дітей їхніх дітей.

Шалена атака злочестивості на наших дітей є відчутнішою і безсоромнішою, ніж вона будь-коли була. Створення сильної культури сім’ї додає ще один рівень захисту для наших дітей, ізолюючи їх від впливу світу.

Нехай Бог благословить вас, порядних матерів і батьків у Сіоні. Він довірив у ваше піклування Своїх вічних дітей. Як батьки, ми з Ним партнери, навіть приєднуємося до Бога, здійснюючи Його роботу і Його славу серед Його дітей. Це—наш священний обов’язок, який ми маємо виконувати якнайкраще. Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.