У розлуці хай веде Господь

Мої дорогі брати та сестри, ми підійшли до завершення ще однієї надихаючої генеральної конференції. Особисто мене вона духовно наситила й надихнула, і я знаю, що ви також відчували особливий дух цієї конференції.

Ми щиро дякуємо всім, хто будь-яким чином брав у ній участь. Нас прекрасно навчали істинам євангелії і наголошували на них. Якщо ми візьмемо до серця і застосуємо у житті послання, почуті протягом минулих двох днів, то отримаємо благословення.

Як завжди, виступи з цієї конференції стануть доступними в майбутніх випусках журналів Ensign і Ліягона. Я заохочую вас прочитати ці виступи і поміркувати над посланнями, які містяться в них. За життя я зрозумів, що маю навіть більшу користь від цих натхненних проповідей, коли вивчаю їх більш глибоко.

Ця конференція охопила безпрецедентну кількість країн, простягаючись крізь континенти й океани до людей повсюди. І хоча ми знаходимося на великій відстані від багатьох з вас, ми відчуваємо ваш дух і шлемо вам нашу любов і вдячність.

Від усіх нас я висловлюю щиру вдячність братам, яких було звільнено під час цієї конференції, за ваше багаторічне, віддане служіння. Неможливо перелічити всіх тих людей, які були благословенні завдяки вашому внеску в роботу Господа.

Брати і сестри, нещодавно я відсвяткував своє 85-річчя і вдячний за кожен рік, дарований мені Господом. Коли я думаю про свій життєвий досвід, то дякую Йому за свої численні благословення, отримані від Нього. Як я вже згадував цього ранку у своєму виступі, я відчував, як Його рука скеровувала мене в моїх зусиллях, коли я щиро намагався служити Йому і всім вам.

Чин Президента Церкви є дуже відповідальним. Як же я вдячний за своїх двох вірних радників, які служать поруч зі мною і завжди готові з надзвичайною здібністю допомагати в роботі, яку має виконувати Перше Президентство. Я висловлюю свою вдячність також і благородним чоловікам з Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Вони невтомно працюють у справі Господаря разом із членами кворумів сімдесятників, надаючи їм натхненну допомогу.

Я також хочу похвалити вас, мої брати і сестри, де б ви не були у світі, за все, що ви робите у ваших приходах і філіях, ваших колах і округах. Коли на прохання ви з готовністю виконуєте покликання, ви допомагаєте будувати царство Бога на землі.

Давайте завжди дбати одне про одного, допомагаючи в часи нужди. Давайте не будемо критикувати й засуджувати, а будемо толерантними, завжди наслідуючи приклад ніжної доброти Спасителя. Давайте з готовністю служити одне одному у тому ж дусі. Давайте молитися про натхнення, щоб знати про потреби оточуючих нас людей, а потім давайте іти і допомагати.

Прямуючи життям, давайте будемо у доброму гуморі. Хоча ми живемо у дедалі небезпечніший час, Господь любить нас і пам’ятає про нас. Він завжди поруч, якщо ми робимо те, що правильно. Він допомагатиме нам в часи нужди. У нашому житті з’являються труднощі, проблеми, яких ми не очікували і ніколи не хотіли. Жоден з нас не має імунітету проти них. За метою смертного життя, ми маємо навчатися й розвиватися, щоб бути більш схожими на нашого Батька. І часто найбільшою мірою ми навчаємося у важкі часи, хоча уроки можуть бути й дуже болісними. Але наше життя також може сповнюватися радістю, коли ми дотримуємося вчень євангелії Ісуса Христа.

Господь навчав: “Будьте відважні; Я світ переміг”¹. Яке велике щастя має приносити нам це знання! Він жив для нас і помер за нас. Він заплатив за наші гріхи. Давайте наслідувати Його приклад. Давайте виявляти Йому нашу велику вдячність, приймаючи Його жертву і живучи так, щоб стати гідними повернутися і одного дня жити з Ним.

Як і під час попередніх конференцій, я дякую вам за ваші молитви за мене. Вони потрібні мені; я відчуваю їх. Ми, генеральні авторитети, також пам’ятаємо всіх вас і молимося, щоб наш Небесний Батько дарував вам Свої найкращі благословення.

Зараз, мої улюблені брати і сестри, ми зробимо шестимісячну перерву. Нехай у розлуці вас веде Господь. В ім’я нашого Спасителя і Викупителя, Господа Ісуса Христа, амінь.