• Home
  • ChurchofJesusChrist.org
• Пророки і апостоли
• Президент Томас С. Монсон

Президент Томас С. Монсон

(1927–2018)

Пророк і друг

---

• Щедра домівка
• Набуття зрілості
• Особисте священнослужіння
• Служіння в якості члена Кворуму Дванадцятьох Апостолів
• Член Першого Президентства
• Президент Церкви

---

Пацієнт відділення невідкладної медичної допомоги, здавалося, вже був готовий до виписки, але лікар і медичний персонал Солт-Лейк-Сіті вагалися. Хоча цей чоловік вочевидь вилікувався й одужав, його неохайна зовнішність і нестабільні умови життя викликали занепокоєння. “Чи є у вас члени сім’ї, якісь друзі, які могли б допомогти вам долікуватися?”—запитав лікар. “Не думаю”,—відповів пацієнт та раптом згадав: “Насправді у мене є друг, який іноді піклується про мене. Його звати Том Монсон”².

Президент Томас С. Монсон махає рукою у притаманний йому спосіб після сесії квітневої генеральної конференції 2013 року.

Президент Томас Спенсер Монсон був “особливим другом знедолених” та “бідних”, як сказав один його давній друг³. Протягом усього свого життя, у тому числі й більше ніж трьох десятків років виконання нелегких обов’язків члена Першого Президентства, особисті відвідування літніх друзів та незнайомих йому людей були для нього найбільшим пріоритетом і, коли спонукав Дух, навіть під час важливих зборів він знаходив час, щоб надати благословення священства хворим дітям. Відвідуючи спортивні події у професіональному спорті, замість того, щоб запрошувати приєднатися до нього відомих товаришів або державних чиновників, він приходив з друзями своєї юності, з якими зростав у смиренних умовах. Він був на всіх зустрічах випускників Вест Хай Скул з табличкою “Том Монсон”. Цей самий Томас Монсон, за словами одного з його синів, був “абсолютно неупереджений щодо публічного статусу, особи чи інших відмітних досягнень: скромний друг, якого він знає вже протягом 50 років, отримував ту саму—або й більшу—увагу, що й губернатор, сенатор або відомий бізнесмен”⁴.

Президент Томас С. Монсон. Фотографія Тома Смарта, Deseret News.

Високопоставлені й прості люди, разом з мільйонами друзів і прихильників, як в Церкві, так і поза нею, втратили вірного друга зі смертю 16-го Президента Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Зі словами: “Я завжди потребував допомоги Господа, і завжди просив про неї”⁵, Президент Монсон залишив керування справами, відзначене широкими зв’язками зі світом через гуманітарну допомогу, церковні веб-сторінки, які створили кращу прозорість і допомогли членам Церкви зрозуміти комплексні питання, кампанії зі зв’язків з громадськістю, направлені на те, щоб допомогти світу зрозуміти Церкву, та велику кількість інновацій, метою яких є просування роботи зі спасіння. Вони включали в себе зниження віку, з якого молоді чоловіки й молоді жінки могли служити на місіях повного дня, розширення шляхів, як місіонери могли зв’язуватися з іншими людьми (у тому числі й через використання технологій), та он-лайн форуми, які збирали провідників Церкви і членів Церкви разом у віртуальних бесідах лицем до лиця. Під час його перебування на посаді Президента було видано новий Довідник Церкви, в якому наголошується, що ми маємо бути християнами у своєму учнівстві. Сімейно-історичну роботу було спрощено, що дозволило полегшити пошук і подання імен до храму для виконання хрищення за померлих та інших обрядів спасіння.

Незважаючи на багато його значних досягнень, мало хто заперечив би те, що найважливіший спадок Президента Монсона складається з його могутнього особистого прикладу. Один з його улюблених уривків з Писань знаходиться в Дії 10:38, де сказано, що Ісус із Назарету “ходив … добро чинячи”. Президента Монсона завжди можна було побачити за добрими справами. Він чинив так, як наставляв нас Спаситель: годував голодних, приймав мандрівників, вдягав нагих, відвідував хворих і входив у в’язниці самотності й відчаю, в яких часто томилися нещасні (див. Матвій 25:34–40). Його гуманізм, зосередження на людях, а не на програмах, та відданість у слідуванні за спонуканнями Духа, змусили одного репортера, який вже кілька десятиріч писав про Президента Монсона, написати: “Мені зустрічалося небагато людей, які докладали б так багато зусиль, щоб піднімати і втішати, заспокоювати й підбадьорювати інших”⁶. Життя, наповнене сімейними стосунками, труднощами, можливостями і, звичайно ж, служінням, допомогло у створенні зразкового спадку особистого священнослужіння Томаса С. Монсона, подібного до Христового.

---

Щедра домівка

На розі вулиць Саут 500 і Вест 200, не далеко від залізничних колій, які проходять через Солт-Лейк-Сіті, Джордж Спенсер і Гледіз Конді Монсон виховували сім’ю в часи Великої депресії, в оточенні родичів Гледіз, які були нащадками піонерів з Шотландії. Дідусі й бабусі Джорджа приєдналися до Церкви у Швеції й Англії ще до еміграції в Америку і перед тим, як осісти в Солт-Лейк-Сіті. 21 серпня 1927 року народився перший син і друга дитина Джорджа і Гледіз—Томас Спенсер Монсон, якого назвали на честь його дідуся по материнській лінії, Томаса Шарпа Конді, та його батька.

Оточені сім’єю, Монсони також ділилися любов’ю з багатьма іншими людьми. Візити голодних мандрівників, шлях яких пролягав через їхнє містечко, не були чимось незвичайним в їхній місцевості, і Гледіс Монсон приймала й годувала їх, “ніби кожен з них був запрошеним гостем”,---згадував пізніше Президент Монсон7. Вона також щонеділі передавала вечерю “Старому Бобу”, який жив на їхній вулиці і завжди пропонував Томові десять центів за її доставку. “Я не можу взяти ці гроші,—вдумливо відповідав Том.— Мама мене відлупцює”8. Іноді в неділю батько Тома переносив дядечка Ілайєса, свого брата, який не міг ходити через артрит, до свого Олдсмобіля 1928 року, і разом із Томом вони катали його містом.

“У цей період мого життя я був дуже вражений вчинками моїх матері й батька,—казав Президент Монсон.— Я не розумів, що вони рідко відвідували Церкву”⁹. Він також згадував про почуття толерантності й доброї волі: “Я ніколи не чув, щоб мій батько сказав бодай щось погане про іншу людину. Насправді він не залишився б у кімнаті, якби хтось нешанобливо або негативно висловився про іншу людину”¹⁰.

Не дивно, що така поведінка і вчинки почали передаватися й Тому. Одного Різдва, будучи у захваті від отриманого електричного потягу з вагончиками, він все-таки попросив свою матір—і отримав—ще один вагончик з не такого вражаючого набору з потяга й вагончиків, який був подарунком для сина вдови, що мешкала на їхній вулиці. Пізніше, коли Том і його мама передали подарунок, і Том побачив радість хлопчика, який отримав простенький потяг і вагончики, він почав відчувати вину. Він побіг додому, щоб повернути не лише вагончик, який узяв з набору хлопчика, але й один вагончик зі свого набору¹¹. Пізніше Том запропонував двох своїх домашніх кроленят на Різдвяну вечерю сім’ї товариша, який ніколи не смакував ні індички, ні курки.¹². А коли одна жінка почала сварити Тома і його друзів за те, що під час їхніх ігор по сусідству бейсбольні м’ячі потрапляють у її двір (вона часто забирала м’ячі й не віддавала їх), Том вирішив розрядити ситуацію. Не кажучи їй і слова, він влітку регулярно поливав її подвір’я, а восени згрібав листя на її газоні. Тоді одного дня вона запросила його на молоко з печивом і вручила коробку бейсбольних м’ячів.¹³.

Втім, Президент Монсон часто визнавав, що хороші вчинки в його дитинстві співіснували з шкідливою поведінкою, яка іноді була причиною прочуханів. Якось, разом зі своїм двоюрідним братом, вони зібрали сусідських собак і закрили їх в сараї для вугілля на задньому дворі, шестеро собак збили з ніг Томового батька, коли той відкрив двері сараю¹⁴. Одного дня президент Початкового товариства відвела Тома в сторону і сказала, що її засмучує бешкетна поведінка багатьох хлопчиків під час вступних заходів Початкового товариства. Том запропонував допомогу. “Проблеми з дисципліною в Початковому товаристві,—згадував він,—з того часу зникли”¹⁵. Однак спокуси не зникали. Якось він переконав друга прогуляти разом з ним післяобідній урок у Початковому товаристві. Вони збиралися втекти відразу після того, як Том витягне зі своєї кишені один цент, і вкине його в коробку для пожертвувань для Дитячої лікарні Початкового товариства. Після цього хлопці захотіли потратити десять центів, які лежали в його кишені, на шоколадне морозиво в молочній крамниці “Хетч Дейрі”. Однак план не вдався, оскільки хлопці виявили, що Том випадково пожертвував замість одного цента---десять. Тож обидва вони повернулись і Том з сумом пожертвував також й той один цент. Пізніше він сказав: “Протягом довгого часу я гадав, що, мабуть, зробив найбільше пожертвування для Дитячої лікарні Початкового товариства”¹⁶.

Маленький Том Монсон на триколісному велосипеді перед будинком свого дитинства.

Часті відвідування сімейної хатинки в Каньйоні Прово викликали любов на все життя до полювання на качок, кемпінгу, рибальства й плавання у річці; одного разу Том навіть врятував дівчинку, яка потрапила в небезпечну водоверть¹⁷. Він розповів одну історію, коли разом з другом він необдумано запалив бур’ян біля сімейного будиночка. Як завжди він використав цю історію, щоб поділитися важливим євангельським принципом¹⁸.

Томас С. Монсон—фото зліва—13-річний хлопчик у Вівіан парк, а фото справа—він разом зі своїм сином Кларком 19 липня 1971 р.—усе життя любив прогулянки на свіжому повітрі.

Відвідування Громадської бібліотеки Чепмена кілька разів на тиждень, яка знаходилась на тій самій вулиці, що і його домівка в Солт-Лейк-Сіті, викликало любов до книг і письменників, що пізніше дозволило йому точно цитувати улюблених поетів, таких як: Вордсворт, Лонгфелло, Брайан, Теннісон та Шекспір¹⁹.

Одне особливе хобі, вирощування голубів, яким він займався в юності, і продовжував займатися й у зрілому віці, виклало юному Тому урок стосовно керування, коли один порадник кворуму в Аароновому священстві дав йому голуба, який постійно повертався в дім порадника, створюючи таким чином можливість для проведення щотижневої співбесіди священства з хлопчиком²⁰. Однак саме улюбленій вчительці Недільної школи на ім’я Люсі Гертч Том завдячує за фундамент особистого свідчення про Ісуса Христа. Її любов до класу бешкетних хлопців змінювала їхню буйну поведінку, коли вони слухали, сповнені Духом уроки сестри Гертч щодо Біблії²¹.

---

Набуття зрілості

Економічні обмеження Великої депресії змусили Тома в 12 років почати працювати на свого батька, який керував друкарською компанією²². Однак тінь Другої світової війни стала ще більшою проблемою, ніж навіть Депресія, в той час, коли Том навчався у старших класах школи. “Всі молоді чоловіки знали—якщо [війна] триватиме, вони підуть в армію”,—розповідав Президент Монсон про свої юнацькі роки²³. Будучи чудовим студентом, який любив історію, він вступив до Університету Юти в 17 років²⁴. Він серйозно думав над тим, щоб стати вчителем історії, але натомість отримав ступінь з бізнесу, одночасно насолоджуючись уроками інституту релігії, які викладали Доктор Лоуелл Бенніон і Доктор Т. Едгар Ліон²⁵.

Навчаючись в університеті, він зустрів любов свого життя. Після того, як його представили Френсіс Джонсон на танцях Хелло Дей, Том зателефонував їй. Пізніше він згадував: “Я не був готовий до атмосфери гідності і спокою, які панували [в її домі]”, порівнюючи свою більш галасливішу домівку, з домом Джонсонів²⁶. Батько Френсіс почув прізвище Монсон і зі сльозами на очах обійняв Тома, коли обидва вони зрозуміли, що двоюрідний дідусь Тома—Іліяс, познайомив родину Джонсонів з євангелією у Швеції²⁷. І Том і Френсіс любили великі групи музикантів і часто ходили на танці, на яких грали такі лідери музичних груп, як Томмі Дорсі й Гленн Міллер²⁸.

У 1945 році Том вступив до резерву Військово-Морських сил США. Протягом перших трьох тижнів перебування в навчальному таборі він пізніше, жартуючи, сказав: “Я був впевнений, що моє життя було в небезпеці. Флот не намагався мене навчати. Він намагався вбити мене”. Але важкі часи супроводжувалися духовним досвідом. Коли головний старшина вишикував усіх в шеренгу однієї неділі і відправив католиків, іудеїв і протестантів у місця їхніх церковних зборів, він підійшов до Тома і запитав: “А ви, хлопці, як себе називаєте?”

“До того моменту,—згадував Президент Монсон пізніше,—я не усвідомлював, що ще хтось стояв біля мене чи за мною на плацу. Майже в унісон кожен з нас відповів: “Мормони!”²⁹

Однієї ночі, напередодні Різдва, друг Тома, святий останніх днів, Леланд Мерріл, ліжко якого в казармі було поруч з Томовим, почав стогнати від болю. У відчаї він прошепотів: “Монсоне, Монсоне, ти ж старійшина?”, і попросив дати йому благословення священства, чого Том ще ніколи не робив. Тихенько помолившись про допомогу, Том отримав відповідь: “Подивись на дні свого речового мішка”, де о 2-й годині ночі він знайшов місіонерський довідник, в якому були інструкції, як благословляти хворих. “На очах приблизно 60 моряків, які з цікавістю за всім спостерігали, я дав благословення,—розповідав він пізніше.— Перш ніж я запакував речі назад у мішок, Леланд Меррілл уже спав, як дитина”³⁰. Том також вчився від інших під час військової служби, і був у захопленні від молодого чоловіка-католика, який кожного вечора молився на колінах, у той час, як “ми, мормони, зазвичай молились вже у своєму ліжку”³¹.

Том відслужив один рік у ВМФ і повернувся додому, де з відзнакою закінчив Університет Юти й почав працювати менеджером у рекламному відділі газети Deseret News, що належить Церкві. Через кілька місяців після закінчення університету, він одружився з Френсіс Джонсон у Солт-Лейкському храмі 7 жовтня 1948 року. “Я доволі рано навчилася бути самостійною”,—сказала сестра Монсон про їхні перші роки разом³². Майже відразу ж Господь попросив молодих брата і сестру Монсонів почати свою невтомну участь у розбудові царства Бога.

---

Особисте священнослужіння

У травні 1950 року єпископа Тома і Френсіс, Джона Р. Барта, було покликано в президентство колу. Коли єпископа Барта запитали, хто має служити єпископом замість нього, він замислився на кілька хвилин: “Я намагався зрозуміти, як пояснити [президентові колу], чому, на мою думку, мене, як єпископа, має замінити 22-річний хлопець”³³. Так почалося священнослужіння молодого Томаса С. Монсона в приході Темпл Вью Сікс-Севенс, де було 85 вдів і найбільша потреба в благодійному служінні в Церкві на той час. Служіння в якості єпископа в цьому конкретному приході зміцнило й посилило Томові, вже й без того сильні почуття, пов’язані з милосердям. На Різдво він відвідував кожну вдову, даруючи їм цукерки, книги або смажених курчат³⁴. Він настільки зблизився зі “своїми вдовами”, що продовжував щорічно відвідувати багатьох з них і після того, як його було звільнено, як єпископа. Він навіть виступав на всіх 85 похоронах кожної з них, вже будучи генеральним авторитетом³⁵. “Моя невідповідність упокорила мене”,—згадував він про ті п’ять років, які служив як єпископ; але він був вдячний, що “ще в юності розвинув дух співчуття до інших, які могли бути в нужді, незалежно від віку або обставин”³⁶. Він служив кожному, хто знаходився в межах його приходу, включаючи й людей інших віросповідань, і шукав менш активних членів Церкви навіть тоді, коли потрібно було йти на бензинову колонку одного недільного ранку, де він заохотив молодого чоловіка, який працював в оглядовій ямі, повернутися на збори його кворуму³⁷.

Єпископ Монсон (по центру) з останніми двома з його шести радників: Елвудом А. Бленком (зліва) та Уільямом М. Ларсеном (справа).

Це особливе покликання також виклало важкий урок. Відвідуючи збори провідництва колу, єпископ Монсон відчув сильне спонукання залишити їх тієї ж миті, щоб відвідати літнього члена приходу, який лікувався в лікарні для ветеранів. На жаль, у той час виступав президент колу, тож молодий єпископ нетерпеливо дочекався, поки той закінчить виступ, і поквапився до лікарні. Коли він забіг у палату того чоловіка, його зупинила медична сестра. Вона запитала: “Ви єпископ Монсон?” і розповіла йому, що “пацієнт питав про вас перед тим, як померти”³⁸. Єпископ Монсон поїхав додому того вечора, пообіцявши собі, що більше ніколи не схибить, відчувши спонукання від Святого Духа. Цього зобов’язання від дотримувався знову й знову решту його служіння в Церкві.

Він продовжив своє служіння як радник в президентстві колу, коли йому було 27 років, та як президент місії в Канаді у 1959 році, коли йому був 31 рік. Місіонери, які служили під його керівництвом, пам’ятають провідника, який був у такій гармонії з Духом, що часто слідував спонуканням відвідати квартиру місіонерів саме тоді, коли якийсь місіонер збирався зробити щось погане³⁹. Він зосереджувався на місіонерах, вивчаючи імена кожного з них, радячись з ними щодо їхніх проблем і переживань, та по суті роблячи все, що було в його силах, щоб запобігти передчасним поверненням місіонерів додому та проведенням дисциплінарних рад. До цього часу в сім’ї Монсонів вже було двоє маленьких дітей—Томас Лі та Енн Френсіс. Третя дитина, Кларк Спенсер, народилася в Канаді. Під час служіння на цій місії сім’я насолоджувалася часом, проведеним разом, більше, ніж до цього, і Том надовго полюбив Канаду, що проявилося у 2010 році, коли, як Президент Церкви, він посвятив Канадський Ванкуверський храм Церкви з канадським прапором на лацкані, та змінив вступний гімн на гімн “О, Канадо”⁴⁰.

Повернувшись додому в Солт-Лейк-Сіті, Том став генеральним директором видавництва Deseret Press, а Френсіс зайнялася вихованням дітей, служачи в приходських покликаннях і підтримуючи свого чоловіка, коли той служив у різних генеральних церковних комітетах священства.

Активна участь Тома в церковних комітетах з координації дорослих, у місіонерському чи генеалогічному комітетах, насправді, змусили його подумати, що запрошення в офіс Президента Девіда О. Маккея буде якось пов’язане з його теперішнім дорученням. Але це було не так. Президент Маккей покликав його служити в якості члена Кворуму Дванадцятьох Апостолів, замінивши старійшину Н. Елдона Теннера, якого було покликано радником у Першому Президентстві. Том був настільки приголомшений і здивований, що не міг говорити. Зрештою він запевнив Президента Маккея, що “всі таланти, якими мене могло бути благословенно, будуть використані на службі Господаря, і, якщо потрібно, і моє власне життя”⁴¹.

Президент Монсон погодився нікому не розголошувати інформацію щодо священного покликання, окрім своєї дружини, і взагалі не спав у ніч перед генеральною конференцією 4 жовтня 1963 року. Прибувши на конференцію, він сів серед членів Комітету священства з домашнього вчителювання, в якому він служив. Друг, який сидів поруч з ним, на ім’я Х’ю Сміт, розповів йому про дивний збіг обставин: останні два рази, коли було покликано генеральних авторитетів, ці чоловіки сиділи поруч із Х’ю⁴². Коли назвали ім’я Томаса Монсона, “Х’ю Сміт подивився на мене і просто сказав: “Блискавка тричі вдарила в одне й те саме місце”. Гадаю, що шлях із залу до подіуму був найдовшим у моєму житті”⁴³.

Томас С. Монсон сидить в залі під час генеральної конференції 4 жовтня 1963 року за мить до оголошення про його покликання до Кворуму Дванадцятьох Апостолів, коли йому було 36 років.

---

Служіння в якості члена Кворуму Дванадцятьох Апостолів

У 36 років Томас С. Монсон став наймолодшим чоловіком, якого було покликано до Кворуму Дванадцятьох Апостолів з 1910 року, коли Джозеф Філдінг Сміт приєднався до Кворуму в 33 роки. Його служіння з Дванадцятьма тривало протягом 22 років, з 1963 року і до його покликання в Перше Президентство під керівництвом Езри Тефта Бенсона в 1985 році, і включало в себе служіння в усіх основних комітетах Церкви, часто в ролі голови комітету⁴⁴. За цей час членство в Церкві розвинулося з гомогенної групи, сконцентрованої у західній частині Сполучених Штатів Америки, у світову, дуже різноманітну всесвітню громаду⁴⁵. До апостольства його було покликано Президентом Девідом О. Маккеєм, але його служіння тривало й під керівництвом Президента Джозефа Філдінга Сміта з 1970 по 1972 рік, а потім і під керівництвом Гарольда Б. Лі з 1972 по 1973 рік. Саме під керівництвом Президента Спенсера В. Кімбола з 1973 по 1985 рік Президент Монсон очолював комітет з видання Писань, який у 1979 році опублікував видання Біблії короля Джеймса на 2400 сторінках, до якого входили Путівник по Писаннях, Bible Dictionary (Біблійний словник) та перша система виносок. Президент Монсон також брав участь з Президентом Кімболом в отриманні історичного одкровення про те, що всі гідні чоловіки-члени Церкви можуть отримати священство⁴⁶.

Старійшина Томас С. Монсон сидіть біля старійшини Гордона Б. Хінклі, старійшини Говарда В. Хантера і старійшини Річарда Л. Еванса. Старійшина Езра Тефт Бенсон стоїть на подіумі під час генеральної конференції.

Але для членів Церкви, які знаходилися за “залізною завісою” після Другої світової війни протягом багатьох років, було великим благословенням те, що Президент Монсон, член Кворуму дванадцятьох Апостолів, опікувався членами Церкви Східної Європи. “Реальні благословення, які він приніс в нашу країну і в Європу,—казав член Першого Президентства з Німеччини, Дітер Ф. Ухтдорф,—є настільки реальними, настільки важливими і настільки винятковими за своєю цінністю, що я дійсно вірю, що Господь підготував його бути знаряддям, щоб змінити історію Німеччини”⁴⁷. Комуністичний уряд Німецької Демократичної Республіки суворо утискував релігійні вірування, однак члени Церкви залишалися вірними попри дискримінацію, втрату роботи та можливостей отримати освіту і часті перевірки, коли вони зустрічалися разом. Президент Монсон часто відвідував їх, а одного разу вивчив весь Довідник Церкви, з метою надрукувати всю книгу, перетнувши кордон Східної Німеччини, оскільки церковні матеріали не дозволялося завозити в країну. Він пішов до офісу філії і почав виконувати це завдання, а написавши кілька сторінок, він подивився навколо і побачив примірник довідника на поличці за ним⁴⁸. Він невтомно працював з чиновниками Східної Німеччини, щоб ті дозволили принаймні кільком святим відвідати генеральну конференцію і храм за межами країни, але святі Східної Німеччини, подібно до інших членів Церкви по всьому світу, все ще прагнули таких можливостей.

Тоді, у 1978 році, Президент Кімбол пообіцяв Президенту Монсону, що “Господь не відмовить у храмових благословеннях гідним членам Церкви [Східної Німеччини]”, і з усмішкою додав: “Знайди шлях для цього”⁴⁹. Коли Президент Монсон та провідник Церкви у Східній Німеччині Генрі Баркхардт продовжували подавати заяви до уряду, аби отримати дозвіл на те, щоб по шість подружжів за поїздку могли відвідати храм у Швейцарії, вони отримали приголомшливу пропозицію від керівників уряду: “Чому б вам не побудувати храм тут?” У жовтні 1982 року Перше Президентство оголосило, що у Фрайберзі, Німецька Демократична Республіка, буде побудовано храм—перший храм, який будь-коли будували в комуністичній країні. Це оголошення було майже настільки ж немислимим, як і дивовижна угода, яку пізніше уклали Президент Монсон, на той час старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, та провідники Церкви зі Східної Німеччини з урядовими посадовими особами і головою країни Еріком Хонекером, щоб дозволити місіонерам заїжджати в країну і виїжджати з неї ще до падіння Берлінської стіни⁵⁰. “Я живий свідок того,—писав Президент Монсон,—як було явлено руку Господа в догляді за членами Церкви на території, де колись правили комуністи”⁵¹.

Біля Фрайберзького храму, Німеччина, який було освячено в 1985 році. Справа наліво: старійшина Томас С. Монсон зі своєю дружиною, Френсіс; старійшина Роберт Д. Хейлз зі своєю дружиною, Мері; старійшина Джозеф Б. Віртлін зі своєю дружиною, Елізою; Еміль Фетзер.

Втім, серед всіх подій, які змінювали світ, та приголомшливих адміністративних обов’язків, священнослужіння Президента Монсона і далі зосереджувалося на спонуканнях Святого Духа і на тому, щоб сягати кожного. Надавши благословення другові в лікарні для ветеранів, Президент Монсон відчув, що “зробив добра більше під час цього візиту, ніж за цілий тиждень зборів у Головному управлінні Церкви”⁵². Є багато історій про відхилення від плану під час виконання обов’язків генерального авторитета, коли Президент Монсон відвідував лікарняні палати, інтернати для людей похилого віку та приходив до домашнього ліжка, щоб відвідати хворих і самотніх людей, які чекали на нього. Коли розклад зборів колу в Шривпорті, штат Луїзіана, не дозволяв Президенту Монсону відвідати невиліковно хвору дівчину, яка попросила у нього благословення, він все ж був готовий, коли під час суботньої вечірньої сесії для провідників “я почув голос, який промовляв до мого духа,—сказав він.— Послання було коротким, слова знайомими: “Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм,—бо таких Царство Боже!” (Марк 10:14)”⁵³. Він проїхав 129 км до будинку Крістал Метвін наступного ранку, благословивши її у сповненому Духом колі сім’ї до того, як вона померла чотири дні по тому.

Зустрічаючись з бідними членами Церкви Східної Німеччини, Президент Монсон зазвичай віддавав свої костюми, взуття, калькулятор і навіть збірник Писань зі своїми позначками⁵⁴. І він ніколи не забував своїх товаришів-членів Церкви з приходу Сікс-Севен, доглядаючи за літніми друзями з невеликими прибутками, як-от Ед Еріксон, якого Президент Монсон запрошував на сімейні свята, для якого влаштовував святкування днів народження, і якого згадав у виступі у 2009 році: “Ма[йте] сміливість утримуватись від осудження і критики оточуючих вас людей, а також ма[йте] сміливість давати відчути кожній людині, що її приймають, люблять і цінують”⁵⁵.

Чесність і дружелюбність Президента Монсона зводила мости і викликала прихильність до Церкви серед різних релігій, громадських організацій та керівників громад. Він зростав серед людей різного походження, був близький з родичами інших віросповідань і щиро визнавав: “Думаю, що скрізь є хороші люди”⁵⁶. Він охоче взаємодіяв з іншими людьми, “багато з яких не обов’язково є членами Церкви,—казав він,—але є людьми, які дбають і думають про інших”⁵⁷. Керівники громад, як-от один колишній видавець видавництва Salt Lake Tribune, католик, так висловлювались про нього: “Якщо вам трапилось познайомитися з Томом Монсоном, він ставав вашим другом. … Завдяки цій дружбі Церква особливим чином об’єдналася з цією громадою, коли Том Монсон став членом Першого Президентства”⁵⁸. Громадський адвокат з Солт-Лейк-Сіті якось сказав: “Не знаю, чи відомо людям, якою мірою Церква СОД залучена в некомерційний світ. Президент Монсон дуже добре знає, у чому є потреби”⁵⁹. Лідер іншого віросповідання написав Президенту Монсону: “Ви завжди відкриваєте своє серце, щоб задовольнити потреби і прохання Армії спасіння. Безсумнівно, ви і ваші товариші вразили нас своїм теплом і духом милосердя”⁶⁰. Він відвідав заходи, які проводилися з нагоди служб освячення відновленого Кафедрального собору Мадлен у 1993 році в Солт-Лейк-Сіті, і був промовцем там. Він також виступав на католицьких похоронах близьких друзів⁶¹.

Таке хобі, як вирощування голубів, слугувало Президенту Монсону перепочинком від тиску обов’язків, і надихнуло його правнуків називати його “Дідусь-пташка”. Завдяки своєму захопленню вирощувати голубів, одного разу він отримав від організації Бойскаути Америки значок-нагороду за вирощування голубів. Його служіння в Національній скаутській раді директорів почалося в 1969 році і продовжувалося протягом багатьох років, коли він отримав нагороду Срібний бобер, Срібний бізон та найвищу міжнародну скаутську нагороду—Бронзовий вовк у 1993 році. Однак один колишній глава скаутської організації, Рой Уільямс, жартував, що Президент Монсон не міг змиритися з рішенням скаутської організації відмовитися від значка-нагороди за вирощування голубів⁶².

Таке хобі, як вирощування голубів, слугувало Президенту Монсону перепочинком від тиску обов’язків, і надихнуло його правнуків називати його “Дідусь-пташка”.

Президент Монсон мав широкий спектр інтересів. Будучи членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, він отримав ступінь магістра з управління бізнесом, і під час всіх своїх подорожів він любив відвідувати військові цвинтарі—святі місця, які, за його словами, викликали думки про “розбиті мрії, нездійсненні надії, сповнені горем серця та життя, які обірвалися через гостру косу війни”⁶³. Він любив досліджувати Другу світову війну, а щодо розваг, то йому подобалося дивитися ввечері повторні покази телевізійного серіалу “Перрі Мейсон”, хоча він іноді засинав і пропускав кінець серій⁶⁴. Він також любив мюзикли. “Я—той, кого моя дружина, Френсіс, називає “шоуголіком”,—якось сказав він зібранню під час генеральної конференції⁶⁵. Він також любив ігри в американський футбол на день Нового року, під час яких: “Я міг спочатку зберігати нейтралітет, спостерігаючи за двома футбольними командами, але за кілька хвилин вибирав команду, яка, на мою думку, мала виграти”⁶⁶. Він міг говорити про курей з сусідом по кріслу протягом всього польоту в літаку, а під час молитовного сніданку зборів бойскаутів Америки у Білому домі в 1989 році, він і президент Сполучених Штатів Америки, Джордж Буш, зрозуміли, що обидва люблять породу собак—англійський спрингер-спаніель⁶⁷.

Звичайно ж, найбільше його цікавила його сім’я, яка зросла до восьми внуків і чотирьох правнуків. Хоча вдома він був небагато часу, його діти пам’ятають, як їх батько грав з ними в ігри, рибалив, полював на качок, прополював город, ходив у кіно, плавав і катався на санчатах⁶⁸. Його сину Тому особливо запам’яталися дві речі: як юнаком він грав у шашки зі своїм батьком, і те, як його батько прилетів до Луісвіллу, штат Кентуккі, щоб дати йому благословення, оскільки він захворів на пневмонію під час військової початкової підготовки⁶⁹. Дочці Енн подобалися недільні вечірні звіти, якими ділився її батько з сім’єю, вертаючись після виконання церковних доручень. А Кларку особливо дорогий той день, коли його батько звернувши з дороги, проїхав за кермом 65 км, щоб разом з Кларком подивитися на гніздо яструба поблизу містечка Рендольф, штат Юта⁷⁰. Президент Монсон із задоволенням косив газон і брав участь в сімейних змаганнях з пінг-понгу на цокольному поверсі їхнього будинку⁷¹.

Томас С. Монсон зі своєю дружиною, Френсіс, і своїми дітьми: Томом, Енн і Кларком.

---

Член Першого Президентства

Томас С. Монсон служив у Першому Президентстві протягом 22 років, починаючи з 1985 року в якості другого радника Президента Езри Тефта Бенсона, а потім у тому самому покликанні з Президентом Говардом В. Хантером у 1994 році. Тринадцять з тих років, з 1995 по 2008 рік, він служив поруч з Президентом Гордоном Б. Хінклі, який покликав Президента Монсона бути його першим радником⁷². Служіння Президента Монсона в Першому Президентстві збагачувалося його багатим досвідом у керівництві Церквою, через що він був надзвичайно завантажений роботою, яка тримала його в офісі. Президент Хінклі став найбільш подорожуючим Президентом в історії Церкви, і тому в керівництва було надзвичайно багато роботи. Будівництво менших храмів відкрило шлях для швидкого зростання кількості храмів; було зведено величезний новий Конференц-центр Церкви, що дало можливість тисячам членів Церкви відвідувати генеральну конференцію та інші заходи; почали здійснюватися супутникові трансляції всесвітніх навчальних зборів; а 200-ту річницю з дня народження пророка Джозефа Сміта було відзначено Днем святкування на стадіоні “Райс-Екклз” Університету Юти. В концерті взяли участь 42000 молодих людей з долини Солоного озера та штату Вайомінг⁷³.

Втім, як завжди, за словами старійшини Рональда А. Разбанда, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, Президент Монсон “ніколи не був надто зайнятим для людей”⁷⁴, а взимку 2000 року тією особою, якій він приділив свій час, була його дружина. Після того, як вона серйозно травмувалася через падіння, він кілька тижнів провів в її лікарняній палаті, де і працював, поки, нарешті, Френсіс набралася достатньо сил, щоб сказати свої перші слова: “Я забула відправити дані про сплату податку за квартал”⁷⁵. Ще одним свідком його доброти була репортер видавництва Church News—Джеррі Евант, яка часто висвітлювала подорожі Президента Монсона, і якось була запрошена на екскурсію з Монсонами, оскільки, як сказав їй Президент Монсон, “ви важко працювали”⁷⁶.

---

Президент Церкви

Президент Гордон Б. Хінклі помер 27 січня 2008 року. Перше Президентство було розпущено і Президент Монсон повернувся на свою посаду президента Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Чоловік, який виріс біля залізничних колій, в дитинстві підбурював інших до пустування в Початковому товаристві та охоче ділився своїм скудним майном навіть в часи Великої депресії, невдовзі мав стати провідником мільйонів святих останніх днів в усьому світі. “Я ніколи не думав про те, що на мене може чекати в моєму майбутньому житті”,—сказав він в інтерв’ю незадовго до того, як його підтримали в якості Президента Церкви, на урочистих зборах під час квітневої генеральної конференції 2008 року. “Я не думав, що переживу Президента Хінклі”. Він сказав: “Я завжди дотримувався такої філософії: “Служи там, де тебе покликано, а не там, де ти був, чи міг би бути. Служи там, куди тебе покликано”⁷⁷.

Томас С. Монсон був рукопокладений і висвячений як 16-й Президент Церкви 3 лютого 2008 року, вибравши президента Генрі Б. Айрінга служити своїм першим радником. Своїм другим радником він вибрав президента Дітера Ф. Ухтдорфа, багатомовного наверненого до Церкви німця і члена Кворуму Дванадцятьох Апостолів з 2004 року. Нове Перше Президентство символізувало глобальну природу розширення Церкви⁷⁸. На прес-конференції, яка відбулась 4 лютого 2008 року, Президент Монсон сказав репортерам: “Як Церква, ми піклуємося не лише про своїх людей, але й простягаємо руку допомоги людям доброї волі по всьому світу в дусі братерства, що походить від Господа Ісуса Христа”⁷⁹.

Перше Президентство Церкви проголошене під час прес-конференції 4 лютого 2008 року: Президент Томас С. Монсон; президент Генрі Б. Айрінг, перший радник; і президент Дітер Ф. Ухтдорф, другий радник.

Дух братерства і допомоги іншим людям став ознакою керування Президента Монсона. Провідники Церкви почали працювати на регулярній основі з католиками, християнами-євангелістами та іншими релігійними й громадськими групами в сфері гуманітарної роботи й на підтримку моральних засад. Провідники Церкви запрошували лідерів інших конфесій виступати в студмістечках університетів Церкви і активно закликали людей використовувати он-лайн ресурси на підтримку свободи віросповідання80. Президент Монсон і члени Кворуму Дванадцятьох Апостолів також заохочували членів Церкви допомагати людям інших конфесій шляхом служіння, розбудови громадського суспільства та посилення вже існуючих гуманітарних зв’язків з іншими установами заради полегшення потреб людей, що постраждали від природних і техногенних катастроф по всьому світу.  Протягом перших п’яти років служіння Президента Монсона Церква надавала допомогу після землетрусів у Ґаїті і Непалі, після цунамі в Японії та повіддя в Тайланді. Вона також запропонувала допомогу в імунізації людей у слаборозвинених країнах, забезпечувала людей чистою водою у віддалених селах, полегшувала ситуацію, задовольняючи потребу в продуктах харчування по всьому світу, та допомагала долати наслідки стихійних лих у Сполучених Штатах Америки. Ця глобальна допомога і вплив були відзначені на сайті Slate.com, який у 2009 році поставив Президента Монсона першим у списку з 80 найвпливовіших восьмидесятилітніх людей в Америці, “єдиної людини у списку,—відповідно до статті на сайті,—яка керувала мільйонами людей в якості пророка Бога”⁸¹.

Також під керівництвом Президента Монсона церковний відділ зі зв’язків з громадськістю почав працювати над тим, щоб допомогти іншим людям краще зрозуміти розмаїття святих останніх днів. У кампанії “Я мормон” взяли участь святі останніх днів, які працювали в таких не схожих одна на одну організаціях, як Харлі Девідсон, Бібліотека конгресу та в рок-групах. Головне управління Церкви також створило веб-сайти для молоді та інших, а телевізійний канал і веб-сайт УБЯ, які належать Церкві, почали транслювати високоякісні програми для ширшої аудиторії. На церковному веб-сайті почали з’являтися серії високоякісних відео, в яких демонструвалися сцени з Нового Завіту, які можуть сподобатися людям багатьох віросповідань. В інших он-лайн ресурсах було опубліковано кілька євангельських тем, метою яких було відкрито й обдумано розкрити складні питання, а веб-сайт Mormon and Gay містить відповідні церковні учення й особисті історії святих останніх днів, які мають нетрадиційну сексуальну орієнтацію, і їхніх сімей.

Однак, можливо, найвагоміші зміни, які мали місце під час служіння Президента Монсона, відбулися в історичному адміністративному розвитку. Важливі зміни вплинули на те, як Церква керує, функціонує, навчає і проповідує. У 2009 році Церква розповсюдила DVD і брошуру щодо принципів благополуччя, а в 2010 році випустила нові церковні довідники для провідників Церкви, з нагоди публікації яких було організовано дві всесвітні трансляції навчання. У новому довіднику наголошувалося на роботі в радах через відкриті й чесні обговорення, на полегшенні навантаження єпископів через делегування і, найважливіше, на допомозі членам Церкви ставати справжніми учнями Ісуса Христа. Також у 2010 році члени Кворуму Дванадцятьох Апостолів почали під час міжнародного навчання організовувати конференції для провідників священства та територіальні перевірки, які включали в себе загальний огляд гуманітарного служіння, потреб щодо благополуччя, місіонерської і храмової роботи.

Одна з найяскравіших змін, що сталася під керівництвом Президента Монсона, була оголошена під час жовтневої генеральної конференції 2012 року, коли Президент Монсон проголосив, що чоловіки можуть починати служіння на місії повного дня з 18 років, а жінки—з 19. Це безпрецедентне правило, яке знизило вимоги щодо віку, викликало велике бажання виконувати місіонерську роботу, в результаті чого історично висока кількість чоловіків і особливо жінок почали служити на місіях повного дня. Створення нових центрів підготовки місіонерів і нових місій супроводжувалося зростаючою кількістю місіонерів, яка досягла 85000 на кінець 2014 року. Члени Церкви також долучилися до “прискорення роботи”, краще готуючи синів і дочок до місій вдома і більш повно беручи участь у своїх місцевих місіонерських програмах. Технології та он-лайн проповідування, наряду зі створенням покликання “провідників з навчання сестер”—провідницької посади для сестер місіонерок—також сприяло приємному відчуттю прогресу та нововведень, яке виникло завдяки оголошенню про зміну віку служіння на місії.

Можливість для молодих жінок служити на місії в більш ранньому віці збігалася з постійними намаганнями під час служіння Президента Монсона повніше залучити жінок до провідництва, прийняття рішень та участі в радах приходів і колів. Щоб допомогти жінкам і чоловікам-святим останніх днів більше цінувати важливу роль, яку сестри відіграють в євангелії в кожному розподілі—особливо в часи священнослужіння Спасителя і в добу Відновлення з 1830 року по наш час—Церква видала книгу Дочки в Моєму Царстві, і заохотила використовувати її вдома, під час уроків у Товаристві допомоги і в Товаристві молодих жінок та у кворумах. У 2014 році Генеральна сесія для жінок замінила генеральні збори Товариства допомоги і Товариства молодих жінок. Ці піврічні збори запрошуються відвідувати всі жінки віком від 8 років і старше.

Кращі і більш інтерактивні методи навчання, особливо ті, які допомагають молоді повною мірою долучитися до життя за євангелією, також стали пріоритетом адміністративних інновацій Президента Монсона. Запровадження у 2013 році навчального плану для молоді За Мною йдіть, яке мало на меті “благословити молодь в їхніх зусиллях повною мірою навернутися до євангелії Ісуса Христа”⁸², надало як вчителям, так і молоді кращі способи навчати так, як навчав Ісус Христос. Він включав у себе он-лайн ресурси, участь молоді та обговорення за натхненням Духа, зміцнюючи віру і розуміння євангелії. Подібні зусилля покращити все навчання в Церкві з’явилися і в 2016 році з появою нового ресурсу: Навчати, як навчав Спаситель і впровадженням у приходах щомісячних зборів рад учителів.

Також за часів керівництва Президента Монсона продовжували надходити оголошення про будівництво нових храмів по всьому світу. Президент Монсон освячував і переосвячував храми, подорожуючи до місць їх розташування по всьому світу, включаючи місто Себу, Філіппіни; місто Куритиба, Бразилія; місто Київ, Україна; місто Панама, Панама; і місто Канзас, штат Міссурі. У 2013 році представлення он-лайн ресурсів, призначених допомагати членам Церкви знаходити їхніх предків, стали причиною зростання на 11 відсотків подання членами Церкви імен членів своїх сімей для виконання храмових обрядів, завдяки чому цей рік назвали “рекордним роком в сімейній історії”⁸³.

Однак, попри важкі вимоги його часу, Президент Монсон залишався Томасом Монсоном, провідником Церкви, який, за словами старійшини Джеффрі Р. Холланда, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, “приходив, можливо без оголошення, на похорони пересічного робітника. Я не можу згадати нічого іншого, що ілюструє священнослужіння Президента Монсона краще, ніж ця індивідуальна увага”⁸⁴.

23 травня 2013 року він головував на похоронах своєї власної любої дружини, Френсіс, після того, як та померла 17 травня в лікарні Солт-Лейк-Сіті. “Вона підтримувала мене з дня шлюбу”,—сказав Президент Монсон під час поховальної служби, назвавши її “ідеальною дружиною й матір’ю”⁸⁵. Решту свого служіння в якості Президента він виконував вдівцем. На особливі події його часто супроводжувала його дочка, Енн.

Під час перебування на посаді Президента Церкви Президента Монсона, наголошувалося на важливості краще дотримуватися Суботнього дня, щоб зміцнити віру в Небесного Батька та Ісуса Христа в часи вагань і страху. Починаючи з 2015 року, скоординованими зусиллями і підтримкою на всіх рівнях Церкви і вдома, члени Церкви заохочувалися зробити “Суботу приємністю” (див. Ісая 58:13), зосередившись на Господі і своїх завітах з Ним, аби пожати благословення, обіцяні вірним.

Президент Монсон також не забував про тих, хто відійшли від Церкви і ніколи не ставився до них, як до тих, хто не був гідний царства. Коли один літній чоловік, який не відвідував Церкву протягом 20 років, прийшов до генерального авторитета, щоб отримати пораду, як йому повернутися, він показав лист, який спонукав його до бажання повернутися: “Тебе вже довго не було. Настав час повернутися. Том”⁸⁶. Президент Монсон казав: “Я вважаю, що в кожному є трохи святості, і шукаю її”⁸⁷.

Навіть будучи Президентом Церкви він підтримував товариські стосунки з іншими. Старійшина Л. Том Перрі (1922–2015) сказав: “Він любить говорити про гру УБЯ або про команду Юта Джаз; він великий шанувальник спорту. А потім він переходить до справ”⁸⁸. І він завжди мав почуття гумору. У 2009 році, під час зустрічі з членами Мормонського хору Скинії, він сів за гігантський орган і зіграв мелодію пісні “To a Birthday Party” з підручника для гри на піаніно для початківців⁸⁹. У 2013 році Церква святкувала своїх “100 років скаутства” програмою, яка також вшанувала Президента Монсона за те, що той все життя підтримував скаутський рух—одне з багатьох його хобі, яке допомагало йому підтримувати зв’язок зі своїми товаришами, кого він любив утішати й радувати,—запросивши всіх скаутів узяти участь у цій програмі, незалежно від релігійної приналежності.

“Спонукання Господа, Його підказки”,—сказав Президент Монсон в інтерв’ю в 1997 році, сповнювали його великою радістю, особливо в ситуаціях, як тоді, коли він відвідував свого батька в лікарні і, кваплячись після цього на наступні збори, відчув, що незважаючи на поспіх, має почекати трохи біля ліфту. Якась сім’я попросила його благословити їхню матір, яка перебувала на межі смерті, і він погодився. Пізніше того дня він дізнався, що всі члени сім’ї поцілували свою матір, і тихо попрощалися з нею після надання благословення і незадовго до її смерті⁹⁰.

“Це відбувалося зі мною протягом всього мого життя настільки, наскільки я намагався бути в гармонії з Духом”,—сказав Президент Монсон. І безліч людей—певні історії яких було розказано, але набагато більше з яких залишаються невідомими щодо зустрічей з Томасом Монсоном—можуть засвідчити про зв’язок цього дивовижного чоловіка з божественним. “Ви розвиваєте в собі вдячність за те, що Небесний Батько знає, хто ви є,—згадував Президент Монсон.— Він каже: “Ось, йди і зроби це для мене”. Я завжди дякую Йому за це”⁹¹.

І його свідчення світу було незаперечним. “Від усього серця і з глибин душі,—сказав Президент Монсон,—Я палко здіймаю свій голос у свідченні як особливий свідок і проголошую, що Бог—живий. Ісус—Його Син, Єдинонароджений від Батька у плоті. Він—наш Викупитель, Він—наш Посередник перед Батьком. Саме Він помер на хресті, щоб викупити наші гріхи. Він став первістком серед воскреслих. Через те, що Він помер, усі житимуть знову. О, яку солодку радість несуть ці слова: “Живе, живе Спокутар мій!” [Гімни, № 69]. Нехай увесь світ знає це і живе цим знанням”⁹².

Посилання:

1. Томас С. Монсон, “Будьте в доброму гуморі”, Ensign або Ліягона, трав. 2009, с. 92.
2. Електронне листування з Грегорі Паркіном, M.D., Sept. 2, 2008.
3. In “A Life Guided by Service”, Deseret News, general conference special supplement, Apr. 1, 2008, 4; see also Jeffrey R. Holland, “President Thomas S. Monson: Man of Action, Man of Faith, Always ‘on the Lord’s Errand’”, Ensign, Feb. 1986, 12.
4. Tom Monson, son, email to Joshua Perkey, Church Magazines, Feb. 19, 2008.
5. In Heidi S. Swinton, To the Rescue: The Biography of Thomas S. Monson (2010), 518.
6. Gerry Avant, “President’s Heartfelt Efforts Universal”, Deseret News, Feb. 7, 2008, M6.
7. In “A Life Guided by Service,” 4.
8. In “Speaking from Experience”, Deseret News, Feb. 7, 2008, M4.
9. In Carrie A. Moore, “LDS Leader Has Fond Memories of Growing Up in the S.L. Area”, Deseret News, Feb. 5, 2008, M3.
10. In Gerry Avant, “On Lord’s Errand since His Boyhood”, Church News, Feb. 9, 2008, 5.
11. Більшість біографічної інформації в цій статті узято з Swinton, To the Rescue.
12. Див. Swinton, To the Rescue, 50–51; “Speaking from Experience”, M4.
13. Див. Heidi S. Swinton, “Baseballs and Service”, Friend, Sept. 2012, 2.
14. Див. Swinton, To the Rescue, 35.
15. Цитовано у Джеффрі Р. Холланда, “Президент Томас С. Монсон: Біля ніг Господаря”, додаток до Ensign і Ліягона, червень 2008, с. 5.
16. In “In His Own Words”, Deseret News, general conference special supplement, Apr. 1, 2008, 7.
17. Див. Swinton, To the Rescue, 58.
18. Див. Томас С. Монсон, “Послух приносить благословення”, Ensign або Ліягона, трав. 2013, сс. 89–90.
19. Див. Moore, “LDS Leader Has Fond Memories”, M3; “A Life Guided by Service”, 5.
20. Див. Swinton, To the Rescue, 74–75.
21. Див. Swinton, To the Rescue, 63–65.
22. Див. Swinton, To the Rescue, 78.
23. In Moore, “LDS Leader Has Fond Memories”, M3.
24. Див. Swinton, To the Rescue, 79, 87.
25. Див. Swinton, To the Rescue, 89, 288.
26. In Moore, “LDS Leader Has Fond Memories”, M3.
27. Див. Swinton, To the Rescue, 90.
28. Див. Swinton, To the Rescue, 92.
29. Томас С. Монсон, “Мати сміливість вистояти наодинці”, Ensign або Ліягона, лист. 2011, с. 61.
30. In “Speaking from Experience”, M5.
31. In Swinton, To the Rescue, 99.
32. In Moore, “LDS Leader Has Fond Memories”, M3.
33. In “A Life Guided by Service”, 5.
34. Див. Swinton, To the Rescue, 144.
35. Див. Swinton, To the Rescue, 142.
36. In Swinton, To the Rescue, 132.
37. Див. Swinton, To the Rescue, 158–159.
38. Див. Swinton, To the Rescue, 135–136.
39. Див. Gary Bell, in “Recollecting”, in Deseret News, Feb. 5, 2008, M3.
40. Див. Swinton, To the Rescue, 175–176.
41. In Swinton, To the Rescue, 216.
42. Див. Swinton, To the Rescue, 217–218.
43. In “In His Own Words”, 17.
44. Див. Swinton, To the Rescue, 252.
45. Див. Swinton, To the Rescue, 224.
46. Див. Swinton, To the Rescue, 530–532.
47. In Swinton, To the Rescue, 279.
48. Див. Swinton, To the Rescue, 293–294.
49. In Swinton, To the Rescue, 309.
50. Див. Swinton, To the Rescue, 309, 313, 333–334.
51. In Swinton, To the Rescue, 340.
52. In Swinton, To the Rescue, 405.
53. In Jeffrey R. Holland, “In the Footsteps of the Master”, 11.
54. Див. Swinton, To the Rescue, 316.
55. In Swinton, To the Rescue, 248.
56. In Swinton, To the Rescue, 464.
57. In Swinton, To the Rescue, 401.
58. John W. Gallivan, in Jeffrey R. Holland, “Man of Action, Man of Faith”, 15.
59. Pamela Atkinson, in “Recollecting”, M3.
60. In Swinton, To the Rescue, 440.
61. Див. Swinton, To the Rescue, 402–403, 453.
62. Див. Joseph F. Dougherty, “LDS Leader Also Lifelong Scouter”, Deseret News, Feb. 7, 2008, M6.
63. In “In His Own Words”, 20.
64. Енн Дібб, електронний лист адресований Джошуа Перкі, Церковні журнали, 13 лютого 2008 р.
65. Томас С. Монсон, “Радість подорожі”, Ensign або Ліягона, лист. 2008, с. 85.
66. In Swinton, To the Rescue, 452.
67. Див. Swinton, To the Rescue, 463–464, 453.
68. Див. Swinton, To the Rescue, 200.
69. Див. Jeffrey R. Holland, “Man of Action, Man of Faith”, 16–17.
70. Див. Jeffrey R. Holland, “Man of Action, Man of Faith”, 17.
71. Див. Swinton, To the Rescue, 265.
72. Див. Swinton, To the Rescue, 532–533.
73. In Swinton, To the Rescue, 471, 472, 478, 484, 485.
74. In Swinton, To the Rescue, 485.
75. In Swinton, To the Rescue, 492.
76. In Swinton, To the Rescue, 487.
77. Gerry Avant, “Church President to Be Sustained in Solemn Assembly”, Church News, Apr. 5, 2008, 3–4; див. також.
78. Див. Swinton, To the Rescue, 496.
79. Thomas S. Monson, “The Lord’s Work”, Church News, Feb. 9, 2008, 3.
80. Див. “Church Launches New Resources on Freedom of Religion”.
81. In Swinton, To the Rescue, 515.
82. Лист Першого Президентства, 12 вересня 2012 р.
83. Paul G. Nauta, “2013 Was a Banner Year for Family History”.
84. In Swinton, To the Rescue, 502.
85. Gerry Avant, “Sister Frances J. Monson Was ‘the Ideal Wife and Mother’”.
86. In Swinton, To the Rescue, 504.
87. In Swinton, To the Rescue, 504.
88. In Swinton, To the Rescue, 512.
89. Див. Swinton, To the Rescue, 515.
90. Gerry Avant, “Oct. 4 Is President Monson’s 50-Year Anniversary as Apostle”.
91. Gerry Avant, “Oct. 4 Is President Monson’s 50-Year Anniversary as Apostle”.
92. Томас С. Монсон, “Живе, живе Спокутар мій!” Ensign або Ліягона, трав. 2007, с. 25.

---

Вибрані вчення

Наведені далі вчення були проголошені Президентом Монсоном під час служіння Президентом Церкви, і їх розміщено в хронологічному порядку.

Дослухатися до спонукань: “Найприємніший досвід, відомий мені у житті—це відчувати спонукання і діяти відповідно до нього, а пізніше дізнатися, що це було відповіддю на чиюсь молитву або потребу. І я завжди бажаю, щоб Господь знав, що якщо у Нього є завдання, Том Монсон виконає це завдання для Нього” (On the Lord’s Errand [DVD, 2008]).

Отримання божественної допомоги: “Пам’ятайте, що ця робота не лише ваша й моя. Це Господня робота, і коли ми виконуємо доручення Господа, ми маємо право на Господню допомогу. Пам’ятайте, що кого Господь покликає, того Господь підготовлює” (“Duty Calls”, Ensign, May 1996, 44).

Любов до інших: “Найважливіше завжди пов’язане з людьми, що оточують нас. Часто ми гадаємо, що вони мусять знати, як сильно ми їх любимо. Але не варто гадати, варто сказати їм про це” (“Радість подорожі”, Ensign або Ліягона, лист. 2008, с. 86).

Служіння: “Якщо ми не губимо себе у служінні іншим, то наше життя має небагато сенсу. Ті, хто живуть лише для себе, зрештою зсихаються і, образно кажучи, втрачають своє життя, у той час як ті, хто втрачають себе у служінні іншим, ростуть і розквітають—і в результаті рятують своє життя” (“Що я сьогодні зробив для когось?” Ensign або Ліягона, лист. 2009, с. 85).

Шлюб: “Обирайте супутника ретельно і молитовно; і коли ви уклали шлюб, будьте палко відданими одне одному. Одного дня я прочитав безцінну пораду на маленькій обрамленій дошці з візерунками, що висіла на стіні в домі мого дядька й тітки. Там було написано: “Обирайте свою любов; любіть свій вибір” (“Сила священства”, Ensign або Ліягона, трав. 2011, с. 68).

Храмові благословення: “Поки ви не увійдете до Господнього дому й не отримаєте всіх благословень, які чекають там на вас, ви не отримаєте всього, що Церква вам пропонує. Найважливішими й вінцевими благословеннями членства в Церкві є ті благословення, які ми отримуємо в храмах Бога” (“Святий храм—маяк світові”, Ensign або Ліягона, трав. 2011, с. 93).

Спокута: “Переконаний, що ніхто з нас не в змозі повною мірою усвідомити всю важливість того, що Христос зробив для нас в Гефсиманії, але я кожного дня свого життя дякую за Його спокутну жертву заради нас.

В останню мить Він міг відмовитися. Але Він цього не зробив. Він спустився нижче всього, щоб мати змогу все спасти. Роблячи це, Він дав нам життя поза межами цього смертного існування. Він спокутував нас від Падіння Адама.

Я безмірно вдячний Йому. Він навчив нас, як жити. Він навчив нас, як помирати. Він уможливив наше спасіння” (“На прощання”, Ensign або Ліягона, трав. 2011, с. 114).

Молитва: “Небесному Батьку відомі наші потреби, і Він допомагатиме нам, якщо ми звертаємось до Нього по допомогу. Я думаю, що жодна наша потреба не є надто незначною або неважливою. Господь обізнаний у подробицях нашого життя” (“Подумайте про свої благословення”, Ensign або Ліягона, лист. 2012, с. 88).

Випробування: “Ми знаємо, що будуть часи, коли ми відчуватимемо невимовний сум, коли нас охопить смуток і коли наші випробування будуть на межі наших можливостей. Однак такі труднощі дозволяють нам змінитись на краще, перебудувати наше життя у такий спосіб, як навчає нас Небесний Батько, і стати до якоїсь міри іншими, ніж ми були,—кращими, ніж ми були, більш розуміючими, ніж ми були, більш співчутливими, ніж ми були, здобувши сильніше свідчення, ніж ми мали раніше” (“Не залишу тебе й не покину тебе”, Ensign або Ліягона, лист. 2013, с. 87).

Божа любов: “Ваш Небесний Батько любить вас—кожну з вас. Та любов ніколи не змінюється. На неї не впливає ваша зовнішність, ваше майно або кількість грошей, яку ви маєте на банківському рахунку. Її не змінюють ваші таланти чи здібності. Просто вона є. Вона відкрита для вас, коли вам сумно чи радісно, коли ви відчуваєте розпач або безнадію. Божа любов відкрита для вас незалежно від того, чи, на вашу думку, ви заслуговуєте на неї, чи ні. Вона просто завжди є” (“Ми ніколи не самотні”, Ensign або Ліягона, лист. 2013, сс. 123–124).

Готовність: “Ми живемо у складні часи. Часто ми не знаємо майбутнього, тому нам слід бути готовими до непередбачуваного. Коли приходить час приймати рішення, час підготовки вже скінчився” (“Чи ми готові?” Ensign або Ліягона, вер. 2014, с. 5).

Приклад: “Оскільки світ рухається все далі й далі від принципів та настанов, даних нам люблячим Небесним Батьком, ми будемо виділятися із натовпу, бо ми—інші. … Усе, що відрізняє нас від більшості світу, також дає нам те світло і той дух, які будуть сяяти у світі, що дедалі стає темнішим” (“Будьте прикладом і світлом”, Ensign або Ліягона, лист. 2015, с. 88).

Вибір: “Маймо сміливість не йти на компроміси. Завжди обираймо те, що складніше й правильне, аніж те, що легше й неправильне.

Коли ми думаємо про вибір, який робимо щодня в своєму житті,---зробити цей вибір або той,---якщо ми вибираємо Христа, ми зробимо правильний вибір” (“Вибір”, Ensign або Ліягона, трав. 2016, с. 86).

Милосердя: “Давайте дослідимо своє життя і приймемо рішення наслідувати приклад Спасителя, виявляючи доброту, любов і милосердя. І коли ми це зробимо, то будемо у кращому становищі, щоб прикликати сили небесні для себе, для наших сімей та для інших, хто, подібно до нас, здійснює цю іноді важку подорож назад до нашого небесного дому” (“Доброта, милосердя і любов”, Ensign або Ліягона, трав. 2017, с. 67).

Книга Мормона: “Я благаю кожного з нас вивчати з молитвою Книгу Мормона і обмірковувати її вчення щодня. Якщо ми будемо робити це, ми зможемо чути голос Духа, аби протистояти спокусам, подолати сумніви і страх й отримати допомогу з небес у нашому житті” (“Сила Книги Мормона”, Ensign або Ліягона, трав. 2017, с. 87).

  Чи є у вас відгуки щодо цієї сторінки?