2012
Спокута й подорож земним життям
Квітень 2012 р.


Спокута й подорож земним життям

З виступу на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга, що проводився 23 жовтня 2001 р. Повний текст виступу англійською мовою знаходиться на сайті speeches.byu.edu.

Сила Спокути, яка збільшує наші здібності, зміцнює нас, щоб ми могли бути хорошими, творити добро та служити більше, ніж дозволяють власні бажання та природні таланти.

Зображення
Старійшина Девід А. Беднар

Велична мета Спасителевої євангелії була коротко підсумована Президентом Девідом О. Мак-Кеєм (1873–1970): “Мета євангелії полягає в тому, … щоб зробити поганих людей хорошими, а хороших—кращими, і змінити природу людини”1. Отже, подорож земним життям полягає в тому, щоб рухатися від поганого до хорошого, а потім до ще кращого та відчути могутню зміну серця—тобто змінити свою занепалу природу (див. Moсія 5:2).

Книга Мормона є нашим підручником настанов під час подорожі від поганого до хорошого, а потім до ще кращого та в наших намаганнях змінити своє серце. Цар Веніямин навчає про цю подорож земним життям і про роль Спокути, яка допомагає успішно орієнтуватися в дорозі: “Бо тілесна людина є ворогом для Бога, і була від падіння Адама, і буде на віки вічні, доки вона не піддасться натхненню Духа Святого, і не скине з себе оболонку тілесної людини, і не стане святою через спокуту Христа Господа” (Moсія 3:19; курсив додано).

Я хочу звернути вашу увагу на дві особливі фрази. По-перше—“скине з себе оболонку тілесної людини”. Подорож від поганого до хорошого—це процес скидання оболонки тілесного чоловіка або тілесної жінки в кожному з нас. У земному житті ми всі спокушаємося через плоть. Самі елементи, з яких створено наші тіла, за своєю природою є занепалими і піддаються впливові гріха, тління й смерті. Але ми можемо збільшувати свою здатність долати бажання плоті й спокуси “через спокуту Христа”. Коли ми помиляємося, коли вчиняємо провину й гріх, то можемо покаятися і стати чистими через викупительну силу Спокути Ісуса Христа.

По-друге—“стане святою”. Ця фраза описує продовження і другу фазу подорожі життям з метою зробити хороше кращим або, іншими словами, більше наблизитися до святості. Ця друга частина подорожі, цей процес переходу від хорошого до кращого є темою, яку ми не піднімаємо або якій не навчаємо досить часто, щоб належним чином її зрозуміти.

Я підозрюю, що багато членів Церкви набагато більше ознайомлені з природою викупительної, очищувальної сили Спокути, ніж з її силою зміцнювати та збільшувати здібності. Одна справа—знати, що Ісус Христос прийшов на землю, щоб померти за нас. Це є основоположним і головним ученням Христа. Але нам також потрібно цінувати те, що Господь бажає—завдяки Його Спокуті і силою Святого Духа— жити в нас; не лише направляти нас, але й сповнювати силою.

Більшість із нас знає, що коли ми робимо щось неправильно, нам потрібна допомога в подоланні наслідків гріха у своєму житті. Спаситель сплатив ціну і дав нам можливість ставати чистими завдяки Його викупительній силі. Більшість із нас чітко розуміє, що Спокута призначена для грішників. Однак я не маю такої ж впевненості, що ми знаємо і розуміємо, що Спокута призначається також і для святих—для хороших чоловіків і жінок, які є слухняними, гідними і сумлінними і які намагаються ставати кращими й служити відданіше. Ми помилково можемо вважати, що нам потрібно подолати шлях від хорошого до кращого і стати святими самотужки, покладаючись на одну лиш витримку, силу волі й дисципліну та свої, безсумнівно, обмежені здібності.

Євангелія Спасителя не полягає в тому, щоб просто уникати поганого у своєму житті; її суть у тому, щоб робити добро й ставати хорошими. І Спокута допомагає нам долати погане та уникати його, робити добро й ставати хорошими. Допомога від Спасителя доступна упродовж усієї подорожі земним життям—від поганого до хорошого, а потім до ще кращого і до зміни самої нашої природи.

Я не хочу сказати, що викупительна сила Спокути існує окремо й самостійно від її сили збільшувати здібності. Натомість ці два виміри Спокути поєднані й доповнюють один одного; вони обидва мають діяти під час усіх фаз нашої подорожі життям. Важливо, аби ми завжди розуміли, що обидві головні складові нашої земної подорожі—як необхідність скинути оболонку тілесної людини і стати святими, так і необхідність подолати погане та стати хорошими—здійснюються силою Спокути. Сила волі кожної людини, особиста відданість і спонукання до дії, ефективне планування і постановка цілей є необхідними, але в кінці-кінців недостатніми для того, щоб ми успішно завершили свою подорож земним життям. Дійсно, ми повинні навчитися покладатися на “діяння, і милість і благодать Святого Месії” (2 Нефій 2:8).

Благодать і сила Спокути, яка збільшує наші здібності

З Біблійного словника ми дізнаємося, що слово благодать часто вживається у Писаннях для позначення сили, яка щось уможливлює.

“[Благодать —це] слово, яке часто зустрічається в Новому Завіті, особливо в писаннях Павла. Головний сенс цього слова— божественні засоби допомоги або сили, що надаються через щедру милість та любов Ісуса Христа.

“Саме через благодать Господа Ісуса, існування якої стало можливим завдяки Його спокутній жертві, людство підніметься у безсмертя і кожна людина отримає з могили власне тіло, яке житиме вічно. Також завдяки благодаті Господа люди через віру в спокуту Ісуса Христа і покаяння у своїх гріхах отримують силу й допомогу, щоб чинити добрі справи, які не змогли б виконати, покладаючись лише на власні сили. Ця благодать є силою, яка збільшує здібності, дозволяючи чоловікам і жінкам здобути вічне життя і піднесення після того, як вони докладуть усіх своїх зусиль”2.

Благодать—це божественна підтримка або небесна допомога, якої кожен з нас так відчайдушно потребує, щоб стати гідними целестіального царства. Отже, Сила Спокути, яка збільшує наші здібності, зміцнює нас, щоб ми могли бути хорошими, творити добро та служити більше, ніж дозволяють власні бажання та природні таланти.

Під час особистого вивчення Писань я часто вставляю термін “сила збільшувати здібності” кожного разу, коли натрапляю на слово благодать. Розгляньмо, наприклад, цей вірш, знайомий усім нам: “Ми знаємо, що це благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити” (2 Нефій 25:23). Я впевнений, що ми багато можемо дізнатися про цей важливий аспект Спокути, якщо кожного разу, натрапляючи в Писаннях на слово благодать, будемо вставляти слова “сила зміцнювати та збільшувати здібності”.

Приклади й висновки

Подорож земним життям полягає в тому, щоб перейти від поганого до хорошого, потім до ще кращого, а потім змінити саму свою природу. У Книзі Мормона є багато прикладів того, як під час земної подорожі послідовники і пророки пізнавали силу Спокути, яка збільшує здібності, розуміли її та внаслідок цього були змінені. Коли ми починаємо краще розуміти цю священну силу, наше бачення євангелії значно розширюється й поглиблюється. Таке бачення надзвичайно змінює нас.

Нефій є прикладом людини, яка знала, розуміла й покладалася на силу Спасителя, що збільшує здібності. Згадаймо те, коли сини Легія повернулися до Єрусалима, щоб запропонувати Ізмаїлу та його сім’ї піти разом з ними в пустиню. Ламан та інші учасники подорожі, яких Нефій вів з Єрусалима назад в пустиню, повстали. Нефій закликав своїх братів мати віру в Господа. Саме на цьому етапі їхнього переходу брати Нефія зв’язали його вірьовками й задумували вбити. Зверніть увагу, про що молився Нефій: “О Господи, заради моєї віри в Тебе, визволи Ти мене з рук моїх братів; а саме, дай мені силу, щоб я міг розірвати пута, які зв’язують Мене” (1 Нефій 7:17; курсив додано).

Чи знаєте ви, якою, вірогідно, була б моя молитва, якби мене зв’язали мої брати? “Будь ласка, звільни мене від цієї халепи ЗАРАЗ ЖЕ!” Мені особливо цікаво те, що Нефій не молився про те, щоб змінилися обставини. Натомість він молився, щоб мати силу змінити свої обставини. І я впевнений, що він саме так молився, оскільки знав, розумів і відчув на собі силу Спокути, яка збільшує здібності.

Я не думаю, що мотузка, якою Нефій був зв’язаний, чарівним чином спали з його рук. Швидше, як я підозрюю, Господь благословив його як витривалістю, так і особистою силою, яка перевищувала його природні здібності, і тому він “з силою Господа” (Moсія 9:17) докладав зусилля, крутив і сіпав мотузку, і зрештою у прямому розумінні зміг розірвати пута.

Ідея цього уривка з Писань для кожного з нас очевидна. Коли у нашому особистому житті ми з вами зрозуміємо і будемо застосовувати силу Спокути, що збільшує здібності, то будемо молитися й просити силу змінити свої обставини, а не молитися про те, щоб наші обставини змінилися. Ми перетворимося на тих, хто діє самостійно, а не на тих, хто під дією (див. 2 Нефій 2:14).

Розгляньмо приклад з Книги Мормона, коли Амулон переслідував Алму і його народ. Голос Господа дійшов до цих хороших людей у їхніх скорботах і сказав:

“Я також полегшу тягарі, які покладено на ваші плечі, щоб ви навіть не відчували їх на своїх спинах. …

І тоді сталося, що тягарі, які було покладено на Алму і його братів, зробилися легшими; так, Господь зміцнив їх, щоб вони могли зносити свої тягарі з легкістю, і вони підкорилися життєрадісно і з терпінням усій волі Господа” (Moсія 24:14–15; курсив додано).

Що було змінено в цьому епізоді? Не тягарі змінилися; випробування й труднощі переслідування не були негайно усунені від цих людей. Однак Алму і його послідовників було зміцнено і завдяки тому, що їхні здібності та силу було збільшено, тягарі, які вони несли, стали легшими. Ці хороші люди завдяки Спокуті отримали силу діяти самостійно і впливати на свої обставини. І “з силою Господа” Алма та його народ були виведені до безпечного місця в землі Зарагемля.

Звичайно ж, ви можете запитувати: “Що саме в епізоді з Алмою і його народом є прикладом сили Спокути, що збільшує можливості?” Ми знайдемо відповідь, порівнявши Moсія 3:19 і Moсія 24:15.

“І не скине з себе оболонку тілесної людини, і не стане святою через спокуту Христа Господа, і не стане як дитина, смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, сповненою любові, бажаючою підкорятися усьому, що Господь вважає за належне заподіяти їй, саме як дитина підкоряється своєму батькові” (Moсія 3:19; курсив додано).

Коли ми під час своєї земної подорожі будемо йти від поганого до хорошого, потім до ще кращого, будемо прагнути скинути оболонку тілесного чоловіка чи жінки в кожному з нас, і будемо намагатися стати святими та змінити саму свою природу, тоді якості, описані в цьому вірші, все точніше описуватимуть те, якою особистістю стає кожен з нас. Ми будемо більше схожими на дитину, більш покірними, більш терплячими і більш готовими підкорятися.

А тепер порівняйте ці якості в книзі Мосія 3:19 з тими, які були притаманні Алмі та його народові: “І вони підкорилися життєрадісно і з терпінням усій волі Господа” (Moсія 24:15; курсив додано).

На мій погляд, паралелі між якостями, описаними у цих віршах, є вражаючими. Вони вказують, що хороший народ Алми став кращим завдяки силі Спокути Христа Господа збільшувати здібності.

Пригадаймо історію про Алму й Амулека, що міститься в Алма 14. В цьому епізоді описано, як багато вірних святих загинули у вогні, і ці двоє служителів Господніх потрапили до в’язниці й були побиті. Розгляньмо це прохання, з яким Алма звернувся під час молитви у в’язниці: “О Господи, дай нам силу згідно з нашою вірою, яка є вірою в Христа, аж до того, щоб визволитися” (Aлма 14:26; курсив додано).

З цього прохання ми знову бачимо, що Алма розуміє і має впевненість у силі Спокути, яка збільшує здібності. І зверніть увагу, яким був результат цієї молитви:

“І вони [Алма і Амулек] розірвали пута, якими вони були зв’язані; і коли люди побачили це, вони почали втікати, бо страх знищення зійшов на них. …

І Алма і Амулек вийшли з в’язниці, і не були ушкодженими; бо Господь наділив їх силою, згідно з їхньою вірою, яка була вірою в Христа” (Aлма 14:26, 28; курсив додано).

Ще раз сила Спокути, яка збільшує здібності, проявилася тоді, коли хороші люди боролися зі злом і намагалися ставати все кращими й служити більш ефективно “з силою Господа”.

Інший приклад з Книги Мормона є повчальним. У книзі Алма 31 Алма очолює місію, щоб повернути зорамійських відступників, які, збудувавши Рамеумптом, здіймали завжди однакові, сповнені гордовитості молитви.

Зверніть увагу на особисту молитву Алми, в якій він просив сили: “О Господи, даруй мені, щоб я мав силу, щоб я міг зносити з терпеливістю ці скорботи, які зійдуть на мене через беззаконня цього народу” (Aлма 31:31; курсив додано).

Алма також молився, щоб його напарники по місії отримали подібні благословення: “Даруй їм, щоб вони могли мати силу, щоб вони могли знести свої скорботи, які зійдуть на них через беззаконня цього народу” (Aлма 31:33; курсив додано).

Алма не просив, щоб його скорботи було забрано. Він знав, що діє для Господа, і він молився, щоб мати силу діяти й впливати на ситуацію.

Ключовий момент цього прикладу міститься в останньому вірші Алма 31: “[Господь] дав їм силу, щоб вони не зазнали ніякого лиха, без того, щоб воно не було поглинуто радістю через Христа. Тож було це згідно з молитвою Алми; і це тому, що він молився з вірою” (вірш 38; курсив додано).

Скорботи не було забрано. Однак Господь зміцнив Алму і його соратників силою Спокути, яка збільшує здібності, щоб “не зазна[ти] ніякого лиха, без того, щоб воно не було поглинуто радістю через Христа”. Яке це велике благословення! І який урок кожен з нас має засвоїти!

Приклади сили Спокути, яка збільшує здібності, можна знайти не лише в Писаннях. Деніел В. Джоунс народився у 1830 році в Міссурі й приєднався до Церкви в Каліфорнії в 1851 році. У 1856 він взяв участь у врятуванні загонів з ручними візками, які потрапили у Вайомінгу в сильні снігопади. Коли рятувальники знайшли постраждалих святих, надали їм всю можливу невідкладну допомогу, зробили все необхідне, щоб хворих і ослаблених перевезли до Солт-Лейк-Сіті, Деніел разом з кількома юнаками добровільно залишився, щоб охороняти майно учасників загону. Запас продуктів та інших речей, які залишили Деніелю та його друзям, був невеликим і швидко вичерпався. Наступні рядки з щоденника Деніеля описують події, які потім розгорталися.

“Невдовзі тварин стало так мало, що ми майже нічого не могли вполювати. Ми з’їли все м’ясо, яке було настільки пісним, що після нього ще більше хотілося їсти. Але згодом і воно закінчилося, і не залишилося нічого, крім шкур тварин. Ми вирішили спробувати їх у їжу. Ми зварили багато шкур без усяких приправ, і весь загін захворів. …

Ситуація здавалася безнадійною, бо нічого не залишилося, крім шкур, які були зняті з охлялих від голоду тварин. Ми просили Господа спрямувати нас, що ж робити. Брати не ремствували, але покладалися на Бога. … Згодом через натхнення я зрозумів, як приготувати шкури, і розповів усім, сказавши, що робити. Спочатку обсмалити, а потім зішкребти шерсть. Завдяки цьому зникне й нейтралізується поганий смак, який дає обсмалювання. Після обшкрябування варити шкуру у великій кількості води впродовж години, злити воду, яка ввібрала у себе усі в’язкі речовини, потім промити, ретельно обшкребти шкуру, промиваючи холодною водою, а потім варити до желеподібного стану і остудити, після чого їсти, трохи посипавши цукром. Звичайно, то був клопіт, але у нас не було майже ніякої іншої справи, і це було краще, ніж голодувати.

Ми просили Господа благословити наші шлунки і пристосувати їх до цієї їжі. … Коли ми їли, всім здавалося, що ми на бенкеті. До того, як зробити цю другу спробу приготувати шкури, ми три дні нічого не їли. Ми насолоджувалися цією смакотою впродовж шести тижнів”3.

За таких обставин я мабуть би молився про якусь іншу їжу: “Небесний Батьку, будь ласка, пошли мені перепілку або буйвола”. Мені, мабуть, не спало б на думку просити, щоб зміцнився мій шлунок і пристосувався до їжі, яку ми мали. Що знав Деніел В. Джоунс? Він знав про силу Спокути Ісуса Христа, яка збільшує здібності. Він не молився про те, щоб змінилися умови, в яких він перебував. Він молився, щоб мати сили справлятися з тими умовами. Так само, як були зміцнені Алма і його народ, Амулек і Нефій, Деніел В. Джоунс отримав духовне розуміння, щоб знати, про що просити в тій молитві.

Сила Спокути Ісуса Христа, яка збільшує здібності, зміцнює нас, даючи можливість робити те, що ми ніколи б не зробили самотужки. Іноді я замислююся над тим, чи навчилися б ми в нашому сьогоденному світі, де все так комфортно—у світі мікрохвильовок, мобільних телефонів, автомобілів з кондиціонерами та затишних будинків—визнавати нашу щоденну залежність від сили Спокути, яка збільшує здібності.

Сестра Беднар є надзвичайно вірною та знаючою жінкою, і я засвоїв важливі уроки про зміцнюючу силу завдяки її смиренному прикладу. Я бачив, як вона витривало зносила неперервну ранкову нудоту—коли її дійсно нудило весь день кожного дня впродовж восьми місяців—під час усіх трьох вагітностей. Ми молилися разом, щоб Господь благословив її, та це випробування ніколи не зникало. Натомість вона була фізично спроможна виконувати те, чого ніколи б не змогла зробити, покладаючись на свої власні сили. Упродовж років я також спостерігав, як її було зміцнено, щоб справлятися з глузуванням і насмішками світу за те, що жінки-святі останніх днів, дослухаючись до поради пророків, за найвищий пріоритет мають сім’ю та виховання дітей. Я дякую Сьюзен і віддаю їй належне за те, що вона допомогла мені засвоїти такі важливі уроки.

Спаситель знає і розуміє

В книзі Алма, розділ 7, ми дізнаємося, як і чому Спаситель зміг надати нам силу, що збільшує здібності.

“Він піде, зносячи муки, і страждання, і спокуси всякого роду; і це для того, щоб слово могло виповнитися, яке каже, що Він візьме на себе муки і хвороби Свого народу.

І Він прийме смерть, щоб скинути пута смерті, які зв’язують Його народ; і Він візьме на Себе їхні недуги, щоб Його нутро сповнилося милості, щоб Він міг знати, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові в його недугах” (Aлма 7:11–12; курсив додано).

Спаситель відстраждав не лише за наші беззаконня, але й за нашу мінливість, несправедливість, біль, муки та душевні страждання, які так часто трапляються з нами. Немає такого фізичного болю, душевної муки, духовних страждань, хвороб чи слабкостей, що трапляються з вами в земному житті, які б Спаситель уже не пережив. У хвилину слабкості ми з вами можемо вигукувати: “Ніхто цього не розуміє. Ніхто цього не знає”. Можливо, жодна людська істота й не знає. Але Син Божий досконало знає і розуміє, бо Він відчув і зніс усі наші тягарі ще до того, як ми їх понесли. І оскільки Він сплатив останню ціну й поніс наші тягарі, то вміє досконало співчувати і може простягнути Свої руки милості на багатьох етапах нашого життя. Він може дотягнутися до нас, доторкнутися, прийти на допомогу—у буквальному розумінні прибігти до нас—і зміцнити, щоб ми стали сильнішими, ніж будь-коли, та допомогти робити те, чого б ми ніколи не зробили, покладаючись лише на наші особисті сили.

“Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,—і Я вас заспокою!

Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, —і знайдете спокій душам своїм.

Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!” (Mатвій 11:28–30).

Я проголошую своє свідчення про безкінечну й вічну жертву Господа Ісуса Христа, та висловлюю свою вдячність за неї. Я знаю, що Спаситель живий. Я відчув, як Його викупительну силу, так і силу збільшувати здібності, і я свідчу, що ці сили реальні й доступні кожному з нас. Дійсно, “з силою Господа” ми можемо виконувати й долати все, просуваючись вперед дорогою земного життя.

Посилання:

  1. Див. Franklin D. Richards, in Conference Report, Oct. 1965, 136–137; див. також David O. McKay, in Conference Report, Apr. 1954, 26 .

  2. Путівник по Писаннях, “Благодать”; курсив додано.

  3. Daniel W. Jones, Forty Years among the Indians (n.d.), 57–58.

О Мій Батьку! художник Саймон Дьюї

Ілюстрація Джеффа Уорда

Ілюстрація Джеффа Уорда

Фрагмент картини Подивіться на Мої руки, художник Джефф Уорд