Наш Пастир Добрий

Ми отримуємо уявлення про характер нашого Небесного Батька, коли усвідомлюємо Його безмежне співчуття до грішників, і вдячні за розмежування, яке Він робить між гріхом і тими, хто грішить. Це уявлення допомагає нам мати більш “правильне [розуміння] Його характеру, досконалостей і якостей”¹ і є фундаментальним у виявленні віри в Нього і в Його Сина, Ісуса Христа. Співчуття Спасителя у світлі наших недосконалостей притягує нас до Нього, і вмотивовує нас у нашій постійній боротьбі каятись і наслідувати Його. Коли ми стаємо більш подібними до Нього, то вчимося ставитися до інших так, як Він, незалежно від будь-яких зовнішніх характеристик або поведінки.

Наслідки розрізнення між зовнішніми характеристиками людини і самою людиною є головною ідеєю роману Знедолені, французького автора Віктора Гюго². На початку роману оповідач представляє Б’єнвеню Міріеля, єпископа Дінського, і розповідає про дилему, з якою стикнувся єпископ. Чи має він відвідати чоловіка, який є закоренілим атеїстом і якого зневажають у громаді через його участь у Французькій революції в минулому?³

Оповідач каже, що єпископ природно міг відчувати глибоку відразу до того чоловіка. Тоді оповідач ставить просте запитання: “Та чи має пастир сахатися вівці, якщо ота вівця паршива?”⁴ Відповідаючи за єпископа, оповідач дає чітку відповідь: “Ні!” А потім з гумором додає: “Але, яка вівця!”⁵

У цьому уривку Гюго порівнює “злочестивість” чоловіка з хворобою шкіри вівці, та порівнює єпископа з пастирем, який не сахається, натрапивши на хвору вівцю. Єпископ виявляє співчуття, а пізніше в романі демонструє подібне співчуття до іншого чоловіка, головного героя в романі, занепалого колишнього в’язня, Жана Вальжана. Милість і співчуття єпископа вмотивовують Жана Вальжана змінити курс його життя.

Оскільки скрізь у Писаннях Бог метафорично називає гріх хворобою, прийнятно буде запитати: “Як реагує Ісус Христос, коли має справу з нашими метафоричними хворобами—нашими гріхами?” Зрештою Спаситель сказав, що Він “не мож[е] дивитися на гріх з найменшою мірою допущення”⁶; тож, як Він може дивитися на нас, таких недосконалих, не відсахнувшись з жахом і відразою?

Відповідь є простою й чіткою. Як Пастир Добрий⁷, Ісус Христос ставиться до хвороби Своєї вівці, як до стану, в якому потрібне лікування, опіка і співчуття. Цей пастир, наш Пастир Добрий, знаходить радість, бачачи, як зцілюється Його хвора вівця.

Спаситель передвістив, що Він “отару Свою буде пасти”⁸, “загинулу вівцю відшука[є], … сполошену поверн[е], … поранену перев’яж[е], а хвору зміцн[ить]”⁹. Хоча про відступницький Ізраїль було сказано, що його поглинули гріховні “рани й ґудзі, та свіжі порази”¹⁰, Спаситель заохочував, наставляв і обіцяв зцілення¹¹.

Земне священнослужіння Спасителя насправді характеризувалося любов’ю, співчуттям і співпереживанням. Він не ходив зневажливо курними дорогами Галілеї та Юдеї, здригаючись від вигляду грішників. Він не обходив їх з великою відразою. Ні, Він їв з ними¹². Він допомагав і благословляв, піднімав і наставляв, та заміняв страх і відчай надією й радістю. Як справжній пастир, яким Він і є, Він шукає нас і знаходить, щоб запропонувати допомогу й надію¹³. Розуміння Його співчуття й любові допомагає нам виявляти віру в Нього—каятись і бути зціленими.

В євангелії від Івана написано про вплив співчуття Спасителя на грішника. Книжники й фарисеї привели до Спасителя жінку, схоплену на гарячому вчинку перелюбу. Обвинувачі очікували, що її буде побито камінням, відповідно до закону Мойсея. Ісус у відповідь на наполегливі запитання зрештою сказав їм: “Хто з вас без гріха,—нехай перший на неї той каменем кине!”

Обвинувачі розійшлись, “і зостався Сам Ісус і та жінка, що стояла в середині …

Ісус … нікого, крім жінки, не побачивши, промовив до неї: “Де ж ті, жінко, що тебе оскаржали? Чи ніхто тебе не засудив?”

А вона відказала: “Ніхто, Господи”. І сказав їй Ісус: “Не засуджую і Я тебе. Іди собі, але більше не гріши!”¹⁴

Спаситель, звичайно ж, не виправдав перелюб. Але Він також не засудив і жінку. Він закликав її змінити своє життя. Вона була вмотивована змінитись завдяки Його співчуттю й милості. У Біблії в Перекладі Джозефа Сміта засвідчено про її учнівство з того часу: “І жінка прославляла Бога з того часу і вірила в Його ім’я”¹⁵.

Хоча Бог і виявляє співчуття, нам не слід помилково вважати, що Він допускає гріх і сприймає його. Це не так. Спаситель прийшов на землю, щоб спасти нас від наших гріхів, і, що важливо, не спасатиме нас в наших гріхах¹⁶. Досвідчений допитувач, Зизром, якось намагався впіймати у пастку Амулека, запитавши його: “Чи спасе Свій народ у його гріхах [Месія, Який прийде]? А Амулек відповів і сказав йому: Я кажу тобі, що Він не зробить цього, бо неможливо Йому зректися Свого слова. … Він не може спасти їх у їхніх гріхах”¹⁷. Амулек говорив про фундаментальну істину, що, аби спастися від наших гріхів, ми повинні притримуватися “умов покаяння”, які вивільнюють силу Викупителя, щоб спасти наші душі¹⁸.

Співчуття, любов і милість Спасителя наближають нас до Нього¹⁹. Завдяки Його Спокуті нас більше не задовольняє наш гріховний стан²⁰. Бог ясно висловився стосовно того, що є правильним і прийнятним для Нього, а що є неправильним і гріховним. Він сказав це не тому, що бажає мати бездумних, покірних послідовників. Ні, наш Небесний Батько бажає, щоб Його діти свідомо й добровільно вирішили стати подібними до Нього²¹, і підготувалися до життя, яким насолоджується Він²². Чинячи так, Його діти виконують свою божественну долю і стають спадкоємцями всього, що Він має²³. З цієї причини провідники Церкви не можуть змінювати Божі заповіді або доктрини проти Його волі, аби вони були зручними чи популярними.

Однак в нашому довічному завданні наслідувати Ісуса Христа, Його приклад виявлення доброти до тих, хто грішить, є особливо повчальним. Ми—грішники, повинні, подібно до Спасителя, допомагати іншим зі співчуттям і любов’ю. Наша роль також полягає у тому, щоб допомагати й благословляти, піднімати і наставляти та заміняти страх і відчай надією й радістю.

Спаситель дорікав людям, які сахалися тих, кого вони вважали нечистими, і хто лицемірно засуджував інших, як більш грішних, ніж вони²⁴. Це важливий урок, який Спаситель адресував тим, хто “були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших”. Він притчу оцю розповів:

“Два чоловіки до храму ввійшли помолитись,—один фарисей, а другий був митник.

Фарисей, ставши, так молився про себе: “Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.

Я пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!”

А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: “Боже, будь милостивий до мене грішного!”

Ісус потім завершив: “Говорю вам, що цей [митник] повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той [фарисей]. Бо кожен, хто підноситься,—буде понижений, хто ж понижається,—той піднесеться”²⁵.

Послання до нас є чітким: грішник, який кається, більше наближається до Бога, ніж лицемірна людина, яка засуджує того грішника.

Схильність людей бути лицемірами і засуджувати інших також мала місце і у дні Алми. Коли люди “почали встановлювати церкву більш повно, … церкв[а] ставал[а] гордовит[ою], … люди церкви почали заноситися гордовито у своїх очах, … вони стали зневажливими один до одного, і почали утискувати тих, хто не вірив, згідно з їхніми волею і бажанням”²⁶.

Таке утискування було особливо заборонене: “Тож був суворий закон серед людей в церкві, що не повинно бути жодної людини, яка належала до церкви і яка б постала і утискувала тих, хто не належав до церкви, і що не повинно бути ніякого переслідування серед них”²⁷. Керівний принцип для святих останніх днів є тим самим. Ми не повинні бути винними в переслідуванні когось в Церкві або поза нею.

Ті, кого за будь-яких причин переслідували, знають, як виглядають несправедливість і нетерпимість. Коли я був підлітком і жив у Європі у 1960-х, до мене постійно чіплялись й дражнили, оскільки я був американцем, а ще через те, що я був членом Церкви. Дехто з моїх однокласників ставився до мене так, ніби я особисто був відповідальний за непопулярну зовнішню політику США. До мене також ставились так, наче моя релігія була образливою для країн, в яких я проживав, оскільки вона відрізнялась від державної релігії. Пізніше в різних країнах по всьому світу я бував свідком мерзенності переслідувань і дискримінації, від яких страждали люди, що стали мішенню за расовими або етнічними ознаками.

Переслідування має багато форм: глузування, залякування, знущання, вигнання й відсторонення або ненависть до іншого. Ми повинні запобігати нетерпимості, яка здіймає свій потворний голос проти тих, хто має іншу думку. Частково нетерпимість проявляє себе в небажанні гарантувати однакову свободу вираження²⁸. Кожен, включаючи віруючих людей, має право публічно висловити свою думку. Але ніхто не має права виявляти ненависть до інших, коли вони висловили її.

В історії Церкви є багато свідчень, коли до наших членів Церкви ставилися з ненавистю й нетерпимістю. Як іронічно і сумно було б, якби ми мусили ставитися до інших так, як вони ставляться до нас. Спаситель навчав: “Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви”²⁹. Якщо ми просимо поваги до себе, ми самі повинні поважати інших. Крім того, наше щире навернення приносить “лагідність і невибагливість серця”, що запрошує “Святого Духа [і сповнює нас] досконалою любов’ю”³⁰, нелицемірною любов’ю³¹ до інших.

Наш Пастир Добрий є незмінним і Його ставлення до гріха і грішників є таким самим, яким було й коли Він ходив по землі. Він не сахається нас через те, що ми грішимо, навіть коли Йому іноді доводиться подумати: “Але, яка вівця!” Він так сильно любить нас, що забезпечив нам шлях для покаяння і очищення, щоб ми могли повернутися до Нього і до нашого Небесного Батька³². Чинячи так, Ісус Христос також показав нам приклад для наслідування, щоб виявляти повагу до всіх, а ненависть ні до кого.

Будучи Його учнями, давайте повною мірою відображати Його любов, і любити одне одного настільки відкрито й повно, щоб жодна людина не відчувала себе покинутою, самотньою чи такою, що втратила надію. Я свідчу, що Ісус Христос є нашим Пастирем Добрим, Який любить нас і піклується про нас. Він знає нас і поклав Своє життя за Своїх овець³³. Він також живе для нас і хоче, щоб ми знали Його і виявляли віру в Нього. Я люблю і обожнюю Його, й глибоко вдячний за Нього, в ім’я Ісуса Христа, амінь.