Характер, схожий на Христовий

Можливо, найважливішим індикатором характеру є здатність розпізнати, коли інші люди проходять через ті самі виклики чи випробування, які з великою нагальністю і силою тиснуть на нас, і відповідно реагувати на них. Характер, наприклад, проявляється в здатності розпізнати страждання інших людей, коли ми самі страждаємо, у здатності побачити, що хтось голодний, коли ми голодні, і в здатності дотягнутися і виявити співчуття до людей, які відчувають духовну агонію, тоді, коли ми переживаємо наше власне духовне потрясіння. Таким чином, характер проявляється тоді, коли ми дивимося на інших і робимо щось для них, у той час як природна та інстинктивна реакція—бути поглинутими собою і зосереджуватися на собі. Якщо ця здатність є головним критерієм морального характеру, тоді характер Спасителя світу є досконалим прикладом такого постійного і милосердного характеру.

Зображення

Christ teaching

Цих дванадцятьох Ісус послав проповідувати, художник Уолтер Рейн

У верхній кімнаті у ніч Останньої вечері, тієї самої ночі, коли Він мав пережити найбільше страждання, яке будь-коли мало місце у всіх створених Ним світах, Христос говорив про Утішителя і мир:

“Говорив це Я вам, бувши з вами.

Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив.

Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається” (Іван 14:25–27).

Усвідомлюючи, що Він Сам невдовзі мав надзвичайно сильно й особисто пережити відсутність як утішення, так і миру, і в той момент, коли Його серце, вірогідно, тривожилося і лякалося, Господар думав про інших і запропонував їм те саме благословення, яке могло і мало зміцнити Його.

Під час великої заступницької молитви, яку Ісус промовив перед самим переходом на той бік потоку Кедрон, до Гефсиманського саду, Господар молився про Своїх учнів і про всіх, “що ради їхнього слова ввірують у Мене;

щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені …

щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. …

Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!” (Іван 17:20, 21, 23, 26).

Я помічаю, що постійно запитую себе, коли обдумую цю та інші події, що сталися безпосередньо перед тим, як Його зрадили і Його стражданнями в саду: Як Він міг молитися за благополуччя та єдність інших прямо перед Своїм стражданням? Що дало Йому змогу прагнути втішення і миру для тих, чия потреба в цьому була набагато меншою, ніж Його? Коли занепала природа створеного Ним світу натиснула на Нього, як Він міг настільки цілком і повністю зосередитися на умовах життя і турботах інших людей? Як Господар міг зосереджуватися на інших, коли простий смертний зосередився б на собі? Слова, сказані старійшиною Максвеллом, дають відповідь на кожне з цих глибоких запитань:

“Безумовно, характер Ісуса був запорукою Його дивовижної спокути. Без незрівнянного характеру Ісуса не було б і незрівнянної спокути! Його характер був таким, що Він “[зносив] спокуси всякого роду” (Aлма 7:11), та на спокуси Він “не звертав уваги” (УЗ 20:22)”².

Ісус, Який страждав найбільше, мав найбільше співчуття до всіх нас, хто страждає набагато менше. Дійсно, глибина страждання і співчуття тісно пов’язані з глибиною любові, яку Він відчував, виявляючи її в служінні.

Зображення

young women at church

Ми можемо прагнути у смертному житті бути благословенними мати головні якості характеру Христа і розвивати їх. Дійсно, ми, смертні, можемо старатися в праведності отримати духовні дари, пов’язані зі здатністю зосереджуватися на інших і відповідно реагувати на інших людей, до яких приходять ті ж самі випробування чи виклики, що так прямо й сильно тиснуть на нас. Сила волі чи особиста рішучість не допоможуть нам отримати таку здатність. Натомість ми покладаємося на “діяння, і милість, і благодать Святого Месії” (2 Нефій 2:8) і потребуємо їх. Але “рядок за рядком” (2 Нефій 28:30) і “по деякім часі” (Moйсей 7:21) ми зможемо зосереджуватися на інших людях, хоча наша природна тенденція—зосереджуватися на собі.

Дозвольте мені запропонувати і вам, і собі молитися про те, щоб розвинути в собі характер, подібний до Христового, бажати і прагнути цього і працювати над цим, якщо ми сподіваємося отримати духовний дар милосердя—чисту любов Христа. Милосердя—не та якість характеру, яка здобувається виключно нашою цілеспрямованою наполегливістю і рішучістю. Насправді ж нам слід шанувати наші завіти, жити гідно і робити все можливе, аби задовольнити вимоги для отримання цього дару; і зрештою цей дар милосердя володіє нами, а не ми володіємо ним (див. Moроній 7:47). Господь вирішує, чи отримаємо ми всі духовні дари і коли це буде, але нам слід робити усе, що в наших силах, аби бажати цих дарів, прагнути їх, запрошувати їх і бути гідними їх отримати. Коли наші вчинки все більше узгоджуватимуться з характером Христа, тоді, мабуть, ми найпереконливіше показуємо небесам наше бажання отримати божественний дар милосердя. І ми дійсно благословенні цим дивовижним даром, коли все більше зосереджуємося на інших, у той час, як тілесні чоловік або жінка в нас зосередилися б на собі.

Ісус є Христос, Єдинонароджений Син Вічного Батька. Я знаю, що Він живе. І я свідчу, що Його характер уможливив для нас як безсмертя, так і вічне життя. Давайте зосереджуватися на інших, у той час як наша природна тенденція—зосереджуватися на собі.