Віра є відповіддю

На початку 1950-х Сполучені Штати вели війну на Корейському півострові. Урядова політика призову на той час не дозволяла молодим людям служити на місії, а вимагала йти до армії. Знаючи це і вступивши до коледжу, я записався до Навчального офіцерського корпуса армійського резерву. Я планував стати офіцером, як мій старший брат. Однак під час мого перебування на Різдвяних святах вдома мене запросив до свого офісу Верн Фріман, єпископ мого рідного приходу. Він поінформував мене, що один молодий провідник Церкви, на ім’я брат Гордон Б. Хінклі, уклав з урядом США угоду, що дозволяє кожному приходу Церкви в Сполучених Штатах покликати на служіння на місії одного молодого чоловіка. Цей молодий чоловік на час своєї місії отримає автоматичну відстрочку від армії.

Єпископ Фріман сказав, що він молився про це і відчув, що повинен рекомендувати служити місіонером повного дня від нашого приходу мене. Я пояснив, що вже маю інші плани—я записався до Навчального офіцерського корпусу армійського резерву і збираюся стати офіцером! Єпископ обережно нагадав мені, що отримав підказку рекомендувати мене на місію саме зараз. Він сказав: “Іди додому, поспілкуйся з батьками і повертайся сьогодні увечері з відповіддю”.

Прийшовши додому, я розповів батькові й матері, що сталося. Вони сказали, що єпископ мав натхнення, і я маю з радістю прийняти запрошення Господа служити. Мати бачила, який я розчарований, що не стану армійським офіцером негайно. Вона процитувала:

“Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!

Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки”¹.

Того вечора я повернувся до офісу єпископа і погодився на пропозицію. Він сказав мені піти до Відділу призову на військову службу й сказати їм про своє рішення.

Коли я зробив це, на моє здивування жінка, яка очолювала Відділ призову, сказала: “Якщо ви приймаєте покликання служити на місії, то отримаєте повісту в армію до того, як зможете повернутися до Навчального офіцерського корпуса армійського резерву. Ви служитимете не офіцером, а рядовим”.

Всупереч цій неочікуваній зміні моя місія виявилася чудовою. Вона змінила плин мого життя, як це відбувається з тими, хто служить на місії. Але слова тієї жінки справдилися, приблизно за місяць до закінчення місії уряд надіслав мені повідомлення про призов на службу в армії США.

Після тренувального табору і школи військової поліції мене призначили служити військовим поліцейським на армійській базі. Одного разу я отримав наказ упродовж всієї ночі конвоювати ув’язнених з одного табору до іншого.

Уночі конвой зупинився на півдорозі для відпочинку. Командуючий офіцер наказав нам піти до ресторану і випити кави, щоб ми не спали решту ночі. Він відразу помітив, що я відмовився. Він сказав: “Солдат, вам треба випити кави, щоб не заснути упродовж решти цієї подорожі. Я не хотів би, щоб під час мого чергування якісь в’язні втекли чи створили неприємності”.

Я відповів: “Сер, я чемно відмовляюся. Я мормон і кави не п’ю”.

Він не звернув уваги на мою відповідь і продовжував умовляти випити кави.

І знову я чемно відмовився. Зі зброєю у руках я зайняв своє місце в задній частині автобусу, молячись у своєму серці, щоб не заснути і ніколи не мати потреби вживати цього. Подорож закінчилася без пригод.

Через кілька днів цей командир запросив мене до свого офісу на приватну бесіду. Він сказав, що хоча і турбувався, що я не зможу не заснути під час нічної подорожі, однак він оцінив, що я лишився непохитним у своїх переконаннях. Потім, на моє здивування, він сказав, що його помічника перевели, і на посаду свого нового помічника він порекомендував мене!

Упродовж більшої частини наступних двох років я мав багато можливостей для керівництва і адміністративних призначень. Коли я звільнився, позитивний досвід, набутий під час моєї військової служби, перевищував усі мої мрії.

Із цієї простої історії та з багатьох інших, схожих на неї, що сталися упродовж мого життя, я дізнався, що віра і слухняність є відповіддю на наші хвилювання, турботи і страждання. Віра в Господа Ісуса Христа є насправді тією силою, що може змінити наше життя і вести нас до спасіння.

Як ми можемо збудувати цю віру? Через наші дії. Ми повинні “[іти] і [робити] те, що Господь наказав”², саме як радив Нефій. Ми повинні надіятися на Господа всім своїм серцем, як з любов’ю навчала мене моя мати. На щастя, багато разів, коли ми для виконання волі Господа, застосовуємо віру, то виявляємо, що рясно благословенні за свою слухняність.

Іноді, хоча, на нашу думку, ми робимо все можливе, щоб служити Господові, ми все ж страждаємо. Ви мабуть знаєте тих, хто стикнувся з найбільшими випробуваннями: згадайте батьків, у яких захворіла дитина, за яку всі моляться і постяться від усього серця й душі, але вона зрештою вмирає. Або місіонера, який жертвує аби їхати на місію, в якого потім розвивається жахлива хвороба, що залишає його сильно скаліченим або з постійним болем. Або жінку, яка все життя з усіх сил намагається бути вірною і слухняною, але не може мати дітей, на яких так сподівається. Або дружину, яка робить усе найкращим чином, створюючи для своєї сім’ї хороший дім і виховуючи дітей, але чоловік залишає її. У Писаннях багато прикладів людей, які були спасенні після виявлення великої віри, як наприклад, Шадрах, Мешах та Авед-Неґо в огненній печі. Але в Писаннях багато також прикладів відданих людей, які під час кризи не отримали божественного втручання. Авінадій згорів на кострі, Івану Христителю відтяли голову, послідовники Алми і Амулека були кинуті в полум’я. Добрі вчинки не означають, що завжди все йтиме добре. Ключовий момент—пам’ятати, що віра і слухняність залишаються відповіддю, навіть, коли справи йдуть погано: можливо, особливо, якщо справи йдуть погано.

Пам’ятайте, що Господь обіцяв, що допомагатиме нам, коли ми стикнемося з випробуваннями. Особливо Він співчуває тим, хто страждає. Саме Він сказав: “Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені”³.

Частиною Спокути було те, що Спаситель зазнав усіх страждань. Він знає фізичний і емоційний біль; Йому знайомий смуток втрати і зради. Але Він продемонстрував нам, що зрештою любов, терпіння, покора і слухняність є шляхом до справжнього спокою і щастя. Ісус сказав: “Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю!” Але потім, щоб застерегти нас шукати більшого, ніж лише світської втіхи, Ісус додав: “Я даю вам не так, як дає світ”⁴. Світ бачить спокій, як відсутність конфлікту чи болю, а Ісус, незважаючи на наші страждання, пропонує нам утіху. Його життя не було вільним від конфлікту чи болю, але воно було вільним від страху і сповнене значенням. Апостол Петро писав: “Але коли з мукою терпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові!

Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його…

Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо”⁵.

Ми, хто прийняли Ісуса Христа як нашого Спасителя, повинні повністю покладатися на заслуги Христа. Він спасе нас після того, як ми зробимо все, що можемо зробити. Коли ми мужньо виявляємо свою віру і коли ми рухаємося уперед, покладаючись на заслуги Христа, Він благословить нас і наставлятиме нас в усіх наших зусиллях. Він зміцнить нас і принесе нам спокій у часи наших випробувань. “Бо ходимо вірою, а не видінням”⁶. Я молюся, щоб кожен із нас міг краще навчитися покладатися на Господа і збільшити свою віру в Нього.

Зараз, брати і сестри, я хочу наприкінці згадати інший момент. Останніми роками я був благословенний можливістю близько спостерігати Президента Хінклі, і я хочу нагадати вам, що Президент Хінклі не тільки живий пророк, але також і живий провидець. Він бачить те, чого інші не бачать. Він має дар проникливості; він оптиміст і реаліст. Я хочу висловити свою вдячність Господові за збереження життя Президента Хінклі і за надання можливості йому та його чудовим радникам очолювати Церкву упродовж цих останніх 10 років. Завдяки божественному провідництву Президента Хінклі, Церква отримала багато далекосяжних благословень, багато таких, що не очевидні. Я дуже заохочую кожного з вас ретельніше слідувати його порадам і провідництву, бо істинно: “Провидця Господь поставив Своєму народу”⁷.

Ісус є Христос. Джозеф є пророком відновлення. Президент Гордон Б. Хінклі є нашим живим пророком. В ім’я Ісуса Христа, амінь.