Покладатись на Господа: Нехай станеться воля Твоя

Старійшина Роберт Д. Хейлз

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Elder Robert D. Hales
Надрукувати Поділитися

    Мета нашого життя на землі полягає в зростанні, розвитку та зміцненні завдяки власному досвіду.

    Цього Суботнього ранку ми висловлюємо вдячність за нашого Спасителя і свідчимо про реальність Його існування. Його євангелію було відновлено через пророка Джозефа Сміта. Книга Мормона істинна. Сьогодні нас веде живий пророк Президент Томас С. Монсон. Крім цього, ми даємо урочисте свідчення про Спокуту Ісуса Христа і вічні благословення, які вона несе з собою.

    Протягом кількох останніх місяців у мене була нагода вивчати і дізнаватися більше про спокутну жертву Спасителя і те, як Він підготував Себе для здійснення тієї вічної жертви за кожного з нас.

    Його підготовка розпочалася у доземному житті, коли Він виявив Своє уповання на Батька, сказавши: “Хай буде Твоя воля, і слава Твоя навіки”1. Починаючи з того моменту і продовжуючи сьогодні, Він використовує Свою свободу волі, щоб прийняти і виконати план нашого Небесного Батька. Писання навчають нас, що протягом юності Він був “в тому, що належить [Його] Отцеві”2 та “чекав від Господа часу початку Свого священнослужіння”3. У віці 30 років Він був підданий важким спокусам, але вибрав протистояти їм, сказавши: “Відійди, сатано”4. У Гефсиманії Він виявив довіру до Свого Батька, проголошуючи: “Та проте—не Моя, а Твоя нехай станеться воля”5, а тоді застосував Свою свободу волі, щоб постраждати за наші гріхи. Під час прилюдного приниження та агонії розп’яття Він уповав на Свого Батька, погодившись бути “раненим за наші гріхи … та за наші провини … мучений”6. Навіть коли Він заволав: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?”7, Він покладався на Свого Батька, і, користуючись Своєю свободою волі, пробачив Своїх ворогів8, попіклувався про те, аби Його матір була доглянута9, і витримав до кінця, доки не закінчилися Його смертне життя та місія10.

    Я часто задумувався над тим, чому Син Бога, Його святі пророки та всі вірні святі мають випробування й нещастя, навіть коли вони намагаються виконувати волю Небесного Батька? Чому це так важко, особливо для них?

    Я думаю про Джозефа Сміта, який ще хлопчиком страждав від хвороби й переслідувань протягом всього життя. Як і Спаситель, він заволав: “О Боже, де Ти?”11 Однак навіть коли він, здавалося, був один, він використовував свою свободу волі для того, аби покладатися на Господа та виконувати волю Свого Небесного Батька.

    Я згадую наших предків-піонерів, які були вигнані з Наву й, перетинаючи рівнини, використовували свою свободу вибору й ішли за пророком, незважаючи на хвороби, нестатки, а іноді й смерть. Навіщо такі жахливі страждання? Для чого? Для якої мети?

    Ставлячи ці запитання, ми усвідомлюємо, що мета нашого життя на землі полягає в зростанні, розвитку та зміцненні завдяки власному досвіду. Як ми це робимо? Писання дають нам відповідь однією простою фразою: ми “вповає[мо] на Господа”12. Всім нам дані перевірки й випробування. Ці земні труднощі дозволяють нам і нашому Небесному Батьку побачити, чи будемо ми користуватися нашою свободою вибору, аби слідувати за Його Сином. Йому вже відомо, і в нас є можливість дізнатися, що немає значення, настільки важкими є наші обставини, “все це додасть [нам] досвіду і буде … [нам] на благо”13.

    Чи означає це, що ми завжди розумітимемо мету наших негараздів? Чи не кожен із нас іноді має причину, щоб запитати: “О Боже, де Ти?”14 Так! Коли помирає подружжя, той, хто залишився, запитає про це. Коли в сім’ї виникають фінансові труднощі, батько запитає. Коли діти сходять зі шляху, матір і батько волатимуть у своєму смутку. Так, “буває увечорі плач, а радість на ранок!”15. Тоді на світанку зростання нашої віри і розуміння ми піднімаємося і вибираємо покладатись на Господа з такими словами: “Нехай буде воля Твоя”16.

    Що ж тоді означає покладатися на Господа? В Писаннях слово покладатися означає надіятися, очікувати й довіряти. Надія і довіра до Господа вимагають віри, терпіння, смирення, лагідності, довготерпіння, дотримання заповідей та терпіння до кінця.

    Покладатися на Господа означає посадити зерно віри й підживлювати його “з великою старанністю, і … терпінням”17.

    Це означає молитися так, як робив це Спаситель—Богові, нашому Небесному Батькові—такими словами: “Нехай прийде царство Твоє. Нехай буде воля Твоя”18. Це молитва, яку ми промовляємо усією своєю душею, в ім’я нашого Спасителя Ісуса Христа.

    Це означає обдумувати в своїх серцях і “отрима[ти] Святого Духа”, щоб ми могли знати “усе, що [нам] слід робити”19.

    Якщо ми будемо дослухатися до підказок Духа, то дізнаємося, що “утиски приносять терпеливість”20, і навчимося “продовжувати з терпінням, доки [нас] не буде вдосконалено”21.

    Покладатися на Господа означає “стояти твердо”22 і “просуватися вперед” з вірою, “маючи справжню яскравість надії”23.

    Це означає “поклада[тися] тільки на заслуги Христа”24 та що “з допомогою [Його] благодаті [ми скажемо]: Нехай буде воля Твоя, о Господи, а не наша”25.

    Коли ми покладаємося на Господа, ми “непохит[ні] у виконанні заповідей”26, знаючи, що “одного дня відпочинемо від усіх [наших] скорбот”27.

    І ми “не відкида[ємо] відваги своєї”28, аби “все, від чого [ми] страждали, спрацю[вало нам] на благо”29.

    Ці випробування прийдуть у всіх формах і вимірах. Досвід Йова нагадує нам, що саме може бути дано нам витримати. Йов втратив усе своє майно, зокрема, свою землю, будинок і худобу; членів своєї сім’ї; своє добре ім’я; фізичне здоров’я і навіть тверезість думки. Все ж він покладався на Господа і склав могутнє особисте свідчення, сказавши:

    “Та я знаю, що мій Викупитель живий,

    і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається”,30

    “Ось Він мене вб’є, [а я надію] … матиму”31.

    Навіть маючи яскраві приклади Йова, пророків і Спасителя, ми все одно побачимо, що не легко покладатись на Господа, особливо коли ми не в змозі повністю зрозуміти Його план і цілі щодо нас. Це розуміння найчастіше дається “рядок за рядком і приписання за приписанням”32.

    За своє життя я пізнав, що іноді не отримував відповіді на молитву, бо Господь знав—я був не готовий. Коли Він все ж відповідає, то часто це виглядає як “тут трохи і там трохи”33, тому що це все, що я здатен зрозуміти або все, що готовий робити.

    Надто часто ми молимося про те, щоб мати терпіння, але хочемо цього прямо зараз! Юнаком Президент Девід О. Мак-Кей молився про отримання свідчення щодо істинності євангелії. І це свідчення, зрештою, прийшло через багато років, коли він служив на місії в Шотландії. Пізніше він написав: “Для мене то було запевненням, що на щиру молитву відповідь приходить “десь, колись”34.

    Ми можемо не знати, коли і як буде дана Господня відповідь, але, я свідчу, що в Його час і Його способом ця відповідь надійде. Деяких відповідей нам, можливо, доведеться чекати аж до прийдешнього життя. Це може стосуватися деяких обіцянь у наших патріарших благословеннях і певних благословень для членів сім’ї. Не відмовляймося від Господа! Його благословення є вічними, а не тимчасовими.

    Покладання на Господа дає нам безцінну можливість дізнатися, що багато хто уповає з терпінням на нас. Наші діти очікують від нас вияву терпіння, любові й розуміння по відношенню до них. Наші батьки очікують від нас вияву вдячності та співчуття. Наші брати і сестри очікують, що ми будемо толерантними, милостивими і поблажливими. Наші подружжя очікують від нас, що ми будемо їх любити так, як Спаситель полюбив кожного з нас.

    Коли ми страждаємо фізично, то ще більше усвідомлюємо, скільки людей з терпінням покладаються на нас. Усім Маріям і Мартам, усім добрим самарянам, які служать хворим, рятують слабких і піклуються про розумово або фізично немічних, я відчуваю вдячність люблячого Небесного Батька і Його Улюбленого Сина. Ви у своєму щоденному Христовому служінні покладаєтеся на Господа і виконуєте волю вашого Небесного Батька. Ось його запевнення вам: “Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили”35. Він знає ваші жертви і ваш смуток. Він чує ваші молитви. Він вділить вам від Свого миру і спокою, якщо ви будете й далі уповати на Нього з вірою.

    Кожен із нас є більш дорогим для Господа, ніж ми можемо це усвідомити або уявити. Отже ставаймо добрішими одне до одного і добрішими до себе. Пам’ятаймо, що покладаючись на Господа, ми стаємо “святими через [Його] спокуту… смиренними, лагідними, покірними, терпеливими, сповненими любові, бажаючими підкорятися усьому, що Господь вважає за належне заподіяти [нам], саме як дитина підкоряється своєму батькові”36.

    Такою була покора нашого Спасителя Своєму Батькові в Гефсиманському саду. Він благав Своїх учнів: “Попильнуйте зо Мною”, однак, тричі повертаючись до них, Він знаходив, що їхні очі були обтяжені сном37. Без напарництва цих учнів і, зрештою, без присутності Свого Батька, Спаситель обрав взяти наші “муки, і страждання, і спокуси всякого роду”38. За допомогою ангела, який був посланий, щоб зміцнити Його39, Він не відсахнувся і випив з гіркої чаші40. Покладаючись на Свого Батька, Він сказав: “Нехай станеться воля Твоя!”41 і сам смиренно “утоптав давильний прес”42. І я, як один з Його Дванадцятьох Апостолів у ці останні дні, молюся, щоб нам було додано сили пильнувати із Ним й уповати на Нього протягом усього життя.

    Цього Суботнього ранку я висловлюю вдячність за те, що в “моїй і у вашій Гефсиманії”43 ми не самотні. Він, хто пильнує нас, “не дрімає й не спить”44. Його ангели тут і за завісою перебувають “навколо [нас], щоб підтримувати [нас]”45. Я даю власне особливе свідчення про істинність обіцяння нашого Спасителя, бо Він сказав: “А ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати—і не потомляться, будуть ходити—і не помучаться!”46 Покладаймо ж надію на Нього, просуваючись з вірою, аби ми могли сказати в наших молитвах: “Нехай станеться воля Твоя!”47 і повернутися до Нього з честю. У святе ім’я нашого Спасителя і Викупителя, Самого Ісуса Христа, амінь.

    Показувати посилання