Немов розбита посудина

Апостол Петро писав, що послідовники Ісуса Христа повинні бути “спочутливі”¹. У цьому дусі я хочу звернутися до тих, хто страждає від будь-якого розумового захворювання або емоційного розладу, якої б форми ці страждання не були—легкої чи серйозної; скільки б не тривали—короткий час чи впродовж усього життя. Ми відчуваємо всю складність цього питання, коли чуємо, як професіонали розповідають про неврози і психози, успадковані захворювання або хромосомні порушення, біполярність, параною і шизофренію. Яке б збентеження не викликали ці недуги, вони є реальністю нашого земного життя, тому кажучи про них, ми не повинні відчувати сорому, так само як ми не соромимося казати, що боремося з високим тиском чи раптовою появою злоякісної пухлини.

Шукаючи хоч якийсь спокій і розуміння у таких складних питаннях, дуже важливо пам’ятати, що ми живемо—і це було наше рішення—у занепалому світі, де наше прагнення досягнути божественності піддасться перевірці і буде постійно випробовуватися. Найбільшим запевненням у Божому плані є те, що нам було обіцяно Спасителя, Викупителя, Який, завдяки нашій вірі в Нього, переможно підніме нас над усіма тими перевірками і випробуваннями, навіть якщо ціна, яку за це треба сплатити Батькові, Хто послав Його, та Синові, Хто прийшов,—неосяжна. Лише завдяки вдячності за таку божественну любов ці наші менші страждання спочатку стануть терпимими, потім зрозумілими і зрештою викупительними.

Я не буду говорити про складні захворювання, які вище згадував, і зосереджу свою увагу на глибокому депресивному стані, або “депресії”, як його зазвичай називають. Коли я кажу про це, я не маю на увазі періоди, коли все йде вшкереберть, або останній день сплати податків чи інші неприємні моменти, які в усіх нас трапляються. Час від часу кожен відчуває душевний неспокій або занепад духу. У Книзі Мормона сказано, що Аммон і його брати були пригнічені, коли переживали дуже важкий період², що можна сказати і про всіх нас. Але сьогодні я говоритиму про щось більш серйозне, про захворювання настільки важке, що воно значною мірою обмежує здатність людини повноцінно функціонувати; про затемнення свідомості настільки глибоке, що ніхто не може взяти відповідальність і сказати, що воно неодмінно мине, якщо ці жертви просто розправлять плечі й будуть більш позитивно мислити—хоча я щирий прихильник розправлених плечей і позитивного мислення!

Ні, цей непроглядний морок у свідомості й дусі—це не просто занепад духу. Я бачив, як він охопив абсолютно святого чоловіка, коли його улюблена дружина, якій було 50, пішла з життя. Я спостерігав його у молодих матерів, тоді його називають “післяпологовою депресією”. Я бачив, як цей морок охоплює стривожених студентів, ветеранів армії і бабусь, які непокояться про благополуччя свох дорослих онуків.

І я спостерігав його у молодих татусів, які намагаються забезпечувати свої сім’ї. Щодо цього, то колись я з жахом сам переживав такий стан. В якийсь момент нашого подружнього життя, коли страх перед фінансовими труднощами наклався на надзвичайну втому, я відчув несподіваний емоційний занепад, який був настільки ж непередбачуваним, як і реальним. Завдяки Божій благодаті та любові членів сім’ї я продовжував жити і працювати, але навіть після стількох років я продовжую з великим співчуттям ставитися до людей, які хронічно або й на більш серйозному рівні страждають від того затьмарення, в якому опинився я сам. Що б не сталося, всі ми черпаємо сміливість від тих, хто, за словами пророка Джозефа Сміта, “досліджува[в] і обмірковува[в] найтемніші безодні”³, і пройшов крізь них. Серед таких Авраам Лінкольн, Уінстон Черчиль і старійшина Джордж Альберт Сміт. Останній, будучи одним з найбільш благородних і подібних Христу чоловіків нашого розподілу, долав періодичні депресії за кілька років до того, як став усіма улюбленим восьмим пророком і Президентом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

То як же найкращим чином реагувати, якщо ви або близькі вам люди стикнуться з розладами розумового чи емоційного характеру? Найголовніше, ніколи не втрачайте віру в Небесного Батька, Який любить вас більше, ніж ви можете уявити. Як зворушливо сказав Президент Монсон сестрам Товариства допомоги минулої суботи: “Та любов ніколи не змінюється. … Вона відкрита для вас, коли вам сумно чи радісно, коли ви відчуваєте розпач або безнадію. Божа любов відкрита для вас незалежно від того, чи, на вашу думку, ви заслуговуєте на неї, чи ні. Вона просто завжди є”⁴. Ніколи-ніколи не сумнівайтеся в цьому, і ніколи не кам’янійте серцем. З вірою виконуйте те, що перевірено часом і що приносить у ваше життя Дух Господа. Шукайте поради тих, хто має ключі до вашого духовного благополуччя. Просіть і плекайте благословення священства. Кожного тижня приймайте причастя і міцно тримайтеся за обіцяну можливість вдосконалюватися завдяки Спокуті Ісуса Христа. Вірте в чудеса. Я бачив, як багато їх відбувалося тоді, коли все інше вказувало, що надію втрачено. Надія ніколи не втрачається. Якщо ті чудеса не відбуваються швидко або повною мірою, чи їх взагалі не видно, згадайте приклад Спасителя: навіть якщо вам не обминути гіркої чаші, випийте її та будьте сильними, сподіваючись, що попереду чекають щасливіші дні⁵.

Намагаючись запобігати захворюванню, якщо це можливо, слідкуйте за індикаторами стресу в собі та в інших, кому ви можете допомогти. Це так само, як і з автомобілем: будьте уважними до підвищення температури, зависокої швидкості чи помітки, що в баку мало бензину. Якщо ви постанете перед “депресією, спричиненою виснаженням”, то зробіть необхідні зміни. Втома—наш спільний ворог, тож уповільніться, відпочиньте, поповніть запаси сил і енергії. Лікарі кажуть, що якщо ми не будемо приділяти час своєму здоров’ю, то найвірогідніше потім будемо приділяти час своїм хворобам.

Якщо стан не покращується, то потрібно звернутися за порадою до надійних людей, які мають відповідну освіту, професійні навички і хороші цінності. Будьте чесними з ними, описуючи свою історію і свої труднощі. Обдумайте їхню пораду та запропоноване рішення проблеми з молитвою і поставтеся до цього відповідально. Якби у вас був апендицит, Бог очікував би, що ви попросите благословення священства і знайдете найкращих лікарів для надання медичної допомоги. Це стосується і психічних розладів. Наш Небесний Батько сподівається, що ми щиро скористаємося всіма чудовими дарами, які Він надав у цей славетний розподіл.

Якщо ви самі страждаєте від недуги або є людиною, яка піклується про хворого, нехай вас не лякає величина задачі, що стоїть перед вами. Не думайте, що ви можете все виправити, але виправляйте те, що можете. Якщо це навіть маленькі перемоги, будьте вдячними за них і будьте терплячими. Десятки разів у Писаннях Господь наказує бути спокійними і чекати⁶. Терпляче зносити певні явища—це частина нашого земного навчання.

Порада тим, хто піклується про хворих: намагаючись допомогти іншим покращити їхнє здоров’я, не зруйнуйте своє власне. Не біжіть швидше, ніж вам під силу⁷. Серед усього, що ви можете чи не можете запропонувати, ви можете молитися і можете виявляти “любов нелицемірну”⁸. “Любов довготерпить, любов милосердствує, … не рветься до гніву, … але … усе зносить, … сподівається всього, усе терпить. Ніколи любов не перестає!”⁹

Також пам’ятаймо, що попри будь-які хвороби або важкі випробування у житті залишається багато всього, що вселяє надію і за що можна дякувати. Ми є чимось безмежно більшим за свої обмеження і біди! Ми дружимо зі Стефані Кларк Нільсон та її сім’єю понад 30 років. 16 серпня 2008 року Стефані разом зі своїм чоловіком Крістіаном знаходилася в літаку, який потерпів аварію, а потім загорівся. Вона обгоріла настільки, що коли члени сім’ї прийшли на опізнання жертв, її впізнали по лаку на нігтях. Шансів на виживання майже не було. Після трьох місяців перебування у медикаментозній комі вона прокинулася і побачила себе. Після цього настала жахлива депресія, яка вразила її психіку. Стефані не хотіла, щоб її бачили її четверо дітей, найстаршому з яких було сім років. Їй здавалося, що краще їй не жити. “Я думала, що буде легше,—якось казала Стефані у моєму кабінеті,—якщо вони просто про мене забудуть і я непомітно зникну з їхнього життя”.

Але завдяки її зусиллям, які мають вічні наслідки, і завдяки молитвам її чоловіка, сім’ї, друзів, чотирьох прекрасних дітей і п’ятого, який народився в сім’ї Нільсонів 18 місяців тому, Стефані подолала свій шлях назад, вибравшись із загибельної прірви саморуйнування, та стала однією з найпопулярніших “мам-блогерів” у країні, відкрито заявивши чотирьом мільйонам людей, які читають її блог, що її “божественна мета” у житті—бути мамою і цінувати кожен день, подарований на цій прекрасній землі.

З чим би ви не боролися, мої брати і сестри,—розумовими, емоційними, фізичними чи іншими розладами, не голосуйте проти цінності життя, намагаючись покінчити з ним! Довіряйте Богові. Тримайтеся за Його любов. Знайте, що одного дня настане світанок і всі тіні смертного життя зникнуть. Хоча ми й можемо почуватися “немов розбита посудина”, як сказав псалмоспівець¹⁰, нам треба пам’ятати, що ця посудина в руках божественного гончара. Розумові пошкодження можна так само зцілювати, як поламані кістки і розбиті серця. Хоча Бог опікується усуненням цих ушкоджень, усі ми можемо допомагати, якщо будемо милостивими, не осудливими і добрими.

Я свідчу про святе Воскресіння, цей невимовний наріжний дар Спокути Господа Ісуса Христа! Разом з апостолом Павлом я свідчу: те, що було посіяне в тління, одного дня підніметься в нетління, і те, що було посіяне у слабкість, згодом підніметься у силі¹¹. Я свідчу про той день, коли наші близькі, які, як ми знали, мали обмеження у земному житті, постануть перед нами у славетному і величному, невимовно досконалому тілі та розумі. Яка то буде незабутня мить! Я не знаю, що принесе нам більшу радість—те, що ми стали очевидцями такого дива, чи те, що вони стали повністю досконалими і “нарешті вільними”¹². До того часу, коли всеохоплюючий Христовий дар не виявиться всім нам, живімо вірою, тримаймося за надію і виявляймо співчуття¹³. Про це я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.