Dieter F. Uchtdorf

Один секрет сімейного щастя

Великий російський письменник Лев Толстой почав свій роман Анна Кареніна такими словами: “Всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму”1. Хоча я не поділяю впевненості Толстого щодо того, що всі щасливі сім’ї подібні, однак я відкрив для себе одну рису, яка притаманна більшості з них: вони вміють прощати і забувати про недоліки інших та шукати те, що є хорошим.

З іншого боку, в нещасливих сім’ях кожен шукає помилок, таїть злобу й не прощає колишніх образ.

“Так, але…”,—починає хтось із нещасливої сім’ї. “Так, але ви не знаєте, як сильно вона мене образила”,—каже один. “Так, але ви не знаєте, який він жахливий”,—каже інша.

Можливо, обоє праві; можливо, жоден з них.

Образи бувають різними. Глибина душевних ран буває різною. Але я помітив, що часто ми виправдовуємо свій гнів і заспокоюємо власну совість, розповідаючи собі історії про те, якими мотивами керуються інші люди і засуджуємо їхні вчинки як непростимі або егоїстичні, в той же час вважаючи свої мотиви чистими й невинними.

Пес принца

Є стара валлійська легенда 13-го століття про принца, який повернувся додому і побачив, що з пащі Його пса капає кров. Чоловік кинувся в палац і не знайшов свого новонародженого сина, а його колиска була перевернута. Розлючений принц вийняв свого меча і вбив пса. Невдовзі він почув плач свого сина—дитина була жива! Біля немовляти лежав мертвий вовк. Насправді пес захистив немовля принца від кровожерливого вовка.

Хоча ця історія драматична, в ній описано те, що я хочу сказати. Вона допомагає зрозуміти, що історії, які ми вигадуємо стосовно того, чому інші люди поводяться певним чином, не завжди співпадають з реальністю. А іноді ми навіть не хочемо знати реальності. Нам більше подобається виправдовувати свій гнів, розпалюючи власне роздратування і почуття образи. Іноді ця злоба може тривати місяцями або роками. Іноді—все життя.

Розділена сім’я

Один батько не міг простити свого сина за те, що той зійшов з дороги, якої його навчали. У хлопця були друзі, яких батько не схвалював, і він робив багато чого всупереч сподіванням свого батька. Це спричинило розкол між батьком і сином, тож як тільки з’явилася можливість, хлопець пішов з дому й ніколи не повернувся. Вони лише зрідка розмовляли.

Чи відчував батько, що він правий? Можливо й так.

Чи відчував син, що він правий? Можливо й так.

Але я знаю лише одне—сім’я була розділена й нещаслива, бо ні батько, ні син не змогли простити один одного. Вони не змогли подолати неприємних спогадів. Вони сповнили свої серця гнівом, а не любов’ю і прощенням. Кожен позбавив себе можливості по-доброму впливати на життя один одного. Розкол між ними виявився таким глибоким і настільки широким, що кожен став духовним в’язнем на власному острові емоцій.

На щастя, наш люблячий і мудрий Небесний Батько дав нам засоби подолання цієї прірви гордощів. Велична і безкінечна Спокута є найвищим виявом прощення і примирення. Її велич перевищує моє розуміння, та я свідчу всім своїм серцем і душею про її реальність і надзвичайну силу. Спаситель запропонував Себе як викуп за наші гріхи. Завдяки Йому ми отримуємо прощення.

Жодна сім’я не є досконалою

Ніхто з нас не без гріха. Кожен робить помилки, як ви, так і я. Усім нам завдавали болю. Усі ми завдавали болю.

Завдяки жертві Спасителя ми можемо здобути піднесення і вічне життя. Коли ми йдемо Його шляхами і долаємо гордовитість, пом’якшуючи своє серце, то можемо принести примирення і прощення у свої сім’ї та в особисте життя. Бог допоможе нам більше прощати, мати більше бажання пройти другу милю, першими вибачитися, навіть якщо то була і не наша провина, забути про давні образи і більше до них не повертатися. Дяка Богові, Який дав Свого Єдинонародженого Сина, і Синові, Який віддав за нас Своє життя.

Щодня ми можемо відчувати, як Бог любить нас. Чи не слід нам вділяти від себе трохи більше нашим ближнім, як про це вчить улюблений гімн “Любов’ю щиро поділюсь”?2 Господь відкрив двері і дав нам можливість бути прощеними. Чи не було б справедливим відкинути свій егоїзм та гордовитість і почати відкривати ті благословенні двері прощення людям, з якими нам важко спілкуватися—в першу чергу всім членам своєї сім’ї?

В кінцевому результаті, джерелом щастя є не досконалість, а застосування божественних принципів, навіть у невеликих справах. Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів проголосили: “Щастя в сімейному житті найпевніше досягають, коли воно засновано на вченнях Господа Ісуса Христа. Щасливі шлюби й сім’ї засновуються й зберігаються на принципах віри, молитви, покаяння, прощення, поваги, любові, співчуття, праці, а також здорового відпочинку”3.

Прощення займає місце прямо посередині цих простих істин, які входять до плану щастя нашого Небесного Батька. Оскільки прощення поєднує принципи, воно поєднує людей. Це ключ, який відкриває закриті двері; це початок чесного шляху і наша найбільша надія на щастя в сім’ї.

Нехай Бог допомагає нам трохи більше прощати у наших сім’ях, трохи більше прощати одне одному і, можливо, трохи більше прощати собі. Я молюся, щоб прощення для нас стало однією з прекрасних рис, яка поєднує всі щасливі сім’ї.

Як навчати з цього послання

“Готуючись до кожного уроку, запитуйте себе, як принцип (історія, подія) пов’язаний з тим, що пережили члени вашої сім’ї чи вашого класу у своєму житті” (Навчати—немає покликання величнішого [2000], с. 164). Ви можете запропонувати членам сім’ї розповісти позитивні історії з власного життя чи з життя інших людей, пов’язані з прощенням. Обговоріть ці історії, наголошуючи на благословенні прощення. В кінці свідчіть про те, як важливо прощати одне одного.

МОЛОДІ

Молитва і спокій

Одного вечора я посварилася з мамою і почувалася жахливо. Тож я вирішила помолитися. Хоча я була в поганому настрої і не хотіла бути “духовною”, я знала, що молитва допоможе мені почувати себе краще і зменшить бажання сперечатися. Коли мама вийшла з кімнати, я почала молитися. “Дорогий Небесний Батьку, я прийшла цього вечора до Тебе тому, що …” Ні. Я розплющила очі і опустила руки. Щось ішло не так. Я спробувала знову. “Небесний Батьку, мені потрібно …” Це також звучало дивно. Я відчувала, що Сатана переконує мене не молитися більше й не просити Небесного Батька про допомогу.

Раптом я відчула спонукання звернутися з подякою! Я так і зробила, і відразу полилися думки. Я згадала про багато всього, за що можу дякувати Небесному Батькові. Висловивши подяку, я почала обговорювати свою проблему.

Після цього я відчула неймовірний спокій всередині, тепле духовне відчуття від усвідомлення того, що Небесний Батько і мої батьки люблять мене і що я Боже дитя. Я змогла вибачитися перед мамою і прийняти її вибачення.

Дітям

Прощення приносить щастя

Президент Ухтдорф навчає, що ми повинні прощати членів своєї сім’ї. Подивіться, як вибір Джозефа і Анни вплинув на їхню сім’ю.

Джозеф і його молодша сестра Анна граються разом. Анна вихоплює у Джозефа його іграшку. Що слід робити Джозефу?

Джозеф сердиться на Анну. Анна плаче. Мама Джозефа дорікає йому за те, що він свариться зі своєю сестрою. Джозефу шкода, що він зробив неправильний вибір.

Джозеф вибачає Анну і починає гратися іншою іграшкою. Вони мирно граються разом. Мама рада, що Джозеф був добрим до сестри і підтримує мир у сім’ї. Джозеф щасливий, бо вирішив прощати.

Пізніше Джозефу й Анні треба допомогти мамі приготувати обід. Джозеф не допомагає. Що слід робити Анні?

Анна скаржиться мамі. Анна нарікає, що їй доводиться виконувати роботу самій. Під час обіду всі розстроєні через сварку.

Анна прощає Джозефа і допомагає з обідом. Мама вдячна Анні за допомогу. Сім’я радо проводить час разом. Анні приємно, що вона вирішила прощати.

Як твоє рішення прощати впливає на щастя твоєї сім’ї?

Show References

    Посилання

  1.   1.

    Лев Толстой, Анна Кареніна http://www.ukrlib.com.ua/perekaz-zl/printout.php?id=45&bookid=2

  2.   2.

    “Любов’ю щиро поділюсь”, Гімни, № 128.

  3.   3.

    “Сім’я: Проголошення світові”, Ліягона, лист. 2010, с. 129; курсив додано.