Покаяння завжди корисне

Дуже часто ми думаємо про покаяння, як про щось сумне і гнітюче. Але Божий план є планом щастя, а не планом нещастя! Покаяння надихає і облагороджує. Саме гріх веде до нещастя². Покаяння---це наш шлях до порятунку! Як пояснював старійшина Д. Тодд Крістофферсон: “Без покаяння немає реального прогресу чи вдосконалення в житті. … Лише через покаяння ми отримуємо доступ до викупної милості Ісуса Христа і спасіння. Покаяння … направляє нас до свободи, впевненості та миру”³. Моє послання до всіх, особливо до молоді, є таким---покаяння завжди корисне.

Коли ми говоримо про покаяння, ми не просто кажемо про зусилля із самовдосконалення. Справжнє покаяння є чимось більшим---воно натхнене вірою в Господа Ісуса Христа і Його силою прощати наші гріхи. Як нас навчав старійшина Дейл Г. Ренлунд: “Без Викупителя … покаяння просто стає незначною зміною поведінки”⁴. Ми можемо спробувати самостійно змінити свою поведінку, але тільки Спаситель може очистити нас від бруду і полегшити наші тягарі, дозволяючи нам просуватися шляхом покаяння з впевненістю і зміцненням. Радість від покаяння є глибшою за радість від пристойного життя. Це радість прощення, повернення чистоти і наближення до Бога. Відчувши цю радість, ви не проміняєте її ні на що менше.

Щире покаяння надихає нас зобов’язатися бути послушними---це завіт, який ми укладаємо під час хрищення і поновлюємо щотижня, приймаючи Господню вечерю, причастя. Тоді ми отримуємо обіцяння, що “Його Дух може завжди бути з нами”⁵ з усією радістю і миром, які приходять від Його постійного супроводу. Це---плід покаяння, і саме це робить покаяння радісним!

Мені подобається притча про блудного сина⁶. Є щось зворушливе у тому поворотному моменті, коли блудний син “спам’ятався”. Сидячи у свинарнику, бажаючи “наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині”, він зрештою усвідомив, що не лише змарнував спадщину свого батька, але також і власне життя. З вірою в те, що його батько може прийняти його назад,---якщо не як сина, то принаймні як слугу,---він вирішив облишити своє бунтівне минуле і піти додому.

Я часто замислювався над довгою дорогою сина додому. Були часи, коли він сумнівався і думав: “Як мене прийме мій батько?” Можливо він навіть зробив кілька кроків назад, до свиней. Уявіть, як по-іншому склалася б ця історія, якби він здався. Але віра спонукала його йти, і віра спонукала його батька вглядатися в далечінь і терпеливо чекати, доки зрештою:

“Коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!

І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм…

А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. …

Бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!”

Брати і сестри, усі ми є марнотратами. Усім нам слід “спам’ятатися”---як правило, неодноразово,---і вибрати шлях, що веде назад додому. Це вибір, який ми робимо щодня, протягом всього нашого життя.

Ми часто вважаємо, що покаяння стосується тяжких гріхів, де вимагається “могутня зміна”⁷. Але покаяння призначено для всіх—тих, хто блукає “забороненими дорогами і [є] зниклими”⁸, а також тих, хто “ступили на … тісну і вузьку путь”, і нині мають “просуватися вперед”⁹. Покаяння не лише ставить нас на вірний шлях, але й утримує нас на вірному шляху. Воно призначене для тих, хто тільки починає вірити, тих, хто вірив усе своє життя, і тих, кому потрібно почати вірити знову. Старійшина Девід А. Беднар навчав: “Більшість із нас чітко розуміє, що Спокута призначена для грішників. Однак я не маю такої ж впевненості, що ми знаємо й розуміємо, що Спокута призначається також і для святих—для хороших чоловіків і жінок, які є слухняними, гідними і … намагаються ставати кращими”¹⁰.

Недавно, коли я відвідував один з Центрів підготовки місіонерів, прибула група зовсім нових місіонерів. Дивлячись на них і помічаючи світло в їхніх очах, я був глибоко зворушений. Вони виглядали такими оптимістичними, щасливими і сповненими ентузіазму. Тоді у мене виникла думка: “Вони виявили віру в покаяння. Ось чому вони сповнені радістю і надією”.

Я не думаю, що це означає, що всі вони вчинили серйозні провини в минулому, але вважаю---вони знали, як каятися; вони пізнали, що покаяння корисне, і були готові й палко бажали ділитися цим радісним посланням зі світом.

Ось що відбувається, коли ми відчуваємо радість покаяння. Замисліться над прикладом Еноша. У нього теж був момент, коли він “спам’ятався”, і після того як його “провина була змита” в його серці відразу виникло бажання до благополуччя інших. Енош провів решту свого життя, закликаючи всіх людей покаятися і “втішався в [ц]ьому понад усе мирське”¹¹. Так діє покаяння; воно повертає наші серця до наших ближніх, оскільки ми знаємо, що радість, яку ми відчуваємо, призначена для кожного.

У мене є друг, який виріс у малоактивній сім’ї святих останніх днів. Ще юнаком він також “спам’ятався” і вирішив підготуватися до місії.

Він став чудовим місіонером. В його останній день служіння перед поверненням додому президент місії провів з ним співбесіду і попросив його принести свідчення. Він зробив це і, коли вони зі сльозами обійнялися, президент сказав: “Старійшино, ви можете у лічені місяці забути або заперечити усе, про що ви щойно свідчили, якщо насамперед не будете продовжувати робити те, завдяки чому ви набули своє свідчення”.

Мій друг згодом сказав мені, що він молився і читав Писання щодня відтоді, як повернувся зі своєї місії. Постійне “насичення добрим словом Бога” утримувало його “на правильному шляху”¹².

Ви, хто готується до місії повного дня, і ви, хто повертається, візьміть це на замітку! Недостатньо просто здобути свідчення; вам слід утримувати і зміцнювати його. Кожному місіонеру відомо: якщо ви перестанете крутити педалі велосипеда, він впаде, а якщо ви перестанете підживлювати своє свідчення, воно ослабне. Цей самий принцип стосується і покаяння---це справа всього життя, а не одноразова подія в житті.

Усіх, хто прагне прощення,---молодь, неодружену молодь, батьків, дідусів та бабусь і, так, навіть прадідусів і прабабусь,---я запрошую вас повернутися додому. Зараз слушний час для початку. Не відкладайте день вашого покаяння¹³.

Потім, прийнявши це рішення, продовжуйте просуватися цим шляхом. Наш Батько чекає, дуже бажаючи прийняти вас. Його руки простерті до вас “весь день”¹⁴. Нагорода варта зусиль.

Пам’ятайте ці слова Нефія: “Ви повинні просуватися вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей. Отже, якщо ви просуватиметеся вперед, бенкетуючи словом Христа, і витерпите до кінця, ось так каже Батько: Ви будете мати вічне життя”¹⁵.

Іноді подорож здаватиметься довгою---зрештою, це подорож до вічного життя. Але це може бути радісна подорож, якщо ми здійснюємо її з вірою в Ісуса Христа і надією на Його Спокуту. Я свідчу, що в ту мить, коли ми стаємо на шлях покаяння, ми прикликаємо викупительну силу Спасителя в наше життя. Ця сила зміцнить наші ноги, розширить наше бачення і поглибить нашу рішучість продовжувати просуватися вперед, крок за кроком, аж до того славетного дня, коли ми зрештою повернемося до нашого небесного дому і почуємо, як наш Небесний Батько скаже нам: “Гаразд!”¹⁶ В ім’я Ісуса Христа, амінь.