Я знаю це. Я виконую це. Я люблю це.

Мене надихають приклади, які показують праведні члени Церкви, зокрема шляхетна молодь. Ви сміливо звертаєтеся до Спасителя. Ви—вірні, слухняні і чисті. Благословення, які ви отримуєте завдяки своїй доброчесності, справляють глибокий, хоч іноді і невідомий, вплив не лише на ваше життя, а і на моє життя, і життя незліченної кількості інших людей.

Кілька років тому я стояла в черзі до каси у своєму місцевому продуктовому магазині, щоб розрахуватися за покупки. Переді мною стояла молода жінка, десь 15 років. Вона виглядала впевненою і щасливою. Я звернула увагу на її футболку і не могла стриматися, щоб не заговорити до неї. Я почала так: “Ти з іншого штату, так?”

Вона була здивована моїм запитанням і відповіла: “Так. Я з Колорадо. Звідки ви знаєте?”

Я пояснила: “По твоїй футболці”. Я зробила правильне припущення, прочитавши слова на її футболці: “Я—мормон, а ти?”

Я продовжила: “Маю сказати тобі, що я вражена твоєю впевненістю ось так виділитися і носити таку сміливу заяву. Я бачу, що ти особлива, і хотіла б, аби кожна дівчина і кожен член Церкви мали б такі ж переконання і впевненість”. Зробивши покупки, ми вийшли з магазину і попрощалися.

Однак після цього випадку протягом днів і тижнів я серйозно розмірковувала про цю зустріч. Я думала, як ця дівчина з Колорадо отримала таку впевненість у своїй приналежності до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Я не могла не думати про те, яку б важливу фразу я б образно підібрала, щоб надрукувати на своїй футболці, і яка б відображала мою віру і свідчення. В розумі я підбирала багато можливих варіантів. Зрештою, я зупинилася на ідеальній фразі, яку б з гордістю “носила”: “Я—мормон. Я знаю це. Я виконую це. Я люблю це”.

Сьогодні я б хотіла зосередити свій виступ на цій сміливій, сповненій надії фразі.

Перша частина фрази є самовпевненою заявою, без тіні вибачення: “Я—мормон”. Так само, як дівчина, яку я зустріла в продуктовому магазині, не боялася відкрити світу, що вона—член Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, я сподіваюся, ми ніколи не будемо боятися чи противитися визнати, що “я—мормон”. Ми повинні бути впевненими, як апостол Павло, коли він проголосив: “Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона—сила Божа на спасіння кожному, хто вірує”¹. Ми, як члени Церкви, є послідовниками нашого Спасителя Ісуса Христа. Таке навернення і впевненість є результатом старанних і послідовних зусиль. Це є чимось особистим. Це процес, який триває все життя.

Наступна частина фрази підтверджує: “Я знаю це”. У сьогоднішньому світі є безліч заходів, предметів та інтересів, які суперничають за кожну хвилину нашої уваги. Зважаючи на все те, що нас відволікає, чи достатньо в нас сили, дисципліни і зобов’язання, щоб залишатися вірними тому, що має найбільше значення? Чи так само добре ми обізнані у євангельських істинах, як у наших навчальних предметах, професійних справах, хобі, спорті чи вмінні користуватися мобільними пристроями? Чи активно ми прагнемо знайти відповіді на наші запитання, насичуючись Писаннями і вченнями пророків? Чи прагнемо ми підтвердження Духа?

Важливість здобуття знання є вічним принципом. Пророк Джозеф Сміт “любив знання за його праведну силу”². Він сказав: “Знання є необхідним для життя і благочестя. … Почуйте, всі ви, брати, про цей величний ключ: знання є силою Бога на спасіння”³.

Уся істина і всі знання є важливими, але серед постійних клопотів нашого щоденного життя ми повинні приділяти особливу увагу зростанню нашого євангельського знання. Тоді ми будемо розуміти, як застосовувати євангельські принципи в нашому житті⁴. Із зростанням нашого знання євангелії, ми почнемо відчувати впевненість в нашому свідченні і зможемо сказати: “Я знаю це”.

Наступне твердження: “Я виконую це”. В Писаннях говориться, що ми повинні бути “виконавцями слова, а не слухачами самими”⁵. Ми живемо за євангелією і стаємо “виконавцями слова”, якщо виявляємо віру, слухняність, з любов’ю служимо іншим і наслідуємо приклад нашого Спасителя. Ми діємо чесно і робимо те, що, як знаємо, є правильним “в усі часи і в усьому, і в усіх місцях”⁶, незалежно від того, бачить нас хтось чи ні.

У нашому смертному стані ніхто не є досконалим. Навіть коли ми з усіх сил намагаємося жити за євангелією, всі ми будемо помилятися, і всі ми будемо грішити. Яку втіху приносить знання, що завдяки викупній жертві нашого Спасителя, нас може бути прощено і заново очищено! Цей процес істинного покаяння і прощення зміцнює наше свідчення і нашу рішучість дотримуватися Господніх заповідей і жити за євангельськими нормами.

Коли я розмірковую над словом: “Я виконую це”, то згадую знайому молоду жінку на ім’я Каріган. Вона написала: “Я є членом Церкви трохи більше року. … Коли я слухала бесіди, для мене однією з ознак істинності Церкви було відчуття того, що я, нарешті, знайшла церкву, в якій навчали скромності і високих моральних норм. Я на власні очі бачила, що стає з людьми, коли вони ігнорують заповіді і вибирають хибний шлях. Уже давно я прийняла рішення жити за високими моральними нормами. … Я відчуваю, як благословенна тим, що знайшла істину і охристилася. Я така щаслива!”⁷

Останнє речення моєї заяви: “Я люблю це”. Пізнання євангелії Ісуса Христа і старанне життя за євангельськими принципами в повсякденному житті спонукає багатьох членів Церкви в захопленні вигукнути: “Я люблю євангелію!”

Це почуття приходить тоді, коли ми відчуваємо, як Святий Дух свідчить нам, що ми є дітьми нашого Небесного Батька, Він піклується про нас і що ми на правильному шляху. Наша любов до євангелії зростає, коли ми відчуваємо любов нашого Небесного Батька, а також мир, обіцяний Спасителем. Для цього ми показуємо Йому, що бажаємо слухатися Його і йти за Ним.

У різні періоди нашого життя, є ми новонаверненими до Церкви, чи є її членами все своє життя, може статися так, що цей життєдайний ентузіазм поблякне. Іноді це стається, коли приходять важкі часи і ми повинні виявляти терпіння. Іноді це стається на піку нашого процвітання і достатку. Коли до мене приходять такі почуття, я знаю, що потрібно заново зосередити мої зусилля на зростанні мого євангельського знання і більш відданому житті за євангельськими принципами.

Одним із найефективніших, але іноді важких для виконання євангельських принципів, є смирення і підкорення волі Бога. Христос у Своїй молитві в Гефсиманському саду сказав Батькові: “Не Моя, а Твоя нехай станеться воля!”⁸ Такою має бути і наша молитва. Найчастіше саме в ці спокійні, сповнені молитви моменти, ми відчуваємо себе оточеними любов’ю Небесного Батька, і ті почуття радості й любові відновлюються.

На зборах провідників Товариства молодих жінок в Юджині, штат Орегон, у мене був привілей познайомитися і поспілкуватися з сестрою Кеммі Уілбергер. Історія, яку мені розповіла сестра Уілберг, була свідченням сили і благословення однієї молодої жінки, яка знала, виконувала і любила вчення євангелії.

19-річна дочка сестри Уілбергер, яку звали Брук, була трагічно вбита кілька років тому. Це сталося під час літніх канікул після закінчення першого курсу університету. Сестра Уілбергер згадує: “Це були важкі і темні часи для нашої сім’ї. Однак Брук дала нам великий дар. Ми не усвідомлювали цього, коли вона росла, але кожного року і кожної миті свого короткого життя Брук давала нам найбільший дар, який дочка може дати своїм батькам. Брук була праведною донькою Бога. … Завдяки цьому дару і особливо завдяки Спокуті, яка сповнює мене силою, я маю зміцнення, втіху і обіцяний Спасителем мир. У мене немає ніяких запитань щодо того, де зараз Брук, і я з радістю чекаю на наше миле возз’єднання”⁹.

Я маю свідчення про прекрасний план вічного щастя нашого Небесного Батька. Я знаю, що Він знає і любить нас. Я знаю, що Він підготував пророка, Президента Томаса С. Монсона, аби підбадьорювати та скеровувати нас назад до Нього. Я молюся, щоб кожен із нас почав докладати зусиль, аби міг впевнено заявити: “Я—мормон. Я знаю це. Я виконую це. Я люблю це.” Зі смиренням я кажу це в ім’я Ісуса Христа, амінь.