Природні катаклізми

У вересні 2005 року я був територіальним сімдесятником і служив у Південно-західній території в Північній Америці, яка включала таку частину Сполучених штатів як Х’юстон, шт. Техас. Ми дізналися, що ураган Рита—найсильніший циклон, зареєстрований за всю історію ведення спостережень у Мексиканській затоці—рухався прямо на нас. Мене попросили керувати заходами у разі виникнення непередбаченої ситуації в тому регіоні. Ми щодня проводили конференції в телефонному режимі з провідниками священства, президентами колів, президентами місій, представниками програми благополуччя та гуманітарної служби Церкви і провідниками служби урегулювання надзвичайних ситуацій. Ми обговорювали всі деталі—чи впорядковані єпископські комори, куди можна буде евакуювати людей і як краще організувати роботу з подолання наслідків урагану. То були добре скоординовані Церквою дії і дуже надихаючий досвід.

Один з президентів колу у тому регіоні за вісім чи дев’ять місяців до буревію отримав натхнення закликати членів колу готуватися. Він сказав, що не претендує на звання пророка, але спонукання Духа були дуже чіткими. Члени того колу виконали основні настанови з підготовки, запропоновані Церквою. Коли обрушився буревій, ніхто з членів колу не загинув. Більше того, оскільки члени Церкви зібрали необхідні речі і мали план, то все закінчилося набагато краще, ніж могло б бути. Вони виконали застереження, дане через Духа.

Подібна ситуація сталася і в моїй сім’ї. Приблизно за три місяці до буревію ми отримали відчуття, що необхідно перевірити роботу генератора. Багато людей у нашому регіоні мають невеликі генератори, щоб у випадку перебоїв з електропостачанням під час бурі вони могли мати електрику й зберігати їжу в холодильниках і морозильних камерах, запобігаючи її псуванню. Коли ми перевірили свій генератор, то виявилося, що він не працює. Ми змогли відремонтувати його задовго до буревію. Наша сім’я, члени нашого приходу і сусіди користувалися нашим генератором після того, як буревій завдав удару. Те, що ми його полагодили, стало великим благословенням.

Цей принцип підготовки стосується не лише сімей, але й кожної людини. Батьки, ви можете справляти величезний вплив на свою сім’ю, залучаючи дітей до підготовки і сімейних молитов, у яких проситимете Господнього спрямування. Іншими словами, коли ваша сім’я обдумує, як їй готуватися, питання “Що нам слід робити?” має часто згадуватися в сімейних молитвах. Ви також можете обговорювати ці теми і ділитися своїми ідеями під час домашнього сімейного вечора. Після цього втілюйте плани в життя.

Більше того, найкраще, що батьки можуть зробити,—це жити за тими вченнями. Хтось сказав, що цінності “прищеплюються”, а не “викладаються”. Я побачив, що так воно і є. Коли діти побачать, як їхні батьки шукають проводу Духа і дотримуються Його настанов, то вони зрозуміють, як здійснюється процес отримання одкровень.

Коли наближається буревій, найголовніше питання, яке нам ставлять, таке: слід чи не слід евакуюватися людям з тієї місцевості. Дух скеровував мене не давати загальних настанов для всього регіону, а натомість просити кожного провідника колу, кожного єпископа і кожну сім’ю з молитвою обміркувати ситуацію й отримати власне натхнення стосовно того, що ж робити. З розвитком подій ставало очевидним: Дух знав, що було кращим для кожної окремої сім’ї.

Наприклад, провідники в одному з колів знали, що знаходяться прямо на шляху руху урагану й порадили членам колу евакуюватися. Президент колу і його дружина поїхали зі свого дому до його сестри. Після того ураган змінив напрямок, і знову попрямував прямо на них. Вони евакуювалися прямо в ураган!

Ви можете спитати себе: “Що ж то було за натхнення?” Але подумайте, що сталося. Той президент колу і його дружина знали, як підготувати дім до урагану, у той час, як його сестра цього не знала. Вони змогли допомогти своїм родичам підготуватися до буревію, і коли він налетів, збитки були мінімальними у порівнянні з тим, що могло б статися. Господь спрямував їх до того, що було кращим.

У випадку з нашою сім’єю, ми відчули, що нам не слід евакуюватися. Тож ми залишилися. Ми не лише благополучно пережили бурю, але ще й змогли допомогти іншим людям у нашій місцевості. Дехто з наших одружених дітей отримав відчуття, що слід евакуюватися, тож вони поїхали. Виконання спонукань Духа благословило кожну сім’ю, приход і кіл.

Іноді навіть хороші люди страждають під час катастроф. Господь не усуває страждання—таким є план. Наприклад, нещодавнє торнадо зруйнувало центр колу в центральній частині Сполучених Штатів. Тим самим торнадо було повністю зруйновано будинок президента колу. Він і його сім’я втратили все своє земне майно. Однак це все, чим воно є: земним майном. Така втрата неприємна, але вона не має вічних наслідків. Іноді те, що ми вважаємо важливим, насправді зовсім не є важливим. Це не завжди легко зрозуміти, але коли ми зрозуміємо, то здобудемо більше впевненості.

Найгіршим наслідком катастрофи є загибель людини. Це завдає великого суму. Але оскільки ми знаємо істину, то знаємо, що навіть така втрата є складовою плану Небесного Батька. Ми знаємо, в чому сенс життя; ми знаємо, чому ми тут і куди підемо. Завдяки цій вічній перспективі біль можна втамувати. Знання плану спасіння позбавляє смерть її жала (див. 1 Коринтянам 15:55).

Колись давно Шадрах, Мешах і Авед-Неґо не знали, що станеться, якщо їх вкинуть до вогненної печі за те, що вони відмовлялися поклонятися ідолам. Вони сказали цареві: “Наш Бог … може врятувати нас. А якщо ні, … богам твоїм ми [все одно] не служимо” (Даниїл 3:17–18).

Подібним чином багато піонерів відновленої Церкви були готові перейти рівнини Північної Америки в середині 1800-х років, навіть знаючи, що можуть на шляху померти. У Книзі Мормона розповідається про те, що хороших людей вбивали, але ця книга також навчає, що “вони благословенні, бо вони відійшли, щоб жити з своїм Богом” (Алма 24:22).

У кожному з цих випадків люди зустрічали смерть з вірою. Завдяки миру, який приносить євангелія, жало смерті не мало своєї влади над ними. Хоча дуже болісно втрачати близьку людину і хоча майже всім нам не хочеться помирати, оскільки є ще так багато чудових справ, заради яких варто жити, однак факт залишається фактом—усі ми колись помремо. Коли ви знаєте євангельський план, то знаєте, що смерть—це не кінець світу. Ваше існування триватиме, а сімейні стосунки можуть продовжуватися навіть після того, як смертне тіло буде покладено до могили. Беручи до уваги весь план, смерть не має вічної влади. Як навчав старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Ми живемо, щоб померти, і помираємо, щоб жити знову. З огляду вічності, єдина смерть, яка є дійсно передчасною,—це смерть людини, яка не підготувалася до зустрічі з Богом”¹. Бачення вічної перспективи обумовлює спокій, який нам приносить євангелія.

Господь знає нас. Господь любить нас. І Господь хоче допомогти нам. Катастрофи будуть, але нам не слід їх боятися. Якщо у нас є бажання мати спрямування і просити у Господа проводу, Він через Святого Духа допоможе підготуватися, вистояти і відновитися після будь-якого стихійного лиха.