Всі мають узяти на себе ім’я, дане Батьком

Кілька тижнів тому я був присутній на хрищенні кількох восьмирічних дітей. Євангелії Ісуса Христа їх почали навчати їхні батьки і вчителі. Насіння їхньої віри в Нього почало зростати. І тепер вони хотіли наслідувати Його у водах хрищення, щоб стати членами Його відновленої Церкви. Спостерігаючи за тим, як вони чекали на цю подію, мені стало цікаво, наскільки добре вони розуміли один важливий аспект їхнього завіту, який вони укладають під час хрищення: їхнє зобов’язання взяти на себе ім’я Ісуса Христа.

З самого початку Бог проголошував про важливість імені Ісуса Христа в Його плані для нас. Ангел так навчав нашого прабатька Адама: “Отже, ти робитимеш усе, що робиш, в імʼя Сина, і ти каятимешся і прикликатимеш Бога в імʼя Сина завжди”¹.

Пророк з Книги Мормона, цар Веніямин, навчав свій народ: “Не буде дано ніяке інше ім’я або іншу путь, чи засіб, якими спасіння може прийти до дітей людських”².

Господь повторив цю істину Своєму пророку Джозефу Сміту: “Знайте, Ісус Христос є імʼя, яке дане від Батька, і не дано ніякого іншого імені, за допомогою якого людина може бути спасенною”³.

У наші дні президент Даллін Х. Оукс навчав, що “ті, хто виявляє віру у священне ім’я Ісуса Христа … та укладає з Ним завіт, … може предʼявляти права на спокутну жертву Ісуса Христа”⁴.

Наш Небесний Батько хоче, щоб нам було цілком зрозуміло, що імʼя Його Сина, Ісуса Христа, не є просто одним з багатьох імен. Імʼя Спасителя має виняткову і необхідну силу. Воно є єдиним іменем, завдяки якому можливе спасіння. Наголошуючи на цій істині в кожному розподілі, наш люблячий Батько запевняє всіх Своїх дітей, що існує шлях, щоб повернутися до Нього. Але наявність надійного шляху не означає, що наше повернення гарантується автоматично. Бог каже нам, що ми маємо діяти: “Отже, усі люди мають узяти на себе імʼя, яке дане від Батька”⁵.

Аби отримати доступ до спасительної сили, яка приходить лише через імʼя Ісуса Христа, ми повинні “упокор[ити себе] перед Богом … і при[йти] зі скрушеним серцем і впокореним духом … і бажа[ти] узяти на себе імʼя Ісуса Христа”, і у такий спосіб підготуватися, як мої восьмирічні друзі, щоб “бу[ти] прийнят[ими] хрищенням у Його Церкву”⁶.

Всі, хто щиро бажає узяти на себе ім’я Спасителя, повинні підготуватися до обряду хрищення, як фізичного свідчення Богу про своє рішення, і отримати його⁷. Але хрищення—це лише початок.

Слово взяти не є пасивним. Це слово, яке означає дію, має багато визначень⁸. Так само і наше зобов’язання узяти на себе ім’я Ісуса Христа вимагає дії і є багатовимірним.

Наприклад, одним із значень слова взяти є взяти участь або прийняти в тіло, як-от, коли ми п’ємо. Беручи на себе ім’я Христа, ми зобов’язуємося прийняти Його вчення, Його риси характеру і, зрештою, Його любов глибоко в наше єство, аби вони стали частиною того, ким ми є. Таким чином, важливим є запрошення Президента Рассела М. Нельсона дорослій молоді: “через молитву та старанний пошук [навчатися], аби зрозуміти, що кожен з … багатьох титулів та імен [Спасителя] означає особисто для [них]”⁹, і бенкетувати словами Христа в Писаннях, особливо у книзі Мормона¹⁰.

Ще одне значення слова взяти—приймати людину в конкретній ролі, або осягати істинність ідеї чи принципу. Коли ми беремо на себе ім’я Христа, ми приймаємо Його як нашого Спасителя і постійно осягаємо Його вчення як керівництво в нашому житті. Приймаючи важливі рішення, ми можемо прийняти Його євангелію як істину, і слухняно жити за нею всім нашим серцем, могутністю, розумом і силою.

Слово взяти може означати ототожнення себе з іменем або справою. Більшість з нас отримали досвід, беручи на себе відповідальності на роботі або беручись за справу чи завдання. Коли ми беремо на себе ім’я Христа, ми приймаємо обов’язки справжнього учня, ми захищаємо Його справу і обіцяємо “бути свідками [Його] в усі часи і в усьому, і в усіх місцях, де [м]и може[мо] бути”¹¹. Президент Нельсон закликав “кожну молоду жінку і кожного молодого чоловіка … долучитися до молодіжного батальйону Господа, щоб допомогти збирати Ізраїль”¹². І всі ми з вдячністю приймаємо заклик пророка використовувати назву Його відновленої Церкви, як її відкрито Самим Спасителем: Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів¹³.

У процесі взяття на себе імені Спасителя ми маємо розуміти, що справа Христа і Його Церква—це те саме. Їх не можна розділяти. Подібним чином, наше особисте учнівство у Спасителя і активність в Його Церкві, як її членів, також є нероздільними. Якщо наше зобов’язання в одному слабшає, наше зобов’язання в іншому також слабне, так само певно, як за днем настає ніч.

Дехто не хоче приймати на себе ім’я Ісуса Христа і Його справу, оскільки ставляться до цього, як до чогось надмірного, обмежуючого і незручного. Насправді ж, якщо взяти на себе ім’я Христа, ми стаємо вільнішими і наші можливості зростають. Це пробуджує бажання, яке ми відчували, коли прийняли Божий план завдяки вірі у Спасителя. Якщо це бажання живе в нашому серці, ми можемо виявити справжню мету, даних нам божественним чином дарів і талантів, відчувати Його любов, яка дає нам сили, і зростати в піклуванні про благополуччя інших. Коли ми беремо на себе ім’я Спасителя, то дійсно сприймаємо все добре і стаємо подібними до Нього¹⁴.

Важливо пам’ятати, що взяти на себе ім’я Спасителя—це завітне зобов’язання, яке починається із завіту, який ми укладаємо під час хрищення. Президент Нельсон навчав: “[Наше] зобов’язання іти за Спасителем шляхом укладання і дотримання завітів з Ним відкриє двері всім духовним благословенням і привілеям”¹⁵. Одним з небесних привілеїв узяття на себе імені Спасителя через хрищення є доступ, який воно надає до наступного обряду на завітному шляху—нашій конфірмації. Коли я запитав одну з моїх восьмирічних подруг про те, що для неї означає взяти на себе ім’я Христа, вона відповіла просто: “Це означає, що я можу мати Святого Духа”. Вона була права.

Дар Святого Духа отримується через конфірмацію після того, як ми отримали обряд хрищення. Цей дар є правом і можливістю мати Святого Духа постійним напарником. Якщо ми слухаємо і слухаємося Його тихого, лагідного голосу, Він утримуватиме нас на завітному шляху, на який ми увійшли через хрищення, попереджатиме нас, коли нас спокушатимуть відійти від нього, і, при потребі, заохочуватиме нас покаятися і виправитися. Після хрищення ми маємо зосередитися на тому, щоб завжди зберігати Святого Духа з нами, аби ми могли продовжувати зростати на завітному шляху. Святий Дух може бути з нами тільки в тій мірі, в якій ми зберігаємо своє життя чистим і вільним від гріха.

З цієї причини Господь забезпечив нам шлях для постійного оновлення очищувального впливу нашого хрищення завдяки ще одному обряду—причастя. Кожного тижня ми можемо “свідчити, … що бажає[мо] узяти на себе ім’я … Сина”¹⁶, знову простягаючи руку і беручи символи тіла і крові Господа—хліб і воду—та причащаючи ними саму нашу душу. У Свою чергу, Спаситель знову дивовижним чином очищає нас, і готує нас завжди мати вплив Святого Духа. Чи не є це свідченням нескінченної милості, яка є лише в імені Ісуса Христа? Саме так, як ми беремо Його ім’я на себе, Він бере наші гріхи і смуток на Себе, а Його рука “милості простерт[а]”¹⁷, щоб оточити нас руками Його любові¹⁸.

Причастя—це щотижневе нагадування про те, що взяти на себе ім’я Ісуса Христа—це живе і тривале зобов’язання, а не єдина подія, яка відбувається лише в день нашого хрищення¹⁹. Ми завжди й постійно можемо радіти цим словам: “Він народився в світі, щоб хрест Свій пронести, віддав Себе на муки, щоб грішників спасти”²⁰. Тож не дивно, що коли діти Бога розуміють могутні, духовні благословення, які можуть прийти, коли ми беремо на себе ім’я Христа, вони завжди відчувають радість і завжди бажають увійти в завіт зі своїм Богом²¹.

Коли ми просуваємося цим божественно призначеним завітним шляхом, наше зобов’язання і зусилля брати на себе ім’я Ісуса Христа, даватимуть нам сили “зберіга[ти Його] ім’я завжди написаним у [наших] серцях”²². Ми любитимемо Бога та наших ближніх і відчуватимемо бажання служити їм. Ми виконуватимемо Його заповіді і прагнутимемо наближатися до Нього, входячи з Ним і в інші завіти. І коли ми слабнемо і не спроможні діяти відповідно до своїх праведних бажань, то благатимемо про силу, яка приходить лише через Його ім’я, і Він прийде нам на допомогу. Якщо ми витерпимо з вірністю, прийде день, коли ми побачимо Його і будемо з Ним, і дізнаємося, що стали схожими на Нього, а отже, підготувалися повернутися у присутність Батька.

Бо обіцяння Спасителя є надійним: ті, хто вірить “в імʼя Ісуса Христа, і поклоня[єть]ся Батькові в Його імʼя, і [терпить] у вірі в Його імʼя до кінця”²³, будуть спасенними в царстві Бога. Разом з вами я радію, що ми можемо отримати ці незрівнянні благословення, беручи на себе ім’я Ісуса Христа, про Якого і в Чиє імʼя я свідчу, амінь.