Любов—це суть євангелії

Мої дорогі брати і сестри! Коли наш Спаситель служив серед людей, один допитливий законник запитав Його: “Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?”

Матвій записав те, що відповів Ісус:

“Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.

Це найбільша і найперша заповідь.

А друга однакова з нею: “Люби cвого ближнього, як самого себе”¹.

Марк закінчує свою розповідь такими словами Спасителя: “Нема іншої більшої заповіді над оці”².

Ми не можемо по-справжньому любити Бога, якщо не любимо тих, з ким разом долаємо земний шлях. Так само ми не можемо повною мірою любити ближніх, якщо не любимо Бога, Батька всіх нас. Апостол Іван каже нам: “І ми, оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!”³ Усі ми є духовними дітьми Небесного Батька і, як такі, є братами і сестрами. Якщо ми будемо пам’ятати цю істину, любити всіх Божих дітей стане легше.

В дійсності, любов—це сама суть євангелії, а Ісус Христос є нашим Взірцем. Його життя було спадком любові. Хворих Він зцілював, пригнічених підбадьорював, грішників—спасав. У кінці розлючений натовп відняв у Нього життя. І все ж досі відлунюють слова, сказані на Голгофі: “Отче, відпусти їм,— бо не знають, що чинять вони!”⁴ Це вінцевий вияв співчуття і любові у цьому світі.

Багато якостей є проявами любові, наприклад: доброта, терпіння, самовідданість, розуміння і прощення. Під час спілкування ці та інші подібні до них якості допоможуть людям побачити любов у наших серцях.

Як правило, любов виявлятиметься в повсякденному спілкуванні одне з одним. Важливою є наша здатність помічати потреби інших людей і відгукуватися на них. Я завжди з трепетом ставлюся до почуття, описаного в коротенькому вірші:

Нещодавно я дізнався про зворушливий приклад сповненої любові доброти—такої, яка мала непередбачувані наслідки. То було в 1933 році, коли через Велику депресію важко було знайти роботу. Події відбувалися в східній частині Сполучених Штатів. Арлін Бісекер щойно закінчила середню школу. Після довгих пошуків вона нарешті змогла знайти роботу швачки на швейній фабриці. Робітницям на швейній фабриці платили лише за правильно виготовлені вироби, які вони разом виготовляли кожного дня. Чим більше виробів вони виготовляли, тим більше їм платили.

Одного дня невдовзі після того як Арлін почала працювати, їй дали завдання, яке її збентежило і розстроїло. Вона сиділа біля швейної машинки, намагаючись розпороти неправильно зшитий виріб, над яким працювала. Здавалося, що нікому було їй допомогти, бо інші швачки поспішали виготовити якомога більше виробів. Арлін почувалася безпомічною і втратила будь-яку надію. Вона почала тихенько плакати.

Напроти Арлін сиділа Берніс Рок. Вона була старшою і більш досвідченою швачкою. Помітивши страждання Арлін, Берніс залишила свою роботу і підійшла до неї, з добротою пояснила, що треба робити, й надала допомогу. Вона була біля Арлін, поки та не відчула впевненість і змогла успішно закінчити виріб. Потім Берніс повернулася до своєї машинки, втративши можливість виготовити більше продукції, оскільки присвятила час для допомоги ближньому.

Завдяки одному цьому вияву доброти Берніс і Арлін стали подругами на все життя. Кожна згодом вийшла заміж і народила дітей. Десь у 50-х роках Берніс, яка була членом Церкви, дала Арлін та її сім’ї Книгу Мормона. У 1960 р. Арлін, її чоловік і діти були охрищені та стали членами Церкви. Пізніше вони запечаталися у святому Божому храмі

Внаслідок співчуття, виявленого Берніс, коли вона відклала свою роботу, щоб допомогти тій, кого вона не знала, але хто був у біді й потребував допомоги, незліченна кількість осіб, як живих, так і померлих, зараз насолоджуються спасительними обрядами євангелії.

Кожен день нашого життя ми маємо можливості виявляти любов і доброту людям навколо нас. Президент Спенсер В. Кімбол казав: “Ми маємо пам’ятати, що ті смертні, яких ми зустрічаємо на паркувальних майданчиках, у кабінетах, в ліфті чи будь-де—це та частина людства, яку Бог дав нам, щоб ми любили їх і служили їм. Буде мало користі, якщо, говорячи про всесвітнє братерство між людьми, ми не будемо ставитися до тих, хто нас оточує, як до наших братів і сестер”⁶.

Часто можливості виявляти любов з’являються несподівано. Приклад такої можливості був описаний у газетній статті в жовтні 1981 року. Я був настільки вражений любов’ю і співчуттям, описаними у ній, що зберігав цю вирізку у папці понад 30 років.

У статті йшлося про прямий рейс “Авіаліній Аляски” з Анкориджа, шт. Аляска, до Сіетла, шт. Вашингтон, коли літак, на борту якого було 150 пасажирів, мав змінити маршрут і летіти до віддаленого містечка на Алясці, щоб транспортувати важко травмовану дитину. Дворічний хлопчик серйозно пошкодив артерію на руці, коли впав на уламок скла, граючись біля дому. Те містечко знаходилося на відстані 725 км на південь від Анкориджа і, звичайно ж, було поза маршрутом. Однак місцеві медики надіслали відчайдушне прохання про допомогу, тож маршрут рейсу було змінено, щоб забрати дитину і відвезти її до Сіетла, де її зможуть лікувати в лікарні.

Коли літак приземлився біля віддаленого містечка, медики повідомили пілота, що через сильну кровотечу хлопчик не долетить до Сіетла. Було прийнято рішення відхилитися від маршруту ще на 320 км до Джуно, шт. Аляска, найближчого міста з лікарнею.

Після транспортування хлопчика до Джуно літак попрямував до Сіетла, на кілька годин запізнюючись. Жоден пасажир не поскаржився, хоча більшість з них пропустили зустріч або пересадку на інший літак. Більше того, поки спливали хвилини і години, вони почали збирати гроші, накопичивши солідну суму для хлопчика і його сім’ї.

Коли літак мав приземлятися в Сіетлі, пасажири почали радісно вигукувати після того, як пілот оголосив, що отримав по радіо інформацію, що з хлопчиком усе буде добре⁷.

Мені на думку спали слова з Писань: “Милосердя є чиста любов Христа, … і той, хто матиме його в останній день, з ним усе буде добре”⁸.

Брати і сестри! Найбільші можливості виявляти свою любов ми маємо в стінах наших домівок. Любов має бути основою сімейного життя, однак іноді це не так. Буває надто багато нетерпіння, надто багато суперечок, надто багато сварок, надто багато сліз. Президент Гордон Б. Хінклі з сумом казав: “Чому буває так, що ті, кого ми любимо найбільше, так часто стають мішенню наших грубих слів? Чому буває так, що іноді наші слова подібні до кинджала, який завдає болісних ран?”⁹ Відповіді на ці запитання можуть бути різні для кожного з нас, але головне те, що причини не мають значення. Якщо ми дотримуємося заповіді любити одне одного, ми повинні ставитися одне до одного з добротою і повагою.

Звичайно, будуть випадки, коли треба встановлювати дисципліну. Однак згадаймо пораду, що міститься в Ученні і Завітах—а саме, що коли нам необхідно комусь докоряти, після того необхідно виявляти ще більше любові¹⁰.

Сподіваюся, що ми завжди будемо намагатися зважено і чуйно ставитися до думок і почуттів та обставин людей, які нас оточують. Давайте не будемо принижувати чи применшувати. Натомість виявляймо співчуття та підбадьорення. Ми повинні бути обережними, щоб не зруйнувати впевненість іншої людини необдуманими словами або вчинками.

Прощення має іти пліч-о-пліч з любов’ю. У наших сім’ях, так само як і в стосунках з друзями, можуть виникати болісні почуття і небажання прощати. Нагадую, що не має значення, що відбулося: цьому не можна і не слід дозволяти розвиватися, гноїтися і згодом зруйнувати стосунки. Звинувачення роз’ятрюють рани. Лише прощення їх зцілює.

Одна мила пані, яка вже пішла з цього життя, якось у розмові зі мною несподівано розповіла про свої сумні почуття. Вона переказала один випадок, який стався з нею багато років тому і стосувався сусіднього фермера, з яким вони спочатку дружили, але потім і вона, і чоловік багато разів сварилися. Одного дня той фермер запитав, чи не може він піти коротшою дорогою, що пролягала через її ділянку, аби дійти до свого поля. Тут вона замовчала, а потім, з тремтінням у голосі сказала: “Брате Монсоне, я не дозволила йому пройти через свою землю того разу й будь-якого іншого разу, і йому доводилося пішки йти довгим шляхом в обхід, щоб дійти до свого поля. Я була неправа і жалкую через це. Він уже помер, але, о, як я хочу сказати йому: “Пробачте мені”. Як би мені хотілося отримати ще один шанс виявити доброту”.

Коли я слухав її, мені пригадалася сумна фраза Джона Грінліфа Уіттера: “З усіх сказаних або написаних сумних слів найсумнішими є ці: “Якби могло бути по-іншому”¹¹. Брати і сестри, якщо ми ставимося одне до одного з любов’ю і вдумливою добротою, то уникнемо таких жалкувань.

Є багато способів показати свою любов: усмішка, помах руки, добре слово, комплімент. Інші прояви можуть бути менш помітними, наприклад: виявити зацікавленість до того, що людина робить, навчати певного принципу з добротою і терпінням, відвідувати тих, хто хворіє або вже не може виходити з дому. Ці слова і дії, а також багато інших, можуть передавати любов.

Дейл Карнегі, відомий американський письменник і лектор, вірив, що кожна людина має в собі “силу збільшувати загальну кількість щастя у світі, … кажучи кілька слів щирого підбадьорення тому, хто самотній або занепав духом”. Він казав: “Можливо, завтра ви забудете сповнені доброти слова, сказані вами сьогодні, але той, кому ви їх сказали, може плекати їх усе своє життя”¹².

Тож почнімо зараз, саме сьогодні, виявляти любов усім Божим дітям, чи то вони члени нашої сім’ї, чи наші друзі, просто знайомі або абсолютно незнайомі люди. Прокидаючись кожного ранку, візьмімо зобов’язання з любв’ю і добротою реагувати на все, що може статися з нами.

Божу любов до нас, мої брати і сестри, неможливо осягнути розумом. Виявляючи цю любов, Він послав Свого Сина, який настільки любить нас, що віддав за нас Своє життя, аби ми могли мати вічне життя. Коли ми поглиблюємо розуміння цього незрівнянного дару, наші серця сповнюватимуться любов’ю до Небесного Батька, до нашого Спасителя і до всіх людей. Я палко молюсь, щоб так і було, у святе ім’я Ісуса Христа, амінь.